Стратегічний аналіз галузі виноградництва

По-друге, скорочення державної підтримки розвитку виноградарства та значне підвищення вартості робіт по створенню насаджень.

По-третє, розбалансованість  ринку збуту винограду. За останні  роки Україна з експортера перетворилась  на імпортера цієї продукції, тоді як сусідня Польща 60% валового збору продукції експортує в інші країни (переважно в Росію). Україна ж експортує лише 4% виробленої продукції.

Основною причиною відсутності  великого експорту є значне зниження виробництва, що відбулося за останні  роки, відсутність значних партій товару високої якості, невідповідність вживаних внутрішніх стандартів світовим.

По-четверте, відсутність  зацікавленості у вітчизняних та зарубіжних інвесторів вкладати кошти у виробництво, де витрати починають окуповуватися не раніше, ніж через 5-6 років. Щорічна потреба в коштах для створення багаторічних насаджень та будівництва зрошувальних систем необхідно мільйони гривень. Адже, для відновлення виноградників, які гинуть від морозів взимку, власних коштів абсолютна більшість господарств, при їх сучасному виробничо-фінансовому стані, не має. Недоступними для них залишаються і банківські кредити з їх високими ставками.

Крім того, після вступу до СОТ, виноградарські та виноробні  підприємства стали найбільш вразливими національної економіки і потерпають найбільше, оскільки тепер їм нав’язують такі умови, за яких без державної підтримки національна виноградарська та виноробна галузь зникне.

На сьогодні є майже  усі передумови для якісного виноробства: великі господарства (що в наших  умовах полегшує контроль якості вин, які виробляються в регіоні), достатньо значні площі виноградників з правильним підбором сортів і районів вирощування, сприятливі природні умови. Але до цього ще необхідно сприятлива державна економічна політика (як у розвинутих виноробних країнах ЄС), компетентний підхід до справ, приплив приватного капіталу в галузь, і, звичайно, повна економічна самостійність господарств (що можна досягти шляхом приватизації).

Агропромисловий комплекс південних областей України з  його природно кліматичними умовами, вставленими традиціями виноградарства та виноробства мають велике економічне значення. Ці галузі істотно впливають на рівень соціально-економічного розвитку півдня України.

Для забезпечення фінансової стабільності підприємств виноградарсько-виноробного підкомплексу, для поліпшення ефективності виробництва продукції, підвищення економічних показників фінансово-господарської діяльності підприємства (конкурентоспроможності, рентабельності, ліквідності, фінансової стійкості) необхідно розробляти певні заходи.

Так, ефективність заходів з виробництва вина визначається показниками підвищення працездатності, зниження собівартості продукції, підвищення ступеня використання виробничих потужностей, основних виробничих фондів і обігових коштів, підвищення рівня рентабельності виробництва.

Для підвищення ефективності діяльності та забезпечення стабільності підприємства, необхідно розробити заходи по впровадженню передових та найбільш прогресивних технологій виробництва: впровадження нової і модернізація існуючої техніки; покращення використання матеріальних ресурсів; покращення якості продукції та зовнішнього її оформлення; покращення використання виробництва потужностей; впровадження передових технологій; раціоналізація і здешевлення транспортування сировини та інше.

Узагальнюючи наведене вище, можна сказати, що незадовільний стан виноградарства є результатом впливу цілого ряду факторів. Особливо негативно впливають на виробництво недоліки, що мали місце в минулому, і на жаль допускаються й зараз, зокрема при виборі місць під закладення виноградників – без детального аналізу ґрунтово-кліматичних та геоморфологічних умов, що призводить до морозних пошкоджень рослин, погіршення якості продукції, а також скорочення термінів експлуатації насаджень.

Низька врожайність  насаджень значною мірою зумовлена також порушенням технології закладення та вирощування винограду. Зокрема, з технології догляду за насадженнями практично випала система внесення добрив. Щорічно втрачається значна кількість урожаю через пошкодження насаджень хворобами та шкідниками, а також через зрідженість виноградників, що зумовлено закладенням їх неадаптованим рядовим та імпортним садивним матеріалом.

