Сутність теорії конформізму Соломона Аша

 

Національний університет  «Острозька академія»

 

 

 

 

 

Реферат з курсу «Психологія  організацій» на тему:

Сутність теорії конформізму  Соломона Аша

 

 

 

Виконала 

студентка факультету політико-інформаційного менеджменту

групи Пс-31

Федорчук Світлана

 

Перевірив:

Карчевський Ігор Ростиславович

 

 

Острог, 2013

План

1. Вступ.
2. Визначення поняття «конформізм» у психологічній літературі.
3. Класичний експеримент та модель конформізму С.Аша.
4. Аналіз результатів експерименту та його критика.
5. Висновок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Напевно кожному знайома  така ситуація: як тільки оратор, що виголошував спірні ідеї, чи музичний ансамбль закінчують виступи, фанати, що сиділи в перших рядах, встають і починають плескати в долоні. Прихильники, що сидять трошки далі, слідуючи їх прикладу, також піднімаються зі своїх місць аплодуючи. І ось хвиля стоячих людей докочується до тих, хто в іншій ситуацій, не встаючи зі своїх зручних місць, повністю могли б обмежитися ввічливими оплесками. Ви сидите серед тих людей, і якась частина вас не хоче вставати («Я повністю не згоден з тим, що говорив цей оратор»). Але чи залишитесь ви сидіти, якщо і всі ті, хто сидить навколо вас, теж встануть? Бути «білою вороною» нелегко.

Коли спостерігаєш за подібними  проявами конформізму, мимоволі виникає  ряд запитань. По-перше, чому великій  різноманітності індивідуальностей  в багато чисельних групах їхня поведінка  є на стільки подібною? Чи можна  стверджувати, що інколи соціальний тиск може бути настільки сильним, що індивідуальні  відмінності можуть стиратись під  його впливом? Куди в такому випадку  зникають невиправні індивідуалісти? По-друге, чи насправді конформізм –  це так погано? Можливо, насправді  конформізм варто називати «груповою  солідарністю» чи «соціальною сприйнятливістю»? Так чи інакше, кожен з нас стикається із цим поняттям у своєму житті  і тому, кожному потрібно розуміти що воно собою являє.

Дослідженням конформізму, займалися багато вчених, серед яких С.Мілгрем, М.Шериф М.Дойч, Г.Джерард. Надзвичайно великий внесок у  дослідженні конформізму зробив американський психолог С.Аш. йому належить не лише великий теоретичний доробок, але й ґрунтовні експериментальні дослідження. Саме тому варто більш детально розглянути представлену ним всесвітньовідому теорію конформізму більш детально.

 

 

1. Визначення поняття «конформізм» у психологічній літературі.

Конформізм – це зміна поведінки чи переконань в результаті реального чи уявного тиску групи. Тобто, людина демонструє конформну поведінку в ситуації, коли надає перевагу вибору думки групи в збиток своїй власній. Важливо підкреслити, що з соціально-психологічної точки зору цікавими є лише ті випадки, коли такий вибір робиться людиною несвідомо, вона дійсно переконує себе що потрібно вибрати точку зору групи, а не демонструвати брехливу, цинічну поведінку. Для того, аби ці два явища не поєднувались в одне, прийнято говорити про конформність як рису особистості, схильність людини вирішувати конфлікти на користь групи і про конформізм як соціальну пристосовуваність. Спеціально організоване дослідження показало, що в різних ситуаціях відсоток людей, що демонструють конформні реакції, може коливатися від 15 до 80%. Це дозволяє вважати конформність важливим фактором соціальної поведінки людини.

Існує декілька різновидів конформізму:

1. Зовнішній конформізм називається поступливістю. Під поступливістю вчені розуміють таку поведінку індивіда, яка проявляється як зовнішнє слідування вимогам групи при одночасному внутрішньому неприйнятті їх. Ми поступаємося вимогам оточуючих для того, щоб заслужити винагороду чи уникнути покарання. Якщо наша поступливість являє собою відповідь на недвозначний наказ, то її можна назвати підкоренням.
2. В психології також відомий феномен малих поступок, коли люди, котрі погодилися виконати маленьке необтяжливе прохання, потім проявляють тенденцію поступатися більш серйозним вимогам чи «проханням». Людей поетапно втягують у виконання деструктивних для себе дій, котрі створюють внутрішнє протиріччя між їхніми установками та поведінкою.
3. Іноді ми самі щиро віримо в те, що нас примушує робити група. Ми можемо пити молоко, тому що вважаємо його корисним. Цей внутрішній, щирий конформізм називається схваленням. Якщо тлумачити це поняття, то під «схваленням» в психології розуміють поєднання поведінки, яка відповідає соціальному тиску, і внутрішньої згоди з вимогами останнього.

