Расизм і работоргівля. Наука проти расизму

Київський університет імені Бориса Грінченка

Інститут  людини

 

Кафедра анатомії і фізіології людини

 

Реферат з навчальної

дисципліни “Антропологія”

 

 

 

 

на тему:

«Расизм і работоргівля. Наука проти расизму»

 

 

 

 

 

Виконала:

Водолажна Катерина Євгенівна

студентка групи ППс-1-13-2,6з

 

 

Перевірила:

Неведомська Є.О.,

канд. пед. наук, доцент

 

 

 

 

 

 

 

Київ - 2013

ЗМІСТ

 

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

1. Зародження расистських поглядів та расистські концепції другої половини ХІХ-ХХ ст... . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5
2. Наука проти расизму . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11
3. Форми прояву расизму та работоргівля на сучасному етапі . . . . . . .12

Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18

Список використаних джерел. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Чому так розквітнув расизм? На це є кілька причин. Одна з них — це та, що протиставлення чорного й білого як культурних символів було глибоко закорінене в європейській культурі. Біле в нас давно асоціюється з чистотою, чорне — зі злом (немає нічого природного в цьому символізмі, в деяких культурах усе навпаки). Символ чорноти набув негативного значення набагато раніше, аніж Захід увійшов у екстенсивні контакти з чорношкірими народами. Це символічне значення, либонь, і стало визначальним для реакції європейців на чорний колір шкіри людей, яких вони уперше зустріли на африканському узбережжі. Відчуття, що існує радикальна різниця між чорними та білими народами, в поєднанні з тим фактом, що африканці були «поганими», спонукав багатьох європейців дивитися на чорношкірих зі зневагою й острахом.

Як висловився щодо цього один спостерігач у сімнадцятому сторіччі, «і своїм кольором, і поведінкою чорношкірі мало чим відрізняються від демонів у людській подобі» (Jordan, 1968). І хоча сьогодні найбільш крайні вияви такого ставлення зникли, є всі підстави вважати, що елементи цього чорно-білого культурного символізму досі мають значну поширеність.

Другий важливий чинник із тих, що привели до виникнення сучасного расизму, — це винахід та поширення самого поняття раси.

Третя причина виникнення сучасного расизму породжена тією практикою експлуатації, яку європейці запровадили щодо небілих народів. Работоргівля не набула б таких грандіозних масштабів, якби європейці не були такі переконані, що чорношкірі належать до нижчої раси, що вони тільки наполовину – люди. Расизм допомагав виправдати колоніальне панування над небілими народами і заперечував їхнє право на участь у політичній діяльності, яке було завойоване білими на своїй європейській батьківщині.

Взаємини між білими й небілими різнилися залежно від моделі колонізації, на них також впливали культурні відмінності між самими європейцями.

Антропологічний расовий матеріал має велике значення для вирішення ряду проблем походження людини сучасного виду, а також етногенезу. Так як подібність різних груп населення за антропологічними ознаками свідчить про генетичну близькість цих груп, то антропологічні дані є більш вагомим аргументом для підтвердження тієї чи іншої концепції етногенезу, ніж близькість мови і культури, яка може з’явитися в результаті запозичень при масовому переміщенні і культурних контактах. Подібність за антропологічними типами є результат тісних контактів, що супроводжуються змішанням різнорідних груп. Цьому змішання обов’язково супроводжують мовні та культурні взаємодії. Антропологічні дані необхідні при визначенні етнічних шарів, з яких склався даний народ, особливо коли народності формуються в зонах зіткнення великих рас (Північна Африка, Південна і Середня Азія, Західний Сибір).

Дані расознавства використовуються для спростування псевдонаукових расистських концепцій та формування правильного уявлення про відмінності в морфологічному зовнішності людей. Специфічність раси людини полягає в тому, що вона характеризується поєднанням ознак не у індивідуумів, а у груп людей, що живуть на певній території, і тому один з найважливіших прийомів расового аналізу – виявлення географічного розподілу расових ознак.[2]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ЗАРОДЖЕННЯ РАСИСТСЬКИХ ПОГЛЯДІВ ТА РАСИСТСЬКІ КОНЦЕПЦІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX – XX ст.

