Вирощування озимої пшениці

В осінньо-зимовий період у фазах сходів і кущіння н степовій зоні посівам озимих після стерньових попередників великої шкоди завдають личинки хлібної жужелиці.

В ряді районів Стену в окремі роки загрозу становлять пшенична (чорна злакова) муха, підгризаючі совки, гссенська та мінуючі мухи, цикадки, злакові попелиці. В Лісостепу періодично завдають шкоди підгризаючі совки, гесенська муха, сисні шкідники та мінери.

Весною, в період відновлення вегетації — виколошування рослин, їх продовжують пошкоджувати личинки хлібної жужелиці. Крім неї, у Степу значну загрозу посівам, особливо слаборозкущсним, становлять личинки весняного покоління пшеничної мухи і шкідлива черепашка, а в окремі роки — злакова опоміза та гесенська муха. В Лісостепу та на Поліссі найбільшої шкоди в цей час завдають озима муха та опоміза, а в західному Лісостепу інколи і зеленоочка.

У фазі виколошування — цвітіння посіви жита пошкоджує пустоцвітий трипе. У південних районах Степу на цей період припадає максимальна шкідливість злакової листовійки. В період формування наливу і достигання зерна у Степу найбільш небезпечним шкідником пшениці є шкідлива черепашка, одночасно з якою на посівах трапляються пшеничний тріте, хлібні пильщики, злакові попелиці, хлібні жуки та жуки хлібної жужелиці. Усі названі види, крім пшеничного трипса, пошкоджують також жито і ячмінь. У Лісостепу та на Поліссі поряд з хлібними жуками і злаковими попелицями велику загрозу якості зерна пшениці можуть становити гостроголові та інші клопи-щитники.

У боротьбі з комплексом шкідників дуже велике значення має дотримання чергування культур у сівозміні. У районах посиленого розмноження хлібної жужелиці та деяких інших небезпечних шкідників задовільні фіто-санітарні умови вирощування озимих створюються лише при насиченні сівозмін колосовими культурами не більше 40—50 % і частці стерньових у структурі попередників озимих до 20—30 %. В разі більшого насичення сівозмін колосовими та стерньовими попередниками озимих чисельність жужелиці різко зростає, що змушує вдаватися до масових багаторазових хімічних обробок. Кращими попередниками озимих є чистий і зайнятий пари, баштанні культури, горох, багаторічні бобові трави, кукурудза па силос і зелений корм, рання картопля.

У допосівпий період при розміщенні озимої пшениці після стерньового попередника грунт до сівби треба утримувати під чистим паром не менш як 1,5—2 місяці. У зв'язку з цим врожай попередньої культури необхідно збирати в оптимальні строки, запобігаючи втратам зерна та соломи. З допомогою ґрунтообробних знарядь досягають своєчасного знищення бур'янів і сходів падалиці. При загрозі масового розмноження жужелиці дуже важливим профілактичним захисним заходом є передпосівна обробка насіння інсектицидами. З цією метою рекомендовані гамма-ізомер ГХЦГ 90 %-ний технічний (2—4 кг/т), а при його відсутності — ГХЦГ 12 %-ний дуст (15— 20 кг/т).

Велике значення у боротьбі з шкідниками зернових культур мають строки сівби. Звичайно при сівбі в другій половині оптимальних строків .посіви значно менше порівняно з ранніми пошкоджуються озимою совкою, пшеничною та іншими мухами, попелицями, тому для зменшення їх шкідливості сіяти озимі треба наприкінці оптимального строку. Не слід допускати занадто пізніх строків сівби, оскільки слаборозкущені з осені посіви ..сильніше пошкоджуються у весняний період злаковими мухами, особливо пшеничною, озимою та опомізою, в також шкідливою черепашкою. Для зниження шкідливості хлібної жужелиці в Степу сіяти озимі треба в межах оптимального строку при найбільш сприятливому зволоженні ґрунту.

У період сівби при виявленні після стерньового попередника вогнищ розмноження личинок хлібної жужелиці з середньою їх чисельністю 0,3 і більше на 1 м2, якщо висівають необроблене інсектицидами насіння, при достатній вологості ґрунту застосовують припосівне нанесення базудину гранульованого 5 %-ного, волатону 5 %-ного або 2 %-ного гамма-ізомеру ГХЦГ великозернистого з нормою витрати 50 кг/га (норму витрати волатону збільшують до 75 кг/га). При відсутності цих препаратів перед сівбою у вогнищах шкідника стрічковим способом вносять у грунт ГХЦГ — 25 %-ний порошок на фосфоритному борошні  (4—8 кг/га)  або 12 %-ний дуст (10— 20 кг/га).