До причин, що стримують  розвиток галузі, слід віднести і такі:

- несприятлива цінова ситуація на ринку винограду та матеріально технічних ресурсів;

- відсутність економічних важелів, які стимулювали б розвиток галузі;

- зниження рівня механізації виробництва;

- відсутність системи підготовки та перепідготовки спеціалістів та робітників масових професій (використання на роботах по догляду за виноградниками і вирощуванні саджанців некваліфікованих працівників взагалі ставить під загрозу усі зусилля з розвитку галузі);

- неефективне використання бюджетних коштів;

- відсутність необхідних інвестицій для створення сучасної матеріально-технічної бази розсадництва, внаслідок чого не виконується державна програма переведення виноградарства на сертифіковану основу.

Нинішній стан виноградарства не сприяє і розвитку вітчизняного виноробства. В умовах глобалізації ринку вина та вступу України до СОТ слід готуватися до посилення конкуренції, тому без суттєвої перебудови можливі серйозні втрати в галузі.

Зважаючи на необхідність вирішення непростих проблем, що мають місце в галузі, а також  врахування викликів для виноградарства в зв’язку з членством України в СОТ, Мінагрополітики України і УААН затвердили галузеву „Програму розвитку виноградарства і виноробства України до 2025 року”, в розробці якої брали участь ННЦ «Інститут виноградарства та виноробства ім.В.Є.Таїрова» та НІВіВ «Магарач».

Програмою передбачається збільшити виробництво винограду

до 850 тис.т, в т.ч. столових сортів – до 190 тис.т, підвищити урожайність  винограду в сільськогосподарських  підприємствах до 72 ц/га, досягти  конкурентоспроможності виноградної  та виноробної продукції, збалансувати попит та пропозиції на столовий виноград і винопродукцію за її видами на внутрішньому ринку.

Для практичної реалізації програми необхідно провести крупномасштабне  ампелоекологічне районування з  подальшою розробкою рекомендацій по розміщенню нових насаджень на сортовому рівні. На основі ампелоекологічної оцінки земель слід уточнити сорторайонування і спеціалізацію районів виноградарства, виділити мікрозони для виробництва вин вищих категорій якості – вин, контрольованих за походженням, стали б національним надбанням країни. Потребує удосконалення практика проектування закладення нових виноградників та виконання проектування на основі кількісного та якісного врахування екологічних факторів території і зональних технологій вирощування продукції з використанням комп’ютерних технологій. Вважаємо за необхідне всі розроблені проекти закладення виноградників до їх затвердження та фінансування подавати на експертизу профільним науково-дослідним установам.

Багаторічний досвід свідчить, що створювати і реконструктувати старі насадження доцільно тільки на власній розсадницькій базі з використанням сортів і клонів, адаптованих до місцевих умов, з мінімальним використанням імпортного садивного матеріалу і тільки тих сортів і клонів, які пройшли випробування у конкретному виноградарському регіоні.

Для цього необхідно  створювати спеціальні базові маточники  прищеп і підщеп винограду з використанням  краплинного або комбінованого  зрошення, впровадженням прогресивних засобів зберігання чубуків і  саджанців та інше.

Для стабілізації виробництва  винограду необхідно удосконалити технологію догляду за насадженнями, широко впроваджувати в практику зональні адаптивні технології закладення і догляду за виноградниками, які  базуються на систематичному моніторингу  агроекологічного середовища.

Розділ 4. Перспективи розвитку галузі на Україні

Досвід підприємств  за багато років свідчить, що створювати нові та реконструювати старі виноградники доцільно тільки на власній розсадній  базі, з використанням сортів і  клонів, адаптованих до місцевих умов, з мінімальним використанням імпортованого посадкового матеріалу і тільки тих сортів і клонів, які пройшли випробування в конкретному регіоні. На думку вчених, для цього необхідно закладати спеціальні базові маточники в умовах краплинного та комбінованого зрошення, а також впровадити прогресивні засоби зберігання чубуків і саджанців, режими стратифікації щеп, широко використовувати біологічні добавки та полімерні матеріали (плівки та контейнери) під час вирощування саджанців у шкілці.

З метою якомога швидшого переведення виноградного розсаджування на вирощування сертифікованого садивного матеріалу вищих селекційних категорій якості необхідно розробити і впровадити систему економічного стимулювання і державної підтримки розсадників, укріплення матеріально-технічної бази розсаджувальних господарств, організувати серійний випуск засобів механізації для виноградного розсаджування — від нарізування, калібрування та осліплення чубуків, виготовлення щеп до догляду за рослинами в шкілці, викопування саджанців, які можуть у 2-2,5 разу знизити витрати праці за виробництвом садивного матеріалу.

