Моральна свідомість

Вже давньогрецькі філософи підкреслювали особливу значимість справедливості у житті людей. «Тільки  ті люб’язні богам, котрим ненависна  несправедливість» — стверджував  Демокріт. Видатний філософ античності Аристотель вперше розділив справедливість на справедливість рівності (урівнюючу) і справедливість пропорційності (розподільчу). Ці аспекти справедливості мають значення і у сучасних умовах. Так рівність є важливою умовою самого життя людини, розвитку її індивідуальності, права на свободу, на особисте життя, володіння майном і всіма тими правами, що записані у «Всезагальній декларації прав людини». Проте люди не однакові і діють у неоднакових умовах. Тому чисто формальне виконання принципу рівності не завжди може бути справедливим. Саме тому в свій час Аристотель ввів додатковий принцип — принцип пропорційності: «Якщо справедливе — це рівне, то пропорційно рівне також буде справедливим.» Пропорційна рівність — це коли людина багато працює і отримує більше, ніж та, що працює мало. «Суспільне життя тримається справедливістю, і справедливе — те ж, що і пропорційне». Отже, пропорційна справедливість — це коли дитина робить менше ніж доросла людина, ліва рука робить менше ніж права.

У сучасному світі справедливість також містить ці два аспекти, що були відміченні Аристотелем: урівнюючий і розподільчий. Реальна справедливість не може бути обмеженою тільки рівністю, вона не зводиться до неї, а містить у собі і розподіл благ згідно конкретним принципам, і покарання за злочини, і заохочення з боку суспільства за видатні заслуги.

Моральні уявлення про  справедливість мають величезне  значення і у соціально-правовій сфері життєдіяльності людей. Юристи часто відносять категорію справедливості до права. Саме поняття «юстиція»  означає справедливість (justitia — лат.). Справедливість вважають синонімом правосуддя, тому ідея справедливості, вимоги справедливості містяться у законодавстві сучасних демократичних суспільств. Правове вираження вимог справедливості ми спостерігаємо у «всезагальній декларації прав людини», у статтях «Міжнародного пакту про громадянські і політичні права».  Вимоги справедливості в державі і суспільстві втілюються у основних принципах та правових нормах Конституції.

У юридичній діяльності проблема співвідношення законності і справедливості принципова: «у розвитку правових основ  справедливості морально-етичні цінності відіграють роль кінцевих орієнтирів, що мають забезпечити послідовність  та гуманістичну спрямованість цього  розвитку» Проте не можна вважати  справедливість синонімом права. Певна  консервативність законодавства, складність відносин, що ним регулюються може породжувати ситуації, коли рішення  згідно закону виявляється не справедливим і навпаки, неправота «справедливість» може спотворити високі моральні цінності.

Обов’язок як поняття  моральної свідомості і категорія етики.

Обов’язок - це поняття, що означає відношення особи до суспільства, до інших людей, якому виражена необхідність виконувати свої моральні сні обов’язки у конкретних умовах. Моральні обов’язки людина формулює для себе сама на основі загальних уявлень про належне. Обов’язок тільки тоді стає власне моральним феноменом, коли виконання його вимог є добровільним , усвідомленим. Моральна свідомість містить в собі не тільки роздуми про важливі проблеми людського існування, а й почуття, які спонукають людину діяти у певному напрямку згідно з вищими моральними цінностями і своєю відповідальністю. Таку спонукальну властивість моралі помічено ще за давніх часів. Представники етичної думки шукали універсальну формулу обов’язку. Ще у ранньокласовому суспільстві, коли виникають держави, встановлюється так зване, «золоте правило» моральності, яке містить вже власне моральний обов’язок : «Не роби іншому того, чого не бажаєш собі». Або: » Чини по відношенню до іншого так, як би ти не хотів, щоб чинили по відношенню до тебе самого».

Проте найвагоміший внесок у обґрунтування обов’язку як етичної категорії, вніс Імануїл Кант у XVIII столітті, який вважав, що обов’язок — «є необхідність здійснення вчинку з поваги до закону». Сформульований ним «категоричний імператив» містить в собі, вищий моральний закон, якому людина повинна і здатна підкорятися. Кантівський «категоричний імператив» ще й досі значною мірою зберігає свою актуальність, бо наголошує на тому, щоб людина не дозволяла собі у своїх вчинках того, чого не дозволила б іншим; проголошує обов’язком людини ставитися до людства як у своїй особі, так і в особі будь-кого іншого не як до засобу, а завжди як до цілі. Проте сучасна масова свідомість більше орієнтується на «золоте правило моралі» як на практичну рекомендацію.

Зміст морального обов’язку  звичайно відрізняється від тих  вимог, які виникають у різноманітних  суспільних відносинах і потребують виконання морального обов’язку  щодо цих вимог. Таке усвідомлення свого  морального обов’язку, що санкціонований суспільством, може вступати і нерідко  вступає у конфлікт з загальнолюдським, а отже з власне моральним обов’язком. Так, наприклад, загальнолюдський моральний  обов’язок вимагає утримуватись від будь-якого насилля по відношенню до інших людей, а патріотичний обов’язок  вимагає брати зброю у руки і, якщо цього потребують обставини, застосовувати її. Подібного роду конфлікти досить часто виникають  у людському житті, у тому числі  і у професійній діяльності юриста. Суддя, прокурор, слідчий — це люди, які стоять на сторожі законності і справедливості, які мають виконувати свій професійний обов’язок. Але, оскільки діяльність більшості юристів здійснюється у складних морально-психологічних  умовах, у сфері конфліктів різного  рівня і характеру, виникає небезпека  так званої професійно ї деформації, коли юрист особливо суддя, прокурор, слідчий — втрачає здатність  бачити людей з їх конкретними  долями, горем і турботами, втрачає  почуття гуманності. Саме, тому дотримання власне морального обов’язку може вимагати від людини справжнього  відповідального вчинку розвиненої совісті, сили волі, здатності ризикувати зради власних переконань.

