Творчі вправи щодо розвитку уваги

Уявімо собі школяра, що виконує домашнє завдання з  математики. Він цілком заглиблений у вирішення завдання, зосереджений на ній, обдумує її умови, переходить від одного обчислення до іншого. Характеризуючи кожний з цих епізодів, ми можемо сказати, що він звертає увагу на ті предмети, які він виділяє з інших. У всіх цих випадках можна говорити про те, що його психічна діяльність на щось спрямована або на чомусь зосереджена. Цю спрямованість і зосередженість психічної діяльності на чому-небудь певному Рогов називає увагою.

У свою чергу під спрямованістю  психічної діяльності слід розуміти її виборчий характер, тобто виділення з оточення значущих для суб'єкта конкретних предметів, явищ або вибір певного роду психічної діяльності. У поняття спрямованості включається також і збереження діяльності на певний проміжок часу. Недостатньо тільки вибрати ту або іншу діяльність, щоб бути уважним, - треба утримати цей вибір, зберегти його.

Іншою характеристикою  уваги є зосередженість. найбільша або найменша заглибленість у діяльність. Очевидно, що чим складніше завдання, тим більшою повинна бути інтенсивність і напруженість уваги, тобто потрібна велика заглибленість. З іншого боку зосередженість пов'язана з відволіканням від всього стороннього.

Спрямованість і зосередженість тісно пов'язані між собою. Одне не може існувати без іншого. Коли людина спрямовує на що-небудь свою увагу, то одночасно з цим воно зосереджується на цьому. І навпаки, коли людина зосереджується на чому-небудь, то воно направляє на це свою психічну діяльність. Але, незважаючи на тісний зв'язок між ними, ці поняття не є тотожними. Спрямованість пов'язана з переходом від одного заняття до іншого, а зосередження - з поглибленою в заняття.

Увага забезпечує чіткість і ясність свідомості, усвідомлення сенсу психічної діяльності у  той чи інший момент часу.

Серед сучасних вітчизняних  психологів оригінальне трактування уваги запропонував П.Я. Гальперін. Основні положення його концепції можна звести до наступних понять:

- Увага є одним з  моментів орієнтовно-дослідницької  діяльності і являє собою психологічну  дію, спрямоване на зміст образу, думки, іншого феномена, який є в даний момент в психіці людини;

- За своєю функцією  увага являє контроль над цим  змістом. У кожній дії людини  є орієнтовна, виконавча і контрольна  частини. Ця та остання і  представлена увагою;

- На відміну від  дій, спрямованих на виробництво певного продукту, діяльність контролю, або увага, не має окремого, особливого результату;

- З точки зору уваги  як діяльності психічного контролю  всі конкретні акти уваги - і довільного і мимовільного - є результатом формування нових розумових дій. 

Цілком очевидно, що зазначені  теорії спираються на реальні факти, проте, абсолютизуючи виділені феномени, вони ігнорують всі інші прояви. Правильно зрозуміти феномен  уваги можна лише в сукупності всіх його властивостей. В даний  час, загальноприйнято таке визначення уваги. Увага - це спрямованість і зосередженість свідомості на якомусь реальному або ідеальному об'єкті, що припускають підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної або рухової активності індивіда.

1.2. Особливості розвитку уваги у дітей молодшого шкільного віку

Увага дитини розвивається у зв'язку з розвитком її життєдіяльності, виникненням нових потреб. Проте  оптимальні умови для розвитку уваги  дитини створюються у процесі  учбової діяльності, коли починає  формуватися довільність психічних процесів, у тому числі уваги й уважності, як властивості особистості.

Розвиток уваги у  молодшому шкільному віці пов'язаний із оволодінням новим видом діяльності - учбовою, яка стає провідною і  формує нові інтереси, розширює кругозір, сприяє оволодінню новими видами практичної діяльності.

Молодший школяр усе більше звертає увагу на ті сторони реальної дійсності, що раніше залишалися поза увагою. Дитина приходить до школи, маючи всі види мимовільної і довільної уваги. Проте довільна увага перебуває лише на початку другої фази свого розвитку. У процесі шкільного навчання вона далі вдосконалюється, причому тільки наприкінці молодшого шкільного віку її розвиток вступає в свою більш високу фазу. У цьому віці досить сильною є реакція на все нове і яскраве. Дитина ще не може керувати своєю увагою і часто опиняється під владою зовнішніх вражень. Розвиток мимовільної уваги у молодшому шкільному віці пов’язаний зі збагаченням досвіду, розширенням кола інтересів дитини, у зв'язку з чим її увага приковується до більш широкого кола предметів і явищ дійсності. Дана форма уваги як домінуюча зустрічається в учнів початкових класів на початку навчання. Мимовільна увага молодшого школяра виникає завдяки образному, наочному, яскравому навчальному матеріалу та емоційності його викладання. Одна із загальних особливостей уваги молодшого школяра - це здатність легше зосереджуватися на предметах зовнішнього світу, аніж на власних думках, і відповідно сензитивність у формуванні проявів мимовільної уваги. Особливості мимовільної уваги молодшого школяра залежать від розвитку нервової системи, а саме від зміни процесів збудження та гальмування у корі великих півкуль, які у молодших школярів відбуваються досить швидко. Цим пояснюється те, що діти молодшого шкільного віку дуже чутливі до зовнішніх вражень, легко звертають увагу на кожний подразник. Тому нове джерело збудження, яке виникає в корі мозку, спонукає дитину відволікатися від того, на чому вона була зосередженою. Результатом відволікання є нестійкість уваги, безпосереднє переключення її з одного предмета на інший, тобто її мимовільність.

