МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ
УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
“КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМ. В. ГЕТЬМАНА”
КАФЕДРА РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
РЕФЕРАТ
на тему:
« Сучасні проблеми та перспективи
розвитку сільського господарства України»
Студентки I курсу
9 групи спец. 6508
Работнік А.Б.
Викладач
Краєвий О.Д.
Київ - 2010
ПЛАН
1.ВСТУП
2.РОЗДІЛ 1
СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ
СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ
1.1РОЛЬ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА
В ЕКОНОМІЦІ
1.2 СТАН ТА ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ
СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В УКРАЇНІ
3.РОЗДІЛ 2
ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО
ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ
4.ВИСНОВКИ
5.СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
В умовах формування ринкового
господарства, інституційних змін в
економіці України, радикальних
перетворень у відносинах власності
важливого теоретичного і практичного
значення набувають проблеми економічного
та соціального розвитку агропромислового
комплексу як пріоритетного сектора
економіки країни. Від їх успішного
вирішення значною мірою залежить
розвиток інших галузей народного
господарства, продовольча безпека
держави, фінансове забезпечення потреб
країни, формування внутрішнього і
зовнішнього ринків, підвищення добробуту
населення України. На основі визначеної
програми здійснення аграрної реформи,
особливо після проголошення курсу на
радикальні економічні перетворення активізувалось
формування сучасної ринкової економіки
на засадах багатоукладного господарювання.
До глобальних системних змін слід віднести
і розширення соціальної бази реформування
аграрного сектора економіки. Проте далеко
не всі проблеми розвитку сільського господарства
на етапах переходу до ринкових відносин
розв'язані, а його результативні показники
діяльності не мають поки що достатнього
впливу на економічний та соціальний розвиток
всього агропромислового комплексу, від
діяльності якого залежить забезпечення
продовольчої безпеки країни. На цьому
напрямі розвитку економіки необхідно
вирішити ще ряд проблем як на макро-, так
і на мікроекономічному рівнях, завершити
подолання витратної економіки. При цьому
слід враховувати, що комплексному використанню
основних складових виробництва – людського фактора, землі і
виробничого потенціалу (капіталу) – протягом тривалого історичного
періоду приділялось недостатньо уваги,
що зумовлювалось особливостями командно-адміністративної
системи господарювання. Кризові явища
в аграрній економіці, стійкі тенденції
спаду виробництва, зниження реальних
доходів населення, неплатоспроможність
сільськогосподарських товаровиробників
та ряд інших негативних явищ значною
мірою викликані прорахунками в стратегії
і тактиці здійснення аграрної реформи,
неузгодженістю практичних процесів з
теорією розбудови аграрної економіки
в умовах незалежної держави.
РОЗДІЛ
1
1.1Роль сільського
господарства в економіці
Сільське господарство є однією
з найважливіших галузей виробничої
сфери, яка займається вирощуванням
сільськогосподарських культур
і розведенням тварин для забезпечення
населення продуктами харчування, а
промисловості — сировиною. Сільське
господарство складається з двох
основних галузей: рослинництва і тваринництва.
Сільське господарство тісно пов'язане
з багатьма іншими галузями економіки.
Це машинобудування, що випускає сільськогосподарську
техніку та устаткування для тваринницьких
ферм; хімічна промисловість, яка виробляє
мінеральні добрива, отрутохімікати, засоби
захисту рослин. Сільськогосподарську
сировину переробляють харчова і частково
легка промисловості. Важливе значення
для ефективної роботи сільськогосподарського
виробництва має виробнича і невиробнича
інфраструктури. Підприємства інфраструктури
здійснюють заготівлю, транспортування,
зберігання та реалізацію продукції сільського
господарства, підготовку кадрів, наукове
забезпечення подальшого розвитку галузі.
Заготівлею займаються установи, які організовують
і здійснюють закупівлю сільськогосподарської
продукції у колективних та індивідуальних
власників, щоб у подальшому її використовувати
для забезпечення потреб населення, промислових
підприємств, а також створення резервів.
