Особистість і соціальні ролі

       Загалом людина сама обирає свої ролі, але деякі  вже задані їй від народження: дитина народжується сином чи дочкою, чоловіком  чи жінкою. В кожному суспільстві  вже встановлено, що має робити добра  дочка чи син (скажімо, в суспільствах з переважно авторитарним типом сім'ї слово батька — закон для дітей, хоч у якому б віці вони не були; в суспільствах, де більшість сімей будується на демократичних засадах, діти мають право самі обирати свій шлях). "Ролі" жінки та чоловіка теж не задані біологічно: канони жіночості та чоловічості змінюються від епохи до епохи і від суспільства до суспільства. Колись Жорж Сайд у брюках сприймалась як зухвалий виклик моралі та суспільним канонам жіночості, сьогодні брюки — неодмінний компонент жіночого гардеробу.

       Рольові приписи можуть бути як "писаними", тобто зафіксованими в офіційних  документах, так і "неписаними", закріпленими у звичаях, традиціях, нормах. Проте в будь-якому разі в суспільстві діє досить жорстка  система контролю за правильним дотриманням ролі.

       Цій меті слугує розгалужена система  соціальних санкцій, застосовуваних як оцінка дій людей у суспільстві. Вони можуть бути позитивними і негативними (відомий метод "батога та пряника"), жорстко регламентованими, що застосовуються владними органами, і неформальними, як, наприклад, моральний осуд. Тих своїх членів, які задовільно виконують ролі, суспільство заохочує матеріально і морально, у разі відхилення від рольових норм порушника буде покарано. Як правило, за порушення "писаних" законів припадає так само офіційно відрегульована система покарань (так, за порушення правил дорожнього руху накладають штраф або навіть позбавляють прав водія, тобто особа усувається від ролі водія). Проте й у разі порушення "неписаних" рольових приписів покарання може бути не менш жорстоким. Коли знайомі відмовляються подати руку, це, звичайно, страшніше, ніж штраф. Глузування, вияв зневаги і навіть вигнання зі своєї соціальної групи — набагато дійовіші санкції, ніж записані в офіційних документах.

       Проте соціальна роль виконує не лише негативну функцію обмеження сваволі окремих індивідів. Головна конструктивна функція її полягає в тому, що узгодження щодо змісту соціальних ролей дає людям змогу нормально співіснувати в суспільстві, передбачати реакцію оточення на свої дії. Виступаючи в певній ролі, людина сподівається, що інші учасники також дотримуватимуться "правил гри", які не залежать від того, хто в цю гру грає. Коли водій веде машину, він має дотримуватися правил дорожнього руху і сподівається, що решта робить так само. В іншому разі безпека на дорогах була б неможливою.

      3. Місце особистості в суспільстві

     В родинну соціальну інституцію людина включена з народження. Активною стадією її перебування в цій інституції можна вважати створення своєї сім'ї, народження дітей, відхід від матеріального утримання батьків.

     В педагогічній соціальній інституції людина теж перебуває з дитинства. Переломною стадією соціалізації є продовження удосконалення своєї кваліфікації, професійної освіти, коли людина вже працює після отримання дипломів про середню загальну або спеціальну чи вищу освіту, хоча деякі індивіди одержують освіту, працюючи в трудовій сфері.

     Включення в економічну соціальну інституцію відбувається на стадії переходу людини до самостійного матеріального забезпечення з моменту працевлаштування.

     Одержання паспорту й права брати участь у виборах до державних і місцевих органів влади є стадією включення  в політичну соціальну інституцію. Але активна участь у політичному житті пов'язується з роботою у владних структурах, з громадсько-політичною діяльністю активістів у партійних осередках, з формуванням у населення громадської думки в руслі тієї чи іншої ідеології.

     Активна участь в культурницькій соціальній інституції починається на стадії здатності до активного творення матеріальних і духовних цінностей, а не тільки пасивного «споживання» продукції культури.

     Що  стосується релігійної соціальної інституції, то до неї долучаються люди протягом усього життя – від народження й до глибокої старості.

     Підготовчий період до повноцінного й активного включення в соціальні інституції суспільства закінчується на певних рівнях статусу в кожній з них.

     Люди  з більш високим рівнем соціалізації мають достатню освіту і здатні формувати  більш-менш задовільні соціогенні потреби, які переважно короткотермінові, творчо малонасичені, реалізація яких хоч і супроводжується радісними й втішними емоційними переживаннями, але не дає відчутного стану творчої самореалізації. Вони в трудовій сфері в основному орієнтовані на заробіток, тобто на задоволення загальної соціогенної потреби в накопиченні вартісного резерву, який можна було б використати в своїй діяльності в соціальних утвореннях інших соціальних інституцій, наприклад, в сім'ї для виховання й утримання дітей, в художній студії для реалізації своїх художніх здібностей тощо.

