Адаптація студентів (курсантів) як соціально-психологічна проблема

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У сучасному суспільстві проблема адаптації виступає однією з ключових проблем психологічної науки. Високі темпи життя, постійні інформаційні перевантаження і дефіцит часу все більше впливають на психіку особистості і стають причинами різних відхилень у нормальній діяльності окремих чи багатьох функціональних систем організму. Різнобічна і тривала дія несприятливих соціальних, психологічних, економічних чинників зумовлює велику нервово-психічну напругу, яка здатна викликати різноманітні негативні прояви в поведінці і призводити до нервово-психічних розладів людини.

Сучасні умови життя і діяльності висувають підвищені вимоги до адаптаційних можливостей людини. Спробуємо проаналізувати та визначити зміст цього поняття.

При зміні соціального статусу студент стикається з рядом проблем, що пов'язані з недостатньою психологічною готовністю до вирішення окремих завдань, з руйнуванням роками вироблених установок, навичок, звичок, ціннісних орієнтацій, утрати роками закріплених взаємин із колективом та формуванням нових навичок, а також з невмінням здійснювати психологічну саморегуляцію власної діяльності та поведінки. Із переходом до нового соціального середовища юнаки і дівчата потрапляють у нові, незвичні для них умови, що неминуче спричиняє ламання динамічного стереотипу і пов’язаних з ним емоційних переживань.

Нерідко соціально-психологічна дезадаптація породжує втрату сформованих позитивних установок і відносин студента. Важким наслідком дезадаптації є стан напруженості і фрустрації, зниження активності студентів у навчанні, втрата інтересу до громадської роботи, погіршення поведінки, невдачі на сесії, а в ряді випадків – втрата віри у свої можливості, розчарування у життєвих планах. Усе це призводить до психічного перевантаження, яке власне і знижує адаптативні можливості і, як наслідок, сприяє порушенню психічного здоров’я особистості.

Тому важливо розглянути і дослідити  проблему соціально-психологічної  адаптації студента в умовах зміни  соціального статусу.

Об’єкт дослідження – соціально-психологічна адаптація студентів.

Предметом є особливості соціально-психологічної адаптації студентів у ситуації зміни соціального статусу у ВВНЗ.

Мета роботи – на основі теоретичного вивчення проблеми адаптації особистості розробити та емпірично перевірити особливості соціально-психологічної адаптації студентів у ситуації зміни соціального статусу.

Відповідно до сформульованої мети були розроблені такі завдання дослідження:

1. Теоретично дослідити явище соціально-психологічної адаптації курсантів, уточнити основні його поняття та показники.
2. Провести аналіз соціально-психологічної адаптації студентів в умовах зміни соціального статусу.
3. Виявити особливості соціально-психологічної адаптації студентів в умовах зміни соціального статусу.
4. Розробити практичні рекомендації керівництву військово-гуманітарного факультету, щодо організації соціально-психологічної адаптації курсантів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І  Адаптація студентів (курсантів) як соціально-психологічна проблема.

1.1  Соціально-психологічна  адаптація особистості: теоретичний аспект.

 Як правило, проблема адаптації порушується стосовно нових, незнайомих для індивіда ситуацій, які мають для нього істотне чи навіть життєво важливе значення. Це означає, що неадаптованість може з високою ймовірністю призводити до психічного неблагополуччя індивіда, стану дистресу, серйозної загрози для його життєвих інтересів. Неадаптованість проявляється в неадекватному розумінні ситуації, у способі дій, який підвищує, несприятливість та загрозливість ситуації.

Найбільш загальне розуміння психологічної адаптації до нових незвичних умов передбачає формування психологічних механізмів, завдяки яким особа забезпечує свою безпеку і адекватну орієнтацію в новій ситуації. При успішній адаптації особистість отримує можливість максимально успішної самореалізації без надмірних зусиль.

Термін «адаптація» широко застосовується в психології. Адаптація — динамічний процес, завдяки якому рухливі системи живих організмів, незважаючи на мінливість умов, підтримують стійкість, необхідну   для   існування,   розвитку,   продовжування   роду[ ]. Отже, процес адаптації відбувається тоді, коли в системі організм-середовище відбуваються значні зміни, які формують новий гомеостатичний стан, що дає змогу досягти максимальної ефективності фізіологічних функцій і поведінкових реакцій.

