Мудрість як протидія спекулятивному капіталу у соціальних відносинах

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Соціологія

 

 

 

«Мудрість як протидія спекулятивному капіталу у соціальних відносинах» 
   Мудрість як протидія спекулятивному капіталу у соціальних відносинах

 

 

Праця як соціологічна категорія має значення, що виходить далеко за межі соціології праці. Дійсно, неможливо недооцінити роль праці в житті людини, суспільних груп, суспільства в цілому, оскільки все, що необхідно для життя і розвитку людей, функціонування суспільства, створюється працею. Вона є неспинним двигуном соціального прогресу, вічною природною потребою, без якої було б неможливе саме людське життя. Постійно поновлюючись, праця забезпечує безупинний розвиток як суспільства, так і людини. Соціологічний  аспект дослідження полягає у вивченні праці як системи суспільних відносин, у визначенні його впливу на суспільство. У процесі праці, виконуючи ті чи інші трудові функції, люди взаємодіють, вступають одне з одним у різні відносини. Вплив на суспільство праця здійснює завдяки сукупності соціальних характеристик: соціально-природної, суб'єктно-об'єктної двоякості; багаторівневості; структурної упорядкованості; суб'єктоцентризму, динамічності (рухливості), цілеспрямованості, досвіду, мудрості .

Під словом мудрість ми часто маємо на увазі глибокі знання про світ, які можна отримати, тільки досягнувши похилого віку. А між тим, це не зовсім так: мудрість може бути властива не тільки посивілий старцям. У цього слова є кілька досить близьких, але відрізняються значень.

Щоб розібратися в тому, що таке мудрість, слід вивчити це поняття всебічно, зрозумівши що воно означає не тільки з точки зору етимології, а й філософії, психології, релігії.

У тлумачному словнику ми прочитаємо, що мудрість – це одна з властивостей розуму людини, яка характеризується здатністю доречно застосовувати глибокі знання, враховуючи конкретну ситуацію, знаходити способи вирішення проблем, спираючись на чужий і свій (життєвий і підсвідомий) досвід.

 Мудрість у філософії –  це властивість людського інтелекту, своєрідний вимірник ступеня  пізнання навколишнього світу. Тут  мудрість зазвичай розглядається в контексті прагнення до поглиблення цього пізнання. Недарма саме слово «філософія» буквально означає «любов до мудрості».

Мудрість в релігійному розумінні – це найвищий ступінь пізнання навколишнього світу, якою володіють досконало тільки боги, а люди здатні осягнути її лише в тій чи іншій мірі. У християнстві є поняття “премудрість”, що означає абсолютну мудрість.

Мудрість з точки зору психології – це не стан, а процес, який характеризується відносністю і невизначеністю. Тобто мудрець – це це той, хто добре розуміє, що життя непередбачуване і розвиток ситуації залежить від безлічі обставин і враховує це в прийнятті рішення.

Мудрість і передбачення

Сучасні психологи, розмірковуючи про те, що таке мудрість, прийшли до висновку, що мудрість не можлива без дару передбачення. Звичайно, мова йде не про екстрасенсорному дар ясновидіння. Дар передбачення, властивий мудрості, припускає, що людина вміє:

-  розуміти і усвідомлювати значення подій, які зазвичай не помічають інші

-  довіряти своїй інтуїції

-  вміти точно з’ясовувати причини своєї внутрішньої тривоги

-  вміти визначати момент, коли необхідно здійснювати дії, потрібні для сприятливого виходу з ситуації

Звідси можна зробити висновок, що мудрість властива не тільки старості. Якщо молода людина може знаходити вірне рішення життєвих проблем, здатний аналізувати ситуацію, правильно оцінювати перешкоди, які стоять на шляху вирішення – його можна назвати мудрим.

Існує багато методик розрахунків фінансового планування, але є також і якісь загальні правила, принципи, які незмінні незалежно від того, яким саме способом складається фінансовий план. У побуті їх можна назвати просто хитрощами і життєвою мудрістю.

Спекулятивний капітал – це капітал, що утворюється в результаті отримання курсової різниці при здійсненні біржових угод купівлі-продажу цінних паперів, валюти, товарів.

1 Оскільки найчастіше об'єктом  спекуляції є цінні папери, то  утворюється спекулятивний капітал  найчастіше на фондовій біржі, менше – на валютній і ще  менше – на товарній біржі. 

Біржа як економічна категорія відображає сукупність економічних відносин постійно функціонуючого ринку, на якому концентрується інформація про той чи інший товар, відбувається його купівля-продаж за зразками, формуються ціни, а також здійснюється торгівля цінними паперами та іноземною валютою.  

