Роль емпатії у процесі професійного спілкування

 

 

 

РЕФЕРАТ

На тему:

« Роль емпатії у процесі  професійного спілкування»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст:

1. Вступ__________________________________________1 стор.
2. Значення поняття емпатії та історія виникнення______2 – 4 стор.
3. Види, рівні та форми емпатії______________________5 – 6 стор.
4. Роль емпатії в професійному спілкуванні___________7 – 12 стор.
5. Висновки ______________________________________13 – 14 стор.
6. Використана література__________________________15 стор.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Вступ

Педагогічне спілкування  – це безпосередня форма прояву комунікації у навчально-виховному  процесі між педагогом та школярами, яка спрямована на формування і розвиток особистості вихованця, спільне вирішення різноманітних педагогічних завдань, створення умов для реалізації творчих здібностей та сприяння самоактуалізації. У зв'язку з такою дефініцією педагогічного спілкування доречні слова Ш. О. Амонашвілі: «Спілкування є основою, і сутністю, і інтегральним методом виховання» і підхід В. О. Сухомлинського, який мудрість педагога вбачав у збереженні довіри дитини до нього, в її бажанні спілкуватися з педагогом як із другом і наставником. На його думку, слово педагога має бути спрямоване не до слуху дитини, а до її серця.

«Сумісність у процесі  спілкування педагога з учнями ґрунтується  на принципах доброзичливості, принциповості  і відповідальності. У процесі  спілкування педагог повинен  обов'язково збагачувати учнів інтелектуально, морально, естетично, діяльнісно. Спілкування  обов'язково передбачає формування у  педагога і учнів образів один одного і понять про особистісні  властивості кожного учасника спілкування...» 

Отже, яке спілкування, таке і виховання, відповідно, це спілкування  має бути життєрадісним, гуманним, людяним, емоційним і оптимістичним. Спілкування  відбувається, переважно, за допомогою  слова. Російський філософ О. Ф. Лосев  сказав так: «Слово – могутній діяч думки й життя, слово піднімає уми й серця... Слово рухає народними  масами... слово пробуджує свідомість, волю, глибину почуттів, робить слабку людину героєм, злиденне існування – титанічним устремлінням... Ім'ям і словами створений і стоїть світ».  Та не тільки слова важливі, а є дещо незамінне, чудове – це здатність вчителя до емпатії у професійному спілкуванні. Тут роль емпатії взагалі безцінна.

 

 

 

 

Значення поняття емпатії та історія виникнення

 

Емпатія - це пізнання людиною  внутрішнього світу інших людей, їх думок і відчуттів, співпереживання  і співчуття по відношенню до інших  людей. Слово “емпатія” походить від грецького “patho”, що означає глибоке, сильне, чутливе почуття (відчуття), близьке до страждання. Префікс “еm" означає спрямований (скерований) усередину. Узагальнення даних літератури дозволяє вважати, що найпоширенішим розумінням феномена емпатії є тлумачення останньої як особливої здатності (властивості) суб’єкта до осягнення (відбиття, проникнення, входження, долучення, відгукуваності, прийняття, співучасті, співчуття) емоційних переживань (станів) і внутрішнього світу (думок) іншої людини, що дозволяє партнерам досягти взаємоузгодження позицій, взаємопорозуміння, обрати у відповідності з цим спільні засоби само- і взаєморегуляції у процесі міжособистісної взаємодії (Ш. Бюлер, А.А. Валантинас, Л.П. Виговська, Т.П.Гаврилова, В.А. Івасишин, С.В. Кондратьєва, С.М. Максимець, М.М. Обозов, К. Обуховський, Л.В. Попова, Л.А. Регуш, К. Роджерс, О.П. Санникова, І.А. Твердохлєбова, М.В.Удовенко, А.Є. Штейнмец, В.А. Якунін).    За всю історію розвитку цього поняття «емпатія», було зроблено багато спроб визначити його. У сучасній психології емпатію прийнято тлумачити або як здатність розуміти переживання іншої людини, або як здатність залучатися, розділяти емоційне життя іншого. До справжнього моменту в психології як вітчизняної, так і зарубіжної існує достатньо багато літератури, яка зачіпає проблему емпатії.

