Потреби і інтереси – головні рушійні сили соціально– економічного прогресу

ЗМІСТ

1. Вступ

2. Основна частина:

2.1. Сутність і  класифікація потреб 

2.2 Сутність і  класифікація інтересів

2.3 Потреби і інтереси  – головні рушійні сили соціально– економічного прогресу

3. Висновки 

4. Список використаної літератури

1.Вступ

Основна рушійна  сила суспільного прогресу — людська  особистість, яка є водночас і  діючим суб'єктом цілісної системи  економічних відносин та економічних  інтересів.Тільки реалізуючи свої інтереси, людина суттєво й активно впливає на економіку загалом, бере участь у всіх галузях і сферах соціального життя. Побудувати ефективну, раціональну систему господарювання, досягти серйозних успіхів у соціально-економічному зростанні суспільство може, лише реалізуючи у відтворювальній життєдіяльності все зростаючі потреби і виходячи з певних інтересів людини.

Загальновизнано, що в основі спонукання до трудової діяльності лежать матеріальні потреби. Визначаючи їх спрямованість, потрібно виходити з того, що відтворення людини, як і виробничого процесу на макро- або мікрорівні, є обміном речовин з природним середовищем, який потрібно постійно підтримувати у динамічній рівновазі. Ця рівновага характеризується системою певних параметрів, що мають гранично допустимі й оптимальні значення, звичайно, не раз і назавжди визначені. Відхилення від цих значень, їх очікування породжує стан напруження, спонукаючи до дії з метою його подолання. Такий стан, як вважають дослідники, можна назвати потребою.

Потреба — це певною мірою культурно оформлена необхідність, тобто у той або інший спосіб усвідомлене внутрішнє спонукання до певного блага. Потреби розвиваються разом із поступальним рухом суспільного  виробництва й удосконаленням людини.

Кінцевою метою  суспільного виробництва і рушійною силою його розвитку є економічні потреби людей зокрема і суспільства  загалом.

Потреби та інтереси не тотожні. Якщо потреба, відображаючи необхідність для людини певних умов її існування, є одночасно і спонукальним мотивом, і метою, і наслідком  виробництва, то інтерес – лише спонукальним мотивом, що зумовлює його спрямованість  на досягнення цілі. Проте інтереси як спонукальний мотив виробництва  не той об’єкт, що безпосередньо  спонукає людей до економічної діяльності. Таким чинником є економічні стимули – форма реалізації економічних інтересів відповідно до їх внутрішньої спрямованості.

Розглянемо потреби  та інтереси детальніше.

2.1 Сутність  і класифікація потреб

Потреби як визначальний чинник доцільної поведінки економічних суб’єктів є однією з фундаментальних категорій економічної науки.

Потреба – це нужда  в чому-небудь, об’єктивно необхідному  для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому; внутрішній збудник активності.

Засоби задоволення  людських потреб називаються благами.

Розрізняють такі блага:

• неуречевлені (сонячне світло, здоров’я, спілкування, знання) й уречевлені (дари природи, а також продукти праці: їжа, одяг, житло тощо);
• неекономічні (необмежені, їхні обсяги перевищують наявні людські потреби) та економічні (обмежені, обсяги яких менші за існуючи потреби).

Задоволення економічних  потреб виступає внутрішнім спонукальним мотивом виробництва, розподілу, обміну та споживання у рамках певної системи  соціально-економічних відносин. Економічні потреби – це потреби в економічних благах.

Носіями економічних  благ виступають найрізноманітніші  товари та послуги:

• споживчи блага (товари та послуги, призначені для безпосереднього задоволення людських потреб) і виробничі блага (товари та послуги, призначені для виробництва споживчих благ);
• матеріальні блага (товари та послуги сфери материального виробництва) і нематеріальні блага (створюються у сфері нематеріального виробництва);
• теперешні блага (перебувають у безпосередньому користуванні економічних суб’єктів) і майбутні блага (товари та послуги, якими економічні суб’єкти зможуть скористатися у майбутньому) тощо.

Найпростішим визначенням  економічних потреб є необхідність людей у життєвих благах. Проте у такому визначенні не враховується їхній зв’язок із економічними інтересами, із мотивами різних видів господарської діяльності та їх початковим формуванням у свідомості людини.

Тому економічні потреби – це ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної  діяльності для забезпечення власного добробуту та добробуту членів родини.

