Роль емпатії у процесі професійного спілкування

Різні тренінгові методи допомагають  підвищити емпатичні здібності (за умови їх вродженого наявності), розвивають вміння більш ефективно застосовувати  емпатію в особистому та професійному спілкуванні.

Можливі дефектні (помилкові) застосування емпатії. Сюди відносяться  «емпатична сліпота» (неусвідомлюване  неприйняття тих почуттів партнера по спілкуванню, яких індивід уникає в самому собі), неконтрольоване  і недоречне використання емпатії, в крайніх випадках приймає патологічні  форми (в художній літературі чином  такого типу емпатії є поведінка  князя Мишкіна в романі « Ідіот  »Ф. М. Достоєвського), маніпулятивне застосування емпатії (коли вона виступає у вигляді прихованого переконання, умовляння, навіювання).

Існують такі види педагогічного  спілкування:

- емоційна емпатія - переживання  вчителем психічного стану школяра  у відповідь на його поведінку;

- когнітивна емпатія - розуміння вихователем внутрішнього світу дитини, здатність прийняти роль, перспективу та позицію учня;

- предикативна емпатія - здатність передбачати афективні реакції школяра в конкретних ситуаціях;

- конотативна емпатія - поведінкові наміри педагога щодо дитини та його психічного стану.

Співчуття спонукає людину до допомоги іншому. Чим стійкіші альтруїстичні  мотиви, тим ширше громадянство, яким він, співчуваючи, допомагає.

Здатність до емпатії розвиває проникливість - здібність до швидкого і адекватного пізнання людей  і відносин, до прогнозування поведінки  людини. На рівні особових характеристик  проникливість припускає наявність  гуманістичної спрямованості людини, ціннісних орієнтації, вольових рис  вдачі.

Як компонент висококваліфікованого  спілкування проникливість припускає  ряд умінь: уважно слухати людей, враховувати вікові і індивідуальні  особливості співбесідників і ін.

Процес емпатії за своїм  змістом є інтелектуальним і  емоційним. При цьому емоції і  відчуття однієї людини нетотожні тим, які переживає інша людина.

Емпатія як особова властивість  має біосоціальну природу і піддається певною мірою цілеспрямованому формуванню. Для виховання гуманістичної  емпатії треба накопичувати етичний  досвід; Ш. А. Амонашвілі ввів для учнів «Уроки людяності», на яких вони осягають, відчувають важливість і краса людських відносин, людській взаємності, визначають свою моральну позицію, вправляються в етично-етичних вчинках.

Емпатія необхідна в демократичному суспільстві для прояву таких  загальнолюдських якостей, як альтруїзм, гуманізм і доброта.

Узагалі дослідженню феномена емпатії присвячено значну кількість  публікацій, але досі цей феномен  залишається предметом гострих  дискусій з боку філософів, психологів, педагогів, митців. Як психологічне явище  емпатія нам відома з часів  античності. Зокрема, давньогрецькі  стоїки стверджували, що існує особлива духовна спільність між людьми, завдяки  якій вони співчувають один одному. У Стародавній Греції співчуття цінувалось настільки високо, що заслуговувало спеціального предмета поклоніння, а в Давньому Китаї співчуття було залучено до реєстру основних чеснот людини.

Емпатійність, здатність  до емпатійного спілкування, розглядаються як одні з найважливіших у структурі професійних якостей педагогів, зокрема, вчителів початкових класів. Педагогічна діяльність будується винятково за законами спілкування. У структурі педагогічного спілкування виділяють когнітивну (пізнавальну), афективну (емоційну)  та поведінкову складову. Особливе значення має когнітивний аспект, оскільки результативність педагогічної діяльності залежить саме від глибини вивчення педагогом особистості дитини, від адекватності і повноти її пізнання.