Термін «емпатія» вперше з’явився в англійському словнику у 1912 р. і був близький поняттю «симпатія». Виник він на основі німецького слова einfühling (дослівне значення – проникнення), застосованого Ліппс (Lipps T.) в 1885 р. у зв’язку з психологічною теорією впливу мистецтва. Термін “емпатія” введений у психологію Е.Тітченером, який узагальнив ідеї, що розвивались у філософській традиції про симпатії з теоріями вчуття Е.Кліффорда та Т.Ліппса.

На думку Т.Василишиної, емпатія є особливою здатністю  суб’єкта до відбиття емоційних переживань внутрішнього світу іншої людини, що дозволяє партнерам досягати взаємоузгодження позицій, взаємопорозуміння та здатності  обирати у відповідності з  цим спільні засоби само- і взаєморегуляції  у процесі міжособистісної взаємодії.

Емпатія, за С.Головіним, –  це “осягання емоційного стану, проникнення - вчуття в переживання іншої людини. Здатність індивіда до паралельного переживання тих емоцій, що виникають у іншого індивіда в ході спілкування з ним. Розуміння іншої людини шляхом емоційного “вчуття” в її переживання”. Автор поділяє емпатію на: емоційну, засновану на механізмах проекції та наслідування моторних та афективних реакцій іншого; когнітивну, що базується на інтелектуальних процесах – порівняння, аналогія тощо; предикативну, що проявляється як здатність передбачати афективні реакції іншого в конкретних ситуаціях.

В.Кротенко вважає, що, по-перше, емпатія визначається як психічний  процес, спрямований на моделювання  внутрішнього світу переживань іншої  людини. При такому підході підкреслюється динамічний, процесуальний і фазовий  характер емпатії. По-друге, емпатія розглядається як психічна реакція у відповідь на стимул. По-третє, емпатія визначається як властивість або здатність особистості, яка розкривається в умінні давати опосередкований емоційний відгук на переживання іншого, що включає рефлексію внутрішніх станів, думок і почуттів самого суб’єкта емпатії.

За даними Т.Василишиної, розуміння дослідниками феномена емпатії  має певні розбіжності, головними  з яких є такі: 1) емпатія – це емоційний процес, переживання афективного  стану іншої людини у відповідь  на її емоційну поведінку (В.Бойко, М.Левітов); 2) емпатія – це когнітивний процес, тобто процес розуміння внутрішнього світу іншої людини, здатність  прийняти роль, перспективу та позицію  іншого; 3) емпатія – це складний афективно-когнітивний процес; 4) емпатія  – це взаємодія афективних (емоційних), когнітивних (пізнавальних) і конативних (поведінкових) компонентів (Н.Алкіна, Я.Коломінський, С.Кондратьєва).Поняття емпатія набуло поширення в психологічній літературі на початку 50-х років XX ст. Раніше, вчені використовували слово «симпатія», вони вживали його в широкому сенсі - як розуміння, чуйність, емоційна співучасть.

Поняття «симпатія» бере початок  ще з давньогрецької філософії. Але  з ним також активно працювали, досліджували багато американські вчені, такі як Сміт, Спенсер, Шопенгауер, Шелер, Рібо. Можна з упевненістю сказати, що поняття симпатії міцно увійшло  в психологію, тим не менш, робітникам стало саме поняття емпатії. Але  навіть сьогодні немає єдиного визначення, думки, погляду, розуміння емпатії  не збігається у вчених різних напрямків  і шкіл.