Восени при виявленні личинок хлібної жужелиці в кількості 0,5—1 екз. на 1 м2 у фазі сходів озимих, 2—3 екз. у фазі третього листка, 3—5 у фазі кущіння (на слабких посівах — 2—3) посіви обробляють одним з нижче вказаних препаратів: базудином 40 %-ним з. п. (2—2,5 кг/га) або 00 %-ним к. е. (1,5-1,5 кг/га), волатоном 50 %-ним к. с. (2 кг/га), гамма-ізомером ГХЦГ 16 %-ною мм. с. (2— 2,5 кг/га) чи 50 %-ним з. п. (0,0—0,8 кг/га). При відсутності їх застосовують метафос 40 %-ним к. е. (0,8—1 кг/гл) або 30 %-ним з. п. (1,2—1,5 кг/га). Цей препарат доцільно використовувати - при денній температурі повітря не нижче 17—19°. В більш прохолодні хмарні дні замість нього краще використовувати 12%-тшй дуст ГХЦГ (15—20 кг/га).

Для знищення гусениць підгризаючих сопок необхідно застосовувати гамма-ізомер ГХЦГ у формі 16%-ної мм. е. (2—2,5 кг/га) або 50 %-ний з. п. (0,6—0,8 кг/га), а при його відсутності — метафос 40 %-ний к. е. (0,8—1 кг/га) чи ЗО %-иий з. п. (1,2—1,5 кг/га). Обробляти доцільно у фалі сходів при з'явленні 1,5—2,5 і більше гусениць на 1 м2.

У роки масового розмноження злакових мух під час їх інтенсивного льоту, але не пізніше фази з'явлення сходів крайові смуги посівів шириною 50—70 м треба обприскувати хлорофосом 8Q %-ним .(1 кг/га), ЗО %-ним (0,7 кг/га) або метафосом 40 %-ним (0,5 кг/га). Обробку необхідно повторити через 5—7 днів, якщо масовий літ мух триває.

У роки масового розмноження злакових попелиць при заселенні ними ЗО—50 % рослин і середній чисельності не менше 2—3 попелиць на одну рослину посіви обробляють метафосом 40 %-ним к. е. (0,3—0,5 кг/га) або ЗО %-ним з. п. (0,4—0,7 кг/га), фосфамідом (Би-58) 40 %-ним к. е. (0,5—0,8 кг/га), волатоном 50%-ним к. е. (0,5—0,7 кг/га) чи карбофосом ЗО %-ним к. е. (0,7—1 кг/га).

Для підвищення стійкості рослин проти пошкоджень необхідно підживити посіви восени мінеральними добривами у збалансованих нормах. У першу чергу підживлюють посіви, сильно пошкоджені злаковими мухами. Так само підживлюють посіви і ранньою весною.

В окремі роки, коли розвиток личинок хлібної жужелиці уповільнений, треба провадити хімічну боротьбу з ними весною. Для цього ослаблені та слаборозвинуті посіви при кількості личинок другого і третього віків не менш як 3—5 на 1 м2 обробляють гамма-ізомером ГХЦГ у формі 16 %-ною мм. е. (2,5 кг/га) або 50 %-ним .т п. (0,8 кг/га). Проте слід мати па увазі, що ефективність хімічної боротьби в цей період значно нижча, ніж восени.

У південній частині Степу в боротьбі зі злаковою листовійкою провадитеся обробка інсектицидами крайових смуг посівів шириною до 100 м у середині фази виходу рослин у трубку, після закінчення періоду масового заселення посівів гусеницями. В роки з ранньою дружною весною хімічна боротьба доцільна при середній чисельності гусениць 50—70, а й несприятливі для їх розвитку роки (знижена температура повітря, часті опади) — при чисельності 100—150 екз. на 1 м2. Для обробки застосовують мотифос — 40 %-ний к. е. (0,3-0,5 кг/га) або ЗО %-ний з. п. (0,4— 0,7 кг/га).

