Старість як етап онтогенезу

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 07 Апреля 2014 в 19:05, лекция

Краткое описание

Загальна характеристика періоду старості
Особливості Я-концепції і розвитку особистості в період старості
Особливості життєдіяльності і спонукальної сфери людини у старості
Особливості пізнавальних процесів у старості та фізіологічні обмеження і особливості поведінки людей похилого віку
Емоційна сфера людини у старості та задоволеність життям у старості
Значення сім'ї для людини похилого віку
Особистість і здоров'я старих людей
Вмирання і смерть старих людей
Особливості взаємодії зі старими людьми

Прикрепленные файлы: 1 файл

Starist_yae_etap_ontogenezu.doc

— 142.50 Кб (Скачать документ)

Задоволеність життям у старості

Старість пов'язана не тільки з багатьма новими проблемами, вона обдаровує людину філософським баченням життя, умиротвореністю, терпеливим, розважливим ставленням до подій у світі і до людей, які її оточують. За відсутності значних проблем зі здоров'ям, наявності матеріального благополуччя, злагоди в родині багато людей справді проживають щасливу старість.

Задоволеність життям у старості особливо залежить від матеріального становища. Погіршення фінансових можливостей часто спричинює зниження самооцінки, появу відчуття залежності, депресивних станів. Послабити вплив фінансових проблем на задоволеність життям літньої людини можуть ефективна соціальна політика держави, чуйність, підтримка з боку родичів і близьких.

Ставлення літньої людини до свого становища залежить і від особистісного чинника. Наприклад, людина з поганим станом здоров'я і фінансовими проблемами легше переживає погіршення здоров'я і матеріального добробуту, ніж ті, хто перебуває у кращому за цими критеріями становищі, оскільки вона вже звикла до таких змін.

Виконання фізичних вправ, посильна праця також приносять задоволеність життям. Не обов'язково вони повинні бути колективними. Навіть відкритий доступ до персональних комп'ютерів, згідно з даними досліджень, позитивно впливає на рівень задоволеності старістю мешканців будинку літніх людей.

На початку XXI ст. в Україні спостерігається низький рівень задоволеності людей похилого віку своєю старістю. Вони очікують 'її зі страхом, особливо бояться захворіти, зіткнутися з матеріальними нестатками та самотністю.

Основними чинниками незадоволення старістю є:

- економічна і соціальна незахищеність  старих людей (низькі пенсії, відсутність  системи соціальних послуг і  відповідних прав тощо), байдужість суспільства до проблем цієї категорії людей;

- заклопотаність життєвими проблемами  людей, в результаті чого вони  не можуть приділити своїм  літнім батькам належної уваги;

- суперечність між засвоєними  у попередні роки цінностями і тими, що культивуються у суспільстві;

- маніпулювання старими людьми  з боку політиків;

- негативний вплив засобів масової  інформації;

- зруйнованість у родинах зв'язків  між поколіннями, що звужує можливості  спілкування старих людей;

- відсутність соціально-психологічної служби допомоги людям старого віку.

Якщо людина внутрішньо готова сприйняти свій вік, змістовно і результативно прожила попередні роки, має дружню родину, зберегла інтерес до спілкування, посильних для її віку занять і не позбавлена змоги щодо задоволення його, то і в старості вона відкриватиме нове у світі і в собі, радітиме життю, успіхам своїх рідних і близьких, збагачуватиме їх своїм досвідом, відчуватиме свою потрібність для них, від чого почуватиметься щасливою.

 

6. Значення сім'ї для людини похилого віку

З певного віку непересічною цінністю для людини стає сім'я, задля єдності і благополуччя якої вона живе і працює, обстановка в якій може додавати їй сил і відчуття усіх барв життя або пригнічувати, кидати її в депресивні стани. Особливо важливе значення має сім'я для людей похилого віку, хоч багато з них зустрічають свою старість одинокими.

Стосунки старих людей з рідними

Багато старих людей в сімейних стосунках прагнуть поєднувати свободу й активність. У багатьох західних країнах вони надають перевагу незалежному життю, вважаючи важливим, щоб діти або близькі родичі мешкали неподалік. Майже у 80% випадків батьки живуть з одним зі своїх рідних на відстані, яку можна подолати за 30 хв.

Цінність сімейної підтримки залежить від соціального стану сім'ї. Згідно з дослідженнями шведського психолога Пітера Сандстрома (нар. 1939), географічна віддаленість між літніми людьми та їхніми родичами є звичною переважно для представників середнього класу, менше - для робітників. Ймовірно, спричинене це неоднаковими матеріальними можливостями.

