Суб'єктна парадигма в психології і акмеології

Для визначення якості суб'єкта потрібні кожного разу певні критерії: суб'єкт діяльності вимагає одних, суб'єкт спілкування — інших і так далі Але якщо Б.Г.Ананьєв мав на увазі, що раз здійснюється діяльність, особа тим самим вже може бути названа її суб'єктом, то на сучасному етапі розробки категорії суб'єкта діяльності необхідно ввести критерії, згідно з якими один спосіб її здійснення дозволяє говорити про суб'єктний характер, а інший - ні (пасивний, виконавський, що дає суб'єктивно незадовільний результат і об'єктивно непридатний продукт). Якщо в діяльності не відбувається розвиток особи, некоректно говорити про неї як суб'єкта цієї діяльності. Результатом діяльності, здійсненою особою як суб'єкт, і є її новоутворення, розвиток її здібностей. Ці критерії і вивчає і розробляє акмеологія в області організації професійної діяльності (А.А.Деркач, ЕА.Клімов, В.Г.Зазикин, А.К.Маркова і ін.). Ці критерії розроблені на кафедрі акмеології і психології професійної діяльності її колективом під керівництвом А.А.Деркача і розкриті в таких поняттях, як «алгоритм» діяльності, «професійна культура», «компетентність», оптимальне використання психологічних і особових «ресурсів», особово-психологічне, професійне і так далі «забезпечення діяльності». Довільно регулюючи свої психічні особливості в потрібному напрямі, особа тим самим забезпечує регуляцію своїх дій, вчинків, які, у свою чергу, цілеспрямовано змінюють об'єктивну дійсність, її ситуації.

Ананьєвське  поняття   «Суб'єкта  спілкування»   реалізується в безлічі конкретних дослідницьких напрямів, ліній (А.А. Бодальов і ін.). Інтеракція вивчається в контексті розробки управлінського підходу (А.А.Деркач і ін.) в різних системах, де поняття суб'єкта пов'язане з принципом оптимізації управлінських рішень, їх оптимальній реалізації, способів взаємодії усередині спеціальних груп (команд) (Ю.В.Синягин) і вирішуваних ним завдань в різних сферах соціального життя суспільства і т. д.. Поняттям спілкування в сучасній акмеології охоплюється і уявлення про спільність як єдиного суб'єкта, перед яким встають завдання її оптимальної конструктивної організації [4, с.161].

Само поняття «організація» (у інструментальному сенсі) сьогодні розглядається в акмеології (на відміну від американської моделі) з позицій суб'єктного підходу, що враховує і етапи, і рівні її розвитку і вирішувані на цій дорозі протиріччя.

Ананьївське поняття «Суб'єкта пізнання» сьогодні розробляється як поняття «Соціального мислення особи» (К.А.Абульханова). Останнє розкриває соціальну позицію суб'єкта, з якою здійснюється ним пізнання дійсності, що визначає активний (мислення) — пасивний (розуміння) спосіб пізнання, потребу і здібність до свідомого мислення, об'єктом якого стають соціальні завдання, проблеми людей, їх стосунки, особа і власне життя особи. Концепція соціального мислення розкриває його склад (процедури — проблематизації, інтерпретації, репрезентації, категоризації), способи зв'язку складових, а також такий взаємозв'язок особи і її соціального мислення, при якій вона лише і може бути кваліфікована як його суб'єкт.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Акмеологія як і будь-яка інша область наукового пізнання має не тільки загальнонаукові принципи, але і конкретні дисциплінарні особливості, які характеризують її як специфічну галузь. Було доведено, що в акмеології є як мінімум три науково-методологічних орієнтири, а саме:

– природничо-наукова орієнтація;

– суспільно-гуманітарна орієнтація;

– технологічна орієнтація.

Природничо-наукова орієнтація в акмеології виражається в тому, що вона використовує дисциплінарні стандарти, які склалися в класичному природознавстві (експерименти, закономірності, математична достовірність). При аналізі акмеологічних проблем (природи обдарованості, генетичних і психофізичних компонентів професійної майстерності) використовуються знання у сфері вікової фізіології, генетики, психофізіології праці.

Суспільно-гуманітарна орієнтація проявляється полягає у тому, що належачи до наук про людину, акмеологія відособлюється від суспільних наук і формується в якості самостійної дисципліни. Тобто, ще до виникнення акмеології психологи, соціологи, педагоги вивчали питання професіоналізму, творчості, навчання дорослих, проте дослідження, проведені безпосередньо акмеологію є глибокими та специфічними.

Технологічна орієнтація акмеології проявляється в безпосередній взаємодії з технічними науками (кібернетикою, інформатикою) а також використовуються в акмеології алгоритмічні стандарти.

Акмеологія як наука із комплексу людинознавства має різноманітні міжпредметні зв’язки з іншими науками. Родовою наукою для акмеології є психологія психологічні знання постійно використовуються в акмеологічних дослідженнях.

 

 

Список використаних джерел.

1. Акмеологія з основами психології кар’єри : Навч.-метод. посіб. / [Уклад.: О.М.Гавалешко та ін.]; Чернів. нац. ун-т ім. Ю.Федьковича. — Чернівці: Рута, 2004. — 83 с..
2. Акмеология : Учебник. / [К.А.Абульханова, О.С.Анисимов, В.Г.Асеев и др.]; Под общ. ред. А.А.Деркача. — М.: РАГС, 2004. — 681 с. — (Учебники Российской академии государственной службы при Президенте Российской Федерации / Редкол.: Д.А.Медведев (пред.) и др.).
3. Архипова, Світлана Петрівна. Основи акмеології : Навч. посіб. / Черкас. нац. ун-т ім. Богдана Хмельницького. — Черкаси, 2004. — 118 с.
4. Деркач, Анатолий Алексеевич. Акмеология : [Учеб. пособие для студентов вузов, обучающихся по направлению и спец. психологии] / А.А.Деркач, В.Г.Зазыкин. — СПб. и др.: ПИТЕР, 2003. — 252 с. — (Учебное пособие).
5. Ермолаева, Марина Валерьевна. Основы возрастной психологии и акмеологии : Учеб. пособие. — [М.]: Ось-89, [2003] — 414 с.