Важливо відмітити, що спекулятивні угоди здійснюють не лише професійні суб'єкти біржових торгів, але й непрофесійні (наприклад, власники акцій приватизованих підприємств) і суперпрофесійні суб'єкти (держави та міждержавні організації), що здійснюють фінансові спекуляції на міждержавному рівні. Саме через подібні спекуляції зростаючими темпами збільшується прірва між багатими та бідними країнами. За показником виробництва валового внутрішнього продукту на душу населення найбагатші країни переважають своїх найбідніших колег більше ніж в сто разів. Це є величезною глобальною проблемою всього людства і на превеликий жаль в значній мірі стосується й України.

Більшість науковців-економістів, особливо в розвинених країнах, вважають, що основною рушійною силою при купівлі акцій є не отримання дивідендів, а можливість з часом продати їх дорожче, тобто отримати спекулятивний доход. 

Інші економісти (їх досить часто називають прихильниками теорії М. Гордона) відводять фактору дивідендної політики активну роль у формуванні ринкової вартості капіталу, в системі мотивацій інвесторів, що діють на ринку акцій. Вони виходять з того, що інвестори в цілому прагнуть одержувати поточні виплати і при визначенні об'єкта інвестування орієнтуються на те, здійснює емітент дивідендні виплати чи ні. Приймаючи відповідне рішення, інвестори тим самим впливають на співвідношення попиту та пропозиції акцій, що відображається у змінах курсів акцій відповідно, ринкової вартості акціонерного капіталу.

Аналізуючи зазначені підходи до ролі дивідендів, треба звернути увагу ще на такі аспекти: по-перше, сила впливу дивідендної політики на поведінку інвесторів значною мірою коригується податковим та інвестиційним законодавством країни. Особливості законодавства визначають специфіку поведінки інвесторів на конкретних фондових ринках. По-друге, треба все ж таки погодитися з тим, що виплата дивідендів є в цілому фактором, який привертає увагу інвесторів, насамперед непрофесійних, до акцій певних емітентів. Регулярні дивіденди зменшують невизначеність, з якою в тій або іншій мірі доводиться стикатися інвесторам. По-третє, навіть для розвинутих систем акціонерних відносин є характерною наявність у вивченні дивідендної політики ряду ще нез'ясованих питань. 

Щодо поведінки непрофесійних індивідуальних суб'єктів на ринку акцій України, то вона, безумовно, визначається, передусім, орієнтацією на одержання поточних (дивідендних) доходів. Це підтверджується результатами опитування серед мешканців Дніпропетровської області: 43% респондентів метою придбання акцій визнали одержання дивідендів.

 Можна прогнозувати, що в  найближчому майбутньому ця орієнтація  в прийнятті інвестиційних рішень  на ринку акцій буде залишатися  домінуючою. Причинами цього є: а) традиційне економічне мислення, згідно з яким невід'ємним атрибутом будь-якого розміщення заощаджень обов'язково має бути отримання поточного доходу (вплив історичного фактора — масове розміщення заощаджень в установах Ощадного банку протягом тривалого періоду); б) низький у цілому рівень життя багатьох людей в Україні, що робить їх орієнтованими лише на таке вкладання коштів, яке може приносити поточний доход.

Можливість одержання доходу від зростання ринкової вартості акцій залежить від багатьох факторів. Курси акцій конкретних акціонерних товариств знаходяться під впливом:

— поточного економічного стану підприємства;

— оцінок перспектив акціонерного товариства;

— загальних оцінок інвесторів перспективності певного фондового ринку.

У свою чергу, на економічні результати акціонерного товариства впливає рівень конкуренції, стан попиту на товари, економічна політика держави, міжнародні економічні умови та багато інших чинників. Оцінки перспективності підприємства базуються на аналізі динаміки показників його діяльності, прогнозах ринкового становища підприємства, умов придбання ресурсів тощо. Щодо оцінок інвесторів загальних перспектив певного фондового ринку, то вони грунтуються на аналізі макроеко-номічної динаміки, визначенні рівня стабільності економіки, кредитоспро-можності держави та інших чинників. Непрофесійним суб'єктам ринку акцій дуже складно оцінити дію цих факторів у сукупності. Тому вони, як правило, обмежуються використанням таких орієнтирів: виплата дивідендів, їх регулярність; Імідж підприємства; міра загального інтересу інвесторів до акцій підприємства; зміст повідомлень про діяльність підприємства в засобах масової інформації; власні оцінки щодо перспективності продукції, випуском якої займається підприємство.

