Психологічна культура викладача вищої школи

-психологічний такт – здатність встановити міру дії;

-загальний рівень розвитку як показник кмітливості, різниці загальних здібностей людини;

-геніциативність – творча і виконавська;

-вимогливість до інших людей;

-схильність до організаторської діяльності;

-практичність – здатність безпосередньо, швидко і гнучко застосовувати свої знання і свій досвід у вирішенні практичних задач; самостійність на відміну від навіюваності і сліпого копіювання;

-спостережливість;

-самовладання, витримка;

-товариськість;

-наполегливість;

-активність;

-працездатність;

-організованість.

Організаторські здібності  викладача вищої школи виявляються  в умінні організувати себе, свій час, індивідуальну, групову, колективну діяльність студентів, згуртувавши навколо наукової проблеми надійних помічників, однодумців.

До комунікативних характеристик  викладача вищої школи відносяться  здібності:

-здатність всесторонньо і об'єктивно сприймати людину-партнера по спілкуванню;

-здатність викликати у нього довіру, співпереживання в спільній діяльності;          -здатність передбачати і ліквідовувати конфлікти;

-справедливо, конструктивно і тактовно критикувати свого товариша по спільній діяльності;

-сприймати і враховувати критику, перебудовувавши відповідно свою поведінку і діяльність.

 

3. Психологічна  майстерність та її елементи 

 

Є кілька підходів щодо визначення психологічної майстерності. На думку  Н.В. Кузьміної та М.В. Кухарева, –  це «найвищий рівень психологічної  діяльності... який виявляється в  тому, що за відведений час педагог досягає оптимальних наслідків»[3]. О.І. Щербаков розуміє психологічну майстерність як синтез наукових знань, умінь і навичок методичного мистецтва й особистих якостей викладача вищої школи[4].Ш.О. Амонашвілі не дає чіткої дефініції психологічної майстерності, але називає її основні риси: «Бути майстром психологічної справи – це означає мати вихідну позицію ...яка є особистісно-гуманною; ...це яскрава особистість, мудра, чуйна, доброзичлива і принципова людина; ...це першодослідник теоретичних рекомендацій, який може їх переконливо довести або спростувати. ...Його творчість може збагатити психологічну науку і практику новими висновками, дати початок новим ідеям і підходам»[5].У Європі під психологічною майстерністю мається на увазі практичне розгортання і втілення викладачем вищої школи у професійну діяльність сукупності інтелектуальних, психологічних і духовних якостей. Майстерність викладача вищої школи прирівнюється до майстерності робітника або ремісника, майстра або митця.Погляд на викладача вищої школи як на робітника-функціонера психологічної індустрії найбільш поширений у США, а в Європі – переважно в Англії: викладач вищої школи – виконавець певного соціального замовлення у сфері «педагогічного виробництва», тобто він діє згідно з нормативними документами і загальноприйнятими технологіями.Викладач-ремісник діє на основі особистісного підходу до викладання, акцентуючи увагу на індивідуальному підході до учнів, а нормативні документи є тільки загальним тлом його професійної діяльності.В викладача вищої школи-майстра переважає творчий підхід у навчальному процесі. «Діяльність викладача вищої школи більше нагадує імпровізацію за обставин, що постійно змінюються, ніж дотримання педагогічних правил та алгоритмів. Інакше кажучи, ми маємо справу радше з майстром, ніж з інженером».Погляд на викладача вищої школи як на митця достатньо поширений у світі: його діяльність уважається настільки складною, що взагалі не може систематизуватися. Під час занять він отримує величезну кількість інформації, на яку миттєво реагує. Тому вчительська діяльність є мистецтвом, що потребує інтуїтивного відчуття, творчості, імпровізації. Ці якості спроможні проявитися тільки за умови певного відступу від формальних правил та алгоритмів психологічної поведінки.Отже, в Європі неприйнятний погляд на викладача вищої школи як на «маніпульованого маніпулятора», а навпаки – за основу береться його творча особистість. Однак прояви такої творчості не повинні суперечити загальновизнаним принципам демократичного співжиття – гуманізму, демократизму, поваги до прав людини. Суспільна роль і статус викладача вищої школи визначаються так: «Із статусу викладача вищої школи може випливати низка його рольових функцій: транслятор знань, вихователь, посередник, фасилітатор групової діяльності, дружній порадник, інформатор, захисник норм, актор, поліцейський... Надання переваги якійсь із них зумовлюється інституційно й воднораз культурологічне, співвіднесення з певними культурними моделями особистісних та фахових настанов викладача вищої школи значною мірою визначає вибір, інтерпретацію та особисте ставлення до ролі викладача вищої школи». У вітчизняній педагогічній науці найбільш глибоко цю проблему опрацювали вчені кафедри психологічної майстерності Полтавського педагогічного інституту ім. В.Г. Короленка («Основы педагогического мастерства», «Психологічна майстерність»[6]).Зовні майстерність викладача вищої школи – це вирішення різноманітних педагогічних завдань, успішна організація навчально-виховного процесу й отримання відповідних результатів, але її сутність полягає в певних професійних і особистісних якостях, які породжують цю діяльність і забезпечують її ефективність. «...Важливими професійними якостями викладача вищої школи ми повинні визнати працелюбність, працездатність, дисциплінованість, відповідальність, уміння поставити мету, вибрати шляхи її досягнення, організованість, наполегливість, систематичне і планомірне підвищення свого професійного рівня, прагнення постійно підвищувати якість своєї праці тощо»[7].На думку І.П. Підласого, до особистісних якостей викладача вищої школи належать «...людяність, терпеливість, порядність, чесність, відповідальність, справедливість, обов'язковість, об'єктивність, щедрість, доброта, висока моральність, оптимізм, емоційна врівноваженість, потреба в спілкуванні, інтерес до життя вихованців, доброзичливість, самокритичність, дружелюбність, скромність, достойність, патріотизм, релігійність, принциповість, чуйність, емоційна культура і багато інших»[8].Автори підручника «Психологічна майстерність» розглядають її «як найвищий рівень психологічної діяльності (якщо характеризуються якісні показники результату), як вияв творчої активності особистості викладача вищої школи (якщо характеризується психологічний механізм успішної діяльності)... Психологічна майстерність – це комплекс властивостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійної діяльності на рефлексивній основі»[9].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

