Сучасні проблеми та перспективи розвитку сільського господарства України

 

Багаторічна практика зарубіжних країн переконливо  свідчить про неправомірність орієнтації ринкового виробництва лише на стихійність  його розвитку і автоматизм саморегулювання. Аналіз практики соціально-економічних перетворень у розвитку сільськогосподарського виробництва і соціальних змін на селі як на державному рівні, так і на рівні програм політичних партій, рухів, законодавчих інституцій, свідчить, що дана проблема потребує більш  глибоких досліджень, вимагає нових теоретико-методологічних підходів щодо аналізу сутності соціально-економічних процесів, які відбуваються нині в аграрному секторі країни. Тут виникає необхідність здійснення комплексного системного підходу у дослідженні трансформації виробничих відносин, виявленні факторів, що породжують розвиток глибинних процесів у суспільному виробництві. Разом з тим потребує уточнення теоретичних і методологічних засад становлення ринкових відносин, формування і розвитку системи товарно-грошових відносин та економічних механізмів їх реалізації.

В умовах перехідної економіки, коли відбувається руйнація продуктивних сил старої економічної  системи, гостро постала проблема збереження соціальних надбань, оскільки різке  погіршення економічного стану народного  господарства зумовило різке скорочення асигнувань на соціальні потреби, а  реформування економіки поки що не дало позитивних результатів. Тому узгодження заходів щодо стабілізації економічного розвитку і соціального прогресу повинні найбільш ефективно розв'язувати  суперечності, притаманні перехідному  періоду запровадження ринкових відносин.

Дослідження стану аграрної сфери економіки  показують, що в країні здійснено  ряд заходів, спрямованих на формування відносин власності ринкового типу, запроваджено зміни в майнових і  земельних відносинах сільськогосподарських  підприємств, започатковано формування сектора селянських (фермерських) господарств, розширено землекористування особистих підсобних господарств населення, насамперед селян. Державні сільськогосподарські підприємства, які підлягали приватизації, перетворені у приватні підприємницькі структури. Однак, ці соціально-економічні трансформації поки що не супроводжуються позитивним економічним ефектом. Причини тут різні. Одна з них — недостатньо обгрунтована визначеність суті організаційно-господарських структур. Зміни  організаційно-правового статусу підприємств протягом короткого періоду не можуть стати позитивним фактором різкого зростання виробництва. Основна причина, не рахуючи ідеологічних, полягає у загальній економічній ситуації (занепад економіки країни в цілому), відсутності стимулюючої фінансової, кредитної, цінової, податкової та інвестиційної політики. До негативних чинників слід віднести і низьку платоспроможність населення.

Виходячи  з аналізу наслідків економічного розвитку і потреб суспільства та розвитку соціальної сфери, слід об'єктивно  оцінювати можливості економіки  по виробництву необхідного і  додаткового продукту і ставити  реальні завдання по отриманню доходів  та підвищенню життєвого рівня, вирішенню  проблем зайнятості і соціального  захисту населення, правильно визначати  співвідношення між споживанням  і нагромадженням, що в подальшому зумовить економічне зростання виробництва.

Водночас  слід мати на увазі й особливості  діалектичної єдності економічного і соціального в процесі розвитку агропромислової інтеграції економіки, оскільки її наслідки зумовлені сучасною науково-технічною революцією, і  тут мають місце більш складні  економічні та соціальні явища.

Рішення питань з екології с\г досягається  шляхом введення передової системи  землеробства, яка основана на використанні правильних сівозмін, науково обґрунтованої  обробки ґрунту з необхідною кількістю  добрив, а також проведення різноманітних  заходів, спрямованих на покращення водного режиму ґрунтів. Порушення  цих вимог та несприятливі умови  призводять до погіршення ґрунту та його структури та розвитку водної й вітрової ерозії.