М. Шеллер розглядав емпатію (тоді ще симпатію), як механізм пізнання, спрямований на іншу особу. Він виділяв  кілька рівнів емпатичних взаємодії: від  нижчих форм до нижчих. Співпереживання - стан злиття з об'єктом симпатії; співчуття - участь в переживаннях іншої  людини при збереженні незалежних почуттів суб'єкта, і нарешті, справжня симпатія - висока, раціональне стан, на цьому  етапі відбувається реалізація людяності.

Серед сфер життєдіяльності, де виявляється емпатія, перш за все  виділяють соціальну сферу: прояв  емпатії у близькому колі спілкування (О.Бодальов, В.Кротенко, Т.Пашукова); у  професійному спілкуванні (Л.Виговська, С.Максимець, Л.Галицька, Н.Каліна, Т.Федотюк); у широкому колі спілкування (Є.Ільїн, І.Юсупов; Д.Майерс, П.Фрес); емпатія  суб"єкта до самого себе (А.Бохарт, Д.Іган, К.Роджерс, Е.Шостром, Е.Фром). Емпатичні  переживання можуть бути пов’язані  не лише з подіями, які відбуваються з об’єктом “тут і зараз”, але  й з ситуаціями, що трапилися з  ним у минулому чи відбуватимуться  у майбутньому (Т.Гаврилова, В.Лабунська). У багатьох роботах розглядається  можливість переживання емпатії  щодо творів мистецтва (О.Бодальов, Л.Большунова, С.Борисенко, Б.Додонов; С.Маркус, Р.Мей, Т.Ліппс, К.Юнг); до тварин, рослин, інших  об’єктів природи та навколишнього  світу (Є.Ільїн, В.Кротенко, М.Удовенко, Т.Федотюк).

 

 

 

 

 

 

1. Види, рівні та форми емпатії

 

Аналіз поглядів стосовно форм та видів емпатії, який здійснила  Т.Василишина, свідчить, що деякі дослідники вважають достатнім обмежитися двома  формами емпатії: співпереживанням та співчуттям (А.Валантінас, Т.Гаврилова); інші виділяють три види емпатії: емотивна, пізнавальна (предикативна) та поведінкова (діяльнісна) (М.Обозов, В.Петровський, О.Сопіков). Емпатія розглядається  також як спрямований в одному напрямку процес, де кожна попередня  ланка готує появу наступної (С.Борисенко, Л.Стрєлкова).

“Емпатію, – зазначає О.Ковальов, – можна розглядати як інтуїтивне пізнання психіки іншого в процесі  безпосереднього спілкування. Для  емпатії характерним є швидке визначення емоційного стану, намірів  та думок особистості, яка сприймається”  . У цьому випадку можна говорити про предикативну емпатію.

Предикативна емпатія  проявляється як здатність людини передбачати  афективні реакції іншого в конкретних ситуаціях. Дослідженням цього виду емпатії займались Р.Даймонд, В.Бронфенбреннер. Вони вказують, що емпатичні переживання  спонукають індивіда до певних форм поведінки, тому що в них актуалізується та чи інша потреба стосовно іншої людини.

Г.Шелер, на противагу раціоналізму етичних систем, подав специфіку  симпатії як первісну форму відносин між людьми. На його думку, симпатія – це не тільки переймання почуттів іншої людини, це акт, спрямований  на пізнання особистості іншої людини як найвищої цінності. У акті симпатії виявляються потенційні можливості людини – від низького рівня (вегетативного) до вищого (духовного). Виходячи з цього, Г.Шелер розробив класифікацію форм симпатії: від нижчих (наслідування, чуття) рівнів до вищих (злиття з об’єктом симпатії, ідентифікація з його переживанням, участь у переживанні іншої людини з паралельним збереженням власних почуттів суб’єкта).

Виділяють ще дві форми емпатії: гуманістичну і егоїстичну.

Гуманістична емпатія  виражається в співчутті, співчутті, жалості, потребі в благу іншої  людини, а егоїстична емпатія - це прагнення  задовольнити свої особові потреби.