 

Расизм — це сукупність антинаукових концепцій, в основі яких лежать уявлення про фізичну і психічну нерівноцінність рас людини. Всі без винятку різновиди расистської ідеології містять положення про вирішальну роль расових відмінностей у розвитку людського суспільства та про наявність “вищих” та “нижчих” рас. Расистські схеми є засобом розпалювання шовінізму й міжнародної ворожнечі.

Відомо, що расизм є породженням капіталістичної доби. Однак думки про “природжену неповноцінність” окремих груп людства зародилися ще на ранніх етапах рабовласницького ладу. Тісно пов’язані з ідеями соціальної нерівності людей, вони слугували ідеологічним виправданням поневолення сусідніх племен та народів — основного джерела рабської праці. Наприклад, у давній Греції ще в V ст. До н. Е. Був поширений погляд на варварів (так спочатку називали людей, які розмовляли незрозумілою для греків мовою) як на істот нижчого гатунку — потенційних рабів. Схожі думки обстоював на сторінках свого філософського трактату “Політика” ідеолог рабовласницького ладу Арістотель. Він ототожнював поняття “раб” і “варвар”, доводячи, що останній самою природою створений для тяжкої підневільної праці. Виходячи з цих міркувань Арістотель радив Александру Македонському піклуватися про еллінів як про своїх близьких, а на варварів дивитися як на тварин чи рослини.

Погляди античних мислителів на варварів як на істот нижчого гатунку в епоху пізнього середньовіччя використали іспанські конкістадори й теологи для “теоретичного” й морального обгрунтування колоніальних загарбань і масового знищення індіанців Америки. В найвиразнішій формі докази “законності” поневолення корінного населення Американського континенту сформулював під час релігійних диспутів 1550— 1551 рр. Богослов X. Гінеє де Сельпуве- да. Він твердив: індіанці такою ж мірою відрізняються від іспанців, як “жорстокі істоти відрізняються від добрих або мавпи від людей”.

Розвиток, капіталізму покликав до життя цілу низку псевдонаукових теорій про поділ людства на “вищі” й “нижчі” раси. Прагнучи виправдати рабство й работоргівлю, ідеологи буржуазії XVIII ст. Активно обстоювали тезу про “біологічну неповноцінність” “жовтих” азійських, “червоних” американських і особливо “чорних” африканських народів. Наприклад, в Англії — одній з найстаріших колоніальних держав світу — навіть був опублікований спеціальний трактат священика Т. Томпсона під дуже красномовною назвою — “Як торгівля чорними рабами на узбережжі Африки узгоджується з принципами гуманності й релігійного прозріння” (1772), де “законність” невільництва обгрунтовувалася посиланням на Святе Письмо. Велику допомогу теоретикам від расизму надала праця відомого нідерландського природознавця П. Кампера (1791), яка містила помилковий висновок про схожість анатомічної будови обличчя темношкірих африканців і людиноподібних мавп (орангутанів). У 1799 р. Британський лікар Ч. Baum опублікував спеціальну працю, де йшлося про фізичні й розумові переваги європейців над людністю інших континентів.

У першій половині XIX ст. Головним осередком расистських теорій стали Сполучені Штати Америки, що спричинилося загостренням боротьби між рабовласниками й аболюціоністами — прихильниками звільнення негрів. Прагнучи зміцнити свої економічні й політичні позиції, рабовласники-плантатори з південних штатів взяли на озброєння реакційні расові теорії. У найвиразнішій формі їх сформулювали антрополог Мортон та його послідовники Н. Нот- тон і Д. Гліддон. Так, у 1844 р. Останні опублікували книгу “Типи людства”, де проводили думку про належність негрів до особливого біологічного виду, близького до людиноподібних мавп. Суть подібних схем була зрозумілою навіть багатьом сучасникам. Торкаючись причин поширення расистських ідей у Сполучених Штатах Америки, російський революціонер-демократ М. Чернишевський у статті “Про раси” писав: “...Рабовласники були людьми білої раси, невільники — неграми, тому захист рабства набув форми теорії про докорінні відмінності між расами людини”.[1, ст.247-249]