Загалом, старі люди більше прагнуть активної взаємодії з членами сім'ї, а усамітнення забезпечує їм особистісну свободу. Сім'я для них є опорою. Однак не завжди сім'я здатна вирішити їхні проблеми. Нерідко опікуни є також уже немолодими людьми (одне із подружжя) або людьми зрілого дорослого віку (діти). їх переслідують свої проблеми, в багатьох ослаблене здоров'я. Тому інколи люди старого віку відчувають розчарування через нереалізовані сподівання, що може зруйнувати стосунки в родині.

У зв'язку зі зниженням рівня народжуваності літні люди мають менше родичів, від яких можуть очікувати підтримки. В такому разі їхнє становище значною мірою залежить від рівня пенсійного забезпечення та добробуту в державі.

Великою радістю на старості є онуки і правнуки. У багатьох бабусь і дідусів налагоджуються з ними дружні стосунки. Ці стосунки часто відіграють домінуючу роль у спонукальній сфері людей похилого віку, дають їм відчуття особистісного та сімейного оновлення, вносять різноманітність у їхнє життя, надають йому сенсу, є ознакою довголіття, яким можна гордитися. Дідусі і бабусі виконують важливі соціальні ролі, які мають різну мотиваційну спрямованість:

1) присутність. Зумовлена прагненням  бабусі і дідуся створити спокійну обстановку, особливо за наявності загрози розпаду сім'ї. Вони намагаються зберегти стабільність у родині, стримуючи внутрішні конфлікти;

2) сімейна "національна гвардія". Деякі бабусі і дідусі охоче  беруть активну участь у житті  родини, віддаючи себе вихованню підростаючого покоління;

3) арбітри. Бабусі і дідусі прагнуть  зберегти сімейні духовні цінності, підтримувати цілісність, спадкоємну  єдність родини, намагаються владнати  конфлікти між своїми дорослими  дітьми і внуками, вважаючи, що  мають більше досвіду та можуть подивитись на проблему збоку;

4) зберігачі сімейної історії. Багато  бабусь і дідусів, дбаючи про  наступність між поколіннями, передають  онукам сімейну спадщину і  традиції.

Кожна з цих ролей може бути реальною чи символічною, що залежить від родинних традицій, старань і умінь літніх людей реалізувати задумане, зацікавленості, уважності представників молодших поколінь до цих питань.

Подружні стосунки людей у старості. Подружні стосунки людей похилого віку, як правило, стають теплішими, оскільки багатьох із них тривожить похмура (у фінансовому, емоційному аспектах) перспектива життя. Вони часто думають про власну смерть, з гіркотою очікують її наближення. Але, мабуть, найбільше їх тривожить можливість овдовіти. Переживання втрати залежить від того, наскільки сподіваною вона була. Так, стрес від смерті людини, яка тривалий час хворіла, може бути меншим, ніж від несподіваної смерті. Крім того, у літніх людей реакція на втрату шлюбного партнера менш гостра, ніж у молодих, оскільки вони є психологічно більш підготовленими до цього. Як свідчать дослідження, 20% овдовілих дуже важко переживають утрату, а в їхніх стосунках з оточенням усе більше помітні негативні прояви.

 

7. Особистість і здоров'я старих людей

Важливим фактором, який впливає на стан здоров'я, є якості особистості. Особливі ризики щодо його погіршення пов'язані з такими якостями особистості:

- рішучість, активність, честолюбність, схильність брати на себе надто  багато обов'язків, надмірна працьовитість, підвищене почуття відповідальності, обов'язку, висока вимогливість до себе;

- сумлінність, педантичність, прямолінійність, безкомпромісність, хворобливе реагування  на оцінку себе іншими людьми;

- зосередження уваги на негативних  емоціях, намагання звинувачувати  у всьому себе, стриманість, замкнутість, жорстке контролювання і пригнічення своїх емоції;

- непристосованість до мінливих  умов життя, нестійкість до неприємностей, невдач, агресії з боку інших, надмірна вразливість, тривожність, схильність у всьому поступатися  іншим;

- нездатність реалізувати свої емоції, бажання, претензії, невміння глибоко осмислити своє становище.

На здоров'я літніх людей особливо впливають звички. Корисні звички (систематичне виконання фізичних вправ тощо) сприяють підтриманню та поліпшенню здоров'я, фізичного і психічного самопочуття, збільшують тривалість життя. Безсумнівно, фізична активність з віком знижується. У старості людям важче виконувати вправи, які вимагають миттєвого вияву енергії (метання спортивних снарядів), ніж вправи, що потребують рівномірного її розподілу (біг на середні і довгі дистанції). Однак пенсіонери, які систематично роблять зарядку, мають високу реакцію, краще справляються із психомоторними завданнями.

Фізичне здоров'я людини у старому віці залежить від її психічного стану. Депресія або стрес можуть спричинити погіршення здоров'я, наприклад, послабити імунну систему. Не менш відчутною є і протилежна закономірність, за якою хвороби негативно впливають на психічний стан людини. Погіршення самопочуття у старості може бути спричинене хворобами і переживаннями, які людина перенесла у попередні періоди життя.

