Проблеми становлення інформаційного суспільства

   Незважаючи на певні негативні тенденції, Україна поки ще має значний науково-технологічний та людський потенціал для створення на своїй території високорозвиненої інформаційно-комунікаційної інфраструктури і повноцінної інтеграції у глобальне інформаційне суспільство.

   В Україні є всі належні передумови для того, щоб стати одним із лідерів інтелектуальних та інформаційних послуг на світових ринках.

1. Промисловий сектор  інформаційних технологій (ІТ) в  Україні демонструє більш високі  темпи зростання порівняно з  іншими галузями промисловості.  Наприклад, у 2003 році при зростанні  ВВП на 9,3%, промислового виробництва на 16%, сектор ІТ збільшився на 25%, а експорт ІТ послуг зріс на 40%. За прогнозами експертів, така інтенсивність розвитку зберігатиметься найближчими роками.

Вітчизняна ІТ-галузь страждає на суто "місцеві" хвороби. Це відносна закритість ринку, намагання його лідерів до одноосібної монополізації у більшості секторів ринку, прагнення вітчизняного бізнесу до відтворення патерналістських стосунків з державними органами (або окремими посадовими особами).

2. Досить інтенсивно  розвивається ринок експорту  ІТ. Компанії-лідери ринку нині все більше бачать доцільність консолідації зусиль усередині України і кооперації з російськими та білоруськими розробниками. Останнім часом дещо припинився масовий відтік ІТ-фахівців за кордон. На зовнішніх ринках в середньостроковій перспективі (до 2012 року) можна очікувати збільшення попиту на послуги ІКТ, що потенційно може створити передумови для зростання експорту національних розробок у цій сфері. Це дозволяє з високою ступінню імовірності стверджувати, що у довгостроковій перспективі (2025-2030 роки) розвиток інформаційного суспільства може стати одним з найважливіших чинників структурної перебудови всієї економіки країни та еволюційного переходу до європейської соціальної стратифікації.

3. Активно розвиваються  системи та засоби телекомунікацій і зв'язку. Але сьогодні Україна посідає лише 55 місце зі 104 країн світу за кількістю телефонних ліній - 21,6 на 100 жителів. Найбільш динамічним сектором ринку комунікацій залишаються мережі мобільного зв'язку, якими нині охоплені нині практично всі обласні та районні центри України, причому територія покриття і кількість абонентів продовжує стрімко зростати, але за показниками це складає лише 8,4 абоненти на 100 жителів - 81 місце за тим же рейтингом.

4. Україна значно поступається розвиненим країнам за рівнем доступу до мережі Internet: 3,8 млн. активних користувачів у 2003 році, 5,653 млн. - у 2005-му (85 місце за кількістю користувачів Інтернет - 180 на 100 000 населення). За цими показниками Україна займає передостаннє місце в Європі. За даними фонду "Інформаційне суспільство України", постійний доступ до "всесвітньої павутини" сьогодні мають приблизно 5,5 % громадян України і лише 1 % шкіл.

   Має місце яскраво виражена регіональна диспропорція у розподілі українських користувачів всесвітньої інформаційної мережі. За даними агентства "Sputnikmedia.net", що займається дослідженнями вітчизняної Інтернет-аудиторії, у травні ц.р. лідером за даним показником залишається київський регіон. Його частка склала 49,3 % від загальної Інтернет-аудиторії, у той час у рівненському регіоні всього 0,55 %. Далі, в порядку убування, йдуть дніпропетровський, одеський, донецький, харківський, львівський, кримський, запорізький регіони. Їх сумарна частка складає 35,89 %. На решту регіонів припадає 14,81 %. Неадекватною масштабам України є її інформаційна представленість в веб-просторі, недостатньою - присутність в Інтернеті україномовних інформаційних ресурсів.

Всі попередні урядові  програми щодо розвитку інформаційного суспільства, судячи із мінімальних позитивних зрушень, виявилися неефективними.

5. З попередньою пов'язана  також проблема незахищеності  інформаційного простору Української  держави. Його формування від  самого початку відбувалось під  безпосереднім впливом іноземних  центрів тиску, особливе місце серед яких посідає Російська Федерація. Вже кілька років дослідники відмічають явну асиметрію в процесах взаємного інформаційного проникнення України та Росії, але ситуація не лише не покращується, а навіть погіршується. У той час коли українська компонента в російському інформаційному просторі практично відсутня, російська складова в Україні - явище більш ніж реальне, а в окремих сегментах навіть домінуюче.

6. Дуже невеликим, порівняно  із показниками розвинутих країн,  є парк комп'ютерної техніки, що використовується громадянами України (Україна посідає 78 місце за кількістю персональних комп'ютерів - 19 на 100 жителів).     

    Відповідно, низьким є рівень комп'ютерної грамотності населення. Це стримує розвиток усіх елементів інформаційного суспільства і, зокрема, не дає можливості формуватися попиту на електронні урядові послуги, на впровадження нових методів навчання із застосуванням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій (наприклад - дистанційної освіти), гальмує розвиток електронного бізнесу тощо.

