Уява та творчість людини як феномен людської псіхики

 

3. Принципи інтерпретації творчості

Творчість є атрибутом людської діяльності, її "необхідне, істотне, невід'ємне властивість". Воно визначило виникнення людини і людського суспільства, лежить в основі подальшого прогресу матеріального і духовного виробництва. Творчість є вищою формою активності і самостійної діяльності людини і суспільства. Воно містить елемент нового, припускає оригінальну і продуктивну діяльність, здатність до вирішення проблемних ситуацій, продуктивна уява в поєднанні з критичним ставленням до досягнутого результату. Рамки творчості охоплюють дії від нестандартного рішення простої задачі до повної реалізації унікальних потенцій індивіда у визначеній області.

Творчість - це історично еволюційна форма активності людей, що виражається в різних видах діяльності і ведуча до розвитку особистості. Через творчість реалізуються історичний розвиток і зв'язок поколінь. Воно безупинно розсовує можливостей людини, створюючи умови для скорення нових вершин.

Попередньою умовою творчої діяльності виступає процес пізнання, нагромадження знання про предмет, який належить змінити.

Творча діяльність - це самодіяльність, що охоплює зміна дійсності і самореалізацію особистості в процесі створення матеріальних і духовних цінностей, нових більш прогресивних форм управління, виховання і т.д. і розсувають межі людських можливостей.

В основі творчості лежить принцип діяльності, а конкретніше трудової діяльності. Процес практичного перетворення людиною навколишнього світу в принципі обумовлює і формування самої людини.

Творчість є атрибутом діяльності лише людського роду. Родовий сутністю людини, його найважливішою атрибутивною властивістю, є предметна діяльність, суть якої - творчість. Однак цей атрибут не притаманний людині з народження. У даний період він присутній тільки у вигляді можливості. Творчість не дарунок природи, а придбане через трудову діяльність властивість. Саме перетворююча діяльність, включення в неї є необхідною умовою розвитку здатності до творчості. Перетворююча діяльність людини, виховує в ньому, суб'єкта творчості, прищеплює йому відповідні знання, навички, виховує волю, робить його всебічно розвиненим, дозволяє створювати якісно нові рівні матеріальної і духовної культури, тобто творити.

Таким чином, принцип діяльності, єдність праці і творчості розкривають соціологічний аспект аналізу основ творчості.

Культурологічний аспект виходить із принципу наступності, єдності традиції і новаторства.

Творча діяльність є головний компонент культури, її сутність. Культура і творчість тісно взаємопов'язані, більше того взаємообумовлені. Немислимо говорити про культуру без творчості, оскільки воно - подальший розвиток культури (духовної і матеріальної). Творчість можливо лише на основі наступності в розвитку культури. Суб'єкт творчості може реалізувати свою задачу, лише взаємодіючи з духовним досвідом людства, з історичним досвідом цивілізації. Творчість як необхідну умову містить у собі вживання його суб'єкта в культуру, актуалізацію деяких результатів минулої діяльності людей.

Виникає у творчому процесі взаємодія між різними якісними рівнями культури висуває питання про взаємозв'язок традиції і новаторства, тому що не можна зрозуміти природу і сутність новаторства в науці, мистецтві, техніці, правильно пояснити характер інновацій у культурі, мові, у різних формах соціальної діяльності поза зв'язком з діалектикою розвитку традиції. Отже, традиція є однією з внутрішніх детермінацій творчості. Вона складає основу, споконвічну базу творчого акта, прищеплює суб'єкту творчості визначену психологічну установку, що сприяє реалізації тих чи інших потреб суспільства.

 

4. Самореалізація особистості. Потреба особистості в самореалізації

Відомо, що найбільш повне розкриття здібностей людини можливо лише в суспільно значущої діяльності. Причому важливо, щоб здійснення цієї діяльності детерміновано не тільки ззовні (суспільством), але і внутрішньою потребою самої особистості. Діяльність особистості в цьому випадку стає самодіяльністю, а реалізація її здібностей у даній діяльності здобуває характер самореалізації.

З. Фрейд був одним з перших, хто спробував побачити в домінантних інстинктах людини потреба в самореалізації. Самореалізація, за З. Фрейдом, локалізується в несвідомому шарі людської психіки і виявляється в "прагненні до задоволення", притаманному людині з народження. Цієї інстинктивної потреби в самореалізації протистоять нав'язані суспільством імперативні вимоги культури (норми, традиції, правила і т.д.), основна функція яких складається в цензурі за несвідомим, у придушенні інстінктоподобних потреб.

Чимало сторінок присвячує характеристиці потреби в самореалізації Е. Фромм. Він пов'язує її з потребами людини в ідентізаціі і цілісності. Людина, відзначає Фрейд, відрізняється від тварини тим, що він прагне вийти за межі безпосередніх утилітарних запитів, хоче знати не тільки те, що необхідно йому для виживання, але і прагне пізнати сенс життя і сутність свого "Я". Ця самореалізація досягається індивідом за допомогою вироблюваної їм системи орієнтацій у спілкуванні з іншими людьми. Ідентізація і є те "відчуття", яке дозволяє індивіду з повною підставою сказати про себе як про "Я", і соціальне середовище активно впливає на цю потребу. Потреба в самореалізації, за Фроммом, є екзистенціальна потреба - психічний стан, вічне і незмінне у своїй основі. Соціальні умови здатні змінити лише способи її задоволення: вона може знайти вихід у творчості й у руйнуванні, у любові й у злочині і т.д.

