Публичний виступ

План

1. Вступ
2. Основна частина. Мистецтво публічного виступу
1. Доповідь
2. Структура і поради.
3. Висновки
4. Список використаних джерел та літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ  

Публічне мовлення - це особливий вид тексту, створюваний за законами риторики, орієнтований на переконання.

Метою переконання, на відміну вад інших видів впливу на людей, є передавання інформації в обгрунтованій, достатньо доказовій формі, щоб вона перетворилася на систему принципів і настанов особистості.

Одним із жанрових різновидів публічного мовлення є публічний виступ.

Публічний виступ - це привселюдне  виголошення промови, заяви, інформації з певної проблеми.

Залежно від способу виголошення, основного призначення та змісту виокремлюють такі жанри публічного виступу: доповідь, промова, виступ, повідомлення.

Мистецтво публічного виступу.

Доповідь.

Доповідь - одна з найпоширеніших форм публічних виступів. Вона порушує нові проблеми, що ще потребують вирішення, має характер гострої злободенності. Доповідь є дуже важливим елементом системи зв'язків із громадськістю (приміром, повідомлення свого погляду на проблему, наукової та громадянської позиції тощо). Розрізняють політичні, звітні, ділові та наукові доповіді.

Розрізняють політичні, звітні, ділові та наукові доповіді.

Політична доповідь торкається політичних питань, у ній з'ясовуються суть, причини, наслідки певної політичної події, розкриваються шляхи розвитку суспільства.

Звітна доповідь - це доповідь, яка  виголошується під час звіту про роботу, виконану особою або колективом за певний період.

Ділова доповідь - це доповідь, офіційне повідомлення про що-небудь керівникові  або начальникові.

Наукова доповідь - це доповідь, у якій промовець інформує про наукові спостереження, їх результати, нові відкриття, робить узагальнення наукових даних. Звісно, що такі доповіді заслуховуються в наукових установах, на різних зібраннях учених: семінарах, конференціях, симпозіумах тощо.

У нашій роботі йтиметься про  підготовку та виголошення наукової доповідь

Перший крок. Окреслити мету й  завдання виступу, визначити коло питань, що їх має охопити промовець, продумати  можливі запитання слухачів та відповіді на них.

Другий крок. Дібрати допоміжну  інформацію, яку можна отримати з  двох джерел: теоретичних - статей у  періодичних виданнях, книг та окремих  публікацій, що стосуються теми, енциклопедичних, термінологічних та галузевих словниках; усних розмов з людьми, обізнаними з проблемою. Висвітлювані питання мають засновуватися на найновіших дослідженнях та наукових публікаціях. Добираючи інформацію, пам'ятайте, що повідомлення буде теоретично обґрунтованим та актуальним лише за наявності промовистих прикладів.

Завершивши підготовку, треба організувати інформацію в певні категорії, надати їй чіткості, визначити й сформулювати власне бачення проблеми. Доповідь слід будувати, дотримуючись таких вимог: теоретична обґрунтованість, фактичний матеріал, як основна наведення переконливих прикладів і, що найголовніше, - власне бачення проблеми.

Структура доповіді та поради доповідачу.

1. Представлення  доповідача

Представлення доповідача передбачає надання стислої інформації про  нього: його прізвище, ім'я та посада. Не потрібно викладати зміст його повідомлення, адже це його власне завдання, але голова зібрання може пояснити, чому саме цю людину запрошено виступити. Якщо вже з моменту представлення доповідач прагне справити враження, він має дати якомога більше інформації про себе тому, хто його представлятиме.

2. Попередня інформація  для доповідача

Доповідач повинен знати заздалегідь:

1) тему засідання, конференції,  круглого столу, зустрічі тощо;

2) склад аудиторії;

3) хто ще виступатиме  на зібранні;

4) де й коли відбудеться  засідання, конференція, круглий  стіл, зустріч тощо.

3. Доповідь

Наступний крок - написання  плану доповіді на папері, що містить:

o вступ,

o основний текст (серцевина  доповіді),

o висновки.

А. Вступ.

Завдання:

1. Викликати інтерес до теми розмови, показавши її важливість для співрозмовників-слухачів.

2. Установити психологічний контакт  зі слухачами, створивши ефект  однодумства.

3. Мотивувати їхнє активне сприйняття  мови риторичними питаннями або  постановкою проблемної ситуації.

