Старість як етап онтогенезу

Смерть є не просто закінченням життя. Вона тісно пов'язана з народженням і життєвим циклом. Наприклад, для китайської культури притаманна традиція, згідно з якою у разі смерті дідуся та бабусі онуки відповідного віку створюють сім'ю та народжують дітей. Існує також традиція називати дітей іменами близьких людей, які пішли із життя. Нове народження означає оновлення та зв'язок між поколіннями. А народження і смерть утворюють нескінченний ланцюг життя сім'ї, роду, нації, людства.

9. Особливості взаємодії зі старими людьми

За світосприйняттям, життєвою активністю, оцінкою життєвих реалій інших людей, самооцінкою особистість у старості може виявляти ознаки, які даватимуть підстави зарахувати її до одного з таких типів:

1) вічно молоді старі люди. Характеризуються  незгасаючим інтересом до життя, відсутністю егоїзму, умінням нести  світло в душі, дарувати радість  іншим. У спілкуванні з ними необхідно намагатися бути гідним їх, постійно вчитися в них вищої мудрості, духовності;

2) нестерпні, важкі старі люди. У  їх поведінці переважають нетерпимість, злоба, почуття помсти. У взаємодії  з ними краще не резонувати, не втягуватися в конфлікти, з'ясування стосунків, виправдовування, а навчитися вибудовувати захист проти їх дріб'язковості, істеричної соціальної активності;

3) звичайні старі люди. Вони сприймають  свій вік як даність, по-різному  переживаючи неміч, хвороби, намагаючись  не створювати проблем іншим. Співучасть, доброзичливе спілкування з ними додає їм оптимізму.

У взаємодії зі старими людьми психологи рекомендують:

- долати роздратування через  сповільнений темп їхнього життя, "старомодні" звички, мислення, світоглядні  розбіжності;

- не "боротися" з ними, а пробачати, забувати їхні претензії, не намагатися  переконувати, а зосередитися на  виконанні обов'язку перед ними, догляду за ними;

- постійно виражати любов (дотики, поцілунки, теплі слова, подарунки);

- виявляти повагу, шанобливе ставлення (бути ввічливим, не допускати зневажливих висловлювань, запитувати їхню думку і просити порад, не перетворювати це на гру чи формальність, а враховувати сферу найбільшої їхньої компетентності);

- турбуватися про організацію  їхнього життя, встановлення раціонального і зручного розпорядку дня. Підтримувати їх ініціативу, активність, заохочувати до самообслуговування;

- створювати доброзичливу атмосферу  і дотримуватися оптимістичного  стилю спілкування в родині; ділитися  радісними звістками, уникати зайвої драматизації подій у проблемних ситуаціях. Неприйнятний прихований мотив - "Скільки йому (їй) залишилося, що їй (йому) треба?";

- бути уважним, що запобігає  виникненню почуття підозри, виключеності  із сімейного життя; розмовляти  з ними ("маленькі новини" створюють у старих відчуття активного життя), вислуховувати їх;

- проявляти спокій і терпіння, прийняти людину в її новій  якості: з одними "розпорядженнями" активно погоджуватися, дякувати  за розумну пораду, від деяких  проблем відвернути увагу, а решту розв'язати без коментарів, обговорень чи виправдань; не брати на себе відповідальність за їхнє життя, але завжди бути поруч, щоб допомогти і підстрахувати;

- дбати, щоб у житті літньої  людини були захоплення, здорові  розваги, улюблена справа, нові враження. Активне заняття інтелектуальною працею спричиняє ясність розуму, пригальмовує процеси старіння;

- не потурати в некрасивих  вчинках, негарних почуттях, примхливості, істеричності. Однак неприпустимі  і покарання людей похилого  віку. Регулярна похвала доречна і корисна;

- допомагати у вирішенні світоглядних  питань, знаходженні душевного спокою, прийнятті неминучості смерті, складанні  заповіту для молодих, відвідуванні  церкви, читанні філософської літератури  тощо.

Діючи з позиції любові і вдячності, діти не повинні віддавати батьків похилого віку на опіку іншим людям чи у спеціальні установи. Піклування про літніх людей зміцнює моральне і духовне здоров'я дітей та суспільства.