У даній роботі ми зробили  спробу з'ясувати, які компоненти включає  комплекс професійної культури вузівського викладача. Оскільки характеристика особи є віддзеркаленням діяльності, ми спробували показати, що професійна діяльність вузівського фахівця багатогранна і має декілька сторін – психологічну, наукову, методичну, яким відповідає комплекс компонентів здібностей – гносеологічний, конструктивно-проектний, організаційний, комунікативний і перцептивна рефлексія. Володіння сукупністю цих здібностей допомагає досягти викладачу вищої школи високого рівня майстерності і робити ефективний вплив на формування особи студента, його власних здібностей, що дають можливість самореалізації в нашому складному, суперечливому світі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

 

  Гоноболин Ф. Н.  Психологический анализ педагогических  способностей. В сб. Способности и интересы. М.; 1962. — 245 с.

 Добрускін М. Соціально-психологічний  портрет вузовського викладача вищої школи. — //СОЦИС — 1995. — №9. — С. 137-141.

 Есарева З. Ф.  Особенности деятельности преподавателя  высшей школы. Л.; Изд-во Ленинградского университета, 1974. — 112 с.

 Иванов В., Гурье  Л., Зерминов А. Педагогическая  деятельность: проблемы, сложности  // Высшее образование в России. — 1997. — №4. — С. 44-49.

Маркова А. Н. Психология труда викладача вищої школи: Кн. для учителей. — М.; Просвещение, 1993. — 192 с.

 Митина Л. М. Учитель  как личность и профессионал (психологические  проблемы). — М.; "Дело", 1994. —  216 с. 

 

 [1] Амонашвим Ш.А. Психологические основы педагогики сотрудничества: Книга для учителя. К., 1991. С. 62.

[2] Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: В 2 кн. М, 1999. Кн. І. С. 232.

[3] Кузьмина Н.В., Кухарев  Н.В. Психологическая структура  деятельности учителя. Гомель, 1976. С. 20.

[4] Щербаков А. И.  Формирование личности учителя  в системе высшего педагогического образования. Л., 1968. С. 30.

[5] Амонашвили Ш.А. Психологические  основы педагогики сотрудничества. С. 103.

 [6] Основы педагогического мастерства / Под ред. И.А. Зязюна. М., 1988: Педагогічна майстерність / За ред. I.А. Зязюна. К., 1997.

[7] Подласый И.П. Педагогика. Новый курс. Кн. 1. С. 242.

[8] Там же. С. 243.

[9] Педагогічна майстерність / За ред. I.А. Зязюна. К.. 1997. С. 30.