Саморегуляція. Емоційна саморегуляція. Рівні емоційної саморегуляції

I Теоретична частина

1. Саморегуляція. Емоційна саморегуляція. Рівні емоційної саморегуляції
1. Саморегуляція, її види

Для збереження психічного здоров'я важлива гармонія особистості, позитивна динаміка всіх процесів, які становлять буття людини, узгодження між ними. до них належить також саморегуляція, яку слід розуміти, як "інтеграційні психічні явища, процеси і стани, що забезпечують самоорганізацію різних видів психічної активності людини, цілісність індивідуальності і становлення буття людини". [2, 7 с.8]

Особистість як самокерована система може здійснювати:

• контроль за діяльністю за допомогою порівняння запланованої програми та виконаних дій;
• узгодження спонукань, переналаштування психічної активності, координацію дій;
• санкціонування - виклик або затримання процесів (дій, вчинків);
• посилення або послаблення активності (пришвидшення чи уповільнення психічної діяльності).[2 c,858]

Дж. Капрара виділяє чотири механізми саморегуляції- стандарти, афектні самооцінки, сприйняття самоефективності і мети – які функціонально взаємозв'язані. Як наслідок, вони впливають на поведінку не як самостійні чинники, а як частини погодженої психічної системи. Можна виділити безліч функціональних взаємозв'язків між механізмами саморегуляції. Як вже наголошувалося, уявлення про власну ефективність впливають на цілі і емоційне збудження. Цілі, у свою чергу, зазвичай служать критеріями, або стандартами, з якими людина порівнює свою поведінку і свої досягнення. Насправді, зв'язок між такими конструктами, як цілі і стандарти, настільки тісний, що ці терміни часто використовують як взаємозамінні.[5 c.66]

Що складніша психічна діяльність, що більше перепон на шляху  до мети, то більше вольове і емоційне зусилля потрібне людині, особливо якщо вона втомлена відчуває внутрішню слабкість. Отже, зусилля є важливим виявом як вольової, так і емоційної саморегуляції особистості.[2]

2. Взаємозв'язок емоційної та вольової саморегуляції

Традиційно емоційно-вольова  регуляція – об'єкт розгляду загальної  психології. Коли говорять про «емоційно-вольову  сферу», це підкреслює лише зв'язок волі і емоцій, але не їх спорідненість  і тим більш не тотожність. Ці дві сфери психіки часто проявляють себе в повсякденному житті як антагоністи, зокрема, коли воля пригнічує  сплеск емоцій, а інколи, навпаки, стає очевидним, що сильна емоція (наприклад, афект) подавила волю.[4 c.129]

Вольова регуляція є приватним  виглядом довільного управління і характеризується використанням значних вольових зусиль, налаштованих на подолання  перешкод і труднощів, тобто служить  механізмом самомобілізації.[4 c.118]

Рівень вольової активності може бути інтегральною характеристикою  вольової регуляції і залежати від  сили потреби, від інтенсивності  емоції (яка здатна або ослабляти, або підсилювати енергетику вольової дії), що переживається людиною, а також від власне вольового зусилля людини.[4 c.120]

В процесі регуляції поведінки  і діяльності емоції і воля можуть виступати в різних співвідношеннях. У одних випадках виникаючі емоції надають на поведінку і діяльність дезорганізуючий і демобілізуючий вплив, і тоді воля виступає в ролі регулювальника, компенсуючи негативні наслідки виниклої емоції. Це виразно виявляється під час розвитку у людини так званих несприятливих психофізіологічних станів. Відчуття втоми, що виникає при стомленні, і бажання понизити інтенсивність роботи або взагалі її припинити компенсується вольовою якістю терплячості. Стан страху – за допомогою вольової якості сміливості, стан емоційного збудження (злості, радості) – за допомогою витримки.[4 c.130]

3. Рівні емоційної саморегуляції

Емоційна саморегуляція – це управління людиною своїми емоціями і відчуттями, цілеспрямованій свідомій вибір характеру і способу дій, а також взаємодія зовнішнього і внутрішнього в поведінці і діяльності індивіда.

Гаврилькевич у своїй роботі виділяє два основних рівня емоційної саморегуляції особи: 1) несвідомий і 2) свідомий.[3]

Усвідомлену саморегуляцію  ми розуміємо услід за О.А. Конопкіним як системно організований процес внутрішньої психічної активності людини по ініціації, побудові, підтримці і управлінню різними видами і формами довільної активності, що безпосередньо реалізовує досягнення цілей, що приймаються ним.[8]

С. Д. Максименко описує три  послідовні етапи становлення саморегуляції  поведінки в системі інтеграції особи: 1) базальна емоційна саморегуляція; 2) вольова саморегуляція; 3) смислова, ціннісна саморегуляція. [макименко7, с. 48-49].