Для мислителів матеріалістів, не підлягає сумніву, що прагнення людини до самореалізації має не інстинктивне, а філогенетичне походження і, зобов'язано своїм існуванням "другий людській природі", яка включає в себе: а) трудовий спосіб існування; б) наявність свідомості; в) специфічний людський вид взаємин між людьми - спілкування за допомогою другої сигнальної системи. Завдяки цьому людина стала "суспільною твариною". Але соціальне становлення людини супроводжувалося формуванням і такий фундаментальної, суто людської потреби, якою з'явилося прагнення до відокремлення. Саме прагнення до відокремлення, що стало можливим на визначеній історичній ступіні розвитку суспільства, з'явилося передумовою розвитку людської індивідуальності, а отже і потреби в самореалізації. Таким чином, звідси випливає, що потреба, прагнення до самореалізації - родова потреба людини.

Особливість потреби в самореалізації полягає в тому, що задовольняючи її в одиничних актах діяльності (наприклад, написання роману, створення художнього твору) особистість ніколи не може задовольнити її цілком.

Задовольняючи базову потребу в самореалізації в різних видах діяльності, особистість переслідує свої життєві цілі, знаходить своє місце в системі суспільних зв'язків і відносин. Було б грубою утопією конструювати єдину модель самореалізації "взагалі". Самореалізації "взагалі" не існує. Конкретні форми, способи, види самореалізації в різних людей різні. У полівалентність потреби в самореалізації виявляється й одержує розвиток багата людська індивідуальність.

Ось чому, говорячи про всебічну і гармонійно розвиненої особистості, потрібно підкреслювати не тільки багатство і всебічність її здібностей, а й (що не менш важливо) багатство і різноманіття потреб, у задоволенні яких здійснюється всебічна самореалізація людини.

 

Висновок

Плоди цивілізації і культури, якими ми щодня користуємося в повсякденному житті ми сприймаємо як щось цілком природне, як результат розвитку виробничих і суспільних відносин. Але за таким безликим представленням сховано велике безліч дослідників і великих майстрів освоюють світ у процесі своєї людської діяльності. Саме творча діяльність наших попередників і сучасників лежить в основі прогресу матеріального і духовного виробництва.

Уява і творчість є атрибутом людської діяльності - це історично еволюційна форма активності людей, що виражається в різних видах діяльності і ведуча до розвитку особистості. Головний критерій духовного розвитку людини - це оволодіння повним і повноцінним процесом творчості.

Творчість є похідною реалізації індивідом унікальних потенцій у визначеній області. Тому між процесом творчості і реалізацією здібностей людини в суспільно значущої діяльності, яка набуває характеру самореалізації існує прямий зв'язок.

Відомо, що найбільш повне розкриття здібностей людини можливо лише в суспільно значущої діяльності. Причому важливо, щоб здійснення цієї діяльності детерміновано не тільки ззовні (суспільством), але і внутрішньою потребою самої особистості. Діяльність особистості в цьому випадку стає самодіяльністю, а реалізація її здібностей у даній діяльності здобуває характер самореалізації.

Таким чином, творча діяльність - це самодіяльність, що охоплює зміна дійсності і самореалізацію особистості в процесі створення матеріальних і духовних цінностей, яка сприяє розширенню меж людських можливостей.

Також слід зауважити, що не так важливо, у чому саме проявляється творчий підхід, в умінні "грати" на ткацькому верстаті, як на музичному інструменті, або ж в оперному співі, у здатності вирішувати винахідницькі чи організаційні задачі. Жодному виду людської діяльності не чужий творчий підхід.

Не обов'язково щоб усі члени суспільства писали вірші або співали пісні, були вільними художниками або грали роль у театрі. Той вид діяльності, в якому найкраще, вільніше всього виявляється творчий підхід, і той обсяг, у якому людина може його виявити, залежить від складу особистості, від звичок, від особливостей життєвого шляху. Об'єднання всіх сутнісних сил людини, прояв усіх його особистісних особливостей у справі сприяють розвитку індивідуальності, підкреслюють, поряд із загальними для багатьох ознаками, його унікальні і неповторні риси.

Якщо людина освоїла творчість повною мірою - і по процесу його перебігу і за результатами - значить він вийшов на рівень духовного розвитку. Йому є переживання моментів єднання всіх внутрішніх сил. Якщо людина вийшла на рівень духовного розвитку, який би він діяльність не займався, залишається одне - побажати йому щасливої ​​дороги. І придивлятися до нього хоча б іноді. Адже, безсумнівно, чому небудь хорошому він нехай навчить.

 

Список використаної літератури

1. Брушлинский А.В. Уява і пізнання. / / Питання філософії. - 1967. - № 11.

2. Галин А. Л. Особистість і творчість. - Новосибірськ, «Прогрес», 1999.

3. Гамезо М.В., Домашенко І.А. Атлас з психології: інформ.-метод. Посібник до курсу «Психологія людини». - М.: Педагогічне товариство Росії, 2003.

4. Гурова Л.Л. Уява / / Філософська енциклопедія. - М., Наука, 1960. - Т. 1

5. Коршунова Л.С. Уява та її роль у пізнанні. - М., Наука, 1999.

6. Пономарьов Я. А. Психологія творчості. - М.: Наука, 2001.

7. Цалок В. А. Творчість: Філософський аспект проблеми. - Кишинів, «Діля», 1999.

8. Яковлєв Є.Г. Естетика: Навчальний посібник. - М.: Гардаріки, 2003.

 

http://ua-referat.com