Судово-медичне дослідження психопатій

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

 дисциплина «СУДОВА МЕДИЦИНА ТА ПСИХІАТРІЯ»

 

                                                                8 варіант

 

(2012)

                                                          Зміст

Теоретичне  питання:

1. Судово-медичне дослідження психопатій……………………….....................3

 

Практичне завдання:

2. Встановить давність настання смерті за характеристикою наявних трупних явищ.

Розвиток процесу гниття. Виражене гнильне розм’якшення трупу…………................................................................................................................7

1) Пізні абсолютні  ознаки смерті……………………………………………………7

 

Література....................................................................................................................12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Теоретичне  питання:

1. Судово-медичне дослідження психопатії.

Судово-психіатрична експертиза призначається за наявності сумнівів психічного здоров'я у підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих та свідків.

 Приводами для призначення психіатричної експертизи можуть бути:

а)заяви обвинуваченого або його родичів про те, що він  знаходиться (знаходився) на лікуванні  в психіатричній лікарні;

б) вказівки тих чи інших  осіб на дивацтва поведінки обвинуваченого;

в) невмотивований або особливо жорстокий характер злочину;

 г) відомості про  перенесені даною особою травми  головного мозку; 

д) дивацтва поведінки  суб'єкта на попередньому слідстві або  в суді.

 Судово-психіатрична  експертиза проводиться за постановою  слідчого, прокурора, органу дізнання, ухвалою суду або за визначення (постанови), винесеного одноосібно суддею у справі приватного звинувачення, або в порядку досудової підготовки цивільної справи. Її може проводити тільки лікар-психіатр, тобто особа, яка має вищу медичну освіту та спеціальну підготовку з психіатрії. Виробництво судово-психіатричних експертиз покладено на психоневрологічні установи - психіатричні лікарні, психоневрологічні інститути та диспансери.

Адміністративне (оперативне) керівництво даної експертизи та контроль за ній здійснюється Міністерством охорони здоров'я і медичної промисловості через обласних, міських психіатрів.

Основними завданнями судово-психіатричної експертизи є:

1. Визначення психічного  стану та висновок про осудність підозрюваних, обвинувачених, підсудних, щодо яких в органів дізнання, слідства і суду виник сумнів у їх психічне здоров'я, а також висновок про необхідність застосування медичних заходів щодо осіб, визнаних неосудними або захворіли психічною хворобою після скоєння злочину.

  2. Визначення психічного стану свідків і потерпілих та висновок про здатність обстежуваного правильно сприймати, запам'ятовувати і відтворювати обставини, що мають значення для справи, у випадках, коли в органів слідства і суду виникають сумніви у психічній повноцінності зазначених осіб.

  3. Визначення психічного  стану позивачів, відповідачів, а  також осіб,щодо яких вирішується  питання про їх дієздатності.

 При вирішенні зазначених  задач застосовуються медичний  і психологічний критерії. З допомогою медичного критерію встановлюється вид душевного нездоров'я:

а) хронічна душевна хвороба (шизофренія, епілепсія та ін);

б) тимчасовий розлад душевної діяльності (реактивний психоз, невроз тощо);

в) недоумство;

г) інший хворобливий стан (психопатія,інфантилізм). За допомогою психологічного критерію оцінюється, важкість ураження інтелектуальної або емоційно-вольової сфери випробуваного.

 Об'єктами  досліджень при виробництві даної  експертизи крім самого випробуваного  (під експертного) зазвичай є: 

а) копії протоколів (витяги з протоколів) допитів підозрюваного (обвинувачуваного),його родичів, друзів, знайомих, які містять дані про стан душевного здоров'я підлягає дослідженню особи, його відставання в розумовому або фізичному розвитку, перенесені ним захворюваннях, травмах,успішності у навчанні, службі в армії, взаєминах з людьми в побуті і на роботі, особливості пам'яті та мислення, ставлення до споживання алкоголю і наркотиків, поведінці напередодні розслідуваного злочину і після його вчинення;

б) листи, щоденникові записи, що свідчать про дефекти душевного здоров'я автора;

в) підтверджує це ж  характеристика з місця роботи;

г) медичні документи (історія хвороби з психіатричної лікарні, амбулаторна карта з психоневрологічного або наркологічного диспансеру).