Базальна емоційна саморегуляція  забезпечується неусвідомлюваними  механізмами, які працюють незалежно  від бажання людини, і сенс їх роботи полягає в забезпеченні психологічно комфортного і стабільного стану  внутрішнього світу. Вольова і смислова саморегуляція відносяться до свідомого  рівня. Вольова саморегуляція ґрунтується на вольовому зусиллі, яке направляє поведінкову активність в потрібному напрямі, але не знімає внутрішнє протистояння мотивів і не забезпечує стан психологічного комфорту. Смислова саморегуляція ґрунтується на механізмі смислового скріплення, який полягає в осмисленні і переосмисленні існуючих цінностей і породження нових життєвих сенсів. [максименко7, с. 47-48]. Н. В. Наумчик також виділяє вольову і смислову для рефлексії форми свідомої саморегуляції. Остання направлена на гармонізацію мотиваційної сфери, аналіз, перебудову і породження нових сенсів. [9]

Аналогічно викладеному  вище Гаврилькевич виділяє три рівні емоційної саморегуляції особи: 1) несвідома емоційна саморегуляція; 2) свідома вольова емоційна саморегуляція; 3) свідома смислова емоційна саморегуляція. [3]

Перший рівень емоційної  саморегуляції забезпечується механізмами  психологічного захисту, які діють  на рівні підсвідомості і направлені на те, щоб захистити свідомість від неприємних, травмуючих переживань, пов'язаних з внутрішніми і зовнішніми конфліктами, станами тривоги і дискомфорту. Це особлива форма переробки травмуючої інформації, система стабілізації особи, що виявляється в усуненні або зведення до мінімуму негативних емоцій (тривоги, розкаянь совісті) [3]

Другий рівень – свідома  вольова емоційна саморегуляція. Вона спрямована на досягнення комфортного  емоційного стану за допомогою вольового  зусилля. Сюди також відноситься  вольовий контроль зовнішніх проявів  емоційних переживань (психомоторних  і вегетативних).[3]

На цьому рівні емоційної  саморегуляції свідома воля спрямована не на вирішення потрібнісно-мотиваційного конфлікту, що лежить в основі емоційного дискомфорту, а на трансформацію його суб’єктивних і об'єктивних проявів. Тому, за своєю суттю механізми цього рівня є симптоматичними, оскільки в результаті їх дії не усуваються причини емоційного дискомфорту. Ця особливість є загальною для свідомої вольової і для несвідомої емоційної саморегуляції. Істотна відмінність між ними полягає лише в тому, що одна здійснюється на свідомому рівні, а інша на підсвідомому. [3]

Третій рівень – свідома  смислова (ціннісна) емоційна саморегуляція  – це якісно новий спосіб вирішення  проблеми емоційного дискомфорту. Вона спрямована на усунення його глибинних  причин – на вирішення внутрішнього потрібнісно-мотиваційного конфлікту, що досягається шляхом осмислення і переосмислення власних потреб і цінностей і породження нових життєвих сенсів. [3]

Отже, ми можемо зробити висновок, що саморегуляція "інтеграційні психічні явища, процеси і стани, що забезпечують самоорганізацію різних видів психічної активності людини, цілісність індивідуальності і становлення буття людини". Саморегуляція включає чотири механізми: стандарти, афектні самооцінки, сприйняття самоеффектівності і мети, які впливають на поведінку особистості. Існують емоційна та вольова саморегуляції, які є не тотожним явищем, а взаємопов’язаними компонентами психічної регуляції особистості. Емоційна саморегуляція - це управління людиною своїми емоціями і відчуттями, взаємодія зовнішнього і внутрішнього в поведінці і діяльності індивіда, яка має три рівні: 1) базальна емоційна саморегуляція; 2) вольова саморегуляція; 3) смислова, ціннісна саморегуляція. Далі розглянемо детальніше емоції, як окремий компонент структури емоційної саморегуляції.

2. Емоції. Відповідальність
1. Емоції як предмет емоційної саморегуляції

Емоції й почуття, виконуючи  різні функції, беруть участь у керуванні  поведінкою людини як невимушений компонент, втручаючись у нього як на стадії усвідомлення потреби й оцінки ситуації, так і на стадії ухвалення потреби  й оцінки ситуації, так і на стадії ухвалення рішення та оцінки досягнутого  результату. Тому розуміння механізмів керування поведінкою вимагає розуміння  й емоційної та почуттєвої сфери  людини, її ролі в цьому керуванні. [2 c.436]

Емоції - стани, які пов'язані  з оцінкою значимості чинників, що діють на особистість, виявлення  задоволення чи незадоволення її актуальних потреб, регулятор діяльності. [6 c.220]

