Спілкування в підлітковому віці

ВСТУП

Потреба у спілкуванні  є внутрішньою основою особистих  взаємин між людьми. Ця основна  соціальна потреба виникає і  ясно проявляється вже на ранні етапах людського життя. Підґрунтям для  її розвитку. Як відзначав           Л. С. Виготський, є те, що будь-яка  потреба немовляти стає потребою в іншій людині. Поступово потреба  в спілкуванні змушує дитину шукати емоційний контакт не тільки з  дорослими, а й з однолітками, іншими дітьми. [6; с. 139-142.]

Актуальність теми: Підлітковий  період — визначений відрізок життя  людини між дитинством і зрілістю. У західній культурі він постійно подовжується, і повної згоди з приводу термінів його початку і завершення немає. Звичайно підлітковий період розглядається як проміжна ступінь між дитинством і дорослим життям, причому проходить він для кожного по-різному й у різний час, але, зрештою, більшість підлітків знаходять зрілість. У цьому змісті підлітковий період можна уподібнити перекиненому між дитинством і зрілістю мосту, по якому кожний повинний пройти, перш ніж стати відповідальною і творчою дорослою людиною.

Коли ми говоримо про труднощі підліткового періоду, маємо на увазі протиріччя, що загострилися, між поводженням підлітка і зовнішнім світом, насамперед вимогами соціального оточення. Аналогічне загострення протиріч настає і у внутрішньому світі підлітка, у його представленнях про себе і розумінні себе. І те й інше приводить до гострих чи тяжких переживань. Істотна неузгодженість між зовнішніми умовами і вимогами, власними можливостями (здібностями, способами поводження) і потребами, що змінилися, відбиває стан кризи. Різке ускладнення взаємин підлітка з зовнішнім соціальним середовищем означає, що для нього, говорячи словами Л. С. Виготського, ця ситуація є соціальною ситуацією розвитку. Головними ознаками кризи автор вважав наявність конфліктних відносин з навколишніми і глибокі емоційні переживання.

На мій погляд проблема взаємовідносин — головна потреба в підлітковому віці. Потреба в спілкуванні з однолітками, які не можуть замінити батьки, виникає дуже рано, ще в дитинстві, і з віком підсилюється. Вже в дошкільників відсутність суспільства однолітків негативно позначається на розвитку комунікативних здібностей і самосвідомості. Поводження ж підлітків по своїй суті є колективно-груповим.

Важко переоцінити цінність міжособистісного спілкування підлітків між собою. По-перше, спілкування з однолітками — це дуже важливий специфічний канал інформації; по ньому підлітки і юнаки дізнаються багато необхідних речей, яких по тим чи іншим причинам їм не повідомляють дорослі.

По-друге, це специфічний вид міжособистісних відносин. Групова гра й інші види спільної діяльності виробляють необхідні навички соціальної взаємодії, уміння підкорятися колективній дисципліні й у той же час відстоювати свої права, співвідносити особисті інтереси із суспільними. Позасуспільством однолітків, де взаємини будуються принципово на різних початках і статус треба заслужити і вміти підтримувати, дитина не може виробити необхідних дорослому комунікативних якостей. Змагальність групових взаємин, яких немає у відносинах з батьками, також служить коштовною життєвою школою.

По-третє, спілкування з однолітками — це специфічний вид емоційного контакту. Свідомість групової приналежності, солідарності, товариській взаємодопомозі не тільки полегшує підлітку автономізацію від дорослих, але і дасть йому надзвичайно важливе почуття емоційного благополуччя і стійкості. Чи зумів він заслужити повагу і любов рівних, товаришів, має для самоповаги підлітка вирішальне значення. [6; c. 43.] Питаннями взаємодії підлітків з однолітками і дорослими займалися багато дослідників у тому числі: Л.С. Виготський, Я. Л. Коломинський, А. В. Кірічук, Д Кун, Л. Фестінгер, Піаже, Девід Елкінд і Е. Гофман, X. І. Лійметсат та інші. Таким чином на мій погляд психологія спілкування в підлітковому віці будується на основі суперечливого переплетення двох потреб: відокремлення (приватизації) і аффілації, тобто потреби у взаєминах, включенності в якусь групу чи колектив. Я ж, на основі цього, буду розглядати більш вузьку область спілкування: особливості спілкування і поведінки між хлопчиками в підлітковому віці.

