Проблеми відповідності державних соціальних стандартів та державних соціальних гарантій реальним потребам людини на сучасному етапі роз

Узагальнюючи, можна виділити два підходи до визначення державних соціальних гарантій: перший – забезпечує реалізацію конституційних прав людини (право на працю, відпочинок, охорону здоров’я тощо) та другий, що характеризує мінімальні їх розміри. Визначені в Законі України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” поняття „соціальні гарантії” та їх мінімальні розміри потребують перегляду. Навіть мінімальні гарантії повинні забезпечувати достатній життєвий рівень кожній людині та її сім’ї, що зазначено в статті 48 Конституції України.

Найпершим видом соціальних гарантій, встановлених законодавством України, є мінімальний розмір заробітної плати. На практиці її величина ніяк не може досягти прожиткового мінімуму і ледве забезпечує виживання  людини. Очевидно, що встановлений на сьогоднішній день розмір мінімальної заробітної плати (1218 грн. 01.12.2013–31.12.2013) аж ніяк не може задовольнити потреби працівника та його родини. За таких умов заробітна плата втрачає свою мотиваційну функцію щодо забезпечення відтворення робочої сили і стимулу до праці. Наявність роботи не є гарантією хоча б мінімального достатку.

У Конвенції МОП №131 (ст.3) зазначається, що фактори, які  враховуються при визначенні рівня  мінімальної заробітної плати, включають, наскільки це можливо й прийнятно відповідно до національної практики та умов, потреби працівників та їхніх сімей, беручи до уваги загальний рівень заробітної плати в країні, вартість життя, соціальні допомоги й відносний рівень життя інших соціальних груп. При цьому в розвинутих країнах МЗП перевищує прожитковий мінімум у 2–2,5 рази. Разом з тим вона регулярно переглядається для збереження стабільності її відношення до середньої заробітної плати, яка, як правило, зростає швидше, ніж МЗП.

Аналіз вітчизняної  практики показує, що в державі рівень мінімальних гарантій в галузі оплати праці – фактично є фікцією. Мінімальна заробітна плата не може зводитись до встановленого прожиткового мінімуму (оскільки він не забезпечує фізіологічного виживання навіть наполовину), і не може бути нижчою за цю межу. Встановлення мінімальної заробітної плати має стати одним із елементів державної політики, спрямованої на боротьбу з бідністю та надання особам, що працюють за наймом, необхідного соціального захисту стосовно мінімально допустимих рівнів оплати праці. В іншому випадку не тільки розширене, але і просте відтворення робочої сили стане неможливим. Мінімальна зарплата повинна забезпечувати відтворення працюючого та його сім”ї, вона повинна змінюватись з урахуванням вартості життя та інших економічних умов. Необхідно перетворити мінімальну заробітну плату в дійсно мінімальну соціальну гарантію для працюючого населення.

Іншою державною соціальною гарантією є мінімальна пенсія за віком, що встановлена в розмірі 949 гpн. (станом на 1-31 грудня 2013 р.), що дорівнює прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Пенсіонери є найменш захищеною категорією населення. За даними статистики кожний сьомий пенсіонер отримує пенсію у розмірі прожиткового мінімуму або нижче. Варто сказати, що 90% пенсіонерів в Україні є бідними, діюча пенсійна система не забезпечує важливого зв’язку між зусиллями і винагородою, податки на пенсійне страхування високі, а пенсійні виплати неадекватно малі.

При вирішенні соціальних проблем держава повинна запровадити  цивілізовані соціальні стандарти. Визначаючи розміри заробітних плат, пенсій, соціальних допомог, необхідно відштовхуватися від розрахунків, спрямованих на встановлення реального, а не надуманого “споживчого кошика”. Такі розрахунки мають стати базовими при визначенні розмірів соціальних виплат, що забезпечують гідний рівень життя всього населення та окремих його груп.

Високі рівні соціальних стандартів стануть реально досяжними  лише тоді, коли буде сформована відповідна їм матеріальна база. А відтак, вони мають формуватися на основі забезпечення державою такого рівня соціальних благ, який має, скажімо, представник середнього класу, зайнятий у виробничій сфері. Основне призначення соціальних стандартів – “підтягування” малозабезпечених представників суспільства до рівня середнього класу. Ефективна система соціальних стандартів є обов’язковою передумовою формування потужного середнього класу та ліквідації глибокого розшарування суспільства.