У фазі закінчення цвітіння — початок формування зерна при з'явленні 10—15 личинок третього і старших віків шкідливої черепашки на 1 м2, що може спостерігатися лише в роки масового розмноження цього шкідника, за умов дуже теплої сухої весни посіви обробляють хлорофосом 80 %-ним (0,7—1 кг/га), метафосом 40 %-ним к. е. (0,5—0,6 кг/га) або ЗО %-ним з. п. (0,7—0,8 кг/га) чи метатіоном 50 %-ним к. с. (0,6—0,8 кг/га). Якщо чисельність злакових попелиць у цей період досягає 2—3 екз. на. стебло і більше, обробки проти личинок черепашки і попелиць поєднують, застосовуючи фосфамід 40 %-ний к. с. (1,5 кг/га), метафос або метатіоп у зазначених вище нормах, а також суміш 80 %-пого хлорофосу та ,10 %-ного метафосу (0,5 -,- 0,2— 0,3 кг/га). Проти злакових попелиць посіви необхідно обробляти в цей період при їх середній чисельності 6—8 екз. на стебло. Для цього використовують фосфаміл 40 %-ний к. с. (0,6—1,2 кг/га). метафос 40 %-ний к. е. (0,3— 0,5 кг/га) або 30 %-ний з. п. (0,4—0,7 кг/га), волатон 50 %-ний к. е. (0,6—0,8 кг/га), карбофос 30 %-ний (0,8—1,2 кг/га) або 50 %-ний к. е. (0,5—0,8 кг/га).

Проти жука-красуна, якщо його чисельність досягає 4—6 окз. на 1 м2, треба обробити крайові смуги посіву 80 %-ним хлорофосом (1 —1,5 кг/га)1 або 40 %-ним метафосом (0,5— 0,8 кг/га). У фазі наливу зерна, починаючи з його молочної стиглості, у степовій зоні треба провадити хімічний захист посівів від шкідливої черепашки, спрямований насамперед па збереження якості зерна. Посіви, перспективні для вирощування зерна сильних і цінних пшениць, обробляють інсектицидами при чисельності 1—2 і більше личинок черепашки на 1 м2. Решту посівів, а також насінні ділянки ячменю і жита обробляють, якщо кількість личинок досягає 4—6 екз. па 1 м2. Використовують ті самі препарати і в тих же нормах, що й проти дорослих клопів у весняний період. При необхідності поєднання обробок проти черепашки, злакових попелиць і пшеничного трипса застосовують метафос, метатіон або подвійну суміш 80%-ного хлорофосу та 40 %-ного метафосу (0,5—0,8 + 0,2—0,3 кг/га). Більші з наведених норм витрати інсектицидів і їх сумішей використовують для збереження кондицій зерна сильної та цінної пшениці. В Лісостепу і на Поліссі при збільшенні чисельності гостроголових клопів та супутніх видів щитників до 6—8 екз. на 1 м2 для захисту, посівів від них застосовують ті самі препарати і в тих же нормах, що й проти шкідливої черепашки.

Хімічні обробки проти злакових попелиць треба провадити не пізніше фази молочної стиглості, якщо їх середня чисельність становить не менше 25—30 екз. на стебло або колос. Застосовують ті самі препарати, за винятком фосфаміду, що й проти попелиць наприкінці фази цвітіння.

Для знищення хлібних жуків при чисельності їх 3—4 екз. на 1 м2 крайові смуги посівів слід обробляти 80 %-ним хлорофосом (1,5—2 кг/га) або його сумішшю з 40 %-ним чи ЗО %-ним метафосом (1 + 0,5—0,7 кг/га). В роки масового розмноження шкідників може виникнути потреба суцільної обробки посіву. В цьому разі хімічні заходи проти хлібних жуків необхідно поєднувати :І обприскуванням проти личинок шкідливо черепашки та жуків хлібної жужелиці (хлорофосом або його сумішшю з метафосом з розрахунку 1,5— 2 кг/га), закінчивши обробки не пізніше початку фази воскової стиглості зерна.

До середини фази виходу рослин у трубку суцільні обробки провадять за допомогою як авіаційної, так і наземної апаратури. Пізніше тракторні обприскувачі використовують лише для крайових обробок, а також доробки після авіаобприскування ділянок уздовж лісосмуг, ліній зв'язку та електромереж, пришляхових смуг.

Велике значення у зниженні, шкідливості та обмеженні чисельності шкідників має своєчасне, без втрат, збирання врожаю. Його необхідно провадити за заздалегідь складеним графіком з урахуванням наступного розміщення культур у полях сівозміни, чисельності шкідливої черепашки та інших хлібних клопів, а також цільового призначення посівів. Насамперед необхідно збирати врожай з тих полів, де планується розміщення озимих колосових культур з очікуваною високою якістю зерна, а також де найбільша чисельність черепашки. Забезпечується весь комплекс заходів по запобіганню втратам зерна та соломи. Щоб обмежити розмноження хлібної жужелиці, гесепської мухи та деяких інших шкідників, солому подрібнюють і негайно вивозять з поля (комбайн має працювати у агрегаті з подріб-шовачем соломи та візком  ПТС). Слідом  за  збиранням лущать стерню в  1 — 2 сліди дисковими лущильниками чи боронами.