У сфері технологій вирощування  насаджень доцільно широко впровадити в практику зональні адаптивні технології закладення і догляду за виноградниками, що базуються на систематичному моніторингу агроекологічного середовища та забезпечуватимуть вимоги міжнародної спільноти до якості сировини. Настав час переорієнтувати виноградарів на розвиток не «на виробництво», а «на ринок».

Одним з пріоритетів  сучасного вітчизняного виноградарства, який сприятиме успішному конкуруванню в умовах міжнародного ринку, є вирощування екологічно чистої продукції. Відповідно, слід невідкладно ввести державний екологічний контроль за станом ґрунтів і продукції виноградарства, а також виділити зони і розробити технології виробництва продукції для дитячого і дієтичного харчування, відновити матеріально-технічну базу для виробництва столового винограду для споживання у свіжому вигляді і сировини для задоволення потреб консервної промисловості.

Потрібно переглянути  та забезпечити здійснення виваженої  сортової політики, забезпечивши перехід  галузі на закладення насаджень винятково  кращими клонами районованих  сортів. Основу районованого асортименту  винограду повинні скласти високопродуктивні  і високоякісні європейські столові і технічні сорти. Для створення страхового фонду доцільно питому вагу стійких технічних сортів довести залежно від реґіону до 15-20% від загальної площі насаджень, а столових високоврожайних, великоплідних сортів нової селекції – до 50% загальної площі закладання насаджень, обумовивши перелік таких сортів міжнародним законодавством.

У місцях курортних та приморських зон значні площі (до 30% від загальної площі столових сортів) треба віддати сортам дуже раннього та раннього термінів достигання. При цьому варто налагодити виробництво необхідної тари для збирання і реалізації столового винограду, розширити мережу холодильників для короткотермінового та тривалого зберігання.

Однією з найважливіших  умов подальшого розвитку виноградарства є удосконалення організації виробництва в господарствах різних форм власності. Поряд з концентрацією товарного виробництва у великих інтегрованих підприємствах ефективне господарювання можуть забезпечити фермерські господарства та їх об’єднання, що спеціалізуються на виробництві винограду. Розвиток виноградарських фермерських господарств потребує наявності розвиненої загальнодержавної системи економіко-правового забезпечення без створення громіздких господарсько-адміністративних управлінських надбудов.

Для збереження цілісності галузі потрібні створення і апробація  таких форм господарювання, як виробнича  і збутова кооперація, як це поширено в розвинених виноградарських країнах  світу.

Важливим напрямом розвитку галузі може і має стати створення  власних сировинних баз виноробними підприємствами вторинного циклу на основі довгострокової оренди землі.

Столові вина України  зі своїми якісними показниками можуть конкурувати на світовому ринку. Але існує проблема підвищення стабільності, збільшення нормативних термінів зберігання. Традиційні для українського ринку кріплені вина на європейському ринку не користуватимуться попитом, для європейського споживача такі вина незвичні. Виникнуть труднощі і з погодженням назв та маркуванням вин.

На світовому ринку  вина пропозиції виробників перевищують попит. Такий стан спостерігається і в Україні. Передбачуване домовленістю вступу в СОТ зменшення митних тарифів може призвести до істотного збільшення на український ринок імпортованої винопродукції, що створить реальні труднощі вітчизняним виноробам. Без сумніву, що невідкладними повинні бути заходи щодо захисту вітчизняного ринку вина (митні квоти, критичні розміри імпорту).

Безперечно, виконати ці та інші заходи із виведення виноградарства з кризового стану та перебудови до економічних відносин СОТ неможливо без внесення змін і доповнень законодавчої і нормативно-правової бази галузі, провести адаптацію такої бази до аналогічної світової.

Висновки

Не зважаючи на тенденцію  продовження скорочення виноградних  насаджень, галузі виробництва та переробки винограду поступово розвиваються: щорічно закладається декілька тисяч гектар молодих насаджень. Прискоренню розвитку галузей сприятиме інтеграційне об’єднання в одну вертикаль розсадників, сільськогосподарських виробників винограду, переробних підприємств, логістичних структур; а також державна підтримка. До бюджетної компенсації витрат виробників на створення виноградників необхідно долучити регулятивні функції держави. Захисту та протекціонізму вітчизняного виробника потребують всі учасники виноградарсько-виноробної вертикалі. Належну роль має відіграти і маркетингова політика виноробних підприємств та пропаганда культури споживання винопродукції.