Потреби і інтереси – головні рушійні сили соціально– економічного прогресу

Розвиток потреб, їх збагачення є важливою ознакою  розвитку і самого суб'єкта, на що звертав  увагу ще К. Маркс, зазначаючи, що багатство  людини у майбутньому — це багатство  її потреб, необхідність мати всю повноту  життя.

Потреби можна також  розрізняти за функціональною ознакою: не пов'язані з конкретним способом їх задоволення і ті, що потребують існування образу предмета потреби. Потреби мають бути усвідомленими, їх усвідомлення — важливий момент у переході від функціональних до предметних потреб, зумовлений впливом виробництва й соціального середовища.

Необхідність задоволення  різноманітних потреб спонукає людей до виробництва відповідних благ і послуг. Тому в будь-якому суспільстві загальною кінцевою метою виробництва є задоволення потреб. Якщо людина усвідомила свої економічні потреби і прагне домогтися їх реалізації шляхом постановки конкретної мети, то такі потреби виявляються як економічні інтереси.

2.2 Сутність  і класифікація інтересів

Економічний інтерес– це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб.

Основними відмінностями  економічних інтересів від потреб є: по-перше, вираженість економічних інтересів у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб; по-друге, відображення економічними інтересами динаміки та рівня задоволення потреб.

Особливостю економічних  інтересівє їх об’єктивність, що випливає з об’єктивності економічних  відносин, та матеріальність.

Економічні інтереси є формою вияву різних типів відносин власності. Існування приватної, колективної та державної власності зумовлю існування приватних, колективних та суспільних інтересів.

Названі типи власності існують в окремих формах. Приватна – у формі приватної трудової та приватної нетрудової (рабовласницької, феодальної та капіталістичної) власності. Тому розрізняють економічні інтереси дрібного ремісника, фермера тощо, які є формою прояву трудової приватної власності, та інтереси капіталіста, феодала та інші, що є формою прояву нетрудової приватної власності.

Колективні інтереси також існують у двох основних формах. Це трудові колективні інтереси працівників, які викупили підприємство, і колективні інтереси кількох підприємств, власність яких утворена шляхом злиття їх капіталов.

За суб’єктами реалізації економічні інтереси поділяються на державні, групові та особисті. В  структурі інтересів виділяються  виробничі (пов’язані з організацією виробництва) та невиробничі (пов’язані з задоволенням особистих інтересів людини як члена суспільства).

Державний інтересмає три складові прояву:

1. Суспільно-економічні інтересипроявляються у випадкупоєднання окремих інтересів держави та суб’єктів господарювання (виділення державних інвестицій, стимулювання експорту, вдосконалення податкової політики тощо);
2. Інтереси державної бюрократії слід розглядати як корпоративний придаток до інтересів держави;
3. Інтереси самоконтролю та оптимізації демократичного суспільстваспрямовані на формування у державі інституту консенсусу, недопущення ототожнення державних інтересів з інтересами одного класу, прошарку, політичної партії тощо.

Спільний інтересє сумарним виразом однорідних інституйованих інтересів споживачів, акціонерів, фондової біржі тощо. Залежно від  носіїв спільного інтересу форми  його прояву можуть бути різними. Сюди входять корпоративний інтерес бюрократії, підприємств, асоціацій суб’єктів господарської діяльності, трудових колективів. Слід зазначити, що інтерес трудового колективу буде відрізнятися за умов різних форм власності підприємств.

В умовах ринкової економіки виділяється й спільний інтерес тіньової економіки у  вигляді мафіозно-кримінальних структур.

Особистий інтересохоплює потреби, що пов’язані з реалізацією приватної власності, прав володіння та користування, управління, отримання доходів.

Реалізація економічних  інтересів здійснюється шляхом досягнення суб’єктами конкретних економічних  цілей. Так, засобом реалізації індивідуальних економічних інтересів працівників є зростання індивідуальних доходів. Засобом реалізації колективних інтересів є максималізація прибутку та фонду заробітної плати, а засобом реалізації суспільного інтересу – максималізація національного доходу та мініманізація фонду відшкодування створюваного суспільного продукту.

Незважаючи на суперечність економічних інтересів різних ланок економічної системи, можно виділити основний інтерес суспільства, який відзеркалює сутність економічної системи, розкриває найхарактерніші її риси і є рушійною силою економічного розвитку.