Оскільки організм і  середовище перебувають не в статичній, а в динамічній рівновазі, їх співвідношення змінюється постійно, як і процес адаптації.

Адаптаційний процес зачіпає всі рівні організму: від молекулярної до психічної регуляції діяльності. У цьому процесі психічна адаптація відіграє важливу роль.

Психічна адаптація  — це процес взаємодії особистості  із середовищем, за якого особистість  повинна враховувати особливості  середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб і реалізацію значущих ланцюгів [ ]. Процес взаємодії особистості й середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів і способів задоволення основних потреб, до яких належать: потреба в безпеці, фізіологічні потреби (у їжі, сні, відпочинку тощо), потреба в прийнятті та любові, у визнанні та повазі, в самовираженні, самоствердженні й у розвитку. Адекватна форма поведінки при задоволенні потреби — це така форма поведінки, що не перешкоджає можливості задоволення іншої основної потреби.

Таким чином, адаптація  є процесом, який реалізовується внаслідок  енергетичної психологічної та моральної  мобілізації людини відповідно до вимог  середовища. Можливості такої мобілізації  та освоєння нових вимог неоднакові у різних людей. Тому спостерігаються індивідуальні особливості процесу адаптації, різниця в її якостях, швидкості, міцності тощо.

Активність в новому середовищі сприяє адаптації. Це доводять дослідження М.О.Бернштейна по фізіології активності, в яких вчений показує, що динамічне врівноваження організму та середовища встановлюється в процесі активної діяльності організму[ ].

Форма    адаптації   залежить    від    змін    зовнішнього    або    внутрішнього середовища. Процес адаптації може бути сприятливим або на зміну зовнішнього середовища, або на зміну внутрішнього середовища. У першому випадку — це модифікація поведінкової активності, у другому — реорієнтація особистості.

Отже, процес адаптації  ґрунтується на розширенні знань  та навичок необхідних для правильної орієнтації, на вмінні керувати своєю поведінкою, на накопиченні досвіду практичних дій та на психологічній готовності до активних дій.

У соціальній адаптації  виділяють дві форми:

• активну, коли суб'єкт прагне впливати на середу з метою її зміни (наприклад, зміни цінностей, форм взаємодії і діяльності, які він повинен засвоїти);
• пасивну, коли суб'єкт не прагне до такого впливу і зміни.

Соціальна адаптація  студентів поділяється на такі види:

• професійну адаптацію - пристосування до характеру, змісту, умовам і організації навчального процесу, формування навичок самостійності в навчальній і науковій роботі;
• соціально-психологічну адаптацію - пристосування особистості до групи, взаємовідносин в ній, формування власного стилю поведінки.

При цьому соціально-психологічна адаптація являє собою оволодіння особистістю ролі під час входження в нову соціальну ситуацію - це конкретний процес соціалізації.

Психологічний аспект адаптації  студентів складається із руйнації вироблених установок, навичок, звичок, ціннісних орієнтацій, втрати роками закріплених взаємин з колективом.

Нерідко соціально-психологічна дезадаптація породжує втрату сформованих  позитивних установок і відносин студента. Важким наслідком дезадаптації є стан напруженості, зниження активності у навчанні, зниження інтересу до громадської роботи, погіршення поведінки, невдачі на сесії, а в ряді випадків - втрата віри у свої можливості, розчарування у життєвих планах.

Розрізняють три форми  адаптації студентів до умов зміни  соціального статусу:

1. Формальна   адаптація   -   стосується   пізнавально-інформаційного пристосування студентів до нового оточення, до вимог і своїх зобов'язань;

2. Суспільна   адаптація   —   це   процес   внутрішньої   інтеграції   груп студентів і інтеграція цих груп зі студентським оточенням в цілому;

3. Дидактична адаптація  - стосується підготовки студентів  до нових форм і методів  навчальної роботи.

Соціально-психологічна адаптація особистості в групі  чи колективі забезпечується завдяки  функціонуванню певної системи механізмів: рефлексії, емпатії, прийому соціального зворотного зв'язку тощо. Соціальна адаптація - процес і результат активного пристосування індивіда до групи, до умов соціального середовища, до суспільних умов життя, що змінюються чи вже змінилися.

