Порівняльні конструкції у збірці Василя Симоненка «Берег чекань»

Проте , вживання у порівняльних конструкціях цих сполучників є далеко не однаковим. Дослідивши поетичні і прозові твори аналізованої збірки « Берег чекань» Василя Симоненка, можна зробити висновок , що автор найчастіше використовує такі сполучники:  як ( 30%) , мов ( близько 40%) . Вслід за ними йдуть сполучники  ніби , наче , начеб , начебто.

Сполучник як, крiм основного значення, може виражати додатковi семантичнi вiдтiнки:

-мiри вияву ознаки : « А проміння довге , як мітли , обмете сизо – хмарну даль» [ 87];

-способу дії: «Ти прийшов до моєї хати , як приходить любов навесні» [108];

-протиставлення: «Сам я сонний ходив землею, але ти , як весняний грім»[169];

-допустовостi.

Мов ніби , наче , начеб , начебто вживаються для надання виразам :

-непевності: «Мов воскресли принишклі діти»[177] ;

-подібності, схожості : « Натуга на руках, від втоми чорних, здувала жили , ніби мотузки» [63];

-припущення при порівнянні: “ Земля – мов казка”[118].

До безсполучникових конструкцій відносять «метафоричне порівняння» [6,8]. У цих конструкціях суб’єкт порівняння виражений орудним відмінком іменника . Наприклад: « І вітри на перепутті загриміли цепом»[149], «Влийся сонцем у щиру мову»[77].

 Таких порівнянь  у Василя Симоненка дуже мало  і використовуються вони зокрема в поетичному мовленні .

 Що ж стосуєтьс вираження порівняльних відношень, то сучасна українська мова  характеризується широким  їх спектором .  Зокрема:

1) орудним відмінком іменника ( займенника ) у порівняльному значенні: «Згоряє смерть іржавою трубою»[127];

 

 

2)  прислівником з префіксом  по- : « І миті жодної не можна повернути, щоб знов по-іншому прижить»[123];

3)  прикметниками , прислівниками із суфіксами - уват ( юват ), -аст  

(яст) ,- ист : « І стояв він , тупий , плечистий , і байдужий немов колода» [142];

4)  прикметниками із суфіксальними морфемами – видний, подібни;.

5)  складними прикметниками , що містять компоненти – головий, -зубий, окий ,-крилий: «Світ мій гучний , мільйоноокий» [185];

6) синсематичними словами на зразок- схожий , подібний , здаватися, скидатися. Наприклад: «Здається , сотні змучених рабів звели до сонця стомлені правиці»[138];

7)  порівняльними сполучниками: « Мов раб німий на араторській скелі»;

8)  модально-порівняльними частками

У Василя Симоненка найчастіше зустрічаємо порівняльні конструкції  виражені  порівняльними  сполучниками , модально – порівняльними частками та орудним відмінком іменника.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

 СУБ’ЄКТИ  ТА ОБ’ЄКТИ ПОРІВНЯНЬ. ЛЕКСИЧНІ І ОБРАЗНІ ПОРІВНЯННЯ У ВАСИЛЯ СИМОНЕНКА

 

2.1 Характеристика об’єкта  і суб’єкта, синтаксичної будови  порівнянь у поезії Симоненка

 

Термін «порівняння» має кілька значень. По – перше, він означає «акт думки, спрямованої на встановлення тотожності, схожості і відмінності, по-друге, під цим терміном розуміють мовну конструкцію, що реалізує цей пізнавальний акт»[11,355]. В такій конструкції виділяють два основні і необхідні компоненти: перший предмет чи явище, ознаки якого ми пізнаємо, розкриваємо за допомогою іншого – суб’єкт порівняння. Другий – предмет чи явище, що має яскраво виражені і відомі нам ознаки, які для нього є характерними в певних умовах або взагалі, внаслідок цього використовується для характеристики пізнавального – об’єкт порівняння. Є ще й третій компонент, менш важливий, проте, наявний у всіх порівняльних конструкціях. Це ознака, за якою один предмет ( суб’єкт ) . « Ознака може визначатися кольором, формою, розміром, запахом, відчуттям, якістю, властивістю, тощо» [12,78].

Серед суб’єктів порівнянь, які найчастіше використовує Василь Симоненко у своїх поезіях, можна виділити такі назви :

 1) тварини ; 2) рослини ; 3) не жива природа ; 4) органи людського тіла ; 5) людина ; 6) абстрактні поняття; 7) небесні тіла ; 8) слова.

Найчастіше серед вище зазначених груп зустрічаються порівняння, де суб’єктом виступає людина або група  людей. Це явище є закономірним, оскільки Василь Симоненко добре відомий знавець людської душі.

Дуже часто автор  звертається до своїх героїв з  докором: «Чого тиняєшся по світу ніби п’яний»[200], проханням: « Влийся сонцем у щиру мову»[179], чи просто дає їм свою характеристику за допомогою влучних образів: «Ти була, як мрія, неповторна»[81]. За допомогою лише одного слова Симоненко

передає усю глибину  дівочої вроди. Не жалів він хороших слів і для тітки Онисі, котра «мов бранець» [ 67] день- у- день виконує важку жіночу роботу.

