Етичні аспекти професійної діяльності соціального педагога у різних сферах його суб`єкт-суб`активних взаємин

Особливості професійного спілкування  соціальних працівників і клієнтів значною мірою обумовлені етичними стандартами соціальної роботи, цінностями, культурними традиціями, віковими, інтелектуальними та іншими характеристиками клієнтів тощо. Якщо у звичайному спілкуванні  механізми міжособистісної взаємодії  діють спонтанно, то у спілкуванні  соціального працівника вони мають  професійне спрямування. Фахівці із соціальної роботи мають досконало знати ці механізми, володіти ними з огляду на контекст і специфіку роботи з певними категоріями клієнтів.

Спілкування властиве усім живим істотам, але тільки у людини процес спілкування усвідомлений, пов'язаний вербальними і невербальними  актами. Найважливішими аспектами будь-якого  спілкування є зміст, мета, засоби, функції.

Зміст спілкування — інформація, яка в міжіндиві-дуальних контактах  передається від однієї живої  істоти іншій. Ця інформація концентрує в собі основну мету, якої прагнуть досягти учасники спілкування, а  також аргументи, якими послуговуються вони задля її досягнення. Іноді  використовувана інформація може приховувати  мету спілкування.

Мета спілкування —  те, чого прагнуть учасники спілкування; заздалегідь окреслене завдання спілкування. Як правило, вона є свідченням певних соціальних, культурних, творчих, пізнавальних, естетичних та інших потреб людини.

Засоби спілкування —  це способи кодування, передавання, перероблення та розшифрування інформації. Інформація між людьми передається  за допомогою почуттів, мови та інших  знакових систем, писемності, технічних  засобів запису і збереження інформації.

Функції спілкування —  зовнішній вияв його властивостей, ролі й завдання, які воно виконує  у життєдіяльності індивіда. Найважливішими для соціальної роботи є такі функції: інформаційно-комунікативна (формування, передавання та приймання інформації); регулятивно-комунікативна (регулювання  індивідом власної поведінки  і поведінки інших людей, вплив  на їхні дії); афективно-комунікативна (вплив на емоційні стани людини, формування міжособистісних стосунків). Однак цими функціями їх перелік  не вичерпується. Дослідники ведуть мову також про контактну (встановлення контакту між учасниками взаємодії), координаційну (взаємне орієнтування та узгодження дій), амотивна (стимулювання у партнера відповідних емоційних  переживань) та інші функції.

Процес спілкування —  сукупність послідовних дій, засобів, спрямованих на досягнення мети спілкування.

Складається він з акту спілкування чи комунікації, в якому  беруть участь не менше двох осіб. Вони повинні здійснювати комунікативну  дію (акт спілкування), тобто про  щось говорити, жестикулювати, дозволяти  зчитувати зі своїх облич певні  вирази, які свідчать про певний їхній стан. Кожен акт спілкування відбувається з використанням відповідного каналу отримання інформації. Наприклад, у розмові по телефону ним є органи слуху та мови (аудіо-вербальний, слухословесний канал). Форма і зміст листа сприймаються зоровим (візуально-вербальним) каналом. Рукостискання є способом передавання дружнього привітання кінестетико-тактильним (рухово-дотиковим) каналом. Наприклад, висновки про національність людини на підставі її одягу є наслідком налагодження інформації візуальним (зоровим) каналом, а не візуально-вербальним, оскільки про це не було сказано жодного слова.

Орієнтація на потреби

Соціальна робота покликана  забезпечити відповідність потреб людини і ресурсів соціальних систем, поліпшити взаємодію людини з  її фізичним і соціальним оточенням.

Потреба — необхідність у чомусь для підтримки життєдіяльності  організму людини, соціальної групи, суспільства; внутрішня спонука  активності; стан організму, особи, соціальної групи, суспільства, що виражає залежність від об'єктивного змісту умов їхнього  існування і розвитку.

