Християнство – історія, зміст, особливості, етика, цінності, виховання

Апостол Павло в своєму “Гімні любові” оспівує її прикмети: “Любов-довготерпелива, любов - лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла, не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою, все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не переминає” (1 Кор. 13,4-8). Любов - центр християнського життя.

Грецька мова помагає глибше усвідомити поняття любові, бо на цей термін має чотири поняття:

1) Storge - любов батьків до дитини і любов дитини до батьків, яка є унікальною t родині;

2) eros - еротична, сексуальна, подружня любов, з якої кожен з нас народився. Вона має в собі чуттєвий і тілесний вияв та є благословенною Богом у подружжі;

3) philia - любов до друзів, приятелів, рідних, що відрізняється щирістю,

відданістю, безкорисливістю;

4) agape - жертвенна любов, яка віддається  беззастережно і підкреслює невичерпну  добродійність та невтомну добру  волю. Цю любов показав до всього  людства розп'ятий Ісус Христос.

Відповідно до задуму Божого, людина - це чоловік і жінка разом: “Сотворив Бог людину на свій образ на божий образ сотворив її, чоловіком і жінкою” (Бут. 1,27).

Біблійна символіка створення жінки (Бут. 1, 21-23) означає, що вона разом з чоловіком є творінням Божим і “Стануть вони одним тілом” (Бут. 1,24), тобто творять образ інтимної єдності думок і бажань, а також єдності сексуальної, результатом якої є нова людина. Хоча вони двоє є одним тілом (Мт. 19,5), але відрізняють своїми тілесними і душевними рисами. Чоловік - це образ сили, у м'язах якого є відблиск сили тіла, а в його рисах є енергійна воля, готовність до чину, рішучість. Чоловічість - це постійний пошук, здобуття, дарування і перемога. Чоловік шукає для себе цілей на далеку перспективу, прямує до професійності, до служби громаді, Церкві і батьківщині.

Жінка - це образ ніжності, делікатна будова якої випромінює красу, грацію і гармонію, а її риси - це тепла любов, розуміння, готовність самопосвяти. Жіночість - це постійне приймання, плекання і чуттєвість. Жінка є більш зосереджена на щоденному, на своєму домі, у який вона вносить теплоту і душевність. Прагматичний розум мужчини і чуттєвість серця жінки найбільше їх відрізняють. У сьогоднішньому світі внаслідок економічних та політичних причин нерідко втрачається розуміння чоловічості і жіночості, особливо коли жінка забезпечує сім'ю матеріально, а чоловік не може знайти праці.

1. Християнське подружжя 

Любов - основа взаємин між чоловіком і жінкою.

В чоловіка і жінку Бог вклав силу, яка притягує їх, наповнює їх тугою і вони шукають одне одного, щоб зустрітися у любові. Ця сила є статевим потягом, який ушляхетнюється духовною любов'ю, що підносить людину над інстинктами. Ця любов виявляється у людській волі.

Етапи розвитку любові проявляються в:

1) зацікавленості, коли в молодої людини збуджується цікавість до особи протилежної статі і виникає певна симпатія до неї;

2) захопленні, коли зростає пошана  та повага до особи протилежної  статі;

3) закоханості, коли виникає бажання  часто бачити і спілкуватися  з даною особою;

4) кохання, коли власне існування  не уявляється без цієї особи, задля якої людина здатна на  все, має бажання зробити її  щасливою, а також готовність  ділитися з нею радощами і  смутком. Справжнє кохання мобілізує  духовні сили до активного  життя, до праці, до творчості.

Внаслідок цього в людини виробляється здатність не тільки приймати любов, але і давати її. Кохання не слід змішувати зі статевим (сексуальним) співжиттям, яке є можливим для християнина тільки після вінчання. Кохання випробовує закоханих через пошану власної і чужої гідності, чистоти, невинності, взаємного прощення та примирливості.

Кожна людина у житті покликана реалізувати своє призначення: одружитися чи жити безженно, тобто стати батьком, матір'ю чи присвятити своє життя батькам, праці, зокрема науці, мистецтву чи жити монашим життям. “Не всі це... розуміють, а ті лише, кому дано” (Мт. 19, 11). Апостол Павло повчає: “Зв'язаний ти з жінкою? Не шукай розв'язатись. Розв'язаний від жінки? Не шукай жінки” (1 Кор. 7, 27). Головне у житті зробити правильний вибір, щоб пізніше не. шкодувати за іншим. На вибір звання і покликання людини впливає Бог і наша совість, яка зобов'язує нас служити Богові, Церкві, народові. Від нас залежить вибір. Християнська безженність (дівоцтво) - це не зречення любові, а її поширення на все Боже Царство. Нормою християнського життя є попружне життя, яке призначене продовжувати рід людський і виховувати дітей. Перед здійсненням акту християнського одруження подруги взаємно пізнаються, особливо вивчають характер і звички, остерігаючись сексуального співжиття. Дошлюбна чистота подругів є свідченням пошани один до одного і глибокого розуміння таїнства подружжя, яке спочатку здійснюється на небі, а потім на землі. Час між заручинами і шлюбом є нагодою не тільки ближче познайомитись, але, найголовніше, усвідомити свою відповідальність за створення сім'ї та довідатись про головну мету і характер подружжя.

