Родиннв психотерапія, мета та особливості застосування

Сімейному психотерапевту приходиться  при організації своєї роботи вирішувати проблеми різного виду, наприклад:

Працювати одному чи запросити  до-терапевта?

Яка оптимальна тривалість психотерапії?

Де працювати з родиною – у чи кабінеті за місцем її проживання?

Чи проводити заняття  з усією родиною чи відразу  спочатку з окремими членами родини?

Які найкраща частота і  тривалість зустрічей?

З яких проблем почати, із приватних чи сімейних?

Чи розробляти докладний  план чи дій покласти на експромт?

Спосіб організації і  проведення сімейної психотерапії не повинний визначатися “науковими поглядами” сімейного психотерапевта. В ідеалі вибір способу організації сімейної психотерапії повинний залежати від особливостей родини. Також будь-який сімейний психотерапевт повинний бути рівною мірою готовий до застосування всіляких стилів психотерапії (і їхньої зміни) у залежності від родини, окремих її членів, її проблеми і сімейних умов. Можливо, що з одним членом родини кращий авторитарний стиль, з іншим – недирективний. Отже, відповідь на всі ці питання, що коштують перед психотерапевтом, залежить від усієї сукупності умов.

Далі розглядається питання, які методики сімейної психотерапії найбільш застосовні. Методика сімейної психотерапії – це типова сукупність дій, за допомогою яких психотерапевт вирішує визначену психотерапевтичну задачу. Сімейна психотерапія за час свого розвитку придбав велике число різних технік, що прийшли з досвіду знову з'явилися шкіл. Перелічу основні види сихотерапевтичних технік, найбільше широко застосовуваних у сімейній психотерапії.

Директиви (чи вказівки) – це прямі, конкретні вказівки про необхідність визначених дій з боку всієї чи родини окремих її членів для того, щоб вони домоглися своїх цілей. Це можуть бути вказівки зробити щось; робити щось інакше, чим дотепер; не робити щось, що робили до цього. У випадку так називаної парадоксальної директиви щира її ціль протилежна проголошуваної. Ефективність застосування директив вирішальним образом залежить від правильності її застосування, вимагає ретельного вивчення родини, психотерапевтичного впливу на родину прикладом самого психотерапевта, а головне, достатнього авторитету психотерапевта.

Метод сімейної дискусії теж  широко застосовується в практиці сімейної психотерапії. Під час її проведення члени родини обговорюють широке коло проблем, що стосується її життя, і способи рішення різних сімейних питань. Дискусія можна переслідувати численні цілі: наприклад, виправлення неправильних представлень про сімейні чи взаємини навчання членів родини методам дискусії. Керування дискусією жадає від психотерапевта належного уміння. У числі основних прийомів, використовуваних при веденні сімейних дискусій, називаються ефективне використання мовчання, уміння слухати, навчання за допомогою питань, повторення, узагальнення, конфронтація з визначеною чи думкою членом родини.

Часом з'ясовується, що в  членів родини недостатньо розвиті  ті навички й уміння, необхідні  для успішного сімейного життя; у ході сімейної психотерапії ці відсутні навички формуються за допомогою  різноманітних психотерапевтичних технік, спеціальних вправ і “тренувань”: формування версионного мислення, програвання сімейних ролей і т.д. Загальний їхній принцип полягає в тому, що перед членом родини ставиться визначена задача, наприклад, у виді чи уміння навички, що він повинний сформувати, і повідомляється критерій, за допомогою якого він судить про тім, чи удалося йому (їй) справитися з завданням.

 

ВИСНОВКИ

Узагальнивши теоретичні положення й практичні рекомендації, можна зробити висновок, що сімейна  психотерапія спрямована насамперед на:

1) Збільшення спонтанності  висловлень членів родини про  свої бажання, почуття, ідеалах,  цінностях, побоюваннях, тобто:  збільшення відкритості комунікації.

2) Закріплення нових способів  спілкування в родині, що означає  усвідомлення й вільне прийняття  нових різноманітних способів  взаємодії, можливостей зміни  свого поводження, вільний вибір  різних способів комунікації.

3) Руйнування внутрісімейних  стереотипів, що створили неблагополуччя  у відносинах.

4) Усвідомлення членами  родини ролей, які вони грають, їхнє закріплення або заміна.

5) Підвищення психолого-педагогічної  грамотності батьків.

6) Розуміння родиною своєї  єдності, взаємозалежності.

7) Підвищення сенситивності  батьків до дитині.

8) Можливість родини відкрито  виражати гаму почуттів.

На підставі проаналізованих  даних ми відзначили наступні загальні положення в організації й  проведенні сімейної психотерапії:

1) Вивчення ресурсів родини  за допомогою психологічної діагностики;  збір анамнезу родини "очима  всіх її членів".

2) Установлення бажаного  стану в процесі психотерапевтичної  бесіди.

3) Психотерапевтична робота - організація психологічного впливу  на окремих членів родини й  родину в цілому з метою  досягнення бажаних змін у  їхньому житті.

4) Закріпляючі дії терапевта,  спрямовані на підтримку нових  форм взаємодії, досягти яких  удалося в ході сімейної терапії.

У процесі сімейної терапії  психотерапевт:

1) направляє свої зусилля  на встановлення довірчих відносин  зі членами родини;

2) головне завдання терапевта  - вивільнення потенційних можливостей,  які є в членів родини;

3) створює відносини, що  допомагають (суть таких відносин  базується на конгруентності  терапевта, емпатії, прийнятті  родини такий, яка вона є  - "тріада Роджерса").

4) акцентує увагу на  почуттях родини по відношенню  друг до друга;

5) залучає всю родину  до участі в обговоренні сімейних  проблем;

6) стимулює висловлення  членами родини своїх переживань, тривог, побоювань - "тут і тепер".

До теперішнього часу сформувалося значне число всіляких видів допомоги родині: сімейні консультації, служби знайомств, різні види сімейної освіти, сексологічні, психологічні, педагогічні  кабінети. Надзвичайно різноманітна їхня діяльність: допомога в створенні  родини (служби знайомств для самотніх) і її зміцненні (консультації для  конфліктуючих і чоловіків, що розводяться), у вихованні дітей (консультації й центри для батьків), сімейна  профілактика, сімейна психологічна допомога неблагополучним родинам, консультування з питань родини й  шлюбу й т.д. Здійснюється пошук  взаємозв'язку й шляхів взаємодії  між всіма цими численними формами. На допомогу родині приходять фахівці  різних профілів: сексологи, психологи, психіатри, педагоги.

 

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Е. Ейдемиллер, В. Юстицкис. Психологія і психотерапія родини. С-Пб, 1999.

2. Психотерапевтична   енциклопедія (за редакцією Б. Карвасарского). СПб, 1998.

3. К. Маданес. Системна сімейна психотерапія. М, 1999.

4. П. Пепп. Сімейна терапія і її парадокси. М, 1998.

5. С. Минухин, Ч. Фишман. Техніки сімейної терапії. М, 1998.

6. Дружинін В.И. Психологія родини. - К., 2003

7. Ковальов С.В. Психологія сімейних відносин. - К., 1997