Таким чином, конформізм може проявлятися у двох формах – поступливості  та схвалення.

Протилежним конформізму  поняттям є поняття «незалежність», «самостійність позицій», «стійкість по відношенню до тиску групи».

Груповий тиск – це процес впливу установок, норм, цінностей та поведінки членів групи на думки та поведінку індивіда. М.Дойч та Г.Джерард розробили «інформаційну теорію конформності», у відповідності до якої були виділені два види групового впливу:

- нормативний (коли тиск  здійснює більшість і його  думка сприймається членом групи  як норма);

- інформаційний (коли  тиск здійснює меншість і члени  групи розглядають його думку  лише як інформацію, на основі  якої кожен самостійно  повинен  здійснити свій вибір).

Механізм впливу у цих  двох випадках відрізняється: більшість  в буквальному значенні слова  «давить» нормою, підкорюючи собі думку індивіда. Він при цьому змінює свою поведінку, демонструючи згоду, залишаючись «в середині» при власній думці. Саме це і означає зовнішній конформізм. Меншість лише пропонує індивіду нову інформацію, і, якщо індивід довіряє їй, він змінить свою думку, тобто, відбувається його «обернення», прийняття нової точки зору. В даному випадку демонструється внутрішній конформізм.

В дослідженні конформізму  знайдена ще одна можлива позиція, котра  була зафіксована на експериментальному рівні. Це – позиція негативізму. Коли група здійснює вплив по відношенню до індивіда, а він у всьому противиться цьому впливові, демонструючи на перший погляд абсолютно незалежну позицію, як би не було заперечує усі стандарти групи, то це і є випадок негативізму. Лише на перший погляд негативізм виглядає як крайня форма заперечення конформності. У дійсності, як це було показано в багатьох дослідженнях, негативізм не є справжньою незалежністю. Навпаки, можна сказати що це є специфічний випадок конформності, так би мовити, «конформність навиворіт»: якщо індивід ставить своєю метою будь-якою ціною протистояти думку групи, то він фактично знову залежить від групи, бо йому доводиться активно продукувати антигрупову поведінку, антигрупові позиції чи норми, тобто бути прив'язаним до групового думку, але лише з протилежним знаком (численні приклади негативізму демонструє, наприклад, поведінка підлітків). Тому позицією, яка протистоїть конформності, є не негативізм, а самостійність, незалежність.

Такими вченими як С.Аш, С.Мілгрем, М.Шериф, в результаті проведених досліджень були виділені наступні фактори, що впливають на прояви конформізму:

• емоційна віддаленість «жертви»;
• присутність «носія влади» та його легітимність;
• інституційність влади.

 

 

2. Класичний експеримент та модель конформізму С.Аша.

 

  Вперше модель конформності  була продемонстрована у відомих  експериментах С. Аша, здійснених  в1951 р. Експерименти ці вважаються  класичними, незважаючи на те, що  вони піддалися досить серйозній  критиці.

Досліди Соломона Аша виникли як критика на досліди Музафера Шерифа (конвергенція до групової норми відбувається завжди, проходить крізь свідомості індивідів, її «післядія» зберігається дуже довго) та незгода з існуючим поясненням конформності

Аш заперечував те, що вплив в групах - ірраціональний, підсвідомий процес, який передбачає довільне підпорядкування соціальному тиску. Він стверджував, що конвергенція в експериментах Шерифа була раціональною спробою надати сенс неоднозначності спільному світу, в якому один і той же об'єкт судження передбачає згоду між тими, хто його сприймає.

Аш висловив думку про  те, що коли індивідууми зіткнуться з безумовно невірним груповим консенсусом (він назвав такий консенсус «суперечить фактом»), то вони не проявлять конформізм, і навіть в протилежність існуючим переконанням  - збережуть свою незалежність. На жаль, цей висновок дослідник спростував власним експериментом.