7. Україна має проблеми  у підготовці та відновленні  кадрового ресурсу для розвитку  інформаційної сфери. 

8. Українське законодавство  у низці аспектів "відстає"  від динаміки змін, що виникають  у процесі розвитку інформаційного  суспільства в Україні. Через це багато елементів останнього існують поза правовим полем, не регулюються нормативними актами, що стримує його повноцінний розвиток.       

    Досі відсутня значна частина підзаконних нормативно-правових актів, розробка та затвердження яких передбачена чинним законодавством. Запропоновані відповідними державними органами проекти таких актів є здебільшого недосконалими і некоректними з точки зору відповідності діючому законодавству.

   Так, через брак дієвих підзаконних актів і через свою неузгодженість із суміжними законами практично не працює Закон України "Про електронний цифровий підпис". Електронний документообіг та підпис нині широко розповсюджений у світі як легітимний засіб ведення господарської діяльності та обміну інформацією між громадянами, підприємствами і органами державного управління (наприклад, податкова та статистична звітність, реєстрація підприємств та підприємців, отримання рахунків запити, роз'яснення, тощо). Запровадження розгалуженої системи електронного документообігу в Україні зменшить видатки держави і підприємств, стимулює розвиток підприємництва.

    За законом, надання послуг з IP-телефонії повинно ліцензуватися, але відповідних нормативних документів Кабінетом Міністрів України досі не розроблено. Через це, а також через проблематичність отримання ліцензій (не кажучи вже про занадто високу їх вартість) розвиток галузі гальмується, значна її частина функціонує "у тіні".

9. Податкова політика  в Україні не стимулює впровадження  новітніх інформаційних та комунікаційних технологій, чим стримується підвищення ефективності управління підприємствами. Зокрема, в Україні недостатній парк персональних комп'ютерів, значна його частина морально та фізично застаріла.

   Зміни у податковій політиці, спрямовані на стимулювання ІКТ, могли б суттєво змінити темпи впровадження новітніх технологій управління підприємствами, зменшити витрати, підвищити конкурентоспроможність.

10. Держава не відіграє  керівної ролі у розбудові  інформаційного суспільства. Інституціональні  інструменти реалізації державної політики щодо побудови інформаційного суспільства в Україні є малоефективними або відсутніми взагалі. За великим рахунком, інформаційне суспільство в Україні формується стихійно, в умовах відсутності ефективної та працюючої державної стратегії його розвитку. Періодичні намагання держави вплинути на процеси розвитку інформаційного суспільства є спорадичними і не завжди дієвими. Міністерства і відомства ведуть нескоординовану політику у сфері впровадження ІКТ, що призводить до низької ефективності їх використання.

   Закритість та непрозорість діяльності державних органів призводять до конфліктів з учасниками ІТ-ринку. Зокрема нещодавно було розповсюджено заяву представників ІТК-спільноти, в якій вони висловили незадоволення роботою НКРЗ щодо розвитку нових технологій, зокрема WIMAX, в нашій країні. На думку операторів ринку, комісія впродовж останнього року ухвалює досить спірні рішення щодо розподілу радіочастотного ресурсу, що "ставить під питання професійність і прозорість роботи органу".

   На думку представників ІТК-спільноти, такі дії Національної комісії несуть негативні для ринку наслідки, зокрема, його можливу монополізацію, а також істотні збитки для бюджету України.

4. Перспективи формування сучасної моделі інформаційного суспільства в Україні

  Формування сучасної моделі інформаційного суспільства в Україні повинно стати одним з пріоритетних завдань держави, як фундаментальна передумова повноцінної, на рівноправних засадах, інтеграції нашої держави у європейські та загальносвітові процеси, збереження політичного суверенітету, економічної незалежності, конкурентноздатності та процвітання, національної самобутності, гармонійності духовно-культурного розвитку людини та суспільства, формування зрілого громадянського суспільства, правової держави та демократії. Але нинішній стан розбудови інформаційного суспільства в Україні, порівняно із розвиненими країнами, є недостатнім і при цьому далеко не відповідає потенціалу та ресурсам нашої держави. Оптимальним алгоритмом дій щодо подолання "цифрової нерівності" для України є виважене, координоване державою, співробітництво з іншими країнами, використання їхнього досвіду з опорою на розкриття та розвиток власного потенціалу.