Учбова діяльність сприяє формуванню уваги через систему зовнішньо  заданих вимог. Збагачення досвіду дітей, виникнення і розвиток у них нових інтересів у процесі учбової діяльності створює підґрунтя для подальшого розвитку мимовільної уваги до різноманітних предметів і явищ зовнішнього світу. Включаючись під керівництвом дорослих у різні види діяльності (гра, малювання, виконання нескладних доручень тощо), молодші школярі можуть тривало ними займатися, виявляючи необхідну для цього стійкість їх мимовільної уваги. Із віком дітей ця стійкість помітно зростає.

Увага молодшого школяра тісно  пов'язана з мисленням. Діти не можуть зосередити свою увагу на нечіткому, незрозумілому, вони швидко відволікаються і починають займатися сторонніми справами. Тому необхідно складне, незрозуміле зробити для учнів доступним і зрозумілим, розвивати вольові зусилля, а разом з тим і довільну увагу. Навіть за зосередження уваги діти неспроможні помітити головного, істотного. Це пояснюється особливостями їхнього мислення: наочно-образний характер мисленнєвої діяльності веде до того, що діти всю свою увагу спрямовують на окремі предмети чи їхні ознаки. Образи, уявлення, які виникають у свідомості, викликають емоційне переживання, що має гальмівний вплив на мисленнєву діяльність. І якщо суть предмета не знаходиться на поверхні, якщо вона замаскована, то молодші школярі не розпізнають її. Із розвитком і удосконаленням розумової діяльності діти стають усе більше здатними зосередити свою увагу на головному, основному, істотному. Дитині недостатньо розуміти, що вона повинна бути уважною, необхідно навчити її цього. Основні механізми довільної уваги закладаються в дошкільному дитинстві і в молодшому шкільному віці і розвиваються у процесі навчання. У цей період розвиток довільної уваги передбачає формування трьох умінь: прийняття інструкцій, які поступово ускладнюються; утримання увагою інструкцій упродовж усього заняття; розвиток навичок самоконтролю. Увага у молодших школярів розвивається у шкільному і позашкільному середовищі.

Учбова діяльність ставить нові, щораз складніші вимоги до уваги  учнів і разом з тим приводить до створення тих внутрішніх умов, від яких залежить її подальший розвиток. Дітям потрібно усвідомлювати завдання, виконувати їх незалежно від того, привабливі вони чи ні, відповідно планувати і організовувати свою діяльність, контролювати її хід і результати. Разом з тим у ході учбової діяльності діти збагачуються новими знаннями, вміннями і навичками, у них з’являються нові інтереси, перспективні цілі, розвиваються вольові якості, які дають їм змогу поступово переходити до досконалішої внутрішньої організації і регуляції діяльності.

Розвиток уваги в молодшому  шкільному віці проходить ряд  послідовних етапів. Зокрема, у 6 років  виникає елементарна форма довільної уваги під впливом самоінструкції. Увага найбільше розвивається в активній діяльності, в іграх, маніпуляції предметами, під час виконання різних дій. У 7-річному віці увага розвивається й удосконалюється, відбуваються наступні зміни: розширюється обсяг уваги; зростає її стійкість; формується післядовільна увага. Обсяг уваги у даному віці залежить від минулого досвіду і розвитку дитини. Увага молодшого школяра тісно пов'язана з мовленням, і в цьому віці довільна увага формується в зв'язку з загальним зростанням його ролі в регуляції поведінки дитини. Що краще розвинуте мовлення у дитини цього віку, то вищим є рівень розвитку сприймання і раніше формується довільна увага.

Увага розвивається упродовж усього шкільного дитинства. Спочатку дорослі, у тому числі вчителі і батьки, організовують увагу дитини за допомогою словесних вказівок. Згодом дитина починає сама позначати словами предмети і явища, на які необхідно звернути увагу для досягнення результату. Із розвитком планувальних функцій мови молодший школяр стає здатним заздалегідь організовувати свою увагу у майбутній діяльності, формулювати словесні інструкції для виконання навчальних дій. Процес подальшого розвитку уваги школяра нерозривно пов'язаний з набуттям нового досвіду.