Педагоги з низьким  рівнем продуктивності діяльності переважно  сприймають лише те, що знаходиться  з зовні, не заглиблюючись до істинних цілей і мотивів поведінки  дітей. А педагоги з високим рівнем продуктивності здатні відображати  стійкі інтегративні якості особистості  дитини, виявляти провідні цілі та мотиви, об’єктивність оцінних суджень.

Емпатії в процесі пізнання вихователем особистості дитини належить особлива роль. Здатність  до співпереживання не тільки підвищує адекватність сприйняття, а й призводить до встановлення ефективних, позитивних взаємовідносин з дітьми. З одного боку, більш глибоке й адекватне  відображення особистості вихованців дозволяє педагогу приймати рішення  більш обґрунтовано. З іншого боку, вияв емпатії знаходить емоційний  відгук у дітей, і між ними і  педагогом встановлюються позитивні  довірчі стосунки.

Педагогічна емпатія вчителя сприяє його децентрації, тобто вмінню встати на позицію дитини, враховувати її під час спілкування.

Емпатія обумовлює необхідний рівень розв’язання педагогічних проблем, які потребують орієнтації у психології дитини, розуміння її особистості. Вихователі із нерозвиненою емпатією нерідко допускають педагогічну нетактовність, застосовують невиправдані покарання. Вони не здатні стати на місце дитини, не вміють орієнтуватися у світі значимих для неї переживань. Саме емпатійність дозволяє вивести процес розвитку індивідуальності школяра на рівень відповідності психологічним закономірностям суб’єкт-суб’єктної взаємодії у системі «дитина - дорослий». Тобто, емпатійне спілкування вихователя з дітьми характеризується рівністю психологічних позицій учасників  – двох суб'єктів, взаємним проникненням партнерів у світ почуттів та переживань один одного; активною гуманістичною установкою партнерів, здатністю співчувати, співпереживати, допомагати.

Характеризуючи функціональну  роль емпатії в педагогічній взаємодії, О.Кайріс зазначає, що розпочинаючи  педагогічну дію, педагог спочатку повинен увійти в емоційний контакт з дитиною, установити з нею відкриті, доброзичливі стосунки, тобто повинно відбутися емпатійне приєднання – особлива психічна активність вихователя, яка передбачає перед раціональний контакт з дитиною. У вихованця при цьому відбувається процес інтеріоризації інформації, яку він отримує від педагога, а також засвоєння його емпатійних дій як еталона, завдяки чому відбувається формування, закладка мотивів, настанов, особистих значень. Без емпатійного елемента педагогічна дія залишається незавершеною, оскільки в ній відсутній адресат впливу  – внутрішній світ дитини. Це негативно позначається на стилі педагогічної діяльності, знижує рівень її ефективності.

А. Тутолмін включає емпатію  у структуру класичної педагогічної проникливості:

Структура педагогічної проникливості (за А. Тутолміним).

Якщо намагатися зрозуміти  дитину розумом, а не серцем, тобто  випустити з формули емпатію, то проникнути в душу дитини  – неможливо, стверджує А.Тутолмін.

Саме емпатія дає поштовх  до аналітичної роботи думки педагога, і в той же час, породжує здогад про істинні причини тієї чи іншої  поведінки дитини. Спроби здогадатися  на інтелектуальному рівні закінчуються, як правило, нерозумінням дитини. Більш  важливим у складанні цілісного  образу-уявлення про дитину та налагодженні педагогічного спілкування є  саме емпатійна діагностика її емоційних станів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Висновки

 

Отже, ми бачимо, що емпатія  – надзвичайно складне, багатогранне поняття. Воно трактується як:

1. психічний процес, який  дає змогу зрозуміти чужі переживання  (емпатія як процес пізнання);

2. дія індивіда, яка допомагає  особливим чином побудувати спілкування  (емпатія як особливий вид уваги  до іншої людини);

3. здібність, властивість  індивіда, її здатність проникати  в психічний стан іншого (емпатія  як характеристика особи, тобто  емпатійність).

