Моральна свідомість

План

1. Вступ.
2. Поняття моральної свідомості.
3. Структура моральної свідомості.
4. Висновок.
5. Список літератури.

1. Вступ.

У цьому рефераті ми розглянемо поняття моралі та моральної свідомості, а також структуру моральної  свідомості.

Отже, мораль – це система неформалізованих у вигляді правових приписів поглядів, уявлень, норм та оцінок, що регулюють поведінку людей у суспільстві.

Моральна свідомість - складний, суперечливий феномен духовної культури, що має свої рівні, форми, структуру. Вона функціонує на двох рівнях - емоційно-почуттєвому  та раціонально-теоретичному, які існують  у взаємодії, єдності, доповнюючи один одного.

За походженням і змістом  моральні почуття є соціальними, вони формуються і розвиваються тільки в суспільстві у процесі взаємодії  соціальних індивідів за допомогою  виховання і самовиховання. Культура моральних почуттів є вираженням міри моральної розвинутості особистості, її здатності до морального резонансу (милосердя, співчуття, співпереживання) і виявляється у вчинках, культурі поведінки. Почуття, переживання є основою мотивів, ідеалів, оціночних уявлень, ціннісних орієнтацій. Цей рівень пов'язаний з реакціями особистості на стосунки між людьми. Реакції виявляються у почуттях симпатії, антипатії; любові, ненависті; довіри, недовір'я; обов'язку, відповідальності;національної гордості, космополітизму; гідності, вимогливості; егоїзму, альтруїзму тощо.

2. Поняття моральної свідомості.

Моральна свідомість —  вираження ідеального прийнятого, яке  всі повинні наслідувати.

Моральна свідомість є  складовою частиною суспільної свідомості та, як така, характеризується всіма  притаманними їй ознаками. Вона є людською формою відображення і духовного  освоєння дійсності. Вона ґрунтується  на суспільних відносинах, соціальному  буття і носить об'єктивний характер. Розвиток соціального буття обумовлює  зміни і розвиток моральної свідомості. Як і в цілому суспільна свідомість, моральна свідомість характеризується наявністю відносної самостійності  розвитку.

Як і суспільна свідомість в цілому, моральна свідомість носить багаторівневий характер, включаючи  такі рівні:

• буденна моральна свідомість система елементарних норм моральності, що ввібрала в себе сформований протягом віків і тисячоліть елементарні правила людського гуртожитку, соціальне призначення яких полягає у тому, щоб охороняти членів суспільства від різних ексцесів, що загрожують життю, здоров'ю, безпеці і благополуччю людей, таких, як не убий, не кради, не здійснюй насильства, шахрайства, наклепів, турбуйся про батьків, виховання дітей, поважай старших, будь чемним з іншими тощо;
• теоретична моральна свідомість, що включає теорії моралі, які обґрунтовують необхідність певної поведінки, розкривають сутність і зміст етичних категорій, формулюють моральні ідеали і цілі.
• на одному рівні з буденною моральною свідомістю знаходяться моральна психологія, яка ввібрала в себе прості норми моральності, існуючі в думках, почуттях, ціннісних орієнтаціях, що вкоренилися в народі;
• на вищому рівні моральної свідомості знаходиться моральна ідеологія — теоретично обґрунтована, практична моральна свідомість, теоретичні висновки етики, визнані правильними і необхідними, якими, взявши на озброєння, керуються люди.

Моральна самосвідомість — специфічна характеристика людини, соціальної групи, що знаходить свій вираз у виділенні ними себе у  моральному бутті, своїй моральній  самооцінці.

Поряд із спільними з іншими формами суспільної свідомості ознаками моральній свідомості властиві особливості, що обумовлюють її специфіку.