Показниками успішної соціальної адаптації виступає: високий соціальний статус індивіда в певному середовищі, його психологічне задоволення цим середовищем і його найбільш важливими елементами, зокрема, задоволення навчанням, його організацією, умовами і змістом тощо. Показниками низької соціальної адаптації є переміщення суб'єкта в іншу соціальне середовище, відхилення у поведінці. Успішність соціальної адаптації залежить від характеристики середовища і суб'єкта. Більшість дослідників стверджують, що адаптацію можна розглядати як складову соціалізації і як її механізм.

Отже, соціалізація постає як єдність адаптації та активності особистості: засвоєння норм і цінностей  соціального середовища відбувається у взаємозалежності і взаємозв'язку з активністю індивіда.

Очевидно, що зміна соціального статусу для студента є ситуацією новою, незнайомою і, з соціально-психологічної точки зору, потенційно загрозливою. Ця потенційна загроза зумовлена недостатньою обізнаністю щодо системи явних і неявних вимог, контролю, формальних і неформальних санкцій, які визначають ситуацію навчання у вищому навчальному закладі, Актуалізація цієї потенційної загрози може проявитися в майбутньому, наприклад, у академічній неуспішності, поганих стосунках у студентській групі і, як наслідок, руйнації певних ілюзій, зниженні самооцінки, фрустрації і, насамперед, втраті інтересу до навчання.

Навчальна діяльність —  лише одна з багатьох сторін життя  студента. У період здобування вищої  освіти молода людина продовжує свій особистісний ріст, зіштовхуючись із багатьма проблемами, пов'язаними з початком дорослого життя: нове середовище ровесників і дорослих, перегляд уявлень про себе, необхідність заробітку, можливий переїзд до іншого міста тощо. Постійне вирішення цих проблем потребує внутрішньої самоорганізації, уміння розподілити час і сили в навчальному режимі, стимулює роботу по виявленню й усвідомленню життєвих цінностей, уточненню перспективних планів. Необхідною умовою ефективності навчальної роботи студента є успішне подолання процесу адаптації.

Загалом проблема, яка  визначає неминучість адаптаційного процесу та його значення - це одвічна проблема невідповідності суб'єктивних очікувань і наявних умов реальної дійсності. Існує суперечливість між інтелектуальним, творчим, особистісним потенціалом студента, з одного боку, і можливостями його реалізації, які надає навчальний заклад, з іншого. Ці можливості завжди обмежені, а інколи навіть пов'язані з суттєвими ускладненнями організаційного, фінансового чи психологічного порядку.

Отже, порушення проблеми соціально-психологічної адаптації студента у вищому закладі освіти є обумовленим реально існуючими проблемами.

Адаптацію до нових умов проходять, у тій чи іншій формі, всі студенти. Проте цей процес не відбувається автоматично. Навіть на випускному курсі можна виявити особистостей, які "застрягли" на етапі адаптації, пройшли його невдало, і в результаті не змогли скористатися багатьма можливостями, які надає навчання у вищому закладі освіти. Процес навчання є підпорядкованим багатьом, факторам, і не всі вони сприяють успішній адаптації. Тому уявлення деяких студентів про процес навчання у новому статусі виявляються хибними, навіть наївними. Досить часто такі уявлення призводять до фрустрації і розчарування заняття виявляються не настільки цікавими, підготовка до занять - надр рутинною, а саме студентське життя - не таким радісним і світлим, як здавалося. Саме тоді і починається адаптаційний процес, метою якого є, окрім іншого знаходження нових особистісних сенсів у навчальному процесі і власне у новому статусі студента.

Таким чином, можна вести мову про успішну і неуспішну адаптацію. Неуспішна адаптація дозволяє студенту адекватно орієнтуватися в ситуації, але не надає можливості більш-менш вираженої самореалізації у рамках освітнього закладу. Успішна адаптація, навпаки, надає значні можливості реалізувати свій потенціал в умовах навчання у вищій школі і, крім того, отримати потенційні можливості для майбутньої соціальної реалізації.

Очевидно, успішна адаптація  до нових умов залежить від вибору певнеї стратегії діяльності і напрацювання операційних механізмів для її здійснення.

Ця стратегія з високою  ймовірністю забезпечує максимально повну самореалізацію особистості в умовах вищого закладу освіти (мається на увазі не лиш навчальна, але й позанавчальна діяльність, наприклад студентське самоврядування, різноманітні види самодіяльності, спілкування, студентські об'єднання тощо). Вміння реалізувати себе в багатьох формах діяльності передбачених у вищому закладі освіти, і визначають адаптованість до студентського життя.