У теперішній час в Україні інвестори-фізичні особи в більшості своїй слабо виражають орієнтацію на одержання доходу за рахунок досягнення позитивної динаміки зміни курсу акцій. Виявляється це, зокрема, в тому, що на загальних зборах акціонерів, як правило, навіть не ставиться питання про ринкову вартість акцій товариства та її зміни. При оцінці діяльності керівних органів акціонерного товариства цей критерій практично не використовується, що досить дивно. Бо головним чинником впливу акцій на економічний добробут власника є можливість продати їх за певною ціною. Підвищення ринкової вартості акції є збільшенням спекулятивного капіталу акціонера. Пояснити відсутність необхідної уваги акціонерів в Україні до аналізу ринкової вартості акцій можна, передусім, недостатнім рівнем інвестиційної кваліфікації. Проте орієнтація на дивіденди є досить визначеною.

В Україні приватизаційний та початковий етап постприватизаційного періоду діяльності акціонерних товариств характеризувалися явно завище-ними очікуваннями дрібних акціонерів-фізичних осіб щодо доходності їх цінних паперів. Це вирішальним чином пов'язано з трьома причинами. Перша з них — нереалістична, пропагандистського характеру офіційна рекламна кампанія, що проводилася, насамперед, Фондом державного майна. Рекламне супроводження приватизації в Україні досить примітивно спрямовувалося, власне, на досягнення однієї мети: зацікавити громадян в одержанні приватизаційних майнових сертифікатів та використанні їх у приватизаційних заходах. Рекламу було зорієнтовано на кількісне збільшення учасників масової приватизації та, відповідно, на зростання обсягів реально розміщених приватизаційних платіжних інструментів. У кінцевому підсумку можна визнати, що це завдання було вирішено. Однак ціною його виконання стали, зокрема, сформовані нереалістичні очікування мільйонів громадян — умовних інвесторів (тому що реальних інвестицій вони не вносили), а також глибокі розчарування і претензії потому.

Друга причина — економічна і правова некомпетентність більшості громадян щодо умов функціонування акціонерних товариств. У багатьох з них акції асоціювалися з депозитами, за якими, як відомо, обов'язково повинні виплачуватися проценти. Таким чином, на фондовий ринок України прийшла велика кількість непрофесійних суб'єктів-інвесторів з вельми віддаленими уявленнями про правила "гри ", в якій вони стали учасниками, але, в той же час, з надзвичайно завищеними очікуваннями.

Третя причина — приватизаційні посередники (передусім довірчі товариства і комерційні банки) при укладанні відповідних угод з громадянами — власниками приватизаційних майнових сертифікатів, як вже відзначалося, обіцяли нереальні проценти з явно нереальними прив'язками.

Крім одержання доходів у межах фондового ринку, метою непрофесійного інвестора може бути захист заощаджень. Слід зауважити, що в деяких наукових працях захист заощаджень серед цілей інвесторів зовсім не розглядається. На нашу думку, виключення з аналізу цього мотиву інвестора є невиправданим. Захист заощаджень як спроба обмежити або усунути негативний вплив інфляції на цінність заощаджень має розглядатися в системі мотивацій інвестора, який діє на ринку акцій. Відповідні наміри інвестора базуються на сподіванні, що зростання курсової вартості акцій не буде меншим, ніж зростання загального рівня цін за відповідний період часу. Наскільки виправданими є ці сподівання? Відповідь на це запитання багато в чому залежить від того, яка тривалість часу береться до уваги. Має місце така залежність: чим більший період часу розглядається, тим краще виглядають "захисні" можливості акцій щодо інфляції, чим менший — тим гірше. Другий момент, від якого залежить відповідь на поставлене питання, полягає в тому, на яку фазу (фази) загального економічного циклу накладається той період володіння акціями, який береться до уваги. Наприклад, якщо брати період з 1991 по 1995 рр., то ми не знайдемо акцій, які за динамікою своєї курсової вартості склали б конкуренцію темпам інфляції (тільки у 1993 р. рівень інфляції в Україні досяг більше 10000%). Тому у період поєднання в економіці спаду та інфляції показники змін ринкової вартості акцій, як правило, засвідчують неспроможність акцій змінювати вартість адеква-тно змінам рівня інфляції.

Використання для доказів результатів, одержаних за декілька десятиліть, є недостатньо переконливим. Люди, як правило, не орієнтуються на такий тривалий період інвестування в акції. А чим меншим є цей період, тим слабше в цілому виявляє себе "захисна функція", тим більшу роль відіграє фактор невизначеності. Отже, можна зробити такий висновок акції справді мають певний потенціал захисту, але лише в короткостроковому періоді та у фазі пожвавлення або піднесення.