Вплив на міждержавні конфлікти та методи їх врегулювання

 

Міністерство науки і освіти, молоді та спорту України

Маріупольський державний інститут

Історичний факультет

Кафедра міжнародних відносин та зовнішньої політики

 

 

 

 

Реферативна робота

Мі

 

 

 

 

 

 

 

                              Студентки III курсу

                                                                 Спеціальності «Міжнародні відносини»

                                                                 Давиденко Г.О.

                                                                 Науковий керівник:

    Ст.в. Константинова  Ю.В.

                                                                                       

 

 

Маріуполь 2013

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………………….…3

РОЗДІЛ 1. Поняття, види, та особливості міждержавних конфліктів…………………………………………………………………….……4

РОЗДІЛ 2. Вплив на міждержавні конфлікти та методи їх врегулювання……………………………………………………………...………8

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….16

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.........................................................17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Конфлікт (від лат. conflictus — зіткнення) — певна завершальна ланка механізму вирішення суперечностей у системі суспільних відносин. Інакше кажучи, конфлікт — це не відхилення від норми, а норма співіснування людей у соціумі, певна форма встановлення і зміни пріоритетів у системі інтересів, потреб, суспільних відносин взагалі.

Розглядатимемо конфлікт як засіб саморегулювання стабільності суспільства, бо, з одного боку, конфлікти  — дестабілізуюче явище, а з другого, — сприяють чіткому усвідомленню та формуванню групових інтересів, гасел  тощо.

 Людство зіткнулося  з конфліктами з моменту свого  виникнення: суперечки та війни  супроводжували його протягом  історичного розвитку суспільства.  І лише у середині XX ст. у Статуті  ООН з'явилася стаття 33 "Мирне  вирішення суперечок", якою передбачається, що "сторони, які беруть участь  у будь-якій суперечці, продовження  якої може загрожувати підтримуванню  міжнародного миру і безпеці,  повинні перш за все намагатися  розв'язати суперечності шляхом  переговорів, обстеження, посередництва,  примирення, арбітражу, судового  розгляду, звернення до регіональних  органів або угод чи іншими  мирними засобами за власним  вибором". Проте, незважаючи на  розуміння небезпеки конфліктів, незважаючи на засоби з їх  попередження, конфліктів уникнути  не вдається.

Більшість дослідників схильні  вважати, що існування суспільства  без конфліктів неможливе, бо конфлікт є невід'ємною частиною буття  людей, джерелом відбуваються в суспільстві  змін. Конфлікт робить соціальні відносини  більш мобільними. Звичні норми поведінки  і діяльності індивідів, раніше задовольняли їх, з дивовижною рішучістю відкидаються і часом без жодного жалю. Під  впливом конфліктів суспільство  може перетворюватися.

 

РОЗДІЛ 1. Поняття, види, та особливості міждержавних конфліктів

У міжнародних конфліктах основними суб'єктами переважно  є держави. З огляду на це виділяють:

   - міждержавні конфлікти  (обидві конфронтуючі сторони  представлені державами чи їхніми  коаліціями);

   - національно-визвольні  війни (одна зі сторін представлена  державою): антиколоніальні, війни  народів, проти расизму, а також  проти урядів, які діють на  противагу принципам демократії;

   - внутрішні інтернаціоналізовані  конфлікти (держава виступає помічником  однієї зі сторін у внутрішньому  конфлікті на території іншої держави) [ 3].

   Специфіка міждержавних  конфліктів визначається наступним:

   - їхніми суб'єктами  виступають держави чи коаліції;

   - в основі міждержавних  конфліктів лежить зіткнення  національно-державних інтересів  конфліктуючих сторін;

   - міждержавний конфлікт  є продовженням політики держав-учасників;

   - сучасні міждержавні  конфлікти одночасно локально  і глобально впливають на міжнародні  відносини;

   - міждержавний конфлікт  сьогодні несе небезпеку масової  загибелі людей у країнах-учасницях  і в усьому світі.

   Види міждержавних  конфліктів. В основі класифікацій  можуть бути: кількість учасників,  масштаби, засоби, які використовуються, стратегічні цілі учасників, характер  конфлікту.