Емпатійність, здатність  до емпатійного спілкування розглядаються  як одні з найважливіших у структурі  професійних якостей педагогів, зокрема, учителів початкових класів.

Емпатію як специфічне новоутворення  у структурі професійно-педагогічних властивостей педагога досліджено Т. Василишиною. Науковцем доведено, що між рівнем сформованості у педагога здатності  до емпатії і особливостями розгортання  ним комунікативної взаємодії існує  тісний взаємозв’язок. Відтак, емпатія  виступає системоутворюючим фактором у складі чинників, що детермінують ефективність педагогічного спілкування.

Узагальнення даних наукової літератури дозволяє вважати, що найпоширенішим розумінням феномена емпатії є тлумачення останньої як особливої здатності (властивості) суб’єкта до осягнення (відбиття, проникнення, входження, долучення, відгукуваності, прийняття, співучасті, співчуття) емоційних переживань, станів і внутрішнього світу іншої людини, що дозволяє партнерам досягти взаємоузгодження позицій, взаємопорозуміння, обрати у відповідності з цим спільні засоби само- і взаєморегуляції у процесі міжособистісної взаємодії. Особи з високим рівнем емпатії виявляють зацікавленість в інших людях, пластичні, емоційні, оптимістичні, проявляють терпимість до вираження емоцій іншою людиною, глибоко вникають у суб'єктивний внутрішній світ співрозмовника, адаптують своє  сприймання до сприймання іншої людини.     Емпатія є тим вищою, чим краще людина здатна уявити собі, як одна й та ж подія сприйматиметься різними людьми.

Специфіка діяльності вчителя початкових класів, особливості здійснення ним педагогічного спілкування потребують глибоких знань психологічних особливостей дітей, методики навчально-виховної роботи, наявності високих моральних якостей, а також сформованості комплексу професійно значущих особистісних якостей, які визначають його педагогічну майстерність. Серед останніх особливо високого розвитку повинна досягати емпатія. Молодші школярі, через свою непристосованість до життя і звичку до опіки батьків та інших членів сім’ї (особливо у 1 класі), мають потребу у співчутті, співпереживанні в процесі спілкування з педагогом. Емпатійне розуміння мотивів вчинків кожної дитини, прогнозування її поведінки допомагає в організації різних видів діяльності (навчання, ігор). Розглядаючи педагогічну емпатію як складне особистісне утворення, не можливо звести її зміст до одиничних виявів емоційних станів або моральних проявів педагога-спеціаліста, це сукупність властивостей і якостей особистості педагога, що виявляються у фаховій діяльності, спілкуванні, закріплені в рисах його характеру.

Таким чином, роль емпатії  у професійному спілкуванні має  дуже велике значення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література:

1. Василишина Т.В.  Професійне становлення молодого вчителя - Київ.: Стилос, 1997. - 33 с.
2. Василишина Т.В.  Спілкування // Основи загальної психології / За ред.  академіка С.Д.Максименка - Київ.:  НПЦ Перспектива, 1998. - С.103-115.
3. Василишина   Т.В.  Емпатійні  здібності  вчителів.  Психологічний аспект // Практична психологія та  соціальна  робота. 1999.- N 5.- С. 16-21.
4. Емпатійний розвиток дитини / Упоряд.: С.Максименко, К.Максименко, О.Главник. – К.: Мікрос–СВС, 2003. – 182 с.
5. Ільїн Е. П. Емоції і почуття СПб.: Пітер, 2007 - 752 с.
6. Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа. Сто порад вчителю // Вибр. твори в 5т. - К., 1997. - Т.2.

 

Інтернет – ресурси:

1. http://kipt.sumdu.edu.ua/index.php/studenty/psykholohichna-sluzhba/304-ped-rekomendacii
2. http://garant-plus.com.ua/socialne-zdorovya/empatiya-pronyklyvist-egocentryzm/