  Формування сучасного інформаційного суспільства в Україні повинно відбуватися за такими стратегічними напрямками:

• Широке використання інформаційно-комунікаційних технологій для удосконалення державного управління, відносин між державою і громадянами, становлення електронних форм спілкування між державними органами і фізичними та юридичними особами. Вирішення питання інформаційної відкритості виконавчої влади, з чим нерозривно пов'язана проблема штучного обмеження доступу суспільства до інформації (наочний приклад - надмірне застосування спеціальних грифів у нормативно-розпорядчий діяльності КМУ та указах Президента України, що суперечить раніше задекларованим принципам).
• Підвищення ролі громадськості і мас-медіа у створенні нового інформаційно-комунікаційного середовища в країні. Основне питання демократії - здатність держави забезпечити рівний та всеосяжний доступ до основних громадських прав и свобод (свободи слова, зокрема) - в умовах інформаційного суспільства набуває нового забарвлення. Держава повинна стати координатором дій різних суб'єктів суспільства, сформувати таку правову і нормативну базу, що спрямує їхню діяльність в річище, сприятливе для розвитку суспільства і особистості.
• Прискорення впровадження новітніх ІКТ в усі сфери суспільного життя, економіку України, діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
• Удосконалення законодавства з регулювання інформаційних відносин, виробництва програмного забезпечення, діяльності постачальників інформації та послуг зв'язку, режиму діяльності систем електронної торгівлі й оплати, реклами, публікацій, функціонування глобальних комп'ютерних мереж, запобігання поширенню шкідливої та незаконної інформації глобальними комп'ютерними мережами.
• Подолання поширеної у суспільстві "комп'ютерофобії", застарілих стереотипів сприйняття ЕОМ та сучасних засобів комунікації, забезпечення комп'ютерної грамотності населення, насамперед шляхом створення освітньої системи, орієнтованої на використання нових інформаційно-комунікаційних технологій.
• Захист інформаційних прав громадян, насамперед щодо доступності інформації, захисту приватної інформації про особу, підтримку демократичних інститутів, удосконалення правового урегулювання питань інтелектуальної власності та мінімізації ризику інформаційної нерівності.
• Створення загальнодержавних інформаційних систем, насамперед у сферах охорони здоров'я, освіти, науки, культури, охорони довкілля.

     Можна констатувати, що в сучасному світі, як ніколи раніше, інформація як цінність у соціально-економічному розумінні активно (але, звичайно, частково) витісняє із системи цінностей ті з них, які мають виражену матеріальну природу. Як писав Е.Тоффлер, "наприкінці 50-х - на початку 60-х років лише незначна частина футурологів у США та Європі передрікала перекид значної частини зайнятих від фізичної праці до розумової, або до роботи, яка пов'язана з людським фактором", але "з тих часів відбувся радикальний зсув від фізичної праці до роботи у сфері послуг та суперсимволічної діяльності", який "набув драматичного та незворотного характеру".

   Слід особливо уточнити, що суспільну цінність становить не тільки і навіть не стільки "чиста" інформація, що зберігається на тих або інших носіях. Цінністю є кваліфікація, вміння, таланти людей, їхня, так би мовити, "інформованність".

                                                  ВИСНОВКИ

    Внаслідок перелічених вище проблем і тенденцій Україна у міжнародному рейтингу країн за показником "електронної готовності" (е-готовності), який визначається фахівцями Economist Intelligence Unit, порівняно з минулим роком опустилася із 57 на 61 місце з 65 можливих, пропустивши вперед Еквадор, Шрі-ланку та Нігерію.

    Однією з умов зростання укладачі рейтингу називають обов'язкове інвестування в побудову телекомунікаційних мереж. Проте навіть країни з великим інфраструктурним дефіцитом і слабким бізнес-середовищем змогли підвищити показник е-готовності за рахунок розвитку аутсорсінгового програмування - це Болгарія (44 місце), Індія (53) і В'єтнам (66). Росія зберегла 52 місце.

     Україна за минулі два роки втратила у рейтингу 7 пунктів і відповідно опуститися з 54 місця в 2004 році на 61 в 2006. Причому якщо в 2004 році Україна отримала 3,79 бала (з 10 можливих), то в 2006 - 3,62. Тобто причина спаду не в тому, що Україну потіснили розвиненіші країни (Еквадор, Шрі-Ланка і Нігерія), а в тому, що знизився рівень поширеності електронних послуг в українському суспільстві.

    Порівнюючи "е-готовність", оцінюється не стільки кількість користувачів кабельних і бездротових мереж, скільки рівень розвитку бізнес-середовища, яке використовує інтернет-технології. Тобто фактично оцінювалася сукупність таких чинників, як рівень використання електронних платежів, електронного банкінгу, системи оплати податкових платежів через глобальну мережу, готовність ринку до впровадження нових технологій, забезпечення інформаційної безпеки і готовність уряду сприяти розвиткові цифрових технологій.

   Формування сучасної моделі інформаційного суспільства в Україні повинно стати одним з пріоритетних завдань держави, як фундаментальна передумова повноцінної, на рівноправних засадах, інтеграції нашої держави у європейські та загальносвітові процеси, збереження політичного суверенітету, економічної незалежності, конкурентноздатності та процвітання, національної самобутності, гармонійності духовно-культурного розвитку людини та суспільства, формування зрілого громадянського суспільства, правової держави та демократії. Нинішній стан розбудови інформаційного суспільства в Україні, порівняно із розвиненими країнами, є недостатнім і при цьому далеко не відповідає потенціалу та ресурсам нашої держави. Оптимальним алгоритмом дій щодо подолання "цифрової нерівності" для України є виважене, координоване державою, співробітництво з іншими країнами, використання їхнього досвіду з опорою на розкриття та розвиток власного потенціалу.