Отже, назріла нагальна потреба впровадження в практику соціального управління не соціальних мінімумів, а якісної системи соціальних стандартів з позиції нормальної життєдіяльності людини. Соціальні стандарти – це ідеологія життя, яка вже давно слугує базовим принципом в Європейських країнах. Методичні підходи до визначення норм і нормативів соціального забезпечення суттєво відрізняються у вітчизняній та європейській практиках. Слід відзначити, що більшість соціальних виплат в Україні прив’язано до розміру прожиткового мінімуму (державна допомога сім’ям з дітьми, малозабезпеченим сім’ям, допомога дітям інваліда та інвалідам з дитинства), тоді як в країнах ЄС вони виплачуються в залежності від попереднього заробітку стандартного отримувача, яким є чоловік з дружиною та двома дітьми. Заробіток стандартного отримувача прирівнюється до заробітку кваліфікованого або некваліфікованого працівника. При цьому, розмір допомоги разом із сімейними допомогами не може бути нижчим визначеної процентної частки від загального попереднього заробітку кваліфікованого (якщо допомога залежить від стажу та заробітку) та некваліфікованого (якщо допомога не залежить від заробітку, а визначається на основі мінімальної фіксованої ставки) працівника та суми сімейних допомог.

Відповідно до українського законодавства державні соціальні  стандарти, гарантії і нормативи  є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів та соціальних фондів. Аналіз показує, що більшість соціальних видатків, що затверджуються Законом України „Про Державний бюджет України” є значно нижчими, ніж передбачено відповідними соціальними законами. Це пояснюється тим, що при визначенні деяких видів державних соціальних допомог закладається навіть не прожитковий мінімум, а рівень забезпечення прожиткового мінімуму для відповідних демографічних груп населення (він щорічно встановлюється в Законі про Державний бюджет), що істотно знижує розмір допомог.

 

 

 

Висновки

 

Вищевикладені міркування щодо сутності та значення категорій  „соціальні стандарти” та соціальні  гарантії” дали змогу зробити  висновок, що в Україні якісна система соціальних стандартів та гарантій поки що не створена. Формування такої системи потребує удосконалення положень Закону України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” щодо визначення понятійного-категоріального апарату соціальних стандартів та гарантій та методичних підходів щодо розрахунків їх розмірів.

З точки зору понятійного  апарату, необхідно переглянути  визначення понять соціальні стандарти, прожитковий мінімум, соціальні  гарантії, оскільки жодне з них  не відповідає їх сутності. З метою упорядкування вживання термінів та недопущення їх заміщення (як це сталося, наприклад, з поняттям прожитковий мінімум, який ототожнено з базовим соціальним стандартом) необхідно створити термінологічний словник стосовно соціальної сфери з чітким визначенням всіх понять.

Необхідною є розробка системи соціальних стандартів, яка  б дійсно забезпечувала гідний рівень життя населення та відповідала  європейським стандартам, при цьому  її запровадження має передбачати  поступові етапи досягнення цих стандартів протягом декількох років окремо для кожної категорії населення. З огляду на це, в основу розрахунку допомог необхідно закласти не прожитковий мінімум, як це визначається в діючих соціальних законах, а соціальні стандарти.

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Закон України “Про  державні соціальні стандарти  та державні соціальні гарантії”,  Відомості Верховної Ради , 2000, №48, ст.409.

2. Советский энциклопедический  словарь. Изд-во «Советская энциклопедия». - М., 1979.- С. 1275.

3. Очирова А. Стандарты нищеты / www.viperson. Ru.

4. Елесеев А.А. Социологическое  содержание соотношения стандартов, права и морали. Вес-ик Моск.Ун-та. Сер.18. Социология и политология, 2005. - №3.

5. Волгин Н.А., Гриценко  Н.Н., Шарков Ф.И. Социальное государство: Учебник. – М., 2003.

6. Политика доходов  и качество жизни населения  /Под ред. Н.А.Горелова. – СПб.; Питер, 2003. – 653 с.

7. Феоктистов Д.В. Методология  оценки уровня и качества жизни  населения / Налоги. Инвестиции. Капитал.  – 2002. - № 3-4.

8. Конституція України. Відомості Верховної Ради, 1996, №30, ст..141.

9. Єфремов Т.Ф. Большой  современный толковый словарь  русского языка, 2006.

10. Социальная политика. Энциклопедический словарь./ Под  ред. Н.А Волгина. – М.- 2005.

11. Социальная структура  и социальные процессы. Словарь-справочник //Под ред. В.Осипова. – М, „Наука”, 1990.

12. Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією  праці. – т. I. Міжнародне бюро  праці. – Женева.- С. 554.

13. Лагутін В.Д. Політика  заробітної плати у стратегії  економічної стабілізації; Монографія. – Луцьк;”Вежа”.2000.-109 с.

14. Глосарій із трудового  права та соціально-трудових відносин (з посиланням на досвід Європейського  Союзу). Київ: Видавничий дім ”Стилос”, 2006.

15. Социальный менеджмент //Под ред. Д.В. Валового. – М.: Академия труда и социальных отношений. - 2000. - 392 с.

16. Соціально-економічна  захищеність населення України:  Збірник матеріалів, підготовлених  до міжнародної науково-практичної  конференції. – Київ, 2001. – 406 с.

17. Крентовська О.П.  Управління державними соціальними гарантіями в Україні. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. – Київ, 2005.

18. Соціальний захист  населення України: Стат. збірник  /Державний комітет статистики  України. К. – 2007.