Щоб перевірити свою гіпотезу, він спланував серію цікавих експериментів. В цих експериментах випробуваним належало виконувати завдання, пов'язане з візуальним оцінюванням. У кожному дослідженні повинні були брати участь одночасно від 7 до 9 осіб, яким передбачалося пред'явити дві картки - у ліву і праву руки, на одній із них були зображені три лінії, на інших – одна (рис.1). Групі студентів пропонувалося визначити довжину пропонованої лінії.

Випробовувані повинні були вибрати з трьох ліній ту, яка дорівнює зразку, і по черзі вголос висловити свою думку. (Порядок «виступів» випробовуваних у всіх дослідах мав бути одним і тим же і визначався тим, як учасники розсядуться для проведення першого дослідження.) Усього передбачалося провести 18 досліджень.

Рис.1. Експеримент  Соломона Аша з вивчення конформізму.

 

У дійсності серед учасників  експерименту був тільки один справжній  випробуваний, і він завжди відповідав на запитання передостаннім. Решта  були помічниками експериментатора, проінструктованими наступним чином: в 12 дослідженнях (ці дослідження були названі «критичними) всі вони одностайно повинні були дати невірну відповідь, причому 6 разів вони повинні були вибрати більш довгу лінію і 6 разів - більш коротку. Контрольні досліди показали, що, виконуючи подібне перцептивне завдання поодинці, без жодного тиску з боку групи, випробовувані легко справляються з ним і дають правильну відповідь: кількість помилкових відповідей було менше 1%.

Аш спланував подібну  експериментальну роботу, щоб отримати відповідь на наступне питання: чи погодиться випробуваний під час критичних досліджень з одностайним неправильною відповіддю групи чи залишиться самостійним, не залежним від неї, і дасть правильну відповідь?

Підсумком серії оригінальних досліджень були наступні результати По-перше, близько третини відповідей під час серій критичних досліджень свідчили про конформність випробовуваних по відношенню до думки групи. Ця цифра неодноразово підтверджувалася протягом усього дослідження. По-друге, досліджувані дуже істотно відрізнялися один від одного. Приблизно четвертої частини з них не виявляла ніякої схильності до конформності і у всіх дослідженнях давала не залежні від груп відповіді, в той час як приблизно така ж кількість погодилося з групою в 8 дослідженнях і навіть частіше.

Одна третина випробуваних погоджувалася з думкою групи  в половині досліджень або навіть частіше. Незначне число випробовуваних (6 з 133 чоловік, що ввійшли в три експериментальні групи) погодилося з думкою групи у всіх дослідах. Коли експерименти були завершені, Аш і його колеги, проінтерв'ювала учасників, прийшли до висновку, що незгода з групою бентежить людей, вони відчувають невпевненість у собі і сумніваються в своїй правоті. Випробовуваних хвилював конфлікт зі своїми групами, і вони намагалися знайти цьому пояснення; по мірі того як розбіжність у відповідях тривали, хвилювання випробовуваних наростало, вони починали сумніватися в точності своїх суджень, і їм все важче ставало долати спокусу приєднатися до думки більшості. Врешті-решт вони починали бентежитися, ставали недовірливими, відчували себе самотніми, і у них з'являвся страх перед суспільною думкою.

Більшість досліджуваних переживали емоційний і когнітивний конфлікт, не розуміючи, хто правий, а хто помиляється, і «конфлікт конформізму», оскільки у них не було іншого виходу, крім як покластися на те, що вони бачать, і піти проти групи або погодитися з нею, хоч вона і помиляється. Різниця між «незалежними» і «поступливими» проявлялося в тому, як вони справлялися з цим конфліктом конформізму. Серед «незалежних» були різні люди: одні твердо стояли на своєму, інші відчували емоційний дискомфорт, але вели себе так, що їх бажання зберегти індивідуальність було очевидним, треті демонстрували неабияку частку сумнівів і напруга, але були повні рішучості давати адекватні відповіді. «Лагідні» теж керувалися різними міркуваннями. Складалося таке враження, що менша їх частина страждала спотвореним сприйняттям, оскільки вони клялися, що насправді бачили саме те, про що повідомляла група, більша ж частина поступливих знала, що бачила лінії не так, як їх бачили інші члени групи, але вважали своє сприйняття - на відміну від сприйняття більшості - невірним. Серед «поступливих» було і чимало досить цинічних людей: вони не вважали, що група права, але не хотіли «висовуватися», свідомо не бажали демонструвати свою відмінність від інших і боялися насмішок з боку групи, яка могла злічити їх «неповноцінними».