• Перша з таких особливостей моральної свідомості полягає у тому, що сутність її складає раніш зазначений взаємозв'язок особистих і суспільних інтересів, що виступає у якості однієї з основних закономірностей розвитку як людини, так і будь-якого з соціальних організмів.
• Друга особливість моральної свідомості полягає в тому, що основний зміст її складають уявлення і погляди про те, якою повинна бути поведінка людини.
• Третя особливість моральної свідомості полягає у тому, що вона, виражаючи відношення до поведінки, орієнтує особистість на кращі приклади такої поведінки. Ця ж обставина, у свою чергу, обумовлює четверту особливість моральної свідомості, яка полягає в тому, що вона спрямована в майбутнє, орієнтує на нього.
• Четверта особливість моральної свідомості полягає в тому, що вона відображає суспільне життя у категоріях добра і зла, обов'язку і честі, совісті, маючи справу з нормами поведінки, підтриманими громадською думкою.
• П'ята особливість моральної свідомості полягає в тому, що вона є формою соціально-опосередкованого відображення явищ дійсності. Внаслідок цього зміст її залежить як від об'єкта відображення, якими є взаємовідносини інтересів людей, так і від тих конкретних соціальних умов, в яких здійснюється відображення.

3. Структура моральної свідомості.

З огляду на те, що в науковій літературі, а також у публіцистиці ми досить часто зустрічаємо поняття  «свідомість», у різних варіантах  — «наукова свідомість», «релігійна свідомість», » моральна свідомість», треба пояснити, що мається на увазі, коли ми вживаємо термін «моральна свідомість».

Свідомість  людини - це ідеальне відображення і впорядкування реальності, і за своєю природою вона є цілісною. Але коли йдеться про людські вчинки, про моральні відносини, які являють собою специфічну реальність , хоч вона і не існує поза реальністю, як такою. То варто мабуть говорити і про специфічну ділянку людської свідомості, яка є ідеальним відображенням і впорядкуванням цієї специфічної реальності, власне моральної.

Оскільки моральна свідомість є вищим рівнем внутрішньої обумовленості  відношення до реального життя, до цінностей, до мотивів діяльності, можна сказати, що моральна свідомість являє собою  ідеальну, суб’єктивну сторону моралі. Моральна свідомість формує поняття (найбільш загальні з них називаються категоріями), які відіграють важливу роль у  духовному освоєнні різних сторін навколишнього  світу, виконуючи, з одного боку, роль інструмента пізнання, а з іншого являє собою певний рівень, ступінь  пізнання. Специфікою поняття моральної  свідомості є те, що вони по-своєму відображають моральне життя особи і суспільства. Ці ж поняття використовуються і  для оцінки найрізноманітніших вчинків, що мають моральний характер. Це такі поняття як добро і зло, обов’язок, совість, честь, гідність і інші.

Структура моральної  свідомості досить складна. Найперше, про що треба говорити при теоретичному розгляді моральної свідомості — це норми, вимоги, що регулюють відносини, поведінку людей.

Моральна  норма (латин. norma — правило, взірець) — це найпростіша форма моральної вимоги, яка має обов’язковий характер і слугує приписом або забороною поведінки певного типу («не убий», «не кради», «говори правду» тощо). Можна сказати, що норми це певні еталонні зразки загально прийнятої дії і світовідношення. Поряд із моральними нормами важливе місце у моральній свідомості посідають моральні принципи — найбільш загальне обґрунтування існуючих норм і критерій вибору правил поведінки. У принципах досить чітко виражені універсальні формули поведінки — справедливість, працелюбність, гуманізм, патріотизм тощо. У реальному житті моральні принципи досить часто поєднуються з певною ідеологією, а тому можуть перетворитися на знаряддя тиску на інших людей з позиції інтересів конкретних соціальних груп. Та й у житті ми можемо зустрітися з ситуацією, коли людина, яка сама жорстко виконує моральні принципи, спонукає чи примушує інших дотримуватись цих же принципів . Така позиція яку називають ригоризмом, не має відношення до моралі. Ще одним важливим структурним компонентом моральної свідомості є цінності. Цінності являють собою зміст норм. Це не просто зразки поведінки і світовідношення, а взірці, так би мовити, «у чистому вигляді», які виокремлюються як самостійні явища і визнаються у якості орієнтирів. «Добро», «гідність»,  »любов», «справедливість» тощо — це цінності вищого порядку.