Ефективність використання земель в Україні значно нижча, ніж у  середньому по Європі. На одного жителя країни припадає 0,82 га сільськогосподарських  угідь, у тому числі 0,65 га ріллі, тоді як у середньому по Європі ці показники  становлять відповідно 0,44 і 0,25

Отже, до основних проблем забезпечення сталого розвитку сільських територій  відноситься: низька ефективність аграрної політики, дефіцит коштів у бюджеті  країни на соціальні витрати, повільне становлення сільського самоврядування, віддаленість селян від ринків збуту  сільськогосподарської продукції, обмеженість доступу до матеріально-технічних, фінансових та інформаційних ресурсів. Все це вимагає значного посилення  державного впливу на сільські території.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Вказані проблеми АПК потребують уже  сьогодні рішучих дій від держави, спрямованих на створення високоефективних форм територіальної організації аграрного  сектора, поліпшення системи технологій землеробства та меліорації земель, вирішення  проблем  удосконалення виробничих відносин, розвитку різних форм власності, а також здійснення програм розміщення переробних підприємств АПК, збалансування всіх його ланок, у тому числі потужності переробних підприємств і їх сировинних зон. Не менш важливим завданням є створення загальнодержавної програми розвитку сільськогосподарського машинобудування, тракторобудування та розвиток науково-дослідної бази АПК, впровадження її розробок у виробничий процес, а також розвиток виробничої і соціальної інфраструктури АПК, особливо в депресивних регіонах. Необхідно здійснити ефективні заходи щодо охорони земель, впровадження ґрунтозахисних систем землеробства. Радикальне вирішення проблем забезпечення населення України основними видами продовольства, зменшення їх цін потребують значного збільшення обсягів їх виробництва на основі фінансової і матеріальної підтримки вітчизняного товаровиробника. Екстенсивний шлях розвитку сільського господарства фактично вичерпався. Необхідним є широкомасштабне використання сучасних ресурсозберігаючих та енергозберігаючик технологій, докорінної модернізації засобів механізації та автоматизації всіх процесів у АПК – від виробництва до переробки і реалізації сільськогосподарської продукції. 

Розвиток сільського господарства залежить від природно-географічних і соціально-економічних передумов. До перших належать земельно-ґрунтові й агро-кліматичні ресурси, які загалом дуже сприятливі на території України. Серед соціально-економічних передумов сільськогосподарського виробництва важливу роль відіграють трудові ресурси (сільські райони України ними забезпечені достатньо), особливості землеволодіння, тобто відносини власності на землю, й аграрна політика держави. В сучасних умовах екстенсивний шлях ведення сільськогосподарського виробництва має поступитися інтенсивному — отриманню більших врожаїв сільськогосподарських культур у результаті поліпшення обробітку земель, внесення добрив, використанню отрутохімікатів та ін., піднесенню продуктивності худоби за рахунок селекції, поліпшення кормової бази тощо. Важливо встановити правильні пропорції між  рослинництвом і тваринництвом, які забезпечили б виробництво кормів для останнього.

 Сільське господарство України  в недалекій перспективі може  стати одним з головних джерел  й експорту. Цьому сприяють і  великі масштаби сільськогосподарського  землекористування і родючі землі.  У поєднанні з працьовитістю  українського народу це виводить  Україну на одне з провідних  місць за аграрним потенціалом.  У перспективі Україна може  не лише повністю забезпечити  власні потреби в сільськогосподарській  продукції, а й істотно збільшити  свій експортний потенціал. Таким  чином, сільське господарство  може і повинно стати галуззю, що відіграватиме винятково важливу роль у процесі входження України у світовий ринок.

У сучасних умовах проблеми забезпечення населення України продукцією АПК  можна розв'язати лише через інтенсифікацію виробництва. Це означає, що зростання  продукції має здійснюватися  за рахунок підвищення урожайності  сільськогосподарських культур, зростання  продуктивності свійських тварин. Наприклад, у США, де тваринництво є високоінтенсивним, середньорічні надої молока від  однієї корови перевищують 6700 кг, а  в Україні вони за останні десять років не перевищували 2800 кг.

Для вироблення оптимальних шляхів розвитку сільського господарства необхідно  дати глибоку оцінку ситуації, в  якій воно знаходиться.

Вирішення соціальних проблем сільського населення визначається багатофункціональним розвитком сільської територій  – створенням нових робочих місць  в переробній промисловості, сфері  послуг, торгівлі, в галузях, що забезпечують багатоцільове використання природних  ресурсів. Враховуючи світові тенденції  сільського розвитку, в Україні доцільно якщо не об'єднання, то координація  всіх програм та проектів як по розвитку сільського господарства, так і несільськогосподарських  напрямів в рамках єдиного напряму  комплексного розвитку сільських територій.

