Соціально-психологічні детермінанти синдрому «професійного вигорання» у психологів

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ  УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ  БОГДАНА  ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

 

Кафедра  практичної психології

 

 

 

 

Ільєнко Наталія Сергіївна

«Соціально-психологічні детермінанти синдрому «професійного вигорання» у психологів»

Реферат

Студентки 4-А курсу

Заочної форми навчання

Психологічний факультет

Спеціальність «Психологія»

 

 

                         Науковий керівник:

                         Славінська Т.Б.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Черкаси  - 2013

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………………………...….3

1. Загальні відомості про синдром «емоційного вигорання»……………..........…4
2. Моделі емоційного вигорання…………………………………………......……..6
3. Фактори, які сприяють виникненню синдрому «емоційного вигорання»…….8
4. Симптоми синдрому «емоційного вигорання»………………………………..10

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………….13

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………….14 

ВСТУП

 

Традиційно і в суспільній свідомості, і в науковій літературі при вивчені професійної діяльності спеціалістів соціономічних професій (лікарів, педагогів, психологів, соціальних працівників та ін.) акцент робиться, перш за все, на позитивних аспектах роботи з людьми. Разом з тим цілком очевидно, що саме робота з людьми через високі вимоги, які ставляться перед представниками таких професій, особливу відповідальність та емоційні навантаження потенційно містить в собі небезпеку тяжких переживань, пов’язаних з робочими ситуаціями, і ймовірність виникнення професійного стресу.

Саме тому зараз багато зусиль науковців спрямовано на дослідження  взаємодії між людьми, виявлення  впливу професійних факторів на особистість, зокрема на деформацію особистості. У зарубіжній та вітчизняній літературі можна зустріти багато досліджень феномену емоційного вигорання. Детально досліджені з точки зору потенційного розвитку даного феномену такі професії: персонал лікарень, як лікарі, так і медичні  сестри; педагоги, соціальні працівники. Дослідження власне психологів зустрічаються  значно рідше. Саме тому у цій праці  досліджуваними виступають психологи, які, зазвичай, залишаються «за кадром».

 

1. Загальні відомості  про синдром «емоційного вигорання»

 

Ще 1970-ті роки ХХ століття було виведено поняття «синдром емоційного вигорання». Перш за все це поняття  характерно для представників професій типу «людина – людина», які змушені  постійно спілкуватися з іншими людьми, при чому не за власним вибором.

Декілька десятиліть назад  Х. Маслач дала різке формулювання: «Згорання – плата за співчуття» [1]. Звідси і пішла порада не брати на себе чужих проблем, не розчинятися в чужому «я», приділяти більше уваги своєму внутрішньому світу, не ставати рабом своїх обов’язків, усіляко уникати моногонії, не шукати у роботі порятунку від власних проблем, на кінець (і це беззаперечно) – просто спокійно виспатися.

Г.Л. Станкевич зауважує, що саме через високі вимоги, які ставляться до комунікативної компетентності психолога, а також через труднощі «приймаючого», «безумовного» спілкування, виникає проблеми особистісної захищеності психолога – одне із актуальних питань професійної психології. Можливо, саме застереження, які виникають у зв’язку з цим, змушують психотерапевтів триматися за панцир свого професіоналізму, що дозволяє йому залишатися закритим і відгородженим у взаємодії з пацієнтом.

Синдром емоційного вигорання  описується як специфічний вид професійної  деформації людей, які працюють в  тісному контакті з пацієнтами при  наданні професійної допомоги. Термін «burnout» («емоційне вигорання») був запропонований американським психіатром Фроуденбергером у 1974, яким він характеризував психологічний стан здорових людей, які знаходяться в інтенсивному і тісному спілкуванні з пацієнтами (клієнтами) і емоційно навантаженій атмосфері при здійсненні професійної допомоги [2]. Соціальний психолог К. Маслач визначила цей стан як синдром фізичного і емоційного виснаження, включаючи розвиток негативної самооцінки, негативного ставлення до роботи, втрату розуміння і співчуття у відношенні до клієнтів чи пацієнтів. Спершу під поняттям синдром емоційного вигорання розуміли стан виснаження з почуттям власної непотрібності. Пізніше симптоматика даного синдрому значно розширилась за рахунок психосоматичного компоненту. Дослідники все більше пов’язували синдром з психосоматичним самопочуттям, відносили його до стану перед хвороби. В Міжнародній класифікації хвороб (МКХ – 10) синдром емоційного вигорання належить до рубрики Z73 – «Стрес, пов’язаний з труднощами підтримки нормального способу життя» [3].

