Теорія мислення

 Міністерство освіти і науки  України

Волинський  національний університет 

ім. Лесі Українки

 

 

 

 

 

Реферат 

 

на тему :

 

«Теорія мислення»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                    Підготувала:

студентка 37-Ж групи

Процак Орися

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Луцьк 2011

Зміст

Вступ..……………………………………………………………………………...3

1. Мислення. Види мислення. ……………………………………………….4
2. Процес мислення………………………………………………………….. 7
3. Класифікація теорій мислення…………………………………………… 9
4. Тест………………………………………………………………………...13

Висновки…………………………………………………………………………17

Список використаної літератури……………………………………………….18

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Величезні соціальні перетворення, які відбуваються в нашій країні, бурхливий науково-технічний прогрес  вимагають від сучасної людини значного вміння орієнтуватися в навколишньому світі, вимагають нового бачення себе у змінених реаліях буття. Людина в усі часи свого існування завжди прагнула бути творцем свого життя, ініціювати і здійснювати практичні дії, процеси пізнання, спостереження, прогнозування та інші види специфічної людської активності та їх творчого осмислення.

Мислення, емоції та поведінка  тісно переплітаються між собою, взаємовпливають одне на одне, змінюючи наше життя. Тому наші думки, індивідуальний спосіб сприйняття дійсності, характер мислення іноді допомагають нам, а іноді пригнічують.

Усвідомлення значущості впливу власних думок на поведінку, здоров’я та довголітті в кожної людини проявляються по-різному. Перспективною  є така модель мислення, в основі якої перспективні емоції, прийняття життя таким, яким воно є, з усім спектром бажаних і небажаних його проявів.

Існує й зворотній  зв’язок: властиві нам звички багато в чому визначають наше бачення реальності та всі майбутні дії. Кожен зі свого  досвіду знає, що роздуми про негативні сторони життя знижують апетит, денормалізують сон, викликають хворобливі реакції, а іноді провокують депресію. Сила, з якою думки людини діють на її фізичний і психічний стан, виявлено давно. Численні факти, такі як смерть від чаклунського закляття, зцілення важкохворих паломників у “святих місцях”, чудеса гіпнозу, безсумнівно свідчать про силу впливу, з якою мислення формує наше здоров’я. Відомий англійський психолог Чак Фолкен [5, 11] обґрунтовував психологічний ефект “лікування вірою”. Він вважає, що хворий у вірі знаходить глибоку емоційну підтримку, переключаючись на інші цінності, і як результат занадто зосереджуватися на симптомах своєї хвороби.

 

1. Мислення.

Пізнавальна діяльність людини починається  з відчуттів і сприймань. Відображаючи дійсність на чуттєвому рівні за участю аналізаторів, людина одержує різнобічну інформацію про зовнішні властивості та ознаки предметів, які фіксуються в її свідомості у формі звукових, просторових, часових, смакових, дотикових та інших уявлень. Проте такої інформації про навколишній світ людині не достатньо для задоволення різноманітних потреб практичної діяльності, яка потребує практичного і всебічного знання об’єктів, з якими доводиться мати справу. Вичерпні знання про об’єкти дійсності, їх внутрішню, безпосередньо не дану у відчуттях і сприйманнях сутність людина одержує за допомогою мислення – вищої абстрактної форми пізнання об’єктивної реальності [2, 155].

Мислення – це передусім психічний процес самостійного пошуку й відкриття суттєво нового, тобто процес опосередкування та узагальнення відображення дійсності під час її аналізу й синтезу, що виникає на основі практичної діяльності й досвіду [5, 12].

Виділять наступні види мислення:

  - наочно-дійове;     - теоретичне;

  - наочно-образне;    - практичне;

  - словесно-логічне.    - творче.

Перехід від наочно-дійового через наочно-образне до словесно-логічного  мислення виявляє його онтогенез, тоді як інша класифікація за основу бере характер задач.

Наочно-дійове мислення – це розв’язування задач, поданих у наочній формі, шляхом практичних дій. Цей вид мислення виявляють деякі тварини. Так, змінюючи співвідношення елементів ситуації, в якій перебуває, дістає потрібний їй предмет [1, 307].

У дитини наочно-дійове мислення є першим кроком до опосередкованого пізнання свого оточення.

Наочно-образне (образне, просторове)  мислення – це розв’язування задач шляхом ідеального перетворення їх умов. Дитина чотирьох-шести років, не маючи можливість діяти практично, здатна оперувати образом об’єкта, що викликав інтерес. Проте він ще не виходить за межі її сприйняття.

Словесно-логічне  мислення – це провідний засіб теоретичного освоєння дійсності, що інтенсивно формується під час оволодіння дітьми науковими поняттями в процесі навчання. Воно має вигляд міркування, і здійснюється шляхом таких мислительних дій, як аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, абстрагування, порівняння.