Цінності не можна зводити  до норми, вони завжди більше за неї. Норми  без цінностей перетворюються на механічні, безглузді правила. Цінності примушують людину не просто наслідувати  еталон, а прагнути до вищого. Моральною  цінністю або «антицінністю» можуть бути різні прояви людського існування. Є цінності, які задовольняють потреби і інтереси людини, і є цінності, які надають сенсу самому існуванню людини. Саме ці, другі, називають вищими цінностями, або смисложиттєвими. Вони переживаються людиною як щось об’єктивне , існуюче у світі і у культурі до і поза нею. Смисл вищих цінностей «не вичерпуються конечними потребами не тільки людського індивіда, а й будь-якого класу суспільної або культурної формації чи навіть людська в цілому. Навпаки, сенс існування самих індивідів, класів, культур, суспільств і людства загалом суттєво пов’язаний з відкритістю для них ідеї Добра та інших моральних цінностей.

Разом з ускладненням моральних  відносин, розвитком духовної культури і, звичайно теорії моралі, понятійний апарат моральної свідомості змінюється, стає більш змістовним. Проте, у центрі етичних досліджень завжди стоять так  звані «вічні» проблеми людського  існування, тому, що мораль звернена до проблем відносин людини і світу, відносин індивіда із ближніми і дальніми. Тому засадничі поняття (категорії) моральної свідомості і етики  суттєвих змін не зазнають і їх кількість  відносно стабільна — добро, зло, обов’язок, совість, честь, гідність, справедливість, сенс життя, щастя.

Добро і зло  — основні поняття моральної  свідомості і категорії етики.

Як уже зазначалося, однією із суттєвих рис моралі є осмислення дійсності з точки зору протилежності  добра і зла. Добро і зло  — найбільш загальні форми моральної  оцінки, які розмежовують моральне і аморальне. Всі людські вчинки оцінюються через цю протилежність: почуття, думки, наміри, дії можуть бути добрими — відповідно добру, або  злими — такими, що виходять із зла  і ведуть до нього. Історичний процес формування цих понять був процесом становлення і розвитку самої  моралі. Як же розуміти ці дві протилежні характеристики світу, що виражають  фундаментальні установки моральної свідомості?

Перше, на що треба звернути увагу, це те, що моральне добро і  зло усвідомлюються як цінності особливого роду, які не торкаються природних  або стихійних подій і явищ. Добро і зло характерні діями, що здійснюються вільно і в своїй  основі мають наміри, свідоме волевиявлення  і вольовий акт. Добро і зло  означають не тільки вільні вчинки, а вчинки, які свідомо співвіднесенні з певним стандартом — ідеалом  досконалості або відхиленням він  нього, руйнуванням ідеалу. І нарешті, добро і зло як моральні поняття  пов’язані з душевним і духовним досвідом самої людини і існують  через цей досвід, а отже, як би не визначалися філософами джерела  добра і зла — творяться  вони людиною за міркою її внутрішнього світу. Проте, все ж треба зрозуміти, чи рівні за своїм онтологічним (від  грецького on -суще, буття + логія) статусом добро і зло, чи сорозмірні вони за ціннісним статусом? А, отже, яка ж природа добра і зла? Є різні відповіді на ці питання.  Згідно з однією з точок зору добро і зло є однопорядковими началами світу, які знаходяться між собою у постійній боротьбі. Така точка зору називається дуалізмом ( лат. duo — два, dualis — подвійний) (зороастризм, гностицизм).