Об'єкт дослідження: спілкування юнаків

Предмет дослідження: особливості спілкування між хлопцями та дівчатами в юнацькому віці.

Мета роботи:  дослідити особливості спілкування між хлопчиками в підлітковому віці.

Завдання курсової:

- Дослідити загальну характеристику  спілкування;  
            - Дослідити особливості спілкування підлітків з однолітками;

 - Дослідити особливості спілкуваннях хлопчиків між собою. 

РОЗДІЛ I. Загальна характеристика спілкування

1.1   Поняття і види спілкування 

Поняття спілкування, як і будь-яке поняття психології, розроблялося багатьма дослідниками і має різноманітні трактування. Найбільш об'ємно це поняття представила Л. П. Буєва, яка інтерпретує спілкування як процес взаємозв'язку і взаємодії суспільних суб'єктів (особистостей, груп) характеризується обміном діяльністю, інформацією, досвідом, здібностями, вміннями і навичками, а також результатами діяльності; як одна з необхідних і загальних умов формування і розвитку суспільства і особистості.  
Дане поняття розроблено на стику філософії, соціології та соціальної психології і носить найбільш загальний характер. Воно націлене на вивчення будь-яких взаємозв'язків між різними суспільними суб'єктами, до яких відносяться люди, соціальні групи, соціальні верстви суспільства. На соціальному рівні спілкування є необхідною умовою для передачі соціального досвіду і культурної спадщини від одного покоління іншому. У типовій соціальній ситуації спілкування визначає організацію спільної діяльності людей.  Спілкування – це складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами в спільній діяльності і включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння людьми один одного. Ці три характеристики змісту прийнято розглядати як аспекти спілкування. Передача інформації розглядається як комунікативний аспект спілкування; взаємодія як інтерактивний аспект спілкування; розуміння і пізнання людьми один одного як перцептивний аспект спілкування.  
Ключовими словами в розумінні сутності спілкування є наступні: контакт, зв'язок, взаємодія, обмін, спосіб об'єднання. Найбільш точним словом для позначення спілкування як соціально-психологічного феномена є слово контакт, тобто зіткнення. Контакт між людьми здійснюється за допомогою мови й мови. Мова є основним засобом спілкування. Вона може бути розглянута як об'єктивація людської свідомості за допомогою знакової системи.  
Найважливішим фактором мови є паралінгвістічні засоби передачі інформації. До них відносяться: гучність мови, темп, особливості вимовляння звуків, тембр голосу, жести, міміка, пози і т.д. Сукупність паралінгвістічних засобів, які супроводжують спілкування, визначає його контекст. Паралінгвістічні засоби можуть підтверджувати сенс сказаного, або, навпаки, спростовувати його. Протиріччя між сказаним і вираженим через паралінгвістічні засоби слід розглядати як фактор неповноцінного спілкування [14, С.218].  
Будь-який контакт передбачає зворотний зв'язок. Так, наприклад, якщо двоє знайомих людей випадково зустрілися, то спілкування відбулося, навіть якщо вони тільки привіталися. Однак якщо один з них зауважив іншого, а той його не ні, то спілкування не відбулося, тому що не було контакту. Контакт може бути і на рівні тільки паралінгвістичних засобів. Наприклад, коли дві незнайомі людини з цікавістю розглядають один одного.  
            У спілкуванні виділяються наступні аспекти: зміст, мета і засоби. Зміст – це інформація, яка в міжіндивідуальних контактах передається від однієї живої істоти до іншої. Мета спілкування – це те, заради чого у людини виникає даний вид активності. Метою спілкування для людини є передача та отримання об'єктивних знань про світ, навчання й виховання, узгодження розумних дій у спільній діяльності, встановлення і проясненні особистих і ділових взаємин. У людини метою спілкування є засоби задоволення багатьох різноманітних потреб: соціальних,культурних, пізнавальних, творчих, потреб інтелектуального росту, морального розвитку та ряду інших.  
Не менш істотні відмінності засобів спілкування. Засоби спілкування можна визначити як способи кодування, передачі, переробки і розшифровки інформації, що передається в процесі спілкування однієї живої істотиз іншою.  