Залежно від зональних особливостей, умов зволоження, а також прийнятих технологій культур після лущення провадять полицеву оранку з передплужником, плоскорізнин чи поверхневий обробіток. При повторному розміщенні озимих в умовах зрошення, а в роки

3 пізніми строками  достигання та збирання хлібів і кількістю опадів у липні—серпні вище багаторічної норми в районах масового розмноження хлібної жужелиці та злакових мух слід провадити полицеву оранку з наступним напівпаровим обробітком.

5.2. ЗИМОСТІЙКІСТЬ ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ

Вимерзання. Природу вимерзання рослин найповніше досліджували М. А. Максимов та І. І. Туманов. Розрізняють три типи вимерзання рослин, які визначаються швидкістю і кінцевою температурою охолодження, ступенем загартування рослин.

Перший тип вимерзання пов'язаний з утворенням льоду всередині клітин і спричинюється швидким (2—5 °С за хвилину) охолодженням рослин. Такий тип вимерзання у природі майже не трапляється, бо рослини охолоджуються значно повільніше.

Другий тип вимерзання пов'язаний з утворенням льоду тільки в міжклітинниках (протопласт залишається незамерзлим). Із зниженням температури вода відтягується від клітини кристалами льоду в міжклітинні простори, внаслідок чого протопласт поступово зневоднюється, що часто спричинює коагуляцію білкових колоїдів, і клітина гине. Шкідливе також утворення льоду в міжклітинниках: великі кристали його тиснуть на стінки клітин, деформують протопласт. Залежно від біологічних особливостей культури кожна з цих причин може бути головною, оскільки для кожної клітини існує гранична межа зневоднення і стиснення (відхилення від неї спричиняє загибель рослини)

При третьому типі вимерзання спочатку утворюється позаклітинний, а потім внутрішньоклітинний лід. Таке явище частіше спостерігається у морозостійких деревних рослин при низьких температурах — близько мінус 40°С.

Зовнішні ознаки: вимерзання: бувають різними. Частіше, рослини залишаються зеленими, а після відтавання  втрачають, тургор, жовтіють і засихають. Вимерзання починається із старих листків, а потім; поширюється на молодші органи. Особливо шкідливим, є пошкодження: вузла кущення, тому заходи; захисту рослин від вимерзанню завжди мають бути: спрямовані насамперед на те, щоб запобігти зниженню температури до критилної у зоні залягання вузиш кущення.

Коли критичні: температури тримаються недовго,. вимерзання може й не бути, оскільки: на рослини впливає не тільки абсолютний мінімум температури, а й тривалість, її дат.

Рослини найбільші морозостійкі на початку зими. Основними заходами запобігання вимерзанню є вирощування морозостійких сортів, сівба в оптимальні строки, загортання» насіння в- добре ущільнений: грунт на оптимальну глибину. Поспішність із сівбою призводить до переростання рослин, а в разі запізнення з нею сходи до настання зими бувають недорозвиненими (в обох, випадках: морозостійкість знижується). Якщо насіння загортати: мілка або в неущільнений грунт, вузол кущення формується близько до поверхні грунту і пошкоджується морозами.

Вимокання. Найбільшої шкоди шківам озимих культур завдає осіннє, а потім ще й весняне застоювання води і перезволоження грунту, які на умовах України, спостергаються переважно в районам Передкарпаття Закарпаття.

Застоюванню талих вод і вимокання рослин із факторів зовнішнього середовищ сприяють, високий рівень підґрунтових вод, погані водно-фізичні властивості грунту, слабка його водопроникність ступінь ослоєння і перезволоження, важкий гранулометричний склад, випадання великої кількості опадів, утворення притертої льодової кірки, глибоке промерзання грунту, повільне наростання: позитивних температур у весняний період. З іншого боку, ступінь вимокання зумовлюється етаном рослин: рослини, що добре розкущилися, пошкоджуються менше, ніж слабкі, які встигають утворити лише два-три, листочки; добре загартовані рослини і менш ослаблені протягом зимового період також відзначаються більшою стійкістю проти вимокання. Слід зазначити, що перезволоження грунту. В період активної вегетації зернових культур, у тому числі й озимих, також негативно впливає на рослини.