1. Стаціонарна. Проводиться при необхідності ретельного і щодо тривалого дослідження під експертного в умовах стаціонару,при сумніві слідчого або суду в правильності висновку за результатами експертизи, проведеної поза стаціонару.

 У постанові слідчого  або прокурора або визначення суду про призначення психіатричної експертизи повинна бути обґрунтована необхідність виробництва досліджень в стаціонарних умовах, стаціонарна психіатрична експертиза обвинуваченого (підозрюваного), не міститься під вартою, може бути здійснена лише з санкції прокурора (ст. 188 КПК України).

 Стаціонарну експертизу  потерпілих та свідків можна  зробити тільки за їх згодою. Виключення становлять випадки, коли відповідно з медичними правилами обов'язкове їх госпіталізація.

 Для виробництва стаціонарних психіатричних експертиз обвинувачені,перебувають під арештом, зберігаються у спеціально обладнані, що охороняються відділення психіатричних лікарень або в спеціальні палати психіатричних (психоневрологічних) відділень лікарень загального типу. Одночасне утримання осіб, які притягувалися до відповідальності за одним і тим же по справі, не допускається.

 Стаціонарна експертиза  проводиться комісією у складі  зазвичай трьох лікарів-психіатрів (голови, доповідача і ще одного члена комісії), а в особливо складних випадках - комісією розширеного складу.

 Термін стаціонарного  дослідження не повинен перевищувати 30 днів, про те за вмотивованим висновком комісії експертів цей термін може бути продовжений особою (органом), що призначив експертизу.

 2. Амбулаторна. У рамках експертизи даного виду відповідні питання вирішуються в амбулаторних умовах. Такі експертизи проводяться комісіями у складі не менше трьох лікарів-психіатрів - голови та двохчленів комісії, один з яких виконує функції доповідача. Максимальний строк виробництва амбулаторної експертизи становить 20 днів.

Матеріали, яких бракує для дослідження, повинні бути своєчасно запитані в особи (органу), яка призначила експертизу. Їх ненадходження до протягом 30 днів є підставою для висновку про неможливість дати висновок.

 Переконавшись у  неможливості вирішити поставлені  питання в амбулаторних умовах, експертна комісія може дати висновок про необхідність виробництва стаціонарної експертизи.

 3. Експертиза за місцем розслідування або розгляду кримінальної справи.

Така експертиза можлива  в кабінеті слідчого, відповідному приміщенні ізолятора тимчасового утримання, у судовому засіданні. Вона проводиться в порівняно простих випадках, одним лікарем-психіатром або комісією в кількості не менше трьох лікарів.

 Необхідність проведення  психіатричної експертизи в судовому засіданні зазвичай буває обумовлена наступними чинниками:

а) сумнівом у правильності раніше даного висновку;

б) наявністю ознак  зміни психічного стану під експертного;

в) появою нових даних, які можуть мати значення для правильного вирішення справи. За результатами експертизи розглянутого виду дається письмовий висновок. Будучи складено в судовому засіданні, воно в міру необхідності роз'яснюється експертом (експертами).

 При неможливості  вирішення поставлених питань в межах такої експертизи дається висновок про необхідність виробництва амбулаторної або стаціонарної експертизи.

4. Заочна. Проводиться в нескладних випадках, коли:

а) безпосереднє дослідження суб'єкта неможливо, наприклад, через смерть потерпілого;

б)можна обійтися без  безпосереднього дослідження обвинуваченого, підозрюваного, свідка або потерпілого.

 Проводиться одним  експертом або комісією з декількох  лікарів - психіатрів у кількості не менше трьох осіб, шляхом вивчення матеріалів справи.

 

 

 

 

Практичне завдання:

2. Встановить давність настання смерті за характеристикою наявних трупних явищ.

2.1. Розвиток процесу гниття. Виражене гнильне розм’якшення трупу.

1) Пізні  абсолютні ознаки смерті

 Пізніми називають трупні  зміни, які виникають на 2-3-ю добу після смерті. Їх поділяють на дві групи: руйнівні і консервувальні. До руйнівних змін належать гниття, пошкодження трупа рослинами і тваринами, а до консервувальних - жировіск, муміфікація, торф’яне дублення, штучне консервування і збереження трупа в певних середовищах (в холоді, соляних чи інших розчинах).

