Соціально-психологічні детермінанти синдрому «професійного вигорання» у психологів

Виділяють ще один фактор, що обумовлює синдром емоційного вигорання - наявність психологічно важкого  контингенту, з яким доводиться мати справу професіоналу у сфері спілкування (важкі хворі, конфліктні покупці, «важкі» підлітки і т.д.).

 

4. Симптоми синдрому  «емоційного вигорання»

 

Функції діяльності людини, які безпосередньо пов’язані  зі стресом, потребують високої інтенсивності  мисленнєвих процесів, швидкості і великої кількості прийняття рішень, насиченості дій, швидкості реакцій на втручання зовнішніх факторів, безперервного спілкування з іншими людьми, різного статусу, різних професійних і соціальних груп. «Людський фактор» і неформальні стосунки в колективі лише додають емоційного напруження. Тривале, постійне перебування у стресі неодмінно розвиває синдром емоційного вигорання.

Особлива небезпека - поєднання  особистої імпульсивності, низької  емоційної стійкості з неефективними  стилями поведінки в конфліктних  ситуаціях. Синдром емоційного вигорання  високого ступеня розвитку і виснаження спостерігається у працівників, які надають перевагу пасивній втечі  від вирішення конфліктів.

Синдром емоційного вигорання  рідше уражає тих, хто працює в  стилі «компроміс» та «співпраця».

У міру тривалості інтенсивної  діяльності, впливу стрес-факторів, розвивається синдром емоційного вигорання, з’являється  почуття втоми, яке змінюється розчаруванням, зниженням інтересу до своєї роботи. Далі, обов’язково відбувається зміна  поведінки людини, починаються психосоматичні реакції, які переходять в серйозні захворювання, і, як результат - втрата сенсу життя і внутрішня руйнація.

Синдром емоційного вигорання  має наступні прояви:

• почуття байдужості, емоційного виснаження, спустошення (людина не може віддаватися роботі так, як це було раніше);
• дегуманізація (розвиток негативного ставлення до своїх колег і клієнтів);
• негативне самосприйняття в професійному плані (почуття недостачі почуття професійної майстерності).

Фізичні симптоми:

• Різке підвищення втомлюваності;
• Хронічна втома;
• Головний біль;
• Сприйнятливість до змін зовнішнього середовища;
• Зміни артеріального тиску;
• Астенія (безсилля, слабість);
• Обмеження рухів шиї, болі в спині;
• Мимовільні рухи - стискання кулаків, скованість;
• Збільшення чи втрата ваги;
• Задишка;
• Безсоння;
• Статева дисфункція

Емоційні симптоми:

• Недостатність емоцій, не емоційність;
• Песимізм, цинізм і черствість в роботі та особистому житті;
• Байдужість і втома;
• Відчуття фрустрації і безпорадності, безнадія;
• Дратівливість, агресивність;
• Тривога, посилення ірраціональної тривожності, нездатність зосередитися;
• Депресія, почуття провини;
• Нервові ридання, істерики, душевні страждання;
• Втрата ідеалів чи надій, чи професійних перспектив;
• Збільшення деперсоналізації власно чи інших (люди стають безликими, як манекени);
• Переважає почуття самотності.
• Поведінкові симптоми:
• Робочий час більше 45 годин на тиждень;
• Під час робочого дня з’являється втома і бажання перерватися, відпочити, відпочити;
• Байдужість до їжі, без надлишків;
• Мале фізичне навантаження;
• Виправдання вживання тютюну, алкоголю, ліків;
• Нещасні випадки (наприклад, травми, падіння, аварії і т. д.)
• Імпульсивна емоційна поведінка.
• Інтелектуальний стан:
• Зменшення інтересу до нових теорій та ідей в роботі;
• Зменшення інтересу до альтернативних підходів у вирішенні проблем (наприклад, в роботі);
• Збільшення туги, апатії чи недостача куражу, смаку та інтересу до життя;
• Надавання переваги стандартним шаблонам, рутині, аніж творчому підходу;
• Цинізм чи байдужість до новизни, нововведень;
• Мала участь чи відмова від участі у розвиваючих експериментах (тренінгах, навчанні);
• Формальне виконання роботи.
• Соціальні симптоми:
• Немає часу чи енергії для соціальної активності;
• Зменшення активності та інтересу до планування вільного часу, до хоббі;
• Соціальні контакти обмежуються роботою;
• Обмежені взаємостосунки з іншими, як вдома, так і на роботі;
• Відчуття ізоляції, нерозуміння інших та іншими;
• Відчуття недостачі підтримки з боку сім’ї, друзів, колег [8].

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Синдром емоційного вигорання  – один із видів професійної деформації особистості людей, які працюють у тісному контакті з клієнтами  при наданні професійної допомоги. Синдром емоційного вигорання відкрив  у 1974 році Фроуденбергер. Даний синдром має декілька аспектів:

• власне емоційний, який було відкрито вперше, від чого синдром і отримав свою назву,
• інтелектуальний (сповільнення мисленнєвої діяльності, несприймання нових ідей),
• соціальний (важкість встановлення нових контактів, відгородження від соціуму),
• психосоматичний – коли людина на фізичному рівні відчуває усі проблеми, швидко втомлюється, частий головний біль, який може стійко з’являтися при приході на роботу і одразу зникати після закінчення робочого дня.

Завдяки тому, що було відкрито власне психосоматичний аспект, синдром  емоційного вигорання відносять  до стану хвороби. В Міжнародній  класифікації хвороб (МКХ – 10) синдром емоційного вигорання належить до рубрики Z73 – «Стрес, пов’язаний з труднощами підтримки нормального способу життя».

Виділяють три основних фактори, які відіграють суттєву роль в  синдромі емоційного вигорання - особистісний, рольовий та організаційний.

Крім вище зазначених иділяють ще один фактор, що обумовлює синдром емоційного вигорання - наявність психологічно важкого контингенту, з яким доводиться мати справу професіоналу у сфері спілкування (важкі хворі, конфліктні покупці, «важкі» підлітки і т.д.).

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

 

1. Христина Маслач, Сьюзан Джексон вимірювання досвідчених вигорання (англ.) / / Журнал професійної поведінки [RU]. - 1981. - Т. 2. - С. 99-113.

2. Яценко Т. С. Психологические основы активной подготовки будущего педагога к общению с учащимися: Автореф. докт. дис. Киев, 1989.

3. Міжнародний класифікатор  хвороб Електронний ресурс. Режим  доступу: 

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D0%B6%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%B8%D1%84%D1%96%D0%BA%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80_%D1%85%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B1

4. Абрамова Г.С., Юдчиц Ю.А. Психология в ме- 
дицине. – М.: Наука, 1998. – 455 с.

5. Гринберг Дж. Управление стрессом. - М.; СПб., 2002.

6. Pines A. M., Aronson E., and Kafry D. Burnout. From Tedium to Personal Growth. New York: Free Press. 1981.

7. Perlman B.,Hartman E.A. Burnout: summary and future research / / Human relations. 1982.

8. Водопьянова Н.Е., Старченкова Е.С. Синдром выгорания: диагностика и профилактика. — СПб.: Питер, 2005. — 336 с.