Важливою функцією виробничої інфраструктури
є зберігання заготовленої продукції.
Так, наприклад, зерно зберігають в елеваторах
— залізобетонних спорудах, що мають спеціальні
пристосування для просушування та очищення;
м'ясні та молочні продукти — у холодильних
камерах. Для перевезення різних видів
продукції рослинництва і тваринництва
необхідні спеціалізовані види транспорту:
молоковози, рефрижератори. Торгівля забезпечує
просування товарів з виробництва до споживача.
Сільське господарство та підприємства,
пов'язані з ним економічно та технологічно,
утворюють складну виробничо-територіальну
систему, яку називають агропромисловим
комплексом (АПК).
У кожній державі, в будь-якому суспільстві сільське
господарство є життєво необхідною галуззю народного
господарства, оскільки зачіпає інтереси
буквально кожної людини. Для України,
яка стала на шлях ринкової економіки,
сільське господарство має особливо велике
значення тому, що воно є однією з найбільших
галузей народного господарства. Про це
свідчить ряд важливих макроекономічних
параметрів. Найважливішим серед них є
частка сільського господарства у валовому
внутрішньому продукті держави (ВВП). У
1990 р. вона становила 24,4 %. За роки економічної
кризи вказаний параметр почав знижуватися
і вже у 1993 р. складав 21,5 %, у 1995 р. — 13,4, в
1999 р. — 12,8 %. Таке істотне зниження внеску
галузі у створення ВВП пояснюється переважно
ціновим фактором. Сільське господарство
відіграє винятково важливу роль як каталізатор
розвитку ринкової економіки. Ринкова
економіка — це одне з найвидатніших досягнень
світової цивілізації, це природне середовище
людства і взаємодії товаровиробників,
середовище, якому притаманні певний порядок
і саморегуляція завдяки дії основного
закону — попиту і пропозиції. В становленні
ринкової економіки України ця галузь,
враховуючи її масштаби, може відіграти
(і вже частково відіграє) виключно важливу
роль завдяки своїм специфічним властивостям:
Сільське господарство є висококонкурентною
галуззю, оскільки в ній діє багато
незалежних підприємств, що виробляють
переважно ті самі товари. Досить сказати,
що в 2000 р. налічу-валося 6761 господарське
товариство, 3325 сільськогосподарсь-ких
виробничих кооперативів, 2901 приватне
(приватно-орендне) підприємство, 38,4 тис.
селянських (фермерських) господарств,
понад 11 млн селянських особистих
господарств. У перспективі кількість
аграрних підприємств за названими
їх видами може змінитися за рахунок
перетворення одних їх типів у
інші (наприклад, сільськогосподарських
кооперативів у приватні підприємства),
а також завдяки появі нових
фермерських господарств. За такої
значної кількості підприємств
кожне з них поставляє на ринок
лише невелику частку певного виду
сільськогосподарської продукції
від загального обсягу її продажу. Це
і є тією першопричиною, що породжує
високу конкурентність між сільськими
товаровиробниками і водночас ставить
заслін будь-якому монополізму в
аграрній сфері. В результаті створюється
ринкове середовище, що стимулює розвиток
також в інших секторах економіки.
Роль сільського господарства в
економіці країни або регіону
показує її структуру і рівень
розвитку. Сільське господарство – це
сировинна база АПК. В сільському господарстві
країни нині виробляється понад 65% продукції
АПК та зайнята значна частка працівників.
За обсягами виробництва продукції провідною
галуззю сільського господарства України
є рослинництво. Основним засобом виробництва
і предметом праці в сільському господарстві
є земля. Земельний фонд України складає
60,3 млн га у тому числі 41,8 млн га (69,3%) становлять
сільськогосподарські угіддя.
