Адаптація студентів (курсантів) як соціально-психологічна проблема

Можна запропонувати, як модель, таку типологію стратегій поведінки ситуації навчання:

1)       соціальна  бажаність;

2)       шлях  найменшого опору;

3)       навчання "для себе",

Для першого типу характерна так звана зовнішня мотивація навчання, виражене прагнення до схвалення з боку референтної групи (це, як правило, "відмінники"). У представників цього типу проявляється залежність від думки батьків, викладачів, одногрупників; зокрема від їхньої думки про інтелектуальні можливості та потенціал студента. В такому випадку оцінка, отримана на екзамені чи семінарі, грає роль статусного показника. Тому оцінки для даного типу засіб самоствердження; їм надається велике значення. У даного типу особистості досить часто спостерігається підвищена  тривожність, низька  стресостійкість, швидке виснаження під час сесії. Студент затрачає багато часу на навчання, але результаті його знання досить часто виявляються не насиченими особистісним сенсом.

Другий тип - протилежний. Він досить швидко помічає, що систематична робота вимагає багатьох зусиль, а диплом можна отримати і без них. Представник даного типу відмовляється від боротьби за високі оцінки, демонструючи свою байдужість, незалежність від них. Прихильники такої стратегії, як правило, тісніш спілкуються між собою і протиставляються першому типу, вважаючи себе більш дорослими і незалежними. Система навчання викликає у них критику і відторгненя. Дехто реалізує себе у позанавчальній діяльності, а дехто протягом п'яти років навчання фактично перебуває у «опозиції» вищого навчального закладу, Такі студенти не використовують своїх можливостей та гають час, і переживають фрустрацію, але звинувачують в цьому перш за все систему навчання.

Третьому типові притаманна внутрішня мотивація навчання і обумовлений цим прагматизм. На відміну від першого і другого типів, він, як правило, вже має відносно реалістичні життєві плани. Навчання у вищому закладі освіти для студента даного типу - не самоціль і не черговий період соціалізації, а необхідність, визначена життєвими перспективами. Тому він зорієнтований на максимальне використання часу навчання, реалістично оцінює свої можливості, він зосереджений на отриманні реальної користі від навчання. Для цього типу не характерна конформність; досить часто він тримається на певній дистанції від групи і зберігає з нею нейтральні стосунки. Знання, які він отримує, мають особистісний сенс і пов'язані з мотиваційно-особистісними структурами.

Така стратегія передбачає наявність певного життєвого  досвіду і частіш; зустрічається  у старших за віком студентів.

Порівнюючи   ці   стратегії   поведінки,   можна   стверджувати:    найбільш ефективною  з них є третя, її ефективність  визначається  не тільки  якістю результативністю "травмуючих" факторів: екзаменів, оцінок, стосунків у групі.

Можна припустити, що вибір  стратегії є результатом кількох основних факторів:

• суб'єктивного відображення наявних умов студентського буття;
• інтелектуального та соціального потенціалу особистості;
• адаптаційної мобільності як особистішої риси;
• мотивації навчання, зокрема мотивації вступу до ВВНЗ.

Останній чинник є досить важливим.

У сучасних розвинених суспільствах мотивація вступу до вищого закладу освіти визначається тим, що соціальна самореалізація особистості тісно пов'язана з її професійною реалізацією. Це обумовлює і прагнення студента досягти успіху в оволодінні своєю професією. У нашому суспільстві соціально-психологічні передумови мотивації навчання студента є іншими. Загальна нестабільність умов життя, традиції радянського минулого не сприяють орієнтації на професійну самореалізацію. При цьому диплом радше сприймається не як офіційне посвідчення кваліфікації особи в тій чи іншій професії, а як певне психологічне обґрунтування її домагань на підвищення свого соціального статусу.

Як правило, формування стратегії поведінки відбувається при конкретному зіткненні з реальними проблемами, вирішення яких неможливо уникнути. На обставини, що спонтанно виникають, доводиться реагувати конкретними діями, інакше ситуація може загостритися. Ці дії спочатку можуть бути хаотичними; особистість методом спроб і помилок шукає кращий варіант вирішення проблеми. На основі аналізу, як правило, неусвідомленого, своїх дій та їх результатів, і виникає певна стратегія поведінки,

Поки емоційно значущі  проблеми не виникають, студент реалізує звичний, стереотипний спосіб поведінки.