Обряд вінчання, який здійснюється Церквою, стверджує добровільний і свідомий, нерозлучний союз чоловіка і жінки, які є співробітниками Божими в ділі творення. Обоє обіцяють подружню любов, вірність і чесність аж до самої смерті.

Християнське подружжя - установлено Богом: “Полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки” (Бут. 2, 24). Подружжя через взаємне віддавання себе, яке виключно для них властиве, прямує до спільноти, щоб народжувати і виховувати нових людей. Воно є святим таїнством і символізує зв'язок Христа з Церквою.

Ознаками подружжя є:

• святість як особливий зв'язок людини з Богом;
• нерозривність, бо з'єднано його Божою любов'ю, а “що... Бог з'єднав, людина хай не розлучає” (Мт. 19,6);
• єдність як зв'язок між одним чоловіком і одною жінкою;
• гідність як пошана і любов між подругами.

Таїнство подружжя уділяють собі взаємно самі наречені, коли присягаються у вірності перед Богом і Церквою, а священик, проводячи літургійний обряд, від імені Бога і Церкви його благословляє. Канонічний вік у подружжі для мужчин щонайменше - 18 років, а для жінок - 16 років (у виняткових випадках - 16 років і 14 років). Подружжя може бути уневажнене з причин: браку канонічного віку, примусу, споріднення, чернечих обітів, повторного шлюбу, нездатності до подружнього життя. Обов'язки подружжя: давання нового життя і виховання дітей, турбота про взаємне добро і допомога один одному. Кожна людина має право, яке випливає з її людської природи, одружитися. Права подружжя говорять про рівність чоловіка і жінки щодо праці, навчання, відпочинку і виховання дітей та захисту подружжя від посягання на розрив.

Сімейне співжиття полягає у взаємному даруванні любові, у заспокоєнні тілесних і почуттєвих бажань. Гріхами подружжя є подружня зрада, аборт, онанізм (мастурбація), неприродне задоволення статевих пристрастей, мазохізм, уживання контрацептивів.

Родина

Кожне подружжя покликане до продовження роду. Покликання бути батьком пов'язане з усвідомленням бути головою, опікуном і годувальником родини. Вибір батьківства пов'язаний із відповідальністю формувати розум, волю і характер власної дитини. Батько повинен бути для дитини ідеалом усього, що чоловіче, лицарське, тверде і загартоване до життя. Він для дитини - символ авторитету, сили, мудрості, знання й досвіду. Покликання матері - бути господинею дому, формувати у дітей почуття і робити їх добрими, благородними й ніжними.

Кожний із батьків, а не тільки мати є відповідальними за виховання дітей. Вони формують серце і душу дитини, готують її до всебічного, повного життя і його обов'язків. Батьки передовсім відповідальні за те, щоб дати дитині релігійне виховання, яке творить основу правдивого виховання. Релігійне виховання подає основи моралі і допомагає формувати характер дитини. Воно дає людині дороговказ, напрям та ідеал життя. Апостол Павло застерігає батьків: “А й ви, батьки, не дратуйте дітей ваших, виховуйте їх у послусі й напоумленні Господньому” (Єф. 6,4). Батьки повинні пам'ятати, що їхня дитина є теж дитиною Божою, за яку вони несуть відповідальність перед Творцем, їх обов'язок теж шанувати гідність даної їм дитини.

Родина - це не твір людини, а Бога, створений на взір Пресвятої Трійці, в якій батько є образом Бога-Отця, мати - знаком Святого Духа, а дитина - образ Сина Божого. Родина - це спільнота, яка утворюється в подружжі внаслідок народження дітей. Родина є домашньою Церквою, в якій батьки стають мовби священиками, навчаючи дітей, виховуючи і євангелізуючи, а також відповідаючи за них перед Богом, Церквою і Батьківщиною.

Родина - це клітина суспільства. Яка родина, така держава, яка родина, таке й суспільство. Обов'язки батьків дбати про примноження членів родини. Народна мудрість вчить: “Перша дитина - для Бога, друга - для Церкви, третя - для народу, а четверта - для себе”. Головний обов'язок батьків - виховувати дітей у послусі й пошані до старших. Обов'язком дітей у родині є: шанувати, любити, слухати своїх батьків, а на старість їх доглядати.