В залежності від змісту, мети і  засобів, спілкування можна поділити на декілька видів:

1. За змістом воно може бути: 1) матеріальне (обмін речами і продуктами діяльності); 2) когнітивне (обмін знаннями); 3) кондиційне (обмін психічними і фізіологічними станами); 4) мотиваційне (обмін інтересами, мотивами, бажаннями); 5) дійове (обмін діями, операціями, вміннями, навиками).
2. За метою спілкування поділяється на: 1) біологічне (необхідне для підтримання, збереження і розвитку організму); 2) соціальне (мета – розширення і закріплення міжособистісних контактів, встановлення і розвиток інтерперсональних відносин, особистісного зростання індивіда).
3. За засобами спілкування може бути: 1) безпосереднє (здійснюється за допомогою органів – руки, голова, тіло, голосові зв’язки і т.д.); 2) опосередковане (зв’язане з використанням спеціальних засобів і знарядь); 3) пряме (особисті контакти і безпосереднє сприйняття один одним людей, що спілкуються); 4) непряме (здійснюється через посередників, котрими можуть виступати інші люди).

1.2. Роль спілкування в психічному розвитку людини  
Спілкування має величезне значення у формуванні людської психіки, її розвитку та становленні розумної, культурної поведінки. Через спілкування з психологічно розвиненими людьми, завдяки широким можливостям до навчання, людина набуває всі свої вищі пізнавальні здібності та якості. Через активне спілкування з розвиненими особистостями людина сам перетворюється в особистість.