Фроуденбергер говорить, що професійне вигорання «є виснаженням енергії у професіоналів у сфері соціальної допомоги, коли вони почувають себе перевантаженими проблемами інших людей.» Як він стверджує, тут виникає цинічна установка: «Навіщо хвилюватися? Це немає ніякого значення». Коли працівник вигоряє з будь-якої причини, він стає неефективним у своїх цілях і діях. Вигорання – це такий стан емоційного і фізичного виснаження, коли людина не може повноцінно функціонувати. Люди не можуть діяти адекватно, якщо вони ніколи не виходять за рамки своєї професійної ролі.

Маслач підкреслює, що вигорання – це не втрата творчого потенціалу, не реакція на нудоту, а швидше «емоційне виснаження, яке виникає на фоні стресу, викликаного міжособистісним спілкуванням».

Вітчизняні дослідники (Абрамова Г.С., Юдчиц Ю.А.) розглядають синдром емоційного вигорання як стан «професійної деформації». Автори вказують, що симптоми вигорання проявляються у професіоналів, які працюють в системі «людина – людина», тобто у тих, хто через професійні обов’язки змушений весь свій робочий день спілкуватися з людьми. Схильність до вигорання спостерігається у представників певних професій, які наділені владою, що важко контролюється і важко обмежується [4].

Синдром емоційного вигорання  – це реакція організму, яка виникає  в результаті тривалої дії професійних  стресів середньої інтенсивності. На Європейській конференції ВООЗ у 2009 р. відмічено, що стрес, пов’язаний з роботою, є важливою проблемою приблизно для третини працівників країн Європейського союзу і вартість вирішення проблем з психічним здоров’ям у зв’язку з цим складає в середньому 3-4% валового національного доходу.

Синдром емоційного вигорання  – процес поступової втрати емоційної, когнітивної і фізичної енергії, що проявляється в симптомах емоційного, розумового виснаження, фізичної втоми, особистої відгородженості і зниження задоволення виконанням роботи. В літературі в якості синоніму емоційного вигорання, використовується термін «синдром психічного вигорання». Вигорання можна розглядати як стереотип емоційної, частіше за все професійної, поведінки. «Вигорання» - частково функціональний стереотип, оскільки дозволяє дозувати і економно витрачати енергетичні ресурси. В той же час можуть виникати його дисфункційні наслідки, коли вигорання негативно відбивається на виконанні професійної діяльності і стосунках з партнерами. Інколи синдром емоційного вигорання позначається поняттям «професійне вигорання», що дозволяє розглядати це явище в аспекті особистої деформації під впливом професійних стресів.

Серед професій, в яких синдром  емоційного вигорання зустрічається  найчастіше (від 30 до 90% працівників), слід відзначити лікарів, учителів, психологів, соціальних працівників, рятівників, працівників  правоохоронних органів. Майже 80% лікарів-психіатрів, психотерапевтів, психіатрів-наркологів мають різного ступеня вираження  ознаки синдрому емоційного вигорання; 7,8% – різко виражений синдром  емоційного вигорання, що призводить до психосоматичних і психовегетативних порушень. За іншими даними, серед психологів-консультантів і психотерапевтів ознаки синдрому емоційного вигорання різного вираження виявляються у 73% випадків; в 5% визначається виражена фаза виснаження, яка проявляється емоційним виснаженням, психосоматичними і психовегетативними порушеннями.

 

2. Моделі емоційного вигорання

 

На даний момент існує  декілька моделей емоційного вигорання, які описують даний феномен.

• Однофакторна модель емоційного вигорання (Пайнс, Аронсон). Згідно цієї моделі, вигорання - стан фізичного, емоційного і когнітивного виснаження, яке викликається тривалим перебуванням в емоційно перевантажених ситуаціях. Виснаження виступає головною причиною (фактором), а інші прояви дисгармонії переживань і поведінки вважають наслідком. На думку прихильників цієї моделі, ризик емоційного вигорання загрожує не тільки представникам соціальних професій [5].
• Двофакторна модель (Д. Дірє, В. Шауфел X. Сиксма). Синдром емоційного вигорання зводиться до двомірної конструкції, яка складається з емоційного виснаження і деперсоналізації. Перший компонент, який одержав назву «афективного», стосується сфери скарг на власне здоров’я, фізичне самопочуття, нервове напруження, емоційне виснаження. Другий - деперсоналізація - проявляється у змінах ставлення або до пацієнтів, або до себе. Він одержав назву «установочного» [6].
• Трьохфакторна модель (К. Маслач, С. Джексон). Синдром психічного вигорання являє собою трьохмірний конструкт, який включає в себе емоційне виснаження, деперсоналізацію і редукцію особистих досягнень. Емоційне виснаження розглядається як основна складова емоційного вигорання і проявляється у зниженому емоційному фоні, байдужості и емоційному перенасиченні.

Друга складова (деперсоналізація) проявляється в деформації стосунків  з іншими людьми. В одних випадках це може бути підвищення залежності від  навколишніх. В інших - підсилення негативізму, цинізм установок і почуттів у  відношенні до реципієнтів: пацієнтів, клієнтів і т.п.