   З огляду на  інтереси, які відстоюються в  конфлікті, виділяють:

   - конфлікт ідеологій  (між державами з різними суспільно-політичними  системами); до кінця XX ст. їхня  гострота різко знизилася;

   - конфлікти між  державами з метою політичного  панування у світі чи окремому  регіоні;

   - конфлікти, де  сторони відстоюють економічні  інтереси;

   - територіальні конфлікти,  засновані на територіальних  протиріччях (захоплення чужих  чи звільнення своїх територій);

   - релігійні конфлікти;  історія знає чимало прикладів  міждержавних конфліктів на цій основі [3].

   Кожний із зазначених  конфліктів має особливості. Розглянемо  їх на прикладі територіальних  конфліктів. їм, як правило, передують  територіальні претензії сторін  одна до одної. Це можуть  бути, по-перше, претензії держав  із приводу території, що вже  належить одній зі сторін. Такі  претензії привели до воєн  між Іраном та Іраком, Іраком  та Кувейтом, близькосхідного конфлікту  і багатьох інших.

   По-друге, це претензії,  які виникають у період формування  кордонів держав, які щойно створюються.  Конфлікти на цій основі виникають  сьогодні в колишній Югославії,  у Росії, Грузії. Тенденції до  таких конфліктів існують у  Канаді, Бельгії, Великобританії, Італії, Індії, Іраку, Туреччині та  інших країнах.

   При встановленні  кордону держави можуть перетинатися  інтереси сусідніх етносів і  їхніх державних утворень. У багатьох  випадках кордони проводилися  без врахування району проживання  етносу, культурних і релігійних  громад, у результаті чого деякі  народи виявилися такими, що проживають  у різних державах. Це сприяє  збереженню хронічних передконфліктних ситуацій у відносинах держав. Прикладом можуть служити процеси створення незалежних держав в Азії, Африці, Латинській Америці після розпаду колоніальних імперій, формування кордонів державних утворень СРСР: республік Середньої Азії, Кавказу, Півночі і Сибіру.

   Будь-який міждержавний  конфлікт породжується широким  спектром об'єктивних і суб'єктивних  причин. Тому неможливо, аналізуючи  конкретну ситуацію, віднести її тільки до того чи іншого типу. Може існувати основна причина і декілька супутніх, які підсилюють і доповнюють основну. У всіх міждержавних конфліктах одну з провідних ролей відіграють соціально-економічні інтереси сторін.

   Особливістю міждержавного  конфлікту є його взаємозв'язок  із внутрішньополітичними конфліктами.  Він може проявлятися в різних  варіантах:

   1. Перехід внутрішньополітичного  конфлікту в міждержавний. У цьому  випадку внутрішньополітичний конфлікт  у країні провокує втручання  в її внутрішні справи інших  держав чи викликає напруженість  між іншими країнами з приводу  цього конфлікту. Прикладами можуть  служити еволюції афганського  конфлікту в 70-80-х роках чи  корейського конфлікту наприкінці 40-х — початку 50-х років.

   2. Вплив міждержавного  конфлікту на виникнення внутрішньополітичного  конфлікту. Виражається в загостренні  внутрішньої обстановки в країні  в результаті її участі в  міжнародному конфлікті. Класичний  приклад: Перша світова війна  була однією з причин двох  російських революцій у 1917 р.

   3. Міждержавний конфлікт  може стати однією з причин  тимчасового врегулювання внутрішньополітичного  конфлікту. Наприклад, у роки  Другої світової війни Рух  опору у Франції об'єднав у  своїх рядах представників конфліктуючих  у мирний час політичних партій [2].

   Специфікою міждержавного  конфлікту є те, що часто він  реалізується у вигляді війни.  У чому відмінність війни від  міждержавного збройного конфлікту?

   1. Війна не є  тільки збройним протиборством  і відрізняється джерелами і  причинами. Якщо збройні конфлікти,  що не стали війнами, виникали  в основному в силу дії таких  причин, як територіальні, релігійні,  етнічні, класові спірні питання,  то у війнах основу складають  глибинні економічні причини,  гострі політичні, ідеологічні  протиріччя між державами.

   2. Військові конфлікти  менш масштабні, ніж війни.  Цілі, переслідувані сторонами у  військових конфліктах, досить обмежені  за масштабами і засобами, які  застосовуються.

   3. На відміну від  військового конфлікту війна  є станом усього суспільства,  яке бере в ній участь.