Основним інтересом  планової форми економіки є суспільний інтерес, тобто інтерес асоціації  власників засобів виробництва  і асоціації робітників. Він видбиває основні риси соціалізованої економічної системи – суспільну власність на засоби виробництва і співробітництво.

За умов командно-адміністративної економіки існує жорстка ієрархія інтересів. Інтереси держави мають  пріоритет перед регіональними, регіональні – перед колективними, колективні - перед особистими. Абсолютизація державного інтересу, його ототожнення з груповим інтересом правлячої еліти і першочергове задоволення, другорядне значення особистого інтересу позбавило людину економічних стимулів до праці, породило психологію утриманства, призвело до деформації уявлень про шляхи реалізації особистого інтересу, коли вони вбачалися не в особистій ефективній праці, а в перерозподілі суспільного продукту. Все це призвело до серйозних збоїв в економіці, утворило гальма її розвитку.

Основним інтересом  сучасної соціально орієнтованої ринкової економіки є особистий інтерес споживача і характеризує її спрямованість на задоволення споживчих потреб відповідно до платежоспроможного попиту. Для задоволення цього інтересу виробник вимушений впроваджувати нові технології, наймати кваліфіковану робочу силу, шукати нові шляхи скорочення витрат. Таким чином, бажання задовольнити інтерес споживача забезпечує реалізацію інтересу й виробника (максималізація прибутку), і суспільства в цілому (розвиток продуктивних сил).

Головний інтерес  суспільства в Україні полягає  у проведенні ефективних ринкових реформ, що є передумовою подальшого економічного зростання і соціального прогресу. В умовах становлення державності України на перший план виступає й національний інтерес, що характерно для всіх країн пострадянського простору.

2.3 Потреби  і інтереси – головні рушійні  сили соціально– економічного прогресу

Зростання виробництва, підвищення його ефективності досягається зусиллями людей, їхньою соціальною активністю, Але що ж спонукає людей постійно вдосконалювати своє виробництво, прагнути до все нових звершень? Таким джерелом суспільного (в т. ч. й економічного) прогресу є суперечності. Як це слід розуміти?

Кожне явище –  це єдність протилежних сторін, які  взаємно виключають одна одну, суперечать одна одній і разом з тим  передбачають одна одну, не можуть існувати відокремлено і лише у взаємодії  складають певну цілісність (явище). Тобто, кожне явище – це суперечлива  сукупність (єдність), існування якої можливе лише в результаті подолання цих суперечностей. Але ж подолання одних суперечностей породжує інші. І так до безкрайності. Ці загальні положення є ядром закону єдності й боротьби протилежностей, який виступає рушійною силою розвитку в природі й суспільстві. Основні принципи цього закону стосуються й економічного розвитку.

Зокрема, найбільш загальною рушійною силою розвитку економічної системи – виробництва  є суперечлива взаємодія виробництва  й споживання. Потреба в споживанні породжує стимули до виробництва, але й сама потреба виникає з виробництва, породжується виробництвом. /рис. 2/.

Ця суперечність виступає як загальна й природна основа розвитку виробництва.

У реальному житті  взаємодія виробництва й споживання завжди виступає в певній суспільній формі – тобто вона проявляється лише через економічні відносини людей. Відбиваючись у виробничих відносинах, потреби людей набувають форми економічних інтересів і стимулів.

Загальна суперечність виробництва і споживання проявляється в більш конкретній суперечлмвій єдності продуктивних сил і виробничих відносин. Щоб зрозуміти її суть і наслідки дії, звернемось до розвитку людського суспільства. Що є рушійною силою цього процесу?

Примітивний характер знарядь праці первісних людей  спонукав їх об’єднуватися для спільної праці й полювання через те, що лише гуртом можна було добути засоби до існування. Це й зумовило колективізм відносин первісних людей. А відсутність додаткового продукту, знову ж таки через примітивні знаряддя праці, - відсутність експлуатації людини людиною.

Згодом виникають  більш досконалі знаряддя праці. Зокрема, в східних стародавніх  народів – складні іригаційні системи (Месопотамія, Вавілон). При примітивній, але масовій праці вони давали можливість виробляти додатковий продукт, що привело до перетворення значної частини людей на рабів. За цих умов колективізм у відносинах став перешкодою використання їх у господарстві, що могло стримати подальший розвиток продуктивних сил. Ця суперечність породила виробничі відносини, що грунтувалися на деспотичній волі монархів, рабовласників, феодалів (рабство, кріпацтво) і поневолення праці. На основі цього виникла позаекономічна експлуатація, тобто експлуатація, яка передбачала особисту залежність раба, кріпака від свого власника.