За формою вияву  своєї сутності потреби є суб’єктивним психологічним явищем – відчуттям  людини нестатку чого-небуть, бажанням його задовольнити певними благами  чи послугами. За цим психологічним  явищем приховується явище економічне – об’єктивна необхідність привласнення людьми благ як передумова їх споживання, у процесі якого вгамовуються голод, спрага, задовольняються інші потреби. Щоб привласнити і спожити  блага, їх необхідно створити, що відбувається в процесі виробництва, під час якого люди певним чином ставляться не лише до благ, а й одне до одного. Тому потребу необхідно розглядати і як економічну категорію.

Потреби відбивають внутрішні спонукальні мотиви діяльності людей і утворюють складну  систему, яку можна структурувати  за різними критеріями. Загальні властивості усьго різноманіття потреб слугують основою їх класифікації за чотирма ознаками:

1. За способом  задоволення потреби поділяють  на суспільні, колективні та  особисті. Суспільні потреби в  свою чергу поділяються на  фізичні, інтелектуальні та соціальні.

Фізичні потреби  – це потреби першого рівня, реалізація яких забезпечує фізиологічне життя людини.

Інтелектуальні  потреби – це сукупність потреб людини у пізнанні властивостей природи, себе та суспільства, тобто потреби у творчій діяльності як самореалізації сутнісних сил людини.

Соціальні потреби – потреби вищого рівня, сутність яких виявляється у взаємозв’язку (відносинах) людини і суспільства, що забезпечує необхідні умови існування та розвитку людини як соціальної особи, суб’єкта соціуму, її самореалізацію. У ціх відносинах суспільство є суб’єктом і джерелом задоволення соціальних потреб.

2. За ступенєм  реалізації вирізняють абсолютні,  реальні, платоспроможні та задоволені  потреби.

Абсолютні потреби– це максимальні потреби, що підлягають задоволенню в більш чи меньш віддаленій перспективі.вони формуються відповідно до загального світового рівня розвитку виробництва і відображають максимально досягнутий у світовій економіці рівень задоволення потреб людини.

Реальні потреби– склалися на основі досягнутого рівня виробництва, будучи нормальними на даний час.

Платоспроможні  потреби – це потреби, які визначаютьсяспіввідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення.

Задоволені потреби  – сукупність потреб, які фактично задовольняються існуючини на ринку благами та послугами.

Між абсолютними, реальними, платоспроможними та задоволеними потребами  існує взаємозв’язок. Абсолютна  потреба під впливом досягнутого рівня виробництва перетворюється на реальну, яка в результаті розподілу суспільного продукту набуває форми платоспроможної шляхом купівлі товарів і послуг на ринку.

3. За формою вираження  виокремлюють матеріальні та духовні потреби.

Матеріальні потреби  пов’язані зі сферою матеріальної життєдіяльності людини. Їх об’єктом є необхідні для відтворення життєдіяльності людини, її робочої сили матеріальні блага та послуги. Матеріальні потреби є тією частиною фізичних, яка задовольняється за допомогою лише матеріальних благ і послуг. Крім них фізичні потреби включають у себе й суто фізіологічні – потреби в руховій активності, сні тощо, які можуть задовольнятися і без участі матеріальних благ і послуг.

Духовні проблеми пов’язані з духовною діяльністю людини, яка охоплює не лише інтелектуальну, а й іншу, насамперед психологічну діяльність, спонукою до якої є внутрішній стан людини. Із цього погляду духовні потреби ширші інтелектуальних, а їх задоволення забезпечує духовне відтворення людини.

4. За критерієм  раціональності потреби поділяють  на розумні та ірраціональні.

Розумні потреби  відповідають науковим уявленням про  споживання благ і послуг, необхідних для підтримання здорового способу життя людини, розвитку особистості.

Ірраціональні ( лат. Irrationalis–нерозумовий ) потреби виходять за межі розумних, набувають гіпертрофованих а іноді збочених форм.

Потреби можна класифікувати, групувати за їх нагальністю, гостротою, необхідністю: у предметах першої (першочергової) потреби і предметах розкоші; у предметах споживання (особисті) та економічних ресурсах (виробничі).

За критерієм  нагальності потреб та ієрархічності  взаємозв’язків між ними вирізняють моделі Ф. Герцберга, А. Маслоу та К. Алдерфера /рис. 1/.

Незважаючи на певні  відмінності, всі три моделі виокремлюють потреби порівняно нижчого порядку (первинні) та потреби вищого порядку (вторинні).