У 1853— 1855 рр. Французький аристократ Ж.-А. Гобіно опублікував чотиритомний “Трактат про нерівність людських рас”, стрижнем якого є положення про вирішальну роль расових відмінностей в історичному розвиткові людства. Будучи послідовником полігенізму, Гобіно категорично заперечував видову єдність людства, доводячи, що раси відрізняються між собою не лише фізичними, зовнішніми ознаками, а й вродженими особливостями психіки, здатністю створювати й сприймати культурні надбання. Найнижчою, біологічно й психічно “неповноцінною” він вважав “чорну”, “вищою” ж — “білу”, надто її еліту — “арійську” расу. За Гобіно, арійці створили всі без винятку високорозвинуті цивілізації людства: єгипетську, грецьку, римську, китайську, індійську, центральноамериканську та ін. У пошуках слідів перебування носіїв “арійської” раси в Африці, Азії та Америці автор трактату відверто фальсифікував історичні факти. Так, виникнення єгипетської цивілізації він приписував якійсь не засвідченій жодними джерелами колонії арійців у Середньому Нілі, китайської — “гілкою білих людей”, які, “керовані провидінням”, оселилися в Хунані, змішавшись з місцевою людністю, і т. П.

Основну причину загибелі давніх цивілізацій Гобіно вбачав у змішуванні арійців з підкореними ними народами. Що ж до прямих нащадків цієї “раси”, то ними, за його схемою, є германці — “цвіт людства, натхненники будь-якої вищої культури”; у Франції ж риси “арійців” успадкувала родова аристократія.

Написаний блискучою мовою, трактат Гобіно надалі став справжнім “євангелієм” прихильників расистських поглядів.

Расистська ідеологія в середині XIX ст. Мала своїх адептів і в Англії. Так, на першому ж засіданні новоствореного Лондонського антропологічного товариства (1863) його президент Дж. Гент виступив з доповіддю “Місце негра у природі”, де навів численні докази “неповноцінності” темношкірих людей, яким приписувалися найнегативніші риси. Погляди Гента знайшли позитивний відгук серед багатьох членів товариства.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. У країнах Західної Європи поширився новий різновид расистської ідеології — соціал-дарвінізм, прихильники якого (Ваше де Ляпуж, Л. Вольтман, О. кін, Г. Лебон та ін.) розвивали тезу про дію законів боротьби за існування в людському суспільстві й за її допомогою обгрунтовували “одвіч- ність” соціальної нерівності та суспільних антагонізмів. На їхню думку, класове розшарування є наслідком природженої біологічної нерівності людей, яка так чи інакше пов’язана з расовими, фізичними ознаками. Особливого значення соціал-дарвіністи надавали формі черепа, точніше головному показникові: для обгрунтування своїх поглядів Аммон провів відповідні виміри 30 тис. Німецьких новобранців, а Ляпуж — 20 тис. Французьких громадян.

За кін г, доліхокефали, як правило, життєздатніші, обдарованіші, енергійніші; це — нащадки германських завойовників, що нині є міськими жителями. Що ж до брахікефалів, зосереджених у сільській місцевості, то вони ведуть свій родовід від давньої доарійської людності Європи і не мають жодних шансів піднятися на вищі соціальні щаблі суспільства.

Стосовно Ляпужа, то він пояснював панівне становище людей з “арійськими” рисами (білявих та довгоголових) не давніми завоюваннями, а “соціальним відбором”. За його схемою, незаможні прошарки населення — це не нащадки давніх європейців, а люди з неповноцінними фізичними й психічними властивостями, чітко пов’язаними з брахікефалією. Внаслідок дії соціального відбору вони неминуче витісняються на нижчі соціальні щаблі.