Третя складова емоційного вигорання - редукція особистих досягнень - може проявлятися або в тенденції  негативно оцінювати себе, занижувати свої професійні досягнення та успіхи, негативізмі у відношенні до службових  достоїнств і можливостей, або у  применшенні власного достоїнства, обмеженні своїх можливостей, обов’язків у відношенні до інших [1].

• Чотирьохфакторна модель (Firth, Mims, Iwanicki, Schwab). У чотирьохфакторній моделі вигорання один із його елементів (емоційне виснаження, деперсоналізація чи редуковані професійні досягнення) поділяється на два окремих фактори. Наприклад, деперсоналізація, пов’язана з роботою і з реципієнтами відповідно і т. д.
• Процесуальні моделі емоційного вигорання розглядають вигорання як динамічний процес, який розвивається в часі і має певні фази чи стадії. Процесуальні моделі розглядають динаміку розвитку вигорання як процес зростання емоційного виснаження, внаслідок якого виникають негативні установки у відношенні до суб’єктів професійної діяльності.
• Динамічна модель (Б. Перлман і Е.А. Хартман). Емоційне вигорання як динамічний процес, що розвивається в часі, характеризується зростаючою ступінню вираженості його проявів. Ця модель описує розвиток процесу емоційного вигорання як прояв трьох основних класів реакції на організаційні стреси. Це: фізіологічні реакції, що проявляються у фізичних симптомах (фізичне виснаження); афективно-когнітивні реакції (емоційне і мотиваційне виснаження); поведінкові реакції, які виражаються в симптоматичних типах долаючої поведінки (дезадаптация, дистанціювання від професійних обов’язків, знижена робоча мотивація і продуктивність) [7].

 

3. Фактори, які сприяють виникненню синдрому «емоційного вигорання»

Синдром емоційного вигорання  проявляється в:

1. почутті байдужості, емоційного виснаження (людина не може віддаватися роботі так, як це було раніше);
2. дегуманізації (розвитку негативного ставлення до своїх колег і клієнтів);
3. негативному самосприйнятті у професійному плані - недостатність почуття професійної майстерності.

Виділяють три основних фактори, які відіграють суттєву роль в  синдромі емоційного вигорання - особистісний, рольовий та організаційний.

Особистісний фактор. Проведені дослідження показали, що такі змінні, як вік, сімейний статус, стаж даної роботи, ніяк не впливають на емоційне вигорання. Але у жінок в більшій степені розвивається емоційне виснаження, ніж у мужчин, у них відсутній зв’язок мотивації (задоволення оплатою праці) і розвиток синдрому при наявності зв’язку зі значимістю роботи як мотивом діяльності, задоволеність професійним ростом. Люди, які відчувають недостатність автономності («надкеровані особистості»), більше піддаються «вигоранню».

Психолог Фрейденберг описує «згораючих» як співчуваючих, гуманних, м’яких, ідеалістів, орієнтованих на людей, і - одночасно - нестійких, інтровертованих, одержимих нав’язливими ідеями (фанатичні), «полум’яних» і таких, що легко солідаризуються. Махер (Maxer E.) поповнює цей список «авторитаризмом» (авторитарним стилем керівництва) і низьким рівнем емпатії. В. Бойко вказує наступні особистісні фактори, які сприяють розвитку синдрому емоційного вигорання: схильність до емоційної холодності, схильність до інтенсивного переживання негативних обставин професійної діяльності, слабка мотивація емоційної віддачі в професійній діяльності.

Рольовий фактор. Встановлений зв’язок між рольовою конфліктністю, рольовою невизначеністю і емоційним вигоранням. Робота в ситуації розподіленої відповідальності обмежує розвиток синдрому емоційного вигорання, а при нечіткій чи нерівномірно розподіленій відповідальності за свої професійні дії цей фактор різко зростає навіть при суттєво низькому трудовому навантаженні. Сприяють розвитку емоційного вигорання ті професійні ситуації, при яких спільні зусилля не узгоджені, немає інтеграції дій, наявна конкуренція, в той же час як успішний результат залежить від узгодженості дій.

Організаційний фактор. Розвиток синдрому емоційного вигорання пов’язаний з наявністю напруженої психоемоційної діяльності: інтенсивне спілкування, підкріплення його емоціями, інтенсивне сприйняття, переробка і інтерпретація отримуваної інформації і прийняття рішень. Другий фактор розвитку емоційного вигорання - дестабілізуюча організація діяльності і неблагополучна психологічна атмосфера. Це нечітка організація діяльності і планування праці, недостатність необхідних засобів, наявність бюрократичних моментів, багатогодинна робота, яка має важко вимірюваний зміст, наявність конфліктів як в системі «керівник - підлеглий», так і між колегами.