Гідність і  честь.

Гідність — категорія етики і моральної свідомості, що означає особливе моральне відношення людини до себе, навколишнього середовища, яке має у своїй основі визнання цінності людської особистості. Почуття власної гідності — це переживання власної цінності, в основі якого лежить певний стандарт самооцінки.

Усвідомлення людиною  власної гідності — це одна з  форм самосвідомості і самоконтролю. Як себе оцінює і усвідомлює людина, залежить від багатьох чинників, серед  яких її вдача, її світогляд, ціннісні орієнтації. Проте зауважимо, що говорячи про гідність людини, найчастіше мають  на увазі здатність людини протистояти  пристрастям, уміння стійко і мужньо зустрічати випробування, які посилає  доля, не принижувати себе і інших, чинити гуманно і справедливо, відчувати  глибоку відповідальність перед собою.

У той же час гідність особи вимагає від інших визнання її і поваги до неї, визнання за людиною  її прав і свобод. У цьому відношенні гідність людини залежить від її становища  у суспільстві, від ступеню розвитку самого суспільства, його здатності  забезпечити визнання самооцінки особи, її прагнення до свободи, творчості, любові. Як зазначав грузинський дослідник  проблем гідності Г. Д. Бандзеладзе, «людська гідність принижується тоді, коли заважають особі в її розумовому розвитку, пошуках істини, осягненні правди, коли їй не кажуть правди, обманюють… Будь-яке приниження істини - приниження людської гідності«. Гідність є реальною цінністю людини, яка повинна підтверджуватися суспільством. Практично у будь-яких умовах людина може зберегти свою гідність — внутрішню самостійність, власну точку зору, оцінки, судження. Вона залишається здатною відноситися певним чином до свого становища, до своїх страждань, існувати у просторі своєї власної свідомості і цим зберігати свою гідність. Дуже близьким до категорії гідності є поняття честі.

Честь як категорія етики  означає моральне відношення людини до самої себе, певний її моральний  статус у відношенні до нього суспільства  чи певної конкретної групи людей  — соціальної, професійної або  якоїсь іншої. Причому моральний  статус особи, її цінність як особистості  завжди пов’язується з її моральними заслугами, з суспільним становищем, родом діяльності. На відміну від  гідності, яка утверджує принципово нову цінність індивіда як людини взагалі  і формулюється на засадах моральної  рівності всіх людей, честь оцінює людей  диференційовано. Можна говорити про  честь військового, честь міліціонера, честь судді або адвоката, честь  українця або людини іншої національності, честь тієї чи іншої групи.

Поняття честі в моральній  свідомості людей історично формувалося  у вигляді уявлень про родову і станову цінність особи і  конкретизувалася у образі життя  і поведінці людей. Тому часто  честь — це почуття своєї соціальної гідності, своєї особливої, відмінної  від інших, цінності, яка пов’язується зі статусом, багатством, або ж, якщо йдеться про професійну групу, з майстерністю і професійними заслугами. Честь тісно пов’язана з репутацією (від лат. reputatio — роздум, міркування). Честь спонукає особу виправдовувати і підтримувати репутацію, як свою власну, так і ту, що належить соціальній групі, колективу тощо.

Репутація - це певна загальна думка про моральне обличчя людини, на основі її поведінки. Якщо йдеться про репутацію всієї групи, чи то соціальної, чи професійної, чи будь-якої іншої, вона формується протягом достатньо довгого часу на основі поведінки членів даної групи.

4. Висновок.

Отже, моральна свідомість — вираження ідеального прийнятого, яке всі повинні наслідувати.

Моральна свідомість є  складовою частиною суспільної свідомості та, як така, характеризується всіма  притаманними їй ознаками.

Як і суспільна свідомість в цілому, моральна свідомість носить багаторівневий характер, включаючи  такі рівні як, буденна моральна свідомість система елементарних норм моральності, теоретична моральна свідомість, що включає теорії моралі, також на одному рівні з буденною моральною свідомістю знаходяться моральна психологія,  та на вищому рівні моральної свідомості знаходиться моральна ідеологія.

Розглянули структуру  моральної свідомості та основні поняття моральної свідомості, такі як добро і зло, справедливість, обов’язок, та гідність і честь.

5. Список літератури.

1. Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Етика. Підручник. - М.: Гардаріки, 2003, 496 с.
2. Етика. Естетика: Навч. посіб. / І.Є. Волошко, Р.М. Вечірко, Т.С. Пітакова та ін.. - К.:КНЕУ, 2006. - 152 с.
3. Рідель М. Свобода і відповідальність // Ситниченко Л.А. Першоджерела комунікативної філософії. К., 1996.
4. Словник з етики / під ред. І.С. Кона. - 5-е вид. – М.: Політіздат, 1983.
5. Етика / ред. Лозовой. - М., 2003. – 223 с.