Теоретичне  мислення можна вважати різновидом словесно-логічного. Це засіб цілеспрямованого теоретичного освоєння дійсності, відтворення її у поняттях. Теоретичне мислення спрямоване, як правило, на побудову узагальненого і значною мірою усвідомленого образу світу. Двома його формами є дискурсивне (від лат. discursus – міркування, досвід, аргумент) та інтуїтивне мислення.

Дискурсивне мислення – це розгорнуте в часі міркування за допомогою умовиводів – способів логічного зв’язку суджень. Останні складаються із засновків та висновку. Умовивід здійснюється шляхом індукції (від лат. inductio – наведення) – від менш загальних до більш загальних суджень або ж дедукції (лат. deductio від deduco – виводжу) – застосування вже відомого до нових випадків.

Проте і дискурсивне  мислення має неусвідомлені компоненти. Коли ж такі компоненти домінують, воно набуває вигляду інтуїції (лат. intueor – пильно дивлюся) – нібито безпосереднього і майже раптового акту пізнання, що здійснюється без достатньо логічних підстав.

Практичне мислення генетично пов’язане з наочно-дійовим, але за механізмами здійснення нагадує теоретичне, тобто також може бути як дискурсивним, так і інтуїтивним. Проте, на відміну від теоретичного, воно є засобом розв’язання конкретних задач та передбачає внесення якихось дій у дійсність.

Практичне мислення може мати вигляд технічного (обслуговує процес створення і вдосконалення людиною технічних об’єктів) чи оперативного (розв’язання задач, що виникають під час управління технічними об’єктами) мислення.

Творче (продуктивне) мислення може бути наочно-образним або словесно-логічним, дискурсивним або інтуїтивним, теоретичним або практичним. Це головне знаряддя творчості, спосіб розв’язання оригінальних і складних задач. Зрештою, це мислення, продуктом якого є принципово новий або вдосконалений образ того чи іншого аспекту дійсності.

Кожен вид мислення реалізується за допомогою певних психологічних механізмів – складників процесу мислення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Процес мислення.

Мислення починається  з проблемної ситуації, для виходу з якої індивід повинен знайти і застосувати нові для себе знання чи дії. Вона включає в себе невідоме (шукане), індивідуальну потребу індивіда, його здібності та досвід [4, 20].

Найчастіше індивід  вдається до мислення тоді, коли проблемна  ситуація перетворюється на задачу –  мету, яка дається в певних умовах  і якої можна досягти за рахунок  останніх.

Аналіз умов задачі є обов’язковим для розуміння того, як протікає і чим визначається процес мислення. Процес аналізу є взаємодією суб’єкта, з можливостями його мислення, і об’єкта – умов задачі. При цьому, змінюючись, об’єкт викликає новий процес мислення, що знову ж таки змінює об’єкт, тобто результат одного акту мислення включається у подальший його процес, пізнання об’єкта, відповідно, поглиблюється. І так триває доти, доки індивід не отримає бажаний результат. Загалом, процес розв’язання задачі є актом конкретизації – переходу від загального і вкрай нечіткого уявлення про майбутній результат до його конкретного образу.

Пошук невідомого в межах  акту конкретизації здійснюється як безперервний процес прогнозування  – створення образу очікуваного  результату. Цей процес здійснюється шляхом мислительних дій та операцій. Це одні й ті самі структурні одиниці мислення, але з різним ступенем автоматизованості: аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, порівняння.

Аналіз – розчленування об’єкта мислення як цілого на частини за допомогою зовнішніх або внутрішніх дій чи операцій. Синтез – практичне або теоретичне об’єднання виділених у процесі аналізу частин у нове ціле. В процесі розв’язання задачі аналіз закономірно переходить у синтез, а синтез спонукає пошук характерних ознак нового цілого, тобто кожен новий результат аналізу змінює об’єкт мислення, зумовлює необхідність синтезу.

Абстрагування – виділення одних властивостей об’єкта мислення серед інших. Узагальнення – об’єднання важливих властивостей об’єкта мислення, отриманих у результаті аналізу, синтезу, абстрагування. Рівень узагальнення свідчить про ступінь продуктивності мислення, його адекватність.

Порівняння – мислительна операція, що дає змогу встановити подібні і відмітні ознаки аналізованих об’єктів. На перших етапах розвитку мислення порівняння є провідною формою пізнання: дитина пізнає речі, порівнюючи їх між собою. Згодом воно набуває більш чи менш розгорнутого характеру і залежить від складності порівнювальних об’єктів та мети порівняння.