Слід зазначити, що студенти які опинились в ситуації зміни  соціального статусу суттєво  різняться за такою ознакою, як здатність  реагувати на проблемні ситуації, що виникають навколо них, "бачити" їх у зародку. Чутливість до змін в  оточуючому соціальному середовищі позитивно впливає на адаптаційні здібності особистості. Водночас слід, зазначити, що як надмірна, так і низька чутливість до таких змін гальмує процес адаптації. Так, наприклад, надто висока чутливість призводить до підвищення тривожності, особистість схильна "накручувати" себе, переживати з будь-якого, навіть несуттєвого, приводу; вбачати у всіх нових особливостях соціального мікросередовища загрозу для себе. Зрозуміло, що в такому випадку особистість не може цілком адекватно відображати ситуацію; хибне відчутті загрози, страх помилки заважають їй активно діяти; вона рідше помиляється, але й не досягає успіху. І навпаки, низька чутливість до змін в оточуючому мікросередовищі призводить до систематичних помилок у поведінці, що, в свою чергу, зумовлює неуспішність суб'єкта як в навчанні, так і в стосунках з ровесниками.

Розглянемо конкретні  психологічні проблеми адаптації студентів, які виявилися за результатами досліджень найбільш типовими.

Залежно від походження їх можна класифікувати на мотиваційні, раціональні та поведінкові.

1) Мотиваційні проблеми

Досить багато особистісних проблем студентів визначається їх мотивацією до навчання. Однією з таких проблем є емоційна залежність від оцінки та від викладача. Причиною подібних проблем є інфантильність як особистісна риса, як спричиняє специфічний, тип мотивації навчання. Таким студентам притаманне бажання відповідати зовнішнім стандартам, які задаються в дитинстві (як правило, батьками, шкільними вчителями та іншими авторитетними особами). Орієнтація на заданий стандарт, взаємозв'язок самооцінки і зовнішньої оцінки призводить до високої емоційної вразливості.

Подібна мотивація навчання відображається і на стосунках у  групі, спричиняючи відповідні проблеми міжособистісних контактів. Зокрема, це проблема конформності відносно групи. Подібна конформність досить часто виступає перешкодою у навчанні: студент не задає запитань і соромиться підняти руку на семінарі, щоб не викликати негативної реакції у групи.

2. Проблеми раціонального  порядку

До цієї категорії належать проблеми, спричинені необізнаністю студента щодо системи навчання. Таким чином, руйнація однієї ілюзії породжує нову. Наявність ілюзій щодо навчання часто обумовлює невірну самооцінку, тому процес позбавлення від ілюзій може бути досить тривалим і хворобливим.

3. Проблеми, пов'язані  з поведінковими проявами

Студентська спільнота, як і будь-яка інша, виробляє певну  негласну, але загальноприйняту систему правил поведінки, Тому певні стреси, переживання фрустрації можуть обумовлюватися незвичністю цієї системи для студента. Вони пов'язані, як правило, або з неправильною інтерпретацією студентом поведінки інших, або з неузгодженістю власної поведінки з прийнятими в студентському середовищі нормами.

Щоб подолати ці проблеми, необхідно забезпечити студенту адекватний зворотний зв'язок та емоційну підтримку. Все це може бути здійснено як в консультативній, так і в тренінговій формі.

Окремо варто виділити ще дві групи проблем:

• проблеми приїжджих (сільських) студентів;
• проблеми інтелектуально чи творчо обдарованих студентів.

Приїжджі студенти, крім адаптації до умов навчання у ВВНЗ, проходять ще й адаптацію до умов життя у новому для них місті. Все це спричиняє цілий комплекс нових специфічних проблем.

Обдаровані студенти досить часто переживають розчарування як у сфері навчання, так і в сфері міжособистісних стосунків. Організація навчального процесу, як правило, оптимальна для студентів «середнього рівня» і занадто спрощена для обдарованого студента. Крім того, процес адаптації обдарованого студента до стосунків у своїй академічній групі є набагато важчим і тривалішим. Нерідко він відчуває себе "білою вороною"; його поведінка сприймається групою негативно; в результаті він не може реалізувати себе в міжособистісних стосунках.

Таким чином, робота з  студентом в зміні статусу повинна включати в себе ознайомлення з ситуацією і типовими проблемами; мотиваційний компонент; формування  чутливості  до  змін   в оточуючому  середовищі   і  разом  з  тим позитивного мислення, щоб забезпечити змогу конструктивно сприйняти ці зміни.