В сільських поселеннях стратегія  процесу економічного розвитку повинна  розроблятися, плануватися і реалізовуватися  сумісними зусиллями органів  районної влади, місцевого самоврядування, представників приватного бізнесу  та державних підприємств, громадських  організацій. Невід'ємною умовою розвитку сільських територій є суспільна  участь. Сталий розвиток сільських  територій можливий лише на основі ефективного сільськогосподарського виробництва, за участю населення та при використанні його зусиль, знань  і досвіду.

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОКИ

З метою  вирішення проблем, що нагромадилися  в аграрному секторі економіки, необхідно:

1. Розробити  чітко окреслену політику держави  щодо розвитку аграрної сфери,  визнати її істинно пріоритетною, закріпивши це в законодавчому  порядку. Необхідно прийняти  "Національну концепцію соціально-економічного відновлення і подальшого розвитку села в умовах переходу до ринку"; ввести більш чітку і жорстку систему макроекономічного регулювання та управління, враховуючи особливості її дії в сільському господарстві, а також систему мікроекономічного управління (менеджменту) на підприємствах будь-яких форм власності та господарювання.

2. Основними  концептуальними положеннями розвитку  агропромислового виробництва, в  першу чергу виробництва сільськогосподарської  продукції, має  бути забезпечення такого рівня рентабельності виробництва, який може створити належні умови для розширеного відтворення, підвищення родючості грунтів, зменшення забруднення навколишнього природного середовища, збереження й ефективного використання ресурсів, стабілізації і нарощування обсягів виробництва конкурентоспроможної продукції, мінімізації її собівартості, підвищення якості та розширення асортименту, зниження втрат, удосконалення галузевої структури виробництва.

3. Доцільно  зорієнтувати економічний механізм  регулювання доходів і витрат  сільськогосподарських товаровиробників  у напрямі забезпечення нормального  відтворювального процесу способами,  що відповідають збалансованості  ринкового попиту і пропозиції. Зокрема, слід ввести цінову  підтримку доходів сільськогосподарських  товаровиробників,  усунувши руйнівні  цінові диспропорції в товарообміні між промисловістю і сільським господарством, між містом і селом, постійно регулювати паритет цін на сільськогосподарську продукцію та продукцію промислового виробництва, що надходить селу.

4. Для  подальшого розвитку форм і  відносин власності слід насамперед  створити чіткий механізм процесу  приватизації та реалізації прав  власності. Процес приватизації  має бути економічно прозорим, соціально та політично обгрунтованим,  простим і зрозумілим для кожного  трудівника.

 

 

 

 

 

 

                                                

 

                                             СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1) Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. — 2-ге вид., доп. і перероблене. / В. Г. Андрійчук. — К.: КНЕУ, 2002. — 624 с.

2) Збарський В.К., Мацибора В.І., Чалий А.А. та ін.; Економіка сільського господарства: навчальний посыбник для ВНЗ, За ред.. В.К Збарського і В.М.Мацибори. – К.: Каравела, 2009. – 264 с.

3) Чекотовський Е. В. Основи статистики сільського господарства: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — 432 с.

4) Ольшанська О.В., Фащевський М.І., Білоконь І.В. та ін.; Регіональна економіка: тексти лекцій, за заг. ред. М.І. Фащевського, О.В. Ольшанської. – К.: КНЕУ, 2009. – 328 с.

5) Ковалевський В.В., Михайлюк О.Л., Семенов В.Ф., Єгоров О.П., Єрмолін В.М. Розміщення продуктивних сил України: Підруч. Для студ. Вищ. Навч. закл. / віктор Володимирович Крвалевський (ред.). – 3. Вид., перероб. І доп.. – К: Знання, 2001. – 352с.

6)Дорогунцов С.І., Заяць Т.А.,Пітюренко Ю.І. та ін.; Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник , За заг. ред. д-ра екон. наук, проф., чл.-кор. НАН України С. І. Дорогунцова. - К.: КНЕУ, 2005. - 988 с.

 

7) Лишиленко В.І. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: навч. посіб. / В.І. Лишиленко. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 325 с.