         Характерезуючи людей, Симоненко іноді порівнює їх із предметами навколишньої дійсності:  « І стояв він, тупий, і байдужий, немов колода» [81], або « Вас, як прапор підніма людина в боротьбі, за правду проти тьми» [195]. Найчастіше такі порівняння мають негативне значення: «Вродливий і прилизаний , мов плякат» [212].

Цікавими є порівняння, де герой ототожнюється із явищами природи : дощем, снігом, громом: « Сам я сонний ходив землею, але ти, як весняний грім» [169].

Я суб’єктом так і об’єктом порівняння у Симоненка є небесні тіла. Наприклад, об’єктом : « Упаду зорею» [136] Чи подвійне: « Тільки, мабуть, н міг, як болід, спалахнути, щоб осяяти думкою твій небозвід, щоб, устать, ніби зірка» [130].

Частіше небесні тіла є суб’єктом у порівняльних конструкціях: « Місяць в небі петляв, мов кіт» [126] або « У небі місяць, немов п’ятак» [152], де той же місяць порівнюється із монетою.

 Зорі у Симоненка  мають схожість із джмелями : « … де зорі – жовті джмелі» [98] та іскрами, які спалахують на нічному небі: «Зимовий вечір, закуривши  люльку, розсипав зорі, наче іскри»[151].

Незначною є група  порівнянь, де об’єктом  виступають рослини: «Піднімаються сумніви, мов комиші» [141]. У цьому порівнянні абстрактне поняття порівнюється із рослиною. Проте у Симоненка є конструкція, де об’єктом і суб’єктом є рослини, а зокрема дерева: « Пливе печаль. Біліють смолоскипи , грайливо пофарбованих ялин,- вони стоять немов у червні липи, забрівши в сивий і густий полин» [ 113]. На перший погляд, це два зовсім різні дерева, але завдяки вдалому їх зіставленню літом і зимою, можна побачити істотну схожість, яка появляється у білому колірі цвітіння лип та снігу на ялинах.

 

 

Значно більшою за обсягом є група порівнянь, де суб’єктом виступає нежива природа, наприклад, каміння: « Каміння лжі прониже, мов буров»[125].

Завдяки своїм порівнянням автор вимальовує перед читачами яскраві та бентежні картини: « І земля впилась водою, мов живою кров’ю» [83], з одного боку, а з іншого дає можливість відпочити нашій уяві, зображаючи тиху прекрасну природу: « Земля, мов казка»[118] або « Над сизим смутком ранньої зими принишкли хмари, мов копиці сіна» [113].

 Із дорогоцінними  оздобами автор порівнює звичайну  росу, що свідчить про глибину і безмежність таланту Василя Симоненка: « І на трави бризнули роси, мов перли» [82]. У іншій конструкції роса уже виступає обєктом і ототожнюється з нею чиста сльоза: « Щоб ніколи сльоза на вії не світилася, мов роса» [143].

 Багато у Симоненка порівнянь, де об'єктом виступають вже раніше згадувані хмари. Наприклад : « Роки пропливають, мов хмари» [194],  « У душі моїй – шторми і грізні прибої, і тривога мов хмара грозова встає» [148], або інше природнє явище: « Любов і ласка, ненависть і гнів спалахують в рядках , як блискавиці» [179],  блискавка, яка у цьому випадку ототожнюється із абстрактним поняттям.

 Досить дивним є  порівняння, сонячного проміння із предметом побуту: «А проміння довге, як мітла, обмете сизо – хмарну даль» [ 87].

Невеликою за обсягом є група порівнянь, де об’єктом і суб’єктом порівнянь виступають тварини, які умовно можна також поділити на свійських і диких. Серед них автор найчастіше проводить паралелі із рибами, комахами та представниками родини котячих.

Так, наприклад, абстрактне поняття – щедрість у Симоненка асоціюється з рибами : « І ми народжені од щедрости любові, нас годувала щедрість матерів. Ми теж її вихлюпувать готові із душ своїх, мов рибу з ятерів» [124].

За ознакою кольору  зіставляються об’єкт і суб’єкт  наступного порівняння: «Гранітні облески , як медузи» [175].

 

 

Дуже часто автор  переносить людські риси на « братів наших менших»: «Є леви, що мурликають ніби коти» [202], або ж навпаки : «Летиш , мов заєць переляканий» [223] . У першому порівнянні зіставляються дві тварини,

представники одного роду, які мають багато спільного між собою. Проте ми розуміємо, що йдеться зовсім не про тварин, а про оману людського характеру та поведінки.

Надзвичайно красивим є  добре відоме усім порівняння, де суб’єктом  виступають благородні птиці – лебеді: « Припливайте до колиски, лебеді як мрії» [94]. Тільки людина із високим почуттям прекрасного могла підібрати їм таке оригінальне порівняння.