Вступ, Початок доповіді є визначальним і повинен чітко й переконливо відбивати причину та мету виступу, розкривати суть конкретної справи, містити докази. Першочерговим завданням доповідача на цьому етапі є привернути й утримати увагу аудиторії. Для того аби не дозволити думкам слухачів розпорошитися, вже після перших речень доповіді необхідно висловлюватися чітко, логічно та змістовно, уникаючи зайвого. Відповідно, речення мають бути короткими й стосуватися тільки суті питання, варто інтонаційно виділяти найважливіші місця висловлювання і висловлювати своє ставлення до предмета мовлення.

Практичні поради доповідачеві:

1) подякуйте тому, хто  представив вас аудиторії (наприклад,  голові);

2) чітко назвіть тему вашої доповіді та проблему, що їй присвячена остання;

3) стисло поясніть, у який  спосіб ви аналізуватимете проблему, на що, насамперед, звернете увагу.  Обмежте кількість аналізованих  у доповіді питань. Зазначте, яку  візуальну допомогу ви задієте  (ві-деофільми, графіки, діаграми, таблиці та інші ілюстративні матеріали).

Б. Основна частина . Завдання:

1. Розкрити суть проблеми (ідеї, підходу, вирішення, пропозицій, ініціатив).

2. Аргументувати своє бачення  проблеми.

3. Спонукати співрозмовників до обговорення проблеми (якщо в цьому е потреба й ви маєте вдосталь часу).

4. Підтримувати інтерес та увагу співрозмовників.

б. Керувати аудиторією, не даючи їй відволіктися від змісту доповіді.

6. Викликати у слухачів задоволення змістом і стилем мовлення, манерою поведінки.

Основний текст. В основній частині викладається суть проблеми, наводяться докази, пояснення, міркування відповідно до попередньо визначеної структури доповіді. Слід пояснювати кожен аспект проблеми, добираючи переконливі цифри, факти, цитати (проте кількість подібних прикладів не має бути надто великою - нагромадження ілюстративного матеріалу не повинно поглинати змісту доповіді). Варто подбати про зв'язки між частинами, поєднавши їх в єдину струнку систему викладу; усі питання мають висвітлюватися збалансовано (при цьому не обов'язково кожному з них приділяти однакову кількість часу). Постійно й уважно потрібно стежити за відповідністю між словом і тим, що воно позначає.

Надзвичайно важливо продумати, в яких місцях тексту потрібні своєрідні "ліричні" відступи, адже суцільний текст погано сприймається. Приміром, у політичних доповідях доцільно розповісти анекдот чи якусь кумедну історію. Анекдот - випробуваний і перевірений спосіб утримати увагу. Останній дає можливість дещо розрядити напруження, а слухачам - перепочити. При цьому не слід забувати, що подібні відступи обов'язково мають бути короткими і, певна річ, мають ілюструвати повідомлення. Одного анекдоту цілком достатньо; розповідаючи більше, промовець ризикує зробити зміст доповіді фрагментарним.

Основна частина. У ній висвітлюється  суть проблеми, наводяться докази, пояснення, міркування з дотриманням визначеної структури доповіді. Слід пояснювати кожен аспект проблеми, добираючи  відповідні цифри, факти, цитати (проте кількість подібних прикладів не має бути надто великою - те саме стосується й позамовних засобів: нагромадження ілюстративного матеріалу не має відвертати увагу від змісту, що особливо важливо для доповідей з гуманітарних наук). Варто подбати про зв'язки між частинами, поєднавши їх у струнку систему викладу. Постійно й уважно слід стежити за відповідністю між словом і тим, що воно означає; між словом та жестом, який його супроводжує.

Поради авторів. Надзвичайно важливо  продумати, в яких місцях тексту слід зробити своєрідний "ліричний відступ" - адже суто інформативний текст погано сприймається. Наприклад, у науковій доповіді доцільно розповісти анекдот або цікаву історію з життя відомого науковця; їх можна знайти у спеціальних збірниках. Анекдот дає змогу Вам дещо зняти напруження, а слухачам - перепочити. При цьому не слід забувати, що такі відступи мають бути короткими Й, певна річ, ілюструвати повідомлення, цілком досить одного анекдоту або цікавої історії.

В. Висновок,

Завдання:

1. Підбити підсумок сказаного {"Що для нас найважливіше в цій проблемі?").

2. Сформулювати свої пропозиції (рішення).

3. Закликати до обговорення або  до певних конкретних дій, якщо  рішення прийнято.

4. Відповісти на запитання аудиторії.

Висновки. У них підсумовують усе сказане. Висновки мають певним чином узгоджуватися зі вступом, зокрема свідчити про виконання поставлених у роботі завдань (їх було сформульовано на початку виступу).