Особливо велике значення для психічного розвитку дитини має її спілкування з дорослими на ранніх етапах онтогенезу. У цей час всі свої людські, психічні та поведінкові якості вона набуває майже виключно через спілкування. Психічний розвиток дитини починається з спілкування. Це перший вид соціальної активності, що виникає в онтогенезі і завдяки якому немовля отримує необхідну для його індивідуального розвитку інформацію.  
У спілкуванні спочатку через пряме наслідування (вікарні научіння), а потім через словесні інструкції (вербальне научіння) набувається основний життєвий досвід дитини. Люди, з якими вона спілкується, є для дитини носіями цього досвіду, і ніяким іншим шляхом, крім спілкування з ними, цей досвід не може бути придбаний. Інтенсивність спілкування, різноманітність його змісту, цілей і засобів є найважливішими чинниками, що визначають власний розвиток дітей.  
            Виділені вище види спілкування служать розвитку різних сторін психології та поведінки людини. Так, ділове спілкування формує і розвиває її здібності, служить засобом набуття знань і навичок. У ньому ж людина вдосконалює вміння взаємодіяти з людьми, розвиваючи в собі необхідні для цього ділові та організаторські  здібності. Особистісне спілкування формує людину як особистість, дає можливість придбати певні риси характеру, інтереси, звички, схильності, засвоїти норми і форми моральної поведінки, визначити цілі життя і вибрати засоби їх реалізації. Різноманітне за змістом, цілями і засобами, спілкування також виконує специфічну функцію у психічному розвитку індивіда. Наприклад, матеріальне спілкування дозволяє людині отримувати необхідні для життя предмети матеріальної та духовної культури, які виступають в якості умови індивідуального розвитку. Когнітивне спілкування безпосередньо виступає як фактор інтелектуального розвитку, оскільки спілкуються індивіди обмінюються і взаємно збагачуються знаннями. Кондиційне спілкування створює стан готовності до навчання, формулює установки, необхідні для оптимізації інших видів спілкування. Тим самим воно побічно сприяє індивідуальному інтелектуальному й особистісному розвитку людини. Мотиваційне спілкування є джерелом додаткової енергії для людини. Набуваючи в результаті такого спілкування нові інтереси, мотиви і цілі діяльності, людина збільшує свій психоенергетичної потенціал, що розвиває її саму. Діяльнісне спілкування, визначине як міжособистісний обмін діями, операціями, уміннями і навичками, має для індивіда прямий розвиваючий ефект, оскільки удосконалює і збагачує його власну діяльність.  
Біологічне спілкування служить для самозбереження організму як найважливішої умови підтримки та розвитку його життєвих функцій. Соціальне спілкування обслуговує суспільні потреби людей і є чинником, що сприяє розвитку форм життя: груп, колективів, організацій, націй, держав, людського світу в цілому. Безпосереднє спілкування необхідно людині для того, щоб навчатися і виховуватися в результаті широкого використання на практиці даних йому від народження, найпростіших і ефективних засобів і способів навчання: умовнорефлекторного, вікарного і вербального. Опосередковане спілкування допомагає засвоєнню засобів спілкування та вдосконалення на базі їх здатності до самоосвіти і самовиховання людини, а також до свідомого управлінню самим спілкуванням. Завдяки невербальному спілкуванню людина отримує можливість психологічно розвиватися ще до того, як вона засвоїла і навчилася користуватися мовою (близько 2 - 3 років). Крім того, саме по собі невербальне спілкування сприяє розвитку і вдосконаленню комунікативних можливостей людини, внаслідок чого вона  стає більш здатною до міжособистісних контактів і відкриває для себе більш широкі можливості для розвитку. Вербальне спілкування пов'язане із засвоєнням мови, а вона, як відомо, лежить в основі всього розвитку людини.