Як галузь господарства сільське господарство
має наступні основні особливості:
- Економічний процес відтворення переплітається з природним процесом зростання і розвитку живих організмів, що розвиваються на основі біологічних законів.
- Циклічний процес природного зростання і розвитку рослин і тварин зумовив сезонність сільськогосподарської праці.
- На відміну від промисловості технологічний процес в сільському господарстві тісно пов'язаний з природою, де земля виступає в ролі головного засобу виробництва.
Основним видом виробництва
на сільських територіях є аграрне
виробництво. Аграрний сектор виробництва
виконує ряд суспільно необхідних
функцій. Він не тільки виробляє продукцію,
але й забезпечує відтворення
суспільно необхідних цінностей, які
не завжди піддаються кількісній або
вартісній оцінці. За умови дотримання
певних вимог, аграрний сектор робить
значний внесок в підтримку життєздатності
сільської місцевості, збереження аграрного
ландшафту і культурної спадщини, збереження
агробіологічної різноманітності. Сільське
господарство відіграє найважливішу роль
в збереженні родючості ґрунтів і охороні
земель від ерозії та інших негативних
явищ природного і техногенного характеру.
Разом з цим сільське господарство має
важливе значення для економіки нашої
країни.
По-перше, сільськогосподарське виробництво
забезпечує населення України продуктами
харчування. Нестачу продовольчих ресурсів
країна пережила в 2003 р., коли був неврожайний
рік і довелося купляти та брати
в борг по всьому світу. Подібне, але
в менших масштабах відбулося
в 2007 р. І в даний час дефіцит
м'яса вітчизняного виробництва
та відповідне підвищення цін на нього
дозволяють зробити висновок, що в
Україні майже відсутні великотоварні
тваринницькі підприємства, країні не
вистачає м'ясних ресурсів.
По-друге, сільське господарство стимулює
розвиток інших секторів економіки
(авто-, сільгоспмашинобудування, транспорт,
сфера послуг і харчова промисловість,
паливно-енергетична галузь). У сукупному
обсязі товарообігу на споживчому ринку,
частка, що припадає на продукти харчування
досягає 50%. Це підтримує в робочому
стані фінансові артерії багатьох
галузей економіки України. Таким
чином сільське господарство є мультиплікатором.
По-третє, сільське господарство залишається
основним, а іноді навіть єдиним
видом економічної діяльності та
зайнятості на сільських територіях,
що займають близько 2/3 всієї земельної
поверхні України. Сільське господарство
є головним складовим елементом
сільської економіки, тобто створює
економічну базу самоврядування в більшості
сільських населених пунктів
країни. Це особливо потрібно відзначити
з урахуванням підвищення в перспективі
ролі місцевого самоврядування.
Але суспільство зацікавлено не
тільки в підвищенні рівня продовольчої
самостійності країни та визнанні значущості
сільського господарства, а також
в збереженні історичного устрою
життя сільського населення навколишнього
середовища і природи в глобальному
масштабі.
Сільськогосподарське виробництво,
що мало на початку 90-их років найбільші
потенційні можливості, порівняно з
іншими галузями економіки, стати лідером
реформ, потужним постачальником продовольчих
продуктів та сировини на вітчизняному
та світових ринках, через тривалі
політичні дискусії фактично останнім
вступило у фазу ринкових перетворень.
Сільськогосподарське виробництво
перебуває під дією кризових явищ,
а його матеріально-ресурсний потенціал
знизився майже вдвічі порівняно
з 1991р. Так у 1991 р. частка АПК досягала
40,1% валового внутрішнього продукту, що
складало 95 млрд. крб. в порівняльних цінах.
За цим показником агропромисловий комплекс
значно випереджав металургійний, енергетичний,
машинобудівний і хімічно-лісовий підкомплекси,
забезпечував 95% продовольчих ресурсів
та 2/3 всього фонду товарів народного споживання,
в ньому було зайнято 7,6 млн. працюючих,
або 31,5%, а виробничі фонди оцінювались
в 89 млрд. крб., або 30% від їх загальної вартості.