У психології розглядають  базові емоції, з поєднання яких виникають складні психологічні стани та переживання. Сучасний дослідник  емоції К. Ізард виділяє 10 базових емоцій: інтерес, радість, здивування,страждання, гнів, відраза, презирство, страх, сором та провина.[6]

Емоція з внутрішньою  необхідністю зароджується із співвідношення - позитивного або негативного - результатів  дії до потреби, що є її мотивом, вихідною спонукою. Це зв'язок взаємний: з одного боку хід і результат людської діяльності викликає зазвичай у людини ті або інші відчуття, з іншої - відчуття людини, її емоційні стани впливають  на її діяльність. Емоції не лише обумовлюють  діяльність, але і самі обумовлюються  нею. Характер емоцій, їх основні властивості  і будова емоційних процесів залежать від неї. [7c.558]

Емоції не завжди бажані, тому що при своїй надмірності  вони можуть дезорганізувати діяльність або їхній зовнішній вияв може поставити людину в невигідне становище, видаючи, наприклад, її почуття стосовно іншого. Відсутність зовнішнього вияву емоцій не говорить про те, що людина їх не переживає. Вона може приховувати свої переживання, заганяти їх углиб. Стримування демонстрації свого переживання допомагає легше перенести біль або інші неприємні відчуття.

Контроль своєї експресії  виявляється в трьох формах:

• "ПРИДУШЕННІ", тобто прихованні вираження пережитих емоційних станів;
• "МАСКУВАННІ", тобто заміні вираження пережитого емоційного стану вираженням іншої емоції, не пережитої в цей момент;
• "СИМУЛЯЦІЇ", тобто вираженні не пережитих емоцій.[2 c.532]

Отже, ми бачимо, що емоції відіграють значну роль у керуванні поведінкою людини а також є станами, які пов'язані з оцінкою значимості чинників, що діють на особистість, виявлення задоволення чи незадоволення її актуальних потреб. Емоції можуть бути як позитивними, так і негативними, тому необхідно вміти керувати ними. Існують три варіанти контролю емоційної експресії: придушення, маскування, симуляція. В житті людини відбуваються багато ситуацій, в яких вона повинна брати контроль над своїми емоціями, особливо, якщо ця ситуація спонукає до відповідальності. Залежно від типу особистості, відповідальність може потребувати багато зусиль, в тому числі і емоційних. Тому важливо з’ясувати, наскільки відповідальність залежить від емоційної саморегуляціі людини.

2. Відповідальність. Типи відповідальності

О.Г. Дробницький пише: «У категорії відповідальності «обкреслюються кордони морального боргу (до яких меж я відповідаю за скоєне, таке, що сталося унаслідок моєї дії або утримується від нього)... залежно від реальної здатності даної людини здійснювати свій борг в певних обставинах (включаючи зовнішні чинники і його суб'єктивну дієздатність)». Свідомість власної відповідальності є умовою переживання власної заслуги або провини. [10]

Традиційно прийнятим  в психології визначенням поняття  є наступне: відповідальність –  це здійснюваний в різних формах контроль над діяльністю суб'єкта з точки  зору виконання ним прийнятих  норм і правил [Психологія: Словник, 1990].[11]

В даний час в  психології поширена концепція (теорія локуса контролю) про два типи   відповідальності . Так, відповідальність першого типу – це той випадок, коли особа вважає відповідальною за все, що відбувається з нею в житті саму себе. Відповідальність другого типу пов'язана з ситуацією, коли людина схильна вважати відповідальним за все, що відбувається з нею в житті або інших людей, на яких покладається відповідальність як за невдачі, так і успіхи особи, або зовнішні обставини, ситуацію.[11]

Локус контролю –  якість, що характеризує схильність людини приписувати відповідальність за результати своєї діяльності зовнішнім силам (екстернальний, зовнішній локус контролю) або власним здібностям і зусиллям (інтернальний, внутрішній локус контролю). Локус контролю є стійкою властивістю індивіду, що формується в процесі його соціалізації. [1]

Встановлено, що інтернали упевненіші в собі, більш здатні і доброзичливі, популярніші. Підлітки з внутрішнім локусом контролю позитивніше відносяться до вчителів, а також до представників правоохоронних органів. Як показують дослідження, існує позитивна кореляція між інтернальністью і наявністю сенсу життя: чим більше суб'єкт вірить, що все в житті залежить від його власних зусиль і здібностей, тим більшою мірою знаходить він в житті сенс і цілі. Екстерналів же відрізняє підвищена тривожність, стурбованість, менша терпимість до інших і підвищена агресивність, конформність. Відповідно екстернальність властива більшою мірою особі з недостатньою соціальною зрілістю і асоціальною поведінкою.[11]