 Гниття трупа - це складний мікробіологічний процес, при якому за участю мікроорганізмів відбувається розпад органічних азотистих, головним чином білкових, речовин. Аеробна флора зумовлює швидкий перебіг гниття, тоді як анаеробна - повільний. Внаслідок гниття органічних речовин утворюються амінокислоти, органічні кислоти, сірководень, метан, аміак, вуглекислий газ, меркаптани, а також отруйні речовини - птамаіни, які за хімічними і фізіологічними властивостями нагадують алкалоїди, а також холін, бетаїн, путресцин, кадаверин, його ізомери, нейридин та саприн. Газоподібні продукти гниття переходять у повітря, розчинні - всмоктуються у землю, і з часом від білкової маси нічого не залишається.

 Процеси гниття перебігають з різною інтенсивністю, яка зумовлюється рядом чинників. Так, найінтенсивніше воно відбувається при температурі +25-35°С. За умов низької (0°С) і високої (+60°С) температури гниття припиняється. Інтенсивність гниття залежить також від середовища, в якому воно відбувається. Так, на повітрі гниття відбувається особливо швидко, у воді в 2 рази, а в землі у 8 разів повільніше, ніж на повітрі. Прискорюють процес гниття масивні пошкодження шкіри, інфекційні хвороби тривала агонія. Якщо ж смерть настала внаслідок кровотечі, отруєння чадним газом, миш’яком, то швидкість гниття уповільнюється.

 

  Гниття складається з трьох  етапів:

 - утворення газів;

- розм’якшення тканин;

- розчинення тканин.

 З настанням смерті  в травному каналі і дихальних  шляхах внаслідок гниття утворюються гнильні гази, які вже наприкінці доби виходять у повітря з отворів трупа. У цей час від трупа можна відчути специфічний запах сірководню.

 Перші наявні ознаки  гниття з’являються у товстій  кишці, внаслідок чого через  24-36 год. після смерті виникає зелене забарвлення шкіри, передньої черевної стінки в правій підчеревній ділянці тіла трупа. Воно зумовлюється тим, що сірководень, який утворився у товстій кишці, сполучається з гемоглобіном із утворенням сульфгемоглобіну. Далі залізо, яке вивільняється при розпаді гемоглобіну, сполучається з сірководнем і інтенсивність зеленого забарвлення посилюється. На 3-5-у добу воно поширюється по всьому животу і переходить на статеві органи. У цей же час трупні плями набувають брудно-зеленого кольору. Шкіра трупа повністю стає зеленою в середньому на 8-12-у добу після смерті.

 Внаслідок поширення  мікроорганізмів по судинах на 3-4-у добу виникає гнильна венозна  сітка в ділянці живота і  стегон. Поступове накопичення гнильних  газів у черевній порожнині призводить на 4-5-у добу до різкого здуття живота. Гнильні гази, поширюючись підшкірною клітковиною, спочатку спричиняють утворення у ній гнильної емфіземи підшкірної жирової тканини, а надалі всіх тканин, внаслідок чого на 2-му тижні після смерті тіло трупа набуває величезних розмірів. Поряд із гнильною емфіземою виникають гнильні пухирі з рідиною, які лопаються та оголяють розташований під епідермісом шар шкіри.

 У цей час із  отворів рота, носа, відхідника, статевої  щілини, гнильних пухирів і тканин витікає брудно-червона сукровиця. На 3-му місяці після смерті розміри гнильно зміненого трупа зменшуються, а внутрішні органи і тканини перебувають у стані гнильної деструкції. Вони стають пінявими, брудно-зеленого кольору і, поступово розпадаючись, нагадують напіврідку слизьку масу. Проте гниття внутрішніх органів відбувається нерівномірно. Насамперед воно починається у кишках, потім переходить на печінку, селезінку, кров, мозок, підшкірну жирову клітковину. Досить повільно гниють нирки, сечовий міхур, серце, судини і несептична матка.

 Протягом 2 місяців  (якщо смерть настала влітку) або  протягом року (в разі смерті  взимку) відбувається часткове скелетування  трупа, проте зв’язковий апарат  ще зберігається. Якщо ж труп  лежить на землі, то через  1-3 роки відбувається повне його скелетування.