   4. Війна робить  більш значний вплив на наступний  розвиток держав, міжнародну обстановку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Вплив на міждержавні конфлікти та методи їх врегулювання

 

 Для опису міжнародних  відносин, де багато звичайних  джерел стабільності проявляють  себе надто слабко, було розроблено  кілька теорій стабільності, що  досягається через загрози. Найстарішою  і найвідомішою з них є теорія  балансу сил. її можна адаптувати  для більш широкого застосування  до випадків використання загроз  у будь-яких соціальних ситуаціях.

   За однією з  інтерпретацій цієї теорії, баланс  сил існує, коли в деякій  системі у всіх держав є  причини утримуватися від нападу  один на одного, засновані на  розуміннях військового порядку.  Якщо брати до уваги тільки  звичайні (не ядерні) озброєння, то  таке стримування залежить від  наявності природних чи штучних  перешкод для нападу, військових  можливостей об'єкта потенційного  нападу і здатності цього об'єкта  заручитися допомогою інших держав. Усе це може бути ефективним  як засіб стримування постільки,  оскільки унеможливлює успіх  нападу чи загрожує агресору  неприйнятними для нього витратами.

   Є кілька механізмів  досягнення балансу сил. Часто  ідеалом вважають систему колективної  безпеки, що передбачає допомогу  атакованій державі з боку  всіх інших держав. Такий механізм  включений у Статут ООН і  до деякої міри був реалізований  під час війни в Перській  затоці. Але в більшості випадків  виникнення протиріч цей механізм  важко пустити в хід оскільки  деякі держави симпатизують одній  стороні, а деякі — іншій.

   Якщо колективна  безпека не діє, країни, яким  протистоять могутні у військовому  відношенні опоненти, можуть підтримувати  чи відновлювати баланс сил  тим, що будуть озброюватися  самі чи залучати союзників.  Деякі аналітики стверджують,  що найбільш стабільна така  ситуація, в якій усі потенційні  опоненти рівні за військовою  міццю. Інші вважають, що перевагу  у військовій могутності повинні  мати найменш агресивні країни. Обом типам стабільності сприяє наявність країн, які врівноважують баланс сил. Це країни, які змінюють свої союзницькі відносини так, що увесь час виявляються на стороні слабшого. У системі європейського співтовариства держав подібну роль балансу сил колись відігравала Британія.

   На міжнародний  баланс сил можуть впливати  чотири умови:

   1. Наявність великої  кількості держав у системі.  Звичайно на користь цього  положення наводять аргумент, відповідно  до якого чим більше держав, тим різноманітніші можливі коаліції  і, отже, більше способів утворити  коаліцію проти можливого агресора.

   2. Свобода дій державних  лідерів. Лідери повинні бути  значною мірою самостійними у  своїх діях, щоб здійснювати тонкі  маневри, необхідні для перебудови  союзницьких відносин з метою  відновлення балансу сил. Найменшу  свободу лідери мають, коли  всі держави деякої військової  системи поділені на два згуртованих  союзи, так що жодна зі сторін  конфлікту не може поміняти  союзників і не має можливих  посередників. Це створює умови  для небезпечної поляризації  всього співтовариства.

   3. Відсутність крайньої  ворожості у відносинах між:  країнами. Якщо ворожість між  державами занадто сильна, у них  немає можливості ввійти в  союз із колишнім супротивником  проти нового агресора.

   4. Вимірність військових  можливостей. Коли можна точно  вимірити військові можливості  і виразити результати в загальнозрозумілій  формі, можна визначити і розмір  коаліції проти можливого агресора. Якщо такі виміри неможливі,  як у випадку, коли в кожної  сторони свої системи озброєнь, оборонні союзи можуть виявитися  неадекватними чи потенційний  агресор може напасти, неправильно  оцінивши свої власні сили. Незалежно  від того, який задіяний механізм (колективна безпека, рівність  сил, перевага миролюбних країн  чи маневри держав, які врівноважують), баланс сил більш ефективний, коли військову перевагу має  той, хто захищається, а не  агресор. При цьому чим більш  очевидну військову перевагу  можна одержати, якщо напасти  першим, тим більше ймовірна ескалація  конфлікту. Такі ситуації нестабільні з двох причин: (1) створюється спокуса нанести перший удар; (2) виникають побоювання, що перший удар буде нанесений супротивником, а це може привести до нанесення превентивного удару [8].