Увага шести-семирічної дитини безпосередньо пов'язана з грою, тому вона легко відвертається і часто переходить у мимовільну. Кожне нове досить сильне враження здатне відвернути увагу дитини і примусити її перейти до іншої гри або до іншого виду діяльності Увага в цей період цілком підпорядковується чуттєвому сприйманню об’єктів і явищ зовнішнього світу і ним організовується. Ця увага поки що не посідає провідного місця, бо переважає мимовільна умовно-рефлекторна увага. Через це семирічна дитина ще не може довільно керувати своєю увагою. Вона може організувати свою діяльність лише за готовим зразком, відповідно до конкретно даних нескладних цілей. Так, вона може за вказівкою учителя взяти ручку, покласти книгу, сидіти тихо деякий час, проте для успішного виконання всіх цих дій необхідний конкретний показ, тобто взірець. Ось чому учень 1 класу спочатку відчуває великі труднощі при виконанні нових для нього завдань, пов'язаних з навчальною діяльністю, особливо в тих випадках, коли перед ним немає конкретного взірця.

Спеціальні дослідження уваги  першокласників, проведені М. Горбач, показали, що коли першого дня навчання учням першого класу пояснили і показали наочно, як треба правильно сидіти, витягти книги з портфеля і покласти їх на парту, то з 43 учнів тільки 4 припустились помилки при виконанні цих завдань. У той самий час у паралельному класі, де вчитель дав детальне словесне пояснення цих дій, не підкріпивши його показом, успішно впоралися з виконанням завдання тільки 6 дітей з 45.

Уже в перші дні шкільного  навчання діти під керівництвом учителя  ставлять перед собою різні цілі і докладають зусиль, щоб їх виконати, причому вони здатні упродовж досить тривалого часу зосередити увагу на предметах, що викликають у них безпосередній інтерес. У першому класі наочність повинна пронизувати весь навчально-виховний процес. Разом з тим використання різних засобів конкретизації і наочності навчального матеріалу не повинно переходити певних меж, тому що надмірна наочність, активізуючи першу сигнальну систему, відтягує учнів від користування словом. Надмірна наочність сковує їхню довільну увагу образами сприймань і відчуттів. Це заважає розвитку абстрактного мислення і вдосконаленню довільної уваги. Використовувати засоби наочності в першому класі слід, оскільки вони сприяють розвитку мовлення і абстрактного мислення дитини. Школа ставить перед учнем першого класу нові завдання і цілі навчального характеру, а досягнення цих цілей вимагає довільної уваги. Тут уже діяльність набирає характеру праці, необхідною умовою якої є доцільна воля, що виражається в увазі.

Упродовж молодшого шкільного  віку використання мовлення для організації власної уваги різко зростає. Це виявляється в тому, що виконуючи завдання за інструкцією вчителя, школярі проговорюють вголос інструкцію в 10-12 разів частіше, ніж дошкільники. Таким чином, увага формується в молодшому шкільному віці у зв'язку з віковим розвитком мовлення і його ролі в регуляції поведінки.

Одне із завдань розвитку уваги  у процесі учбової діяльності полягає у формуванні контрольної  функції, тобто здатності контролювати свої дії і вчинки, перевіряти результати своєї діяльності. У цьому багато психологів вбачають основний зміст уваги: становлення розумової дії контролю можна забезпечити під час самостійної роботи дітей із навчальним матеріалом. Організація навчального матеріалу під час уроку дозволяє планувати дії контролю, діяти відповідно до наміченого плану, постійно здійснювати операцію перевірки за наявним зразком. Така побудова роботи дає можливість індивідуалізувати учбову діяльність кожної дитини відповідно до її оптимального темпу і ступеня активності.

Основні досягнення в розвитку уваги  молодших школярів виявляються у  формуванні в них вищих, довільних  і післядовільних її проявів, виробленні вмінь свідомо спрямовувати увагу  на певні об’єкти, концентруватися на них, переборювати відвертання, переключати увагу на нові завдання, розподіляти її, зосереджувати на об’єктах, даних їм. Цей процес пов’язаний із подальшим загальним психічним розвитком дітей, що відбувається під впливом навчання і виховання. Необхідні умови для виникнення і розвитку уваги створюються в процесі спілкування дитини з дорослими, у ході якого вона усвідомлює необхідність виконувати певні навчальні завдання, доручення батьків і вчителя, підпорядковуватись правилам і володіти своєю поведінкою у школі та в позаурочний період. Це пов'язано зі зростанням ролі другої сигнальної системи в регуляції ставлень дитини до оточуючого середовища.