Поради авторів. Зазвичай під час доповіді слухачі готують промовцеві запитання (усно або у вигляді записок). Тому, закінчивши доповідь, запитайте у аудиторії, чи немає запитань. Якщо запитання ставлять усно, вислухайте його до кінця, подякуйте вашому опонентові й дайте чітку відповідь. Письмові запитання зачитайте вголос, після чого відповідайте. При цьому дивіться прямо на людину, що запитує вас.

Якщо запитань немає, подякуйте за увагу І сядьте на своє місце.

У тому разі, якщо, готуючись  до виступу, доповідач вирішить записати доповідь на папері, йому слід врахувати, що розмовна мова значною мірою відрізняється від писемної. Тому не варто говорити так, як пишемо, навпаки, потрібно писати так, як говоримо, адже розмовна мова менш формалізована, менш структурована, вільніша, сприймається легше (для порівняння зверніть увагу на мову оглядача новин на ТБ). При цьому не можна нехтувати дотриманням загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними й стилістичними засобами мови, адже важливою умовою успіху є бездоганна грамотність. Мовлення мас бути не тільки правильним, а й лексично багатим, синтаксично різноманітним.

Варто записати промову на касету й прослухати, оцінюючи її критично. Виступаючи, можна користуватися  нотатками. Зважаючи на це, було б доречно  записати найважливіші речення, щоб  під час виступу відтворити їх дослівно. Останнє може бути особливо корисним у процесі виголошення завершальної частини доповіді.

Структура доповіді відповідає структурі  наукової праці: вступна частина, основна  частина, висновок (висновки). Є така композиційна схема побудови мовлення оратора;

Ще однією проблемою під час виголошення промов і доповідей є подолання страху перед аудиторією. Це досить поширене серед промовців явище, яке дається взнаки по-різному: тремтінням голосу, червоними плямами на обличчі, перехоплюванням подиху. Причиною цього є адреналін, який починає вироблятися у вашому організмі, поки ви чекаєте на виступ.

Щоб подолати де неприємне відчуття, дотримуйтеся таких порад:

1. Потрібно гарно підготуватися до виступу. Зважайте на те, який вид пам'яті у вас найбільш розвинений - зоровий чи слуховий. Крім читання матеріалів, слід проговорити текст доповіді вголос або, записавши на магнітофон, кілька разів прослухати.

Поради авторів. Перед самим виступом утримайтеся від гарячих тонізуючих напоїв - чаю, кави. Шипучі напої також не будуть корисними. Голосові зв'язки краще пом'якшити теплою водою зі шматочком лимона або випити чистої води кімнатної температури.

2. Уявіть себе на місці слухача. Кожен промовець, готуючись до виступу, є актором, який грає водночас кілька ролей: автора-науковця, керівника роботи, слухача та відстороненого критика (так званого самого-собі-опонента). Тому він читає свою доповідь, послідовно втілюючись у кожну з цих постатей. У будь-якому разі автор має оцінити свій виступ критично, і, відповідно до цього, внести корективи, завдяки яким доповідь прозвучить цікаво й переконливо.

3. Структуруйте свої нотатки.  Переконайтеся, що за потреби ви зможете швидко зорієнтуватися, заглянувши в записи. Для цього найважливіші положення доповіді підкресліть або виділіть кольоровими маркерами; це також допоможе скоротити виклад, якщо регламент значно менший, ніж планувалося. Нотатки варто розмістити так, щоб ними було зручно користуватися.

4. Шукайте підтримки в аудиторії. Завжди є люди, які усміхнуться, кивнуть вам або інакше схвально відреагують на Ваш виступ. Можете також уявити, що в залі сидить найдорожча вам людина, чия думка особливо цінна для Вас.

Установлення контакту з аудиторією  

Найвищий прояв майстерності публічного виступу - це контакт зі слухачами, тобто  спільність психічного стану оратора  й аудиторії. Це  виникає на основі спільної розумової діяльності, подібних емоційних переживань.  Ставлення оратора  до предмета промови, його зацікавленість, переконаність викликають у слухачів відповідну реакцію. Як говорить прислів'я, слово належить наполовину тому, хто говорить, і наполовину тому, хто слухає. Головні показники взаєморозуміння між комунікантами - позитивна реакція на слова виступаючого, зовнішнє вираження уваги у слухачів (їхня поза, зосереджений погляд, вигуки схвалення,  посмішки, сміх, оплески), «робоча» тиша в залі. Контакт - величина перемінна. Він може бути повним (зі всією аудиторією) і неповним, стійким і хитким  в різні фрагменти проголошення промови.