Отже, процес мислення має аналітико-синтетичний характер і здійснюється шляхом мислительних дій і операцій, що відтворюють невідому ланку задач. Це глибоко індивідуальне явище, тому люди з різною здатністю до узагальнення по-різному оцінюють ту саму проблемну ситуацію. Індивідуальні відмінності мислення значною мірою залежать від генотипу, проте за відсутністі відповідного навчання важко сподіватися на продуктивне мислення. Ці чинники поєднуються в діяльності, яка потребує мислення і опосередкування. Як і діяльність у цілому, мислення характеризується рухливістю складників: дії, автоматизуючись і позбавляючись контролю з боку свідомості, стають операціями; операції, підпорядковуючись меті, - діями. Проте реальний процес мислення здійснюється шляхом поєднання розгорнутих, усвідомлених, і згорнутих, неусвідомлюваних компонентів. При цьому і ті, й інші виконують функції прогнозування. Неусвідомлені компоненти мають свою логіку функціонування, наслідком якого можуть бути не прямі (ті, що шукаються), а побічні продукти. Останні інколи виявляються принципово новими, що характеризує процес їх досягнення як творчість.

 

 

 

 

3. Класифікація теорій мислення.

До числа найскладніших наукових проблем, над якими працюють психологи, філософи та культурологи, належить проблема мислення, зокрема, питання визначення його сутнісних механізмів, джерел активності

та функціонування, методів розвитку та функціонування.

Однією з перших теорій, яка історично склалась і до наших  днів значно впливає на психологічну науку, є асоціаністська теорія. Її основи були закладені Гобсом і розвинуті у ХІХ ст. в Англії Спенсером та Беном, у Німеччині – Гербартом, Ебінгаузом і Вундтом, у Франції – Теном. В її основу покладено поняття асоціації, яка розумілась як зв’язок між елементами психічної діяльності – відчуттями, уявленнями та поняттями, які виникають під впливом повторення їх поєднань у часі та просторі. Процес мислення з цих позицій як потік складних асоціативних ланцюжків, які протікають у свідомості. Джерело створення ідей, згідно з цим трактування , пересувалося  у зовнішній світ, вилучалось із свідомості суб’єкта назовні. Енергія створення внутрішніх психологічних зв’язків між елементами мислення привносилось ззовні потоком зовнішньодетермінованого досвіду та відчуттів. Детермінованість свідомості і творчості підсвідомими процесами підкреслювалась психологами-фрейдистами.

Концепція вторинної, похідної природи продуктів інтелектуальної  діяльності розвивалась у руслі  марксистської теорії відображення, в якій ідеї та поняття розглядались як відображення матеріального світу та суспільно-історичної практики (Маркс, Енгельс, Ленін та ін.).

Послідовне переведення  погляду на мислення як на потік  асоціацій стикається з невирішеними труднощами, перша з яких полягає у неможливості пояснити механізм виникнення нових ідей, тобто таких утворень, які б не траплялись у минулому досвіді суб’єкта, який пізнає. На другу трудність вказав А. Н. Леонтьєв. Асоціаністська концепція не дає змогу зрозуміти, “яким чином асоціації, які утворюють розумові процеси, набувають вибіркового і цілеспрямованого характеру [6, 19].

Аби наблизитися до розуміння  процесів творчого мислення, необхідно  відмовитися від уявлень про  вторинність, пасивність та зовнішню детермінованість інтелектуальної діяльності та визнати за нею здатність до активної самодетермінованості. З цього посилання виникли психологічні теорії, які протистоять асоціаністському розумінню мислення. До них належать роботи вюрцбюргської школи (Ах, Кюльпе, Мессер) та гештальтпсихології (Вертгеймер, Келер, Коффка, Левін, Дункер) [6, 20].

Вчені, що належали до вюрцбюргської  школи, показали неможливість зведення внутрішніх розумових процесів до простого асоціювання словесних понять, їх цілеспрямованість і самодетермінованість, а також притаманну їм безобразність.

Представники гештальтпсихології розглядали у якості механізму творчого мислення переструктурування проблемної ситуації у свідомості суб’єкта, здійснюване  не поелементно, а цілісно, у вигляді  цілісної форми, “гештальта”.

У результаті такого переструктурування виявляються нові, до того приховані  у вихідній ситуації відносини і  властивості, які слугують основою  для інтуїтивних прозрінь, творчих  рішень та нових ідей. Процес цей  не може бути виведеним з попереднього досвіду й асоціацій, він є результатом внутрішньої самодетермінуючої активності мислення [6, 20].

Близьким до викладеного  вище розуміння є інтуїтивістські теорії (представлені філософськи орієнтованими мислителями – Шеллінгом, Бергсоном та ін.). Бергсон протиставить інтуїцію логічному мисленню, вбачаючи її сутність у безпосередньому і цілісному розумінні об’єкта без попереднього навчання й логічного аналізу, шляхом “переплигування”через стадію дослідно-експериментального вивчення.

Різко антиасоціаністською  є теорія так званих “бісоціацій” (Кестлер, Роменець), у рамках якої розглядається механізм утворення нових ідей з ідей, які не пов’язані очевидною спільністю.

О. В. Губенко пропонує наступну класифікацію теорій мислення, в основу якої покладене джерело  енергії утворення продуктів інтелектуальної діяльності – нових понять, ідей та гіпотез. Згідно цієї ознаки теорії мислення