1.3. Соціальна ситуація розвитку підлітків та їх психофізіологічні особливості 
Індивідуальний розвиток людини здійснюється в процесі встановлення різноманітних прямих і непрямих відносин з навколишнім соціальним середовищем, у процесі соціального спілкування, що реалізує та формує ці відносини. Поряд з поняттям соціальне середовище в психології існує поняття «соціальна ситуація розвитку». Найбільш близькою до особистості клітиною суспільства, клітинкою, в яку вона сама входить, є мікросередовище, специфіка її полягає в тому, що вона переломлює і опосередковує вплив суспільства на особистість і її духовний світ. [1; c. 124].  
«Мікросередовище» має складну внутрішню структуру. До неї входить і сімейне оточення підлітка, і однолітки, і всі ті дорослі, які безпосередньо з ними спілкуються. Підліток активно взаємодіє з мікросередовищем, черпає з нього свій соціальний досвід, емоційно переживає свої відносини з людьми. 
Соціальна ситуація розвитку, з одного боку, включає елементи мікросередовища, з яким підліток активно взаємодіє, з іншого - його переживання цієї взаємодії. Необхідно враховувати обидві сторони соціальної ситуації: об'єктивну - взаємозв'язки підлітка з оточуючими людьми і суб'єктивну - відображення цих взаємозв'язків, взаємини між людьми і переживання, усвідомлення цих взаємин.  
Елементи мікросередовища - це об'єктивні компоненти, які залучаються в соціальну ситуацію розвитку в силу активної взаємодії підлітка з даними елементами, у формі спілкування і переживання.  
До самого підліткового віку прийнято відносити період від 11 до 15 років. Зазначені вікові межі є умовними, тому що великі індивідуальні відмінності. Одні діти вступають у підлітковий вік раніше, інші - пізніше, пубертатний криза може виникнути і в 11, і в 13 років. Головний зміст підліткового віку становить його перехід від дитинства до дорослості. Всі сторони розвитку піддаються якісної перебудови, виникають і формуються нові психологічні освіти. Цей процес перетворення і визначає всі основні особливості особистості підлітка.  
Пубертатний період - одна з критичних стадій у розвитку організму, коли відбувається перетворення центральних ланок системи, притаманної попереднього періоду, в нову систему, необхідну для подальшого розвитку. Підлітковий вік традиційно вважається найважчим »у виховному відношенні, що зв'язують найчастіше з статевим дозріванням як причиною різних психофізіологічних і психічних відхилень. Під час бурхливого росту та фізіологічної перебудови організму у підлітків може виникнути відчуття тривоги, підвищена збудливість депресія. Спостерігаються в пубертатний період зміни бувають настільки значні, що для їх опису використовують такі вирази як «гормональна буря», «ендокринний шторм» і ін Збільшується ріст і вага дитини, причому у хлопчиків в середньому «стрибок зростання» припадає на 13 - 15 років , а у дівчаток інтенсивне збільшення росту починається на два роки раніше. Змінюються пропорції тіла, з'являється підліткова незграбність. [9; c. 54].  
Необхідно відзначити, що дитина змушена постійно пристосовуватися до фізичних і фізіологічних змін, що відбуваються в її організмі. Емоційну нестабільність підсилює сексуальне збудження, що з'являється в процесі статевого дозрівання. На думку багатьох психологів, підліток ще бісексуальний, але тим не менш, в цей період статева ідентифікація досягає нового, більш високого рівня. У підлітка чітко проявляється орієнтація на зразки мужності та жіночності, проте в собі він може поєднувати як традиційно чоловічі, так і традиційно жіночі якості.  
У підлітковому віці завдяки бурхливій перебудові організму різко підвищується інтерес до своєї зовнішності. Формується новий образ фізичного «Я». Підліток гостро переживає дійсні та уявні вади зовнішності. Причому, згідно з дослідженнями, юнаки частіше, ніж дівчата, позитивно оцінюють свою зовнішність та фізичні дані. Дівчата в цьому плані вразливіші, частіше вважають себе некрасивими і непривабливими або соромляться свого тіла.  
На образ фізичного «Я» і самосвідомість в цілому впливає темп статевого дозрівання. Підлітки з раннім фізичним дозріванням опиняються в найбільш вигідному положенні; акселерація створює більш сприятливі можливості особистісного розвитку. Підлітки з раннім фізичним розвитком зазвичай більш впевнені в собі і тримаються спокійніше.  
У цей період можуть вперше виникати або помітно загострюватися різного роду патологічні реакції, пов'язані з розвитком психічних (а іноді і соматичних) захворювань або значними труднощами процесу формування особистості. [9; c. 67-72].  