Вікова динаміка старіння може розгортатися в двох протилежних напрямах: конвергентному (такому, що зближує) і дивергентному (такому, що віддаляє) розвитках регуляторних систем. Ррозвиток суб'єкта творчої діяльності в період пізнього онтогенезу протистоїть біологічному геронтогенезу і може протидіяти процесові старіння індивіда.

Потенціал особистості як суб'єкта творчості в цей час є не тільки невичерпаним, а навіть може посилюватися в процесі діяльності (наприклад, заняття улюбленими справами, для яких не було часу у юні роки та у дорослості). Цьому також сприяє інтегрованість особистісних якостей суб'єкта спілкування, пізнання, творчості, що забезпечує довголіття і збереження індивідуальних властивостей у структурі людини. Самоорганізація життєдіяльності в період пізнього онтогенезу є найважливішою умовою довголіття, подальшого розвитку індивідуальності людини.

 

8. Вмирання і смерть старих людей

Смерть є незворотним припиненням усіх функцій організму, закінченням розвитку людини. У минулі часи люди більше знали про практичну сторону смерті, оскільки за тим, хто вмирав, здебільшого доглядали вдома рідні. Значна увага приділялася підготовленню тіла до поховання, обрядам, які йому передують. Сучасна цивілізація віддаляє живих від природного процесу вмирання та смерті.

Сприйняття кожною людиною наближення смерті є індивідуальним. З огляду на це психологи стверджують, що пристосування людей до смерті долає такі стадії:

1) заперечення. Людина відмовляється визнати можливість своєї смерті, шукає обнадійливих думок і діагнозів;

2) гнів. Усвідомлення неминучості  смерті і пов'язане з цим  руйнування планів викликають  у людини стан фрустрації - переживання  невдачі. Унаслідок цього її охоплюють  образа, гнів, заздрість до інших;

3) торги. Сподіваючись продовжити  своє життя, людина дає різні  обіцянки (кинути вживати алкоголь  чи палити, поглибити свою віру  в Бога тощо);

4) депресія. Свідченням ЇЇ є втрата  інтересу до життя, відчай, безнадія. Неминучість смерті, розлуки з рідними і близькими викликають у людини переживання горя;

5) прийняття. Людина вирішує змиритися  зі своєю долею та неминучістю  смерті, в її душі встановлюється  мир, і вона спокійно доживає  останні дні.

Цілком природно, що люди бояться смерті. Однак тих, хто дожив до старості, лякає не смерть сама по собі, а перспектива тривалого, болісного, нестерпного, тяжкого вмирання.

Усвідомлення наближення смерті спонукає літню людину реконструювати в пам'яті минуле, знову подумки пережити радісні хвилини та втрати. Огляд власного минулого наприкінці життя допомагає вирішити внутрішні конфлікти, переосмислити власне життя, оцінити свої можливості, зрозуміти себе, з'ясувати справжні цінності та значущі здобутки життя.

Останнім часом набули актуальності етичні проблеми вмирання і смерті. Серйозну полеміку викликає питання про право людини на смерть, на автоевтаназію - вкорочення собі віку у зв'язку з нестерпними муками від хвороб чи евтаназію - дії лікаря щодо припинення життя безнадійно хворих людей. Ця проблема не знаходить однозначного медичного, морально-духовного та правового вирішення в суспільстві. Традиційна медицина старається підтримати життя смертельно хворих за допомогою спеціальної апаратури, ігноруючи при цьому потреби людини в автономії і спілкуванні, виявленні почуттів і звичному оточенні, збереженні контролю за власним життям і поінформованості щодо стану власного здоров'я.

Створення оптимальних умов для вмираючої людини передбачає надання їй психологічної та соціальної допомоги. Побутує думка, що кожна людина має право померти без штучного продовження свого життя.

Ідея хоспісу (установи, що надає комплексну допомогу смертельно хворим людям та їх родинам) передбачає ставлення до смерті як до нормальної і природньої стадії життя, наближення якої необхідно сприймати з гідністю. Смерть так само природна, як і народження.

Перший хоспіс організували в Англії 1967 року. Метою його створення було допомогти смертельно хворим паці* єнтам прожити останні дні незалежно, безболісно подолати усі страждання (фізичні, моральні, соціальні і духовні). Працівники хоспісу підтримують рідних вмираючого пацієнта, їхні стосунки з ним. Конкретна допомога включає регулярні огляди лікаря, різні види терапії, послуги медсестри, психологічні, юридичні і фінансові консультації, послуги духовної особи, прибирання в помешканні, харчування тощо. Усе це полегшує останні дні людини, допомагає їй гідно зустріти смерть.

Информация о работе Старість як етап онтогенезу