Соціал-дарвіністи переносили закони боротьби за існування й на міжнародні стосунки, виправдовуючи колоніальні загарбання європейських держав і навіть цілковите знищення багатьох поневолених народів тодішнього “третього світу” (відомо, що ця доля спіткала корінне населення Куби й Тасманії). Із приблизно 20 млн індіанців, що мешкали на теренах Північної Америки до приходу європейців, нині там залишилося близько 800 тис. Що ж до Африканського континенту, то він, за підрахунками, втратив не менше 50 млн люду (причому деякі фахівці вважають цю цифру заниженою вдвічі, а то й утричі). Показовим щодо цього є ставлення Лебона до негрів

Африки, котрих він наділяв такими рисами, як “лінощі”, “тваринні нахили”, “тугодумство.” “Єдине право, яке надається неграм, — писав він, — це бачити свою країну захопленою й пограбованою білими та бути вбитими у випадку опору. Такою була колись доля туземців Америки, така нині доля мешканців Африки”.

На початку XX ст. Була створена так звана “нордична” теорія, в основі якої лежала теза Гобіно про переваги “арійської” раси. Грунтуючись на глибоко хибних уявленнях про внутрішній, причинний зв’язок між расою, мовою, культурою та психічними особливостями людей, прихильники нордизму (Г. Чемберлен та ін.) доводили, що всі досягнення світової цивілізації зумовлені діяльністю арійців, якими оголошувалися германські народи. Цікаво, що Чемберлен — цей аристократ-англієць — вважав, що найяскравішими представниками “західноарійського” расового типу є німці. Палкий прихильник музики Вагнера, він одружився з дочкою композитора, переселився до Німеччини і згодом прийняв її громадянство.

Після приходу до влади фашистів расистська ідеологія в Німеччині набула статусу державної доктрини. Вчені, які не погоджувалися з нею, переслідувались або емігрували. Серед офіційних ідеологів расизму “найпочесніше” місце зайняв Г. Гюнтер, який у своїх численних працях доводив переваги “нордичної” раси над іншими.

Відомо, що з “нордичною”, або “арійською”, расою пов’язувалися певні фізичні риси, властиві північним європеоїдам, а саме: високий зріст, світлий колір волосся, блакитні очі, доліхокефалія. Оголосивши цю расу вищою, теоретики від фашизму наразилися на дуже неприємний для них факт: ані фюрер, ані його найближче оточення не належали до “арійців”. Тоді їм довелося переорієнтуватись, оголосивши, що міфічна “нордична душа” — носій особливого розуму, твердості характеру, наполегливості у досягненні поставленої мети тощо — може міститись і в “непівнічному” тілі.

Спираючись на “нордичну” теорію, правляча верхівка фашистської Німеччини твердила про своє “природне” право панувати над “слабкими” й “неповноцінними” народами, не зупиняючись перед їхнім фізичним знищенням. Нацисти відверто заявляли про наміри “підірвати біологічну силу” багатьох народів — євреїв, циган, слов’ян. Зокрема, за планом “Ост” відразу після закінчення війни вони планували знищити ЗО млн громадян Польщі, Радянського Союзу та Чехословаччини. Нечуваний терор, звірства, геноцид щодо інших національностей — такими були наслідки практичного втілення фашистських доктрин.

Після розгрому Німеччини в Другій світовій війні відкрито пропагувати біологічний расизм стало неможливо. Однак расистська ідеологія не була підірвана остаточно, набувши в нових умовах форми “психорасизму”. Основу цієї псевдонаукової течії, яку представляли деякі психологи США та країн Західної Європи, складало протиставлення расових та етнічних груп людства на підставі групових “біопсихічних” ознак, що нібито виявляються в поведінці окремих індивідуумів — людей певної національності. Грунтуючись на хибному положенні про прямолінійний зв’язок між психікою та фізичним типом, неорасисти намагалися довести наявність повноцінних та неповноцінних “етнопсихологічних профілів”. Останніми наділялася переважна більшість народів “третього світу”, особливо темношкірі африканці. “За історичний період тривалістю шість тисяч років, — стверджував американський психолог Г. Гаррет, — чорні африканці не створили жодної великої цивілізації, літератури, науки, не висунули жодного генія”. Аж до початку 70-х років нео- расистські схеми, які пояснювали злиденне існування багатьох етнічних груп їхніми “природженими” біопсихічними недоліками, широко пропагувалися на сторінках спеціальних видань і в періодичній пресі країн Заходу.[1,ст.249-252]