Існує широкий діапазон проявів  емпатії. На одному полюсі знаходиться  позиція повного занурення у  світ почуттів партнера по спілкуванню. Мається на увазі не просто знання емоційного стану людини, а саме переживання його почуттів, співпереживання. Таку емпатію називають афективною, або емоційною. Інший полюс займає позиція більш абстрактного, об’єктивного розуміння переживань партнера по спілкуванню  без значного емоційного залучення  в них. У зв’язку з цим розрізняють  такі рівні емпатії:

- співпереживання (коли людина відчуває емоції, повністю ідентичні піднаглядним),

- співчуття (емоційний відгук, спонукання надати допомогу іншому),

- симпатія (тепле, доброзичливе ставлення до інших людей)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Роль емпатії в процесі професійного спілкування

 

Педагогічна емпатія (грец. empatheia - співпереживання) - осмислення, відтворення та розуміння психічних станів учнів учителем. Це суттєвий компонент педагогічної майстерності. Відповідний рівень її розвитку дозволяє ліквідувати бар’єри в педагогічному спілкуванні, прогнозувати наслідки своєї взаємодії з дітьми, знаходячи більш ефективні та позитивні засоби впливу.

Розвинена емпатія у людини – один з головних факторів успіху у тих видах діяльності, які  потребують проникнення у світ партнера по спілкуванню. Вона сприяє збалансуванню міжособистісних відносин, робить поведінку людини соціально обумовленою.

Емпатичне розуміння не є  результатом інтелектуальних зусиль. Багато фахівців вважають емпатію вродженою  властивістю, яка генетично детермінована. Життєвий досвід особистості може тільки підсилити або ослабити її. Емпатія залежить від доступності і багатства життєвого досвіду, точності сприйняття, вміння налаштуватися, слухаючи співрозмовника, на одну емоційну хвилю з ним.

Одним із принципів сучасної психологічної науки, що лежить в  основі вивчення людини, є діяльнісний  підхід, який вимагає вивчати закономірності відображення оточуючого світу, предметів  чи взаємин людей в умовах і  у зв’язку з їхньою діяльністю (С. Рубінштейн, О. Леонтьєв). Будь-який вид діяльності має свої особливості  і ставить певні вимоги до особистості  людини - виконавця. Педагогічна робота вихователя з дітьми будується за законами спілкування і передбачає паралельний процес міжособистісного розуміння  – соціальної перцепції. Дитина постає перед педагогом не тільки як суб’єкт певного віку, статі, а й як особистість.

Розкриття її характерологічних  властивостей, вольових та інтелектуальних  рис і становить головне завдання міжособистісного розуміння. Пізнання педагогом дитини супроводжується також емоційною оцінкою, спробою зрозуміти її вчинки, спрогнозувати зміни в її поведінці та на основі цього змоделювати власну поведінку. Адекватність процесу взаємного порозуміння забезпечується завдяки дії певних психологічних феноменів. Перш за все, завдяки ідентифікації, тобто уподібненню себе з іншим.

Наступним механізмом, котрий тісно пов’язаний з ідентифікацією, є емпатія.

Міжособистісний аспект емпатії  розуміється як афективний зв’язок  з іншим, переживання його почуттів та станів як інструмент пізнання. У  широкому ж тлумаченні, емпатія охоплює  велике коло явищ емоційного та духовного  життя людини, є невід’ємним елементом  її духовної культури. Механізм емпатії  подібний до механізму ідентифікації, адже наявна здатність поставити  себе на місце іншого, подивитися на речі з його погляду. Але це не передбачає ототожнення себе з тією людиною. Коли людина ототожнює себе з іншим, вона будує свою поведінку так, як цей інший. Якщо ж людина виявляє  до іншої емпатію, то вона просто бере до уваги лінію її поведінки.  При цьому власну поведінку може будувати зовсім інакше.