Зародження великого машинного виробництва привело  до виникнення нових форм організації  праці, форм, які виключають використання рабської або кріпацької праці. Тобто, поневолена праця, а отже, й відносини між людьми, породжені нею, стали гальмувати подальший розвиток продуктивних сил. Ця суперечність долається в результаті виникнення капіталістичних виробничих відносин, які характеризуються індивідуальною приватною власністю на засоби виробництва та найманою працею. За цих умов позаекономічна експлуатація безпосередніх робітників замінюється економічною експлуатацією.

Нарешті, сучасному  господарству з його високим технічним рівнем, дуже складною внутрішньою організацією, розвинутим суспільним характером виробництва найбільшою мірою відповідають виробничі відносини, які передбачають перетворення виробника на господаря виробництва, а отже, й відсутність експлуатації. /рис. 3/.

Як видно з  наведеної схеми, продуктивні сили завжди й повсюди ставлять певні  вимоги до стану виробничих відносин. Тому кожному новому етапові розвитку продуктивних сил відповідає певний ступінь розвитку виробничих відносин, а в сукупності обновлені продуктивні сили та виробничі відносини складають новий спосіб виробництва.

З іншого боку, розвиток продуктивних сил повною мірою в остаточному підсумку залежить від виробничих відносин. У чому ж ця залежність полягає? В тому, що виробничі відносини являють собою не що інше, як ті суспільні форми, в яких відбувається розвиток продуктивних сил. Вони містять у собі основний механізм організації й функціонування продуктивних сил, границі їх розвитку, стимули й антистимули, суспільні форми, методи і способи господарської діяльності.

ПРИКЛАДИ

1. Спосіб  поєднання робочої сили з засобами  виробництва.

В умовах, коли робітник є власником або співвласником (акціонерне, пайове, кооперативне підприємство) засобів виробництва, ставлення до роботи одне – робітник зацікавлений, проявляє ініціативу, прагне вдосконалити механізм виробництва, а отже, врешті решт сприяє розвитку продуктивних сил. В умовах, коли засоби виробництва, а отже, й виготовлений продукт належать комусь іншому, а робітник бере участь у виробництві як наймана особа, ставлення до роботи інше. В кращому випадку, сумлінно виконуючи задану роботу, робітник не поспішає проявляти ініціативу, вдосконалювати процес своєї роботи, бо результати цього дістануться не йому. Таке ставлення до роботи закладає зрештою основи гальмування розвитку продуктивних сил.

Форми, розміри  та своєчасність оплати праці.

Форми оплати праці, які пов’язані з кінцевим результатом праці, стимулюють кращу роботу, й навпаки. Те ж саме можна сказати про розміри оплати праці. Більш високий рівень оплати праці кваліфікованих працівників стимулює, по-перше, бажання краще працювати, по-друге, постійно підвищувати свою кваліфікацію, й навпаки. А це знову ж таки, в остаточному підсумку, впливає на рівень розвитку продуктивних сил. Нарешті, своєчасність виплати заробітної плати працівникам утворює безпосередній зв’язок між працею та винагородою за неї, що позитивно впливає на ставлення працюючого до роботи. Затримка ж в оплаті праці цей зв’язок розриває. В робітника притуплюється усвідомлення того, що дана робота є джерелом його існування, добробуту. Це не може не позначитися негативно на його ставленні до роботи з усіма випливаючими звідси наслідками. Такий варіант особливо характерний для сучасного стану організації оплати праці в Україні. Багатомісячні затримки виплати заробітної плати аж ніяк не сприяють розвитку продуктивних сил.

Наведені приклади показують, що виробничі відносини  як суспільні форми організації  функціонування продуктивних сил можуть по-різному впливати на останні (продуктивні сили). Вони можуть: а) сприяти розвитку продуктивних сил; б) стримувати й навіть гальмувати їх розвиток. Від чого це залежить?

Роль виробничих відносин у суспільному розвитку визначальна. Але такої констатації  недостатньо. Необхідно розглянути механізм, з допомогою якого виробничі  відносини впливають на процес суспільного  виробництва.

Головним у виробничих відносинах є те, що це завжди відносини  між певними соціальними суб’єктами – виробниками та споживачами матеріальних благ. А ці суб’єкти мають певні потреби й інтереси, тобто, цілу гаму спонукальних мотивів до господарської діяльності.