Друга точка зору відносно добра і зла є відображення більшості релігійних моральних  вчень: добро є шлях до абсолютного  добра — до Бога, зло є відхід від Бога, наслідок помилкових або  порочних рішень людини, вільної у  своєму виборі. Такий підхід до проблеми добра і зла є невід’ємною  частиною класичної традиції.  Вже  давньогрецькі філософи Сократ, Платон, Аристотель вважали, що зло постає як порушення гармонії існуючого, порушення  порядку. Тому і добро і зло  відносні у співвідношенні з образом  досконалого, хоча їх протилежність  принципова і абсолютна і вона реалізуються через людину, її рішення, дії, оцінки.

Моральне добро і моральне зло надзвичайно різноманітні у  своїх конкретних проявах. У моральній  свідомості добро - це те, що є добром для всіх, для людства як цілого і для кожного індивіда, те що наближує до ідеалу, те, що з’єднує людей одне з одним і з усім універсумом як цілим.

Щодо змісту морального зла , як зазначають сучасні дослідники, можна виділити два основних види морального зла — ворожість і  розпущеність. До ворожості відносять  насилля, агресію, руйнування, гнів, ненависть, бажання загибелі, прагнення до жорстокості  та тиску на інших. Таке зло дуже активне, енергійне воно прагне знищити  чуже буття та благополуччя. Воно завжди направлено на зовні. Людина, як демонструє моральне зло, свідомо прагне нанести  шкоду іншим, викликати страждання у них, принизити їх.

У XX столітті філософи і психологи  досить активно займалися проблемою  агресії і активного зла. Є  декілька позиції, щодо причин саме цього  виду морального зла. Одна з них належить відомому психоаналітику Зігмунду Фрейду, який пов’язував агресію людини з наявністю у ній інстинкту смерті (поряд з інстинктом життя). Саме інстинкт смерті — танатос — примушує людей прагнути смерті, руйнування, знищення інших, аби не знищити себе. Інша теорія, теорія «фрустрації — агресії» стверджує, що ворожа поведінка завжди спровокована блокуванням (фрустрацією) певного ціленаправленого устремління. І якщо на шляху цієї потужної потреби виникають перешкоди, людина може відповісти лютістю. Причому, ця лютість, як правило, падає не на істинну причину незадоволення, а на зовсім випадкову жертву, на того, хто опинився ближче. Деякі теорії пов’язують ворожість і агресію, притаманну людям, із соціальним впливом, оскільки досить часто суспільство схвалює ворожість, нагороджує за неї, навчає різним формам і прийомам агресивної поведінки. Відомий американський соціопсихолог Є. Фром вважав, що причиною жорстокості і руйнівності є глибока незадоволеність людини. Коріння такої незадоволеності лежать, за Фромом, у суперечливій природі людини, у відчуженні. Другий вид морального зла — розпушеність — виражений у небажанні чинити опір зовнішньому впливу, власним схильностям і потягам. Зауважимо, що вся історія розвитку моралі — це історія наполегливої боротьби з розпущеністю. Починаючи з грецької античності, мораль розуміли перед усім, як міру панування людини над собою, своїми пристрастями, як покажчик того на скільки людина здатна відповідати за себе.

Справедливість, як поняття моральної свідомості і категорія етики.

Поняття справедливості - одне з найскладніших в етичній думці, оскільки воно не обмежується суто моральними аспектами, а сприймається, як соціально економічне, ідеологічне, правове. В етиці справедливість розглядається як такий належний порядок людського життя, в якому визнається рівність між всіма людьми, необхідність відповідності між діянням і воздаянням за добро і зло, практичною роллю різних людей і їх соціальним становищем, правами і обов’язками, заслугами і їх визнанням. Справедливість торкається кожної окремої людини по різному, викликає найрізноманітніші переживання. Усвідомлення справедливості завжди пов’язане з життєво-важливими повсякденними інтересами людей і виступає могутнім чинником моральної поведінки. І навпаки, несправедливість, тобто приниження людини, попрання її гідності, нерівності у суспільстві тощо формує у людини, в її свідомості моральний нігілізм, зневагу до моральних основ суспільства.