1.3.1. Особистість підлітка  
Підлітковий вік – вік в якому гостро протікає перехід від дитинства до дорослості, в якому переплітаються суперечливі тенденції. З одного боку, досить характерними стають негативізм, дисгармонійного в будові особистості, зміщення усталеної системи інтересів і спрямувань дитини. З іншого боку, підлітковий вік відрізняється безліччю позитивних факторів: зростає самостійність, більш різноманітними та змістовними стають міжособистісні відносини, розширюється сфера його діяльності і т.д. Важливо, що цей період характеризується виходом дитини на якісно нову соціальну позицію, з якої формується його свідоме ставлення до себе як члена суспільства. У цьому віці особливе становище починає займати спілкування, свідоме експериментування з власними відносинами з іншими людьми (пошуки компанії, конфлікти, з'ясування відносин тощо).  
Новоутворенням підліткового віку є «почуття дорослості » як особлива форма самосвідомості. За Ельконіним Д.Б. «почуття дорослості» є новоутворення свідомості, через яке підліток порівнює і ототожнює себе з іншими (дорослими або товаришами), знаходить зразки для засвоєння, будує свої відносини з іншими людьми, перебудовує свою діяльність. Почуття дорослості не залежить безпосередньо від статевого дозрівання і проявляється у прагненні до самостійності, бажанні захистити важливі сторони свого життя від втручання батьків. Підлітки претендують на рівноправність у відносинах з дорослими і йдуть на конфлікти, відстоюючи свою «дорослу» позицію. Хоча претензії на дорослість часто бувають безглуздими, а зразки для наслідування не кращими, дитині необхідно пройти через таку школу відносин, приміряти на себе різні соціальні ролі, знайти свою нішу в системі особистісних взаємин. Якщо на основі почуття дорослості підлітку вдається розгорнути нову ведучу діяльність інтимно-особистісне спілкування, то до кінця підліткового віку складається досить розвинена самосвідомість, в якій відбувається заперечення дорослості, завдяки переорієнтації на себе. Підліток усвідомлює «я не дорослий», і саме тому ставляться завдання саморозвитку, самовдосконалення, самоактуалізації, характерні для юнацького віку. [9; c. 85].  
Необхідно підкреслити ще одну важливу особливість підліткового віку - його особистісну нестабільність. Протилежні риси, прагнення, тенденції співіснують і борються один з одним.  
Ганна Фрейд зазначала: «Підлітки вважають себе центром Всесвіту, і в той же час ні в один з наступних періодів свого життя вони не здатні на таку відданість і самопожертвування. З одного боку, вони з ентузіазмом включаються в життя спільноти, а з іншого - вони охоплені пристрастю до самотності. Вони коливаються між сліпим підпорядкуванням обраному ними лідеру і реагують бунтом проти будь-якої і усілякої влади. Вони егоїстичні і матеріалістичні і в той же час сповнені піднесеного ідеалізму. Вони аскетичні, але раптово занурюються в розбещеність самого примітивного характеру ».  
На початку підліткового віку, приблизно в 11 - 12 років, у підлітка виникає інтерес до свого духовного світу. Підліток хоче зрозуміти, яким він є насправді, й уявляє собі, яким він хотів би бути. У цей період формується «Я-концепція» - система внутрішньо узгоджених уявлень про себе, образів «Я». Суперечливість його положення, зміна структури соціальних ролей й рівня домагань - все це актуалізує процес самоусвідомлення. Пізнати себе йому допомагають оточуючі, в яких він виглядає як в дзеркало, в пошуках схожості та відмінності. Образи. «Я», які створює в своїй свідомості підліток, різноманітні - вони відображають все багатство його життя, але поєднання їх ще негармонійно. Окремі риси дисонують. Нестійкість, рухливість  духовного життя на початку та в середині підліткового віку призводить до мінливості уявлень про себе. Іноді випадкова фраза, комплімент або насмішка призводять до помітного зсуву в самосвідомості.  
Відкриття свого внутрішнього світу - радісне і в той же час драматичне переживання. Внутрішнє «Я» не збігається з «зовнішнім» поведінкою, актуалізуючи проблему самоконтролю. Відбувається усвідомлення своєї унікальності, неповторності і разом з цим почуття самотності. Підліткове «Я» розпливчасто, воно нерідко переживається як відчуття внутрішньої порожнечі. Звідси зростає потреба в спілкуванні і одночасно підвищується його вибірковість, потреба в самоті.  
«Дивне почуття зараз переслідує мене, - пише у щоденнику восьмикласниця - Я відчуваю самотність. Раніше я, напевно, була центром суспільства, а тепер - ні. Але, як не дивно, мене це не зачіпає, не ображає. Мені стало подобатися самотність. Мені хочеться, щоб ніхто не залазив у моє життя, у мене повна байдужість до всіх, але не до себе ... » [18; с. 86.] . Але в кінці підліткового віку, на кордоні з ранньої юністю, уявлення про себе стабілізуються і утворюють цілісну систему «Я-концепції».