Значно більше Симоненко  вживає у своїй поезії порівняльні  конструкції, де предметом чи образом  виступають частини людського тіла: « У волоссі сірому клoччi»[98]. У цьому порівнянні ознакою зіставлення є колір і форма. Проте в більшості випадків об’єкт і суб’єкт виражають подібні ознаки за допомогою уяви автора : « Задивлюсь в твої зіниці, голубі, тривожні, ніби рань» [10.66].

 Досить цікавою  за своєю образністю є наступне  порівняння, де відчувається певне перебільшення у зіставлені : « Диктатори, королі, імператори, мліючи в димі хвальби, роззявляли пащі, мов кратери» [ 101]. Проте завдяки цій гіперболі (пащі–кратери) читач може краще зрозуміти ставлення автора до суб’єкта . У аналізованій конструкції воно негативне.

За формою порівнюється інший людський орган : « Натуга на руках, від втоми чорних, здувала жили, ніби мотузки» [63].

 Є у Симоненка і досить прості порівняння, які з легкістю розуміють діти. Їх дуже багато у казках, призначених саме для малого читача. Так, наприклад, у своїй казці « Цар Плаксій та Лоскотун « автор дає характеристику двом персонажам, і саме завдяки порівнянню дитина розуміє, хто із них є поганим , а хто – хорошим, як зазвичай буває у казках. Описуючи Лоскотуна, Симоненко підбирає для нього ніжні за звучанням і теплі за сприйманням слова : « Лоскотливі мав він вуса  і м’якенькі, наче пух»[158]. Зовсім інші епітети підбирає він для

 

свого негативного персонажа : « Був на троні цар Плаксій. Голова його, мов бочка, очі ніби кавуни»[157], надаючи йому непривабливих рис.

Не може автор обминути у своїй поезії “слова” – як основи всього сущого і вічного образу усіх часів. У своїх віршах він ототожнює слова із душею народу, історією та важкою працею хліборобів : « Слів таких і треба небагато, та вони, як весняні пісні» [140], « Ніби краплі солоного поту, світять чесні його слова» [73]. Із докором Симоненко звертається до осіб, які недбало ставляться до цього скарбу : « Ви, що слова у юрбу метаєте, ніби старі п’ятаки»[119].

Найобємнішою групою порівнянь у Василя Симоненка є абстрактні поняття. І це не дивно, адже вони є основою образного мовлення поетів. Серед них найбільш уживаними є конструкції, де суб’єктом порівнянь виступає «Світ». У Симоненка він: «гучний, мільйоноокий»[185], «Світ який- мереживо казкове» [182].

Людські почуття автор  часто ототожнює із самими людьми: «Страшнішого горя нема, ніж те, коли старість мати в домівці стрічає сама»[178]. У цій конструкції предмет – горе, підсилюється образом – одинокою матір’ю. Або: «То ще нудьга й допука, ніби сестри»[136]. Тут автор підкреслює схожість двох станів, у яких перебуває ліричний герой, надючи їм людську назву.

Одним із основних компонентів поезії будь-якого поета-філософа є людська душа. Проте, не всім вдається відобразити її суть та глибину, як це робить Василь Симоненко. У нього душа, це перш за все, притулок усім емоціям: «Через душі, мов через вокзали, гуркотять состави почуттів[129].

Душа як суб’єкт порівняння виступає і у наступному реченні: «Душу примітивну, як метелицю, білу й зрозумілу, наче сніг»[112]. Небагато письменників можуть знайти щось схоже між високим абстрактним поняттям та буденними явищами природи, такими як сніг і метелиця.

Роздумує Симоненко  у своїй поезії і над минувшиною, називаючи її вчорашнім днем: «Як луки навесні ховаються під мулом, так вкриється воно (вчорашнє) пластами днів, ночей»[107]. У запропонованому порівнянні

 

об’єктом є природа. Проте у автора абстрактне поняття може ототожнюватись із іншою умовністю: «Вчорашнє, ніби сон» [186].

Не може Симоненко, як поет, не зачіпити у своїй поезії таких одвічних почуттів, як свобода, мрія, творчість: «А творчість завжди мрійна і тривожна, немов травнева неспокійна ніч»[129].Високими і світлими словами автор говорить про мрію: «Та до неї лише лине мрія, ніби світло, тиха і легка»[147].

 Даючи характеристику  одному із своїх персонажів, автор  зачіпає і довговічну проблему  свободи: «Свободи не любив, як Ватикан Корану»[119], ототожнюючи її із мусульманською святинею. Тут відбувається порівняння за ознакою любові.

Завершуючи характеристику цієї групи порівняльних конструкцій, неможна не згадати і про два найголовніших поняття: життя і смерть. Завжди оптиміст у своєму бутті, Симоненко порівнює життя із ідилією: «Не життя тобі – а ідилія» [108]. Більш приземленного ототожнення надає автор смерті:

«Згоряє смерть іржавою трубою»[127], порівнюючи її із старою непотрібною річчю.

Є у Василя Симоненка  і ряд прівнянь, де суб’єктом і об’єктом виступають одяг, військові обладунки, часові проміжки: « Схрестилися дороги , немов у герці дикому мечі» [116], « Привиди з кривавими мечами, у накидках чорних , ніби ніч» [193]. Проте вони зустрічаються вкрай рідко.