Але в третє тисячоліття аграрний
сектор економіки ввійшов, маючи 12 млрд. грн.
боргу, виробництво валової продукції
сільського господарства становило 48,5%
від рівня 1990 р., а тваринництва – 44,2%. До
критичних меж зменшилось поголів'я худоби
і птиці. Більшість господарств стали
збитковими (у 1998 р. – 93%) і взагалі по Україні
прибутковим залишилось лише виробництво
зерна та соняшника. На третину зменшилось
споживання основних продуктів харчування
на душу населення.
Однією з головних причин кризи
українського села стала втрата керованості
з боку держави процесами соціально-економічного
розвитку села.
Найважливішою передумовою подолання
кризових явищ на селі є створення
ефективної системи державного регулювання
сільським господарством та соціальним
розвитком села.
1.2Стан та проблеми сільского господарства
України.
Найбільш важливу частину земель
України займають сільськогосподарські
угіддя – пасовища, сенокоси та пашні.
Тому при розгляданні питань щодо
охорони земельних ресурсів особливу
увагу приділяють охороні та захисту
земель, придатних для використання
у сільськогосподарському виробництві
і, в першу чергу, пахотним землям.
В нашій країні вільних целінних
земель, придатних для розпашки майже
не залишилось, а освоєння напівпустельних
територій вимагає великих коштів.
Тому питання щодо заходів по охороні
сільськогосподарських земель набув
у наш час особливого значення.
Дуже сильно впливають на руйнування
ґрунтів підземні та відкриті розробки
корисних копалин, що, у окремих випадках
призводить до виникнення безплідних,
позбавлених рослинності ділянок
земної поверхні, які називають індустріальними
пустелями. Ґрунти, як і вода, забруднюються
ядохимікатами, надмірним внесенням
мінеральних добрив, промисловими відходами,
будівельним сміттям та звалищами
великих міст та інших населених
зон.
У наш час у сільському господарстві
все ширше використовуються хімічні
засоби для знищення шкідливих комах,
пестициди, світове виробництво
яких досягає 200 000 тон на рік. Багатьом
з цих поєднань властива значна хімічна
стійкість, внаслідок чого вони в
дуже великій кількості зливаються
дощовими та талими водами у річки,
а потім – у моря та океани.
Ці речовини поділяються за характером
водоймищ, фізико-хімічними властивостями
вод та ,особливо, за вмістом кисню.
Збільшення токсичної дії пестицидів
відбувається при підвищенні температури
води, що пояснюється більшою розчинністю
отрути. У зв’язку з цим використання
пестицидів при підвищеній температурі
води є більш небезпечним і
часто призводить до знищення риби,
яка населяє ріки та озера. Сільськогосподарські
води окрім пестицидів містять значну
кількість азоту, фосфору та калія,
які вносяться на поля разом з
добривами. Велика концентрація цих
елементів у річках та озерах призводить
до порушення рівноваги, тому що нітрати
та фосфати є джерелом харчування
для водних рослин. Небезпечним різновидом
забруднення ґрунтів є так
звані кислотні дощі. Кислотні дощі
виникають у результаті поєднання
з атмосферним киснем двоокису сірки
та оксидів азоту, які викидаються
у атмосферу працюючими на вугіллі
та нафті електростанціями, металургійними
заводами, а також автомобільним
транспортом. Добуті таким шляхом зневоднені
сірчана та азотна кислоти відносяться
вітрами у вигляді дощів та
нерідко мають значну кислотність.
Фільтруючись у ґрунті, вода кислотних
дощів уносить багато поживних речовин:
кальцій, магній, калій та натрій. Їх
місце займають токсичні метали, які
під дією дощів стають розчинними
та вбивають мікроорганізми, які розлагають
органічні залишки і ґрунт
залишається без поживних речовин.