     Люди  з високим ступенем соціалізації здатні формувати далекосяжні соціогенні потреби. З їх числа виходить еліта, яку становлять інтелігенція, творчі люди, здатні ставити стратегічні  цілі щодо задоволення своїх творчих  соціогенних потреб високої суспільної значущості: вчені, винахідники, письменники, художники, композитори, актори, громадські, політичні діячі.

     У ході реалізації програм життєдіяльності  особистість просувається вгору  сходинками статусу у відповідних  соціальних інституціях, що вимагає освоєння нових нормативів, законів, регламентів, а це означає, що відбувається подальша соціалізація особистості. Крім того, особистості, особливо з числа еліти, не тільки засвоюють певні регулюючі положення правового й морального походження, але й беруть участь в удосконаленні й творенні законодавства, тих чи інших нормативних положень різних організацій і соціальних структур. Особистості з числа еліти, як правило, очолюють різні соціальні утворення й керують процесом творення матеріальних й інформаційно-ідеальних цінностей середовища. Саме дорослій стадії соціалізації відповідає найбільш ефективне творення штучного соціального і штучно-природного середовища.

     Суб'єктність особистості зумовлена ступенем соціалізації і здатністю приймати рішення або самостійно щодо своєї діяльності, або як лідер щодо діяльності групи.

     Суб'єктність особистості визначається:

• ступенем свободи прийняття рішень у процесі задоволення своїх матеріальних і духовних потреб у взаємодії з іншими суб'єктами;
• свідомою активністю суб'єкта в його конструктивній діяльності (тобто в творенні ціннісного штучного середовища);
• приватною власністю майна і вартісних (валютних) резервів;
• статусом у кожній соціальній інституції (в трудовому колективі, в громадсько-політичній організації, в аматорській студії, в сім'ї тощо);
• моральними і правовими, формальними і неформальними регламентами (правами й обов'язками за статусом організації, правилами, звичаями громад тощо).

     Формально суб'єктність може змінюватись від  абсолютної свободи в прийнятті  рішень і до абсолютної залежності від рішень іншого індивідуального або колективного суб'єкта. Наприклад, суб'єктність людини творчої професії має високий ступінь, а військовослужбовця, діяльність якого регламентована дисциплінарним статутом, має низький ступінь.

     Отже, особистість знаходиться в суспільстві  з народження. Правосуб'єктність індивіда в істотній мірі офіційно визначається отриманням паспорта громадянина, а це означає, що вся діяльність цього громадянина підпорядковується законодавству країни, і він несе відповідальність за свої дії і вчинки. З цього моменту громадянин стає повноцінним суб'єктом правової діяльності в суспільстві. У ході реалізації програм життєдіяльності особистість просувається вгору сходинками статусу у відповідних соціальних інституціях.

      Висновки

     У процесі написання реферату я  досягла мети: дослідила зв'язок особистості та соціальних ролей, і розв’язала дослідницькі завдання: визначила, хто є особистістю; проаналізувала взаємозв’язок соціальної ролі та особистості; дослідила місце особистості в суспільстві. Зазначене дає підстави для наступних узагальнень.

     Отже, особистість є соціальною за своєю  сутністю, але індивідуальною за способом свого існування. Вона – єдність  соціального і індивідуального, сутності і існування. Особистість визначається не «індивідуальним світом», а тим, якою мірою індивідуальний, особистий світ вміщує «світ людини».

     Людина  є соціальною істотою, яка орієнтована  і включена в контекст групової поведінки. Особистість формується у взаємодії  з іншими особистостями. Соціальну стабільність суспільства і задоволеність індивіда забезпечують турбота з боку держави та дотримання високих соціальних стандартів.

     Особистість знаходиться в суспільстві з  народження. Правосуб'єктність індивіда в істотній мірі офіційно визначається отриманням паспорта громадянина. Діяльність громадянина підпорядковується законодавству країни, він несе відповідальність за свої дії і вчинки, є повноцінним суб'єктом правової діяльності в суспільстві. У ході реалізації програм життєдіяльності особистість просувається вгору сходинками статусу у відповідних соціальних інституціях. 

        Список використаних джерел

1. А.Ф. Бондаренко «Социальная психология личности». – К., 1991.
2. В. Г. Городяненко «Соціологія». – К., 2003
3. В.В. Москаленко «Соціальна психологія». – К.: Центр навчальної літератури, 2008. – 687 с.
4. Л.Е. Орбан-Лембрик «Соціальна психологія». – К. Либідь. 2006. – 556 с.
5. В.Т. Циба «Системна соціальна психологія». – К., 2006. – 327 с.
6. В. Янів «Нариси до історії української етнопсихології». К. Знання. 2006. – 340 с.
7. Погорілий О.І. Соціологічна думка XX століття: Навчальний посібник. — К.: 1996.
8. Социология: Наука об обществе. — Харьков: 1996.
9. Радугин А.А., Радугин К.А. Социология: Курс лекций. — М.,1995.
10. Социология: Учебное пособие. — М.: 1995.