1.2 Соціально-психологічна  адаптація курсантів в умовах  зміни соціального статусу.

В 2005 році Міністерство Оборони  України, ввело програму, згідно якої навчання в ВІКНУ ім. Т. Шевченка проводилось за схемою «4 роки - студент, 1 рік – курсант». Звісно, соціально-психологічна адаптація цих студентів до навчання у ВВНЗ, була дещо іншою, ніж у курсантів, які приймали присягу на першому курсі. Це було зумовлено багатьма показниками, зокрема, тим, що студенти навчалися 4 роки без військових зобов’язань, а при прийнятті присяги після 4-го курсу їм доведеться адаптуватися та навчитися поводитись згідно Статуту Збройних Сил України. Очевидно, що адаптація студентів у цивільних ВНЗ відрізняється від адаптації курсантів у ВВНЗ. Тому, пропоную розглянути особливості соціально-психологічної адаптації курсантів у ВВНЗ.

Для успішної адаптації  в новому соціальному середовищі, важливе уміння швидко знаходити  своє місце в спільній діяльності, свою роль в новому колективі, уміння знаходити в рамках існуючих умов можливості для прояву здібностей і інтересів

Адаптація в контексті  військової освіти — це:

1) адаптація безпосередньо  до навчання, яке характеризується  як поточним (експертна оцінка  успішності і поточна успішність), так і підсумковим контролем  успішності в учбовій діяльності (успішністю здачі сесії, кількістю заборгованостей  і т. і.);

2) адаптація до виконання службових  обов'язків, до службової діяльності  — готовність до підпорядкування,  дотримання розпорядку дня і  військової дисципліни, виконання  службових обов'язків, наявність заохочень і стягнень за несення служби в наряді, хороші або задовільні взаємини з командирами — офіцерами і сержантським складом;

3) адаптація в колективі, в  спілкуванні, яка характеризується  соціометричним статусом, позицією в учбовій групі, участю (або неучастю) в конфліктах, стилем поведінки в конфліктній ситуації.

Чинники, що впливають на успішність протікання адаптаційних процесів, можна  розділити на дві групи: об'єктивні  і суб'єктивні.  Об'єктивними, тобто незалежними від конкретної особи, виступають: учбова програма по підготовці до виконання службових і спеціальних обов'язків, житлові, побутові умови, умови відпочинку і дозвілля, забезпечення грошовим і матеріальним постачанням.

Суб'єктивні чинники, тобто залежні  від кожного конкретного курсанта, — біографічні особливості, середовище і методи виховання, рівень підготовки до навчання у ВВНЗ -  склад сім'ї, рівень освіти батьків, останній учбовий заклад (служба у військах, робота), вік, мотивація навчання, ступінь розбіжності реальних і ідеальних уявлень про навчання, психологічні особливості — рівень домагання і самооцінка, рівень спеціальних і загальних особливостей, комунікативні і загальні адаптивні здібності, ціннісні орієнтації, спрямованість особи, наявність певних особових рис.

Інформативними показниками адаптованості  особи в колективі є активний соціальний статус, позиція, характер взаємин з референтними особами. До показників адаптації відносяться  особливості поведінки, що виникають  в умовах стресу або конфлікту.

Особливе місце в структурі чинників психологічної адаптації займає мотивація. Переважання мотивації досягнення успіху над мотивацією уникнення невдачі є дуже істотним чинником. Окрім цього, слід виділити особливості мотивації під час вступу до ВВНЗ: чи було рішення прийнято самостійно або з наполегливої «підказки» батьків, чи був це свідомий вибір саме даної військової спеціальності або вибір обумовлений випадковими чинниками; природно, слід враховувати і загальну спрямованість на навчання, мотивацію до навчання, придбання нових знань і навиків.

На даному етапі економічного розвитку України велике значення має професійна освіта, здатна надати підприємствам  конкурентноздатних фахівців різного  профілю. Для сучасного фахівця  важлива не тільки наявність професійної компетенції, але і присутність таких якостей особи як уміння працювати в команді, здібність до саморозвитку, ініціативність. «Людський чинник» є одним з резервів соціально-економічного розвитку країни, і це визначає практичну актуальність досліджень вольової сфери особи і закономірностей її освіти і розвитку, оскільки важко переоцінити значення вольової регуляції для формування професіонала [1].