Український педагог К.Ушинський повчав: “Родина - перша школа, а мати - перша вчителька”. Родина як перша школа навчає дитину рідної мови, практикує релігійне життя, плекає християнські традиції, формує характер і виховує чесноти як богословські, так і громадські, зокрема: правдомовність, точність, щирість, патріотизм, чесність і милосердя. Родина формує добрі звички.

Величезна роль матері, яка символічно тримає три кути дому, полягає у прищепленні любові, яка необхідна для фізичного і духовного розвитку дитини. Мати є ідеалом дитини через її дбайливу опіку, недоспані ночі, через передані нею чесноти.

Відносини між членами родини

Засади родинних відносин ґрунтуються на любові. Маленька дитина інстинктивно тягнеться до своїх батьків, які її годують, зодягають і піклуються про неї. У малої дитини формується підґрунтя до справжньої любові. Коли між батьками бракує згоди, то це гостро відчуває дитина, яку це дуже ранить. Своєю неморальною поведінкою батьки можуть відштовхнути дитину від себе. Гідне пошанування батьками один одного є найкращим прикладом до наслідування для дітей. Батьки стосовно дітей повинні зберігати рівність поглядів і переконань, щоб діти не відчували різниці між наказами матері і батька, а також розуміли однакову відповідальність перед ними. Однакова любов до всіх дітей у родині сприятиме любові дітей між собою, а також до батьків. Старші брати чи сестри повинні відчути обов'язок помагати батькам у вихованні і навчанні молодших. Великий вплив на Тараса Шевченка мала його старша сестра Катерина. Приповідки навчають: “Наставляй малого на добру путь” (Прип. 22,6). І.Котляревськнй у п'єсі “НаталкаПолтавка” повчає:

“Де згода в сімействі, де мир і тишина,

Щасливі там люди, блаженна сторона.

Їх Бог благословляє, добро їм посилає

І з ними вік живе!”

Виховання

Виховання - це процес розвитку почуттів і волі - оцінка явищ життя, процес вироблення переконань і мотивів поведінки - процес формування характеру. Виховання - це тривалий процес взаємодії і впливу на людину.

Виховання - це процес формування і розвитку духовного і фізичного потенціалу особи.

Християнське виховання - це Божа педагогіка, яка є безперервним процесом праці над формуванням душі і тіла особи для досягнення нею повної злуки з Богом за словами апостола Павла: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2,20). Християнське виховання засноване на вічних правдах, об'явлених Богом у Святому Письмі. Родина, як перша школа, є основою, де не тільки вивчається, але й практикується Божа педагогіка. В ній практикується спільна молитва, яка є основним елементом літургійного життя в родині. Приймання святих таїнств родиною, зокрема святого причастя (Євхаристії), таїнства покаяння (сповіді) освячує її і спричинюється до того, що вона стає джерелом любові. Читання Святого Письма в родині - це найкращий помічник у вихованні. Одним зі способів родинного виховання є плекання дисципліни, як низки приписів, звичаїв у родині, щоб створити відповідну атмосферу для вироблення волі. Основою дисципліни є пильність (старанність) та послух. Вся родина повинна дотримуватись одних законів і заборон. Покарання в родині повинні бути справедливими і тільки в разі необхідності. Нагороди, як вияв задоволення поведінкою дітей, теж повинні бути справедливими і поміркованими.

Особливо чуйним і милосердним має бути ставлення до недієздатних (неповносилих), за словами Христа: “Що ви зробили одному з моїх братів найменших - ви мені зробили” (Мт. 25,40).

ІІІ. Концептуальні засади формування духовності особистості на основі християнських моральних цінностей

Формування духовного світу дітей та молоді, духовності як і провідної якості особистості — велике і складне завдання, що стоїть у центрі уваги педагогів, вихователів, учителів, батьків, широкого педагогічного загалу. Особливої актуальності воно набуває сьогодні, коли складності соціально-економічного й політичного розвитку країни боляче вразили молодь. Серед дітей та молоді падає духовність, що пояснюється насамперед зниженням рівня життя в Україні, відсутністю соціальної захищеності, явним і прихованим безробіттям, інфляцією, невизначеністю моральних орієнтирів у політиці держави і повсякденному житті. Засоби масової інформації та комунікації дедалі більше впливають на суспільство й особливо на молодь, пропагують насилля, зброю, силу, прищеплюють моральний релятивізм, конформізм і цинічно-гедоністичне ставлення до повсякдення.