Згідно з наведеною  ієрархією потреб вищі запити людини не виступають на перший план доти, доки не будуть задоволені найнагальніші. Задоволення  первинних потреб породжує бажання  задовольнити наступні за вагомістю (вторинні) потреби, які стають рушійною силою  свідомої діяльності.

Наголосимо, що особисті потреби є первинними, їх реалізація спонукає до формування виробничих потреб, які є похідними від особистих  потреб.

Потреби людини численні і різноманітні за своєю природою, однак кожній особистості притаманна певна система потреб, у структурі якої є домінуючі і підпорядковані їм потреби. При цьому домінуючі (переважаючі) можуть пригнічувати, відтискати всі інші і визначати основний напрям поведінки і життєдіяльності. Так, людина, яка постійно потребує успіху, всі свої вчинки і дії підпорядковує цьому. Інколи для неї важливий успіх сам по собі, без урахування засобів, коштів і способів його досягнення, морально-етичної цінності. Такій життєвій потребі можуть іноді підпорядковуватися потреби у пізнанні, спілкуванні, праці, що нерідко виявляється у житті окремих індивідів, соціальних груп, політичних партій. Інший приклад: поведінка людини, чиї думки і вчинки зумовлені потребою в соціальній справедливості, її реальному досягненні. Така людина, швидше за все, поводитиметься у такий спосіб, що потреби в особистому успіху, соціальній безпеці та інші матимуть другорядне значення.

За умов спільної виробничої діяльності важливо, щоб  у поведінці людини визначальними  ставали такі суспільні потреби, як потреби у праці, спілкуванні, суспільній діяльності. Провідною потребою людини має стати потреба у праці як життєво важливій і необхідній діяльності, що концентрує всі духовні та фізичні сили людини. Ця потреба хоч і є практично у кожного індивіда, проте ще не стала домінуючою, не перетворилася для багатьох людей на стрижень їх життєвого кредо.

Втім, у поведінці  людини та або інша потреба може виявлятися ситуативно — тільки в  конкретний момент, не відображаючи по суті якоїсь стійкої структури потреби. Наприклад, поведінка людини, яка цікавиться новими комп'ютерними системами, характеризуватиметься підвищеною активністю у спілкуванні з тими, хто зможе надати їй потрібну інформацію з цієї проблеми. Після одержання необхідної інформації подальша потреба у ній зникає. Потреби можуть бути усвідомленими і неусвідомленими. Другий тип потреб відображає здебільшого певні захоплення особистості.

Задоволення потреб людини в будь-яких благах об'єктивно  потребує їх виробництва, а для того, щоб ці блага виготовити, необхідні  ресурси, бо лише в біблійній легенді "манна сама падала з неба". Ми виходитимемо з того, що потреби у ресурсах не приходять з небес, їх можна за допомогою праці одержати від природи або створити штучно у вигляді матеріалів. Необхідні для виробничого процесу ресурси функціонують як потреби:

• у робочій силі певної кваліфікації і професійної  підготовленості;

• певних засобах  праці;

• необхідних предметах праці;

• технологічних  розробках і пов'язаних з ними наукових і прикладних дослідженнях;

• організаційно-управлінських  системах.

Потреби — явище  об'єктивне і динамічне. Вони утворюють  складну ієрархічну систему (комплекс), на найнижчому рівні якої перебувають найпростіші потреби фізичного відтворення суб'єктів. Що вищий рівень ієрархії, то більше потреби набувають соціального характеру, випливають з умов відтворення становища суб'єкта життєдіяльності в певному соціальному середовищі.

Потрібно звернути увагу і на такий момент — на роль потреб у відтворювальному процесі стосовно їх нагальності (механізму цього явища). Що гостріша потреба за нагальністю її задоволення, то більше відхилення за цим параметром від оптимального значення. Поблизу допустимих значень, нижче яких виникає загроза існуванню суб'єктів, коло потреб обмежується найпростішими, що доповнюють одна одну, тобто вони стають невзаємозамінними. Коли ж потреби задовольняються на оптимальному рівні, тобто близькі до насичення, вони стають взаємозамінними, їх коло розширюється, і в такому разі зростає роль соціальних потреб. Отже, нагальність потреб і їх місце (функціональний статус) в ієрархії за об'єктивною важливістю для відтворення суб'єкта життєдіяльності — це різні поняття. Життєво важливі потреби можуть мати інколи невисоку нагальність.