Поняття «потреби» охоплює  своїм змістом індивідуальний і  загальносоціальнии рівні. З погляду  індивіда воно позначає необхідні умови  життя певного якісного рівня, заданого не тільки фізіологічними потребами, а  й уявленнями про якість життя. На загально соціальному рівні потреби  розглядають як суспільні відносини  щодо можливостей споживання матеріальних, духовних благ і послуг. Ці відносини  розширюють або звужують, а також  трансформують можливості особи  стосовно задоволення своїх потреб.

Відмінності між людьми (за статтю, віком, станом здоров'я, фізичними  даними, природною обдарованістю  й успадкованими здібностями, місцем проживання, сімейним і матеріальним становищем, рівнем освіти, ступенем соціалізації тощо) зумовлюють різні можливості у задоволенні потреб. Наприклад, людям похилого віку властиві специфічні потреби, які залежать не тільки від  неминучих для них фізіологічних  і соціальних змін, а й від матеріального  і сімейного стану. Такими є потреби  в зайнятості і дозвіллі, якості харчування, житла, спілкування, у знаннях  і творчості тощо. Тобто це не лише потреби у самозбереженні, а  й у самоствердженні, повазі з  боку людей, з якими вони взаємодіють, у самовираженні.

Отже, оцінювання становища  клієнта слід здійснювати з урахуванням  різних його особистісних потреб —  від фізіологічних до потреб у  самоактуалізації.

Напрями реалізації соціальної політики держави, функції соціальної роботи і потреби людини є взаємопов'язаними  і перебувають у певних співвідношеннях. Йдеться про те, що соціальні програми часто спираються на ідею вітальних  потреб, тобто потреб, задоволення  яких необхідне для фізичного  відтворення життя. Проте надання  певних видів соціальних послуг, грошової і матеріальної допомоги регулюється  відповідними нормативно-правовими  актами. При визначенні категорій  осіб, які мають право за законом  розраховувати на отримання матеріальної або будь-якої іншої допомоги та підтримки, використовується принцип  пріоритетності, тому пересічна людина оцінює соціальну роботу і соціальну  політику через задоволення своїх  потреб.

Висновок

У силу специфіки професії соціального працівника існує гостра необхідність в професійній етиці, в єдиних нормах і правилах, якими  міг би керуватися кожен співробітник.  
Професійна етика виконує безліч функцій, що сприяють якісному виконанню соціальним працівником своїх обов'язків. А існуючі проголошені етичні принципи задають орієнтири у діяльності кожного соціального працівника.  
Тим не менше, дані норми застосовні не у всіх ситуаціях, з якими стикається працівник соціальної сфери. Більшість труднощів для соціального працівника зумовлено необхідністю вибору між двома або більш суперечливими зобов'язаннями. Проблемні області та етичні дилеми далеко не завжди є загальними для різних країн через відмінності в культурі та державному управлінні. Кожна національна асоціація соціальних працівників повинна заохочувати дискусії з метою з'ясування найважливіших питань і проблем, характерних для даної країни. І соціальний працівник завжди має бути підготовлений до неоднозначних моментів і ситуацій, в яких йому доведеться керуватися своїми власними моральними принципами та цінностями. 

Література

1. Медведєва Г.П. Етика соціальної роботи. - М.: Владос, 1999. - 208 с.  
2. Мітрошенков О.А. Філософія: підручник. Етичні дилеми та ціннісні суперечності в соціальній роботі. М.: Гардаріки, 2002. - 655 с.  
3. Ример Ф.Г. Цінності та етика / / Енциклопедія соціальної роботи .- М., 1993-1994. Т. 3.  
4. Сараєва Д. А. Етика соціальної роботи .- Томськ: Изд-во ТПУ, 2002. - 86 з.  
5. Склярова Т.В. Сучасні проблеми професійної етики соціальної роботи. - Саратов: Изд-во Саратовського ГТУ, 2002. - 54 с.