Принципи і методи діагностики свідомості та самосвідомості

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

з курсу «ПСИХОДІАГНОСТИКА»

на тему «Принципи  і методи діагностики свідомості та самосвідомості»

 

 

План.

I. Принципи і методи діагностики свідомості та самосвідомості.

II. Практичне завдання. Дослідження емпатії особистості.

 

I. Принципи і методи діагностики свідомості та самосвідомості.

Поняття про свідомість, її особливості та функції

Людина як істота, що володіє найскладнішими проявами психіки, є носієм свідомості. Свідомість - це особливе утворення, що сформувалось під час суспільно-історичного розвитку на основі праці як специфічного виду людської діяльності, є формою цілеспрямованого психічного відображення.

Свідомість - це найвища форма розвитку психіки, притаманна тільки людині, що виявляється в складних формах відображення світу, опосередкована суспільно-історичною діяльністю людей

Через свідомість людина здатна пізнати  сутність навколишнього світу, розуміти його та одночасно знати про те, що вона знає або не знає.

Свідомість як категорія філософії  та психології традиційно розглядається науковцями. Зародження цих ідей почалося ще в античності, коли сформувались два філософські напрямки - ідеалізм та матеріалізм. З точки зору першого - ідеалізму - свідомість трактується як власне людська форма психіки, початок і умова буття, матеріалісти розглядають свідомість як результат відображення людиною дійсності, продукт пристосування та активного ставлення до буття. Однак щодо більш точної інтерпретації цього поняття виникає величезна кількість невирішених питань, тому вивчення та трактування поняття свідомості і по сьогодні залишається відкритою науковою проблемою. Свідомість характеризується певними особливостями.

 

Рис. 1.4.1. Ознаки свідомості

Свідомість поза людським буттям неможлива: свідомість народжується в бутті, створює буття, відображає буття. Таким чином, свідомість виконує такі функції:

 

Рис. 1.4.2. Функції  свідомості

Так, пізнавальна функція свідомості проявляється в накопиченні, переробці та використанні інформації щодо навколишньої дійсності; регулятивна-в контролі поведінкових та емоційних проявів; прогностична - в побудові образів майбутнього, плануванні подальшого життя; рефлексивна - в пізнанні людиною самої себе як суб'єкта психічної діяльності; комунікативна функція свідомості полягає в організації та підтриманні спілкування з іншими людьми.

Структура свідомості

Попри те, що прояви свідомості мають системний та інтегрований характер, вчені для зручності вивчення цього феномену виробили структуру, що має такі компоненти:

 

 

Рис. 1.4.3. Структура  свідомості

Цілком очевидно, що структура свідомості взаємопов'язана з її функціями, майже кожний компонент відповідає за певну функцію, наприклад, знання - за пізнавальну і прогностичну, рефлексивна функція забезпечується роботою самосвідомості тощо.

Рівні вияву  психіки людини

Психіка - це складний комплекс, який працює за певними закономірностями. Як складові цього комплексу виокремлюють несвідомий, підсвідомий, свідомий і над свідомий рівні, які взаємопов'язані і взаємодіють між собою. Кожен рівень виконує свої необхідні функції у цілісному функціонуванні всієї психіки. Усі вони надзвичайно важливі під час життєдіяльності людини.

Свідомість є особливою формою психічної діяльності, орієнтованої на відображення й перетворення дійсності. У зоні ясної свідомості знаходить  своє відображення мала частина психічного.

 

Рис. 1.4.4. Рівні  психіки

Сигнали, що потрапили в зону ясної  свідомості, людина використовує для  усвідомленого управління своєю  поведінкою. Інші сигнали психіка також використовує для регулювання деяких процесів, але на підсвідомому рівні.

Типові завдання, які часто трапляються  у звичайній ситуації, людина розв'язує підсвідомо, реалізуючи автоматизми. Автоматизми  підсвідомості розвантажують свідомість від рутинних операцій (ходьба, біг, професійні навички тощо) для нових завдань, що в даний момент можна розв'язати лише на свідомому рівні.

Підсвідомість - це уявлення, бажання, потягу, почуття, стани, психічні явища та акти, які колись упродовж життя "вийшли" зі свідомості, виявляються у відповідних ситуаціях ніби автоматично, без чіткого і зрозумілого усвідомлення, але за певних умов їх можна повернути назад і усвідомити

З. Фрейд вивчав сновидіння, помилкові дії, невротичні симптоми як прояви підсвідомого

Проникнути  в підсвідомість можна за допомогою  таких методів, як аналіз описок, обмовок, запам'ятовувань, фантазій і снів людини, а також методу вільних асоціацій, проективних тестів тощо.

Явища людської психіки дуже різноманітні. Психічна діяльність може виходити за межі підсвідомого, переміщуючись також на несвідомий рівень.

Несвідомість - це сукупність психічних явищ, актів і станів, які виявляються на глибокому рівні функціонування психіки й цілковито позбавляють індивіда можливості впливу, оцінки, контролю і звіту в їхньому впливові на поведінку, вчинки, діяльність

Несвідоме виявляється і у так  званих імпульсивних діях, коли людина не усвідомлює наслідків своїх вчинків. Наші наміри не завжди виражаються  в наслідках наших дій адекватно, так, як ми б цього хотіли. Іноді, здійснивши той чи інший вчинок, людина сама не може зрозуміти, чому вона зробила саме так.

Виявляється несвідоме і в наших  психічних процесах. Навіть мислення людини може відбуватися на несвідомому  рівні. Уява, інтуїція, творчість взагалі неможливі без несвідомих компонентів.

Надсвідомість утримує психічні явища, акти й стани, які виникли внаслідок взаємодії зі Всесвітом, а також психічні механізми такої взаємодії

До надсвідомих явищ відносять  творче натхнення, що супроводжується  раптовим "осяянням" новою ідеєю, а також випадки миттєвого розв'язання завдань, які тривалий час не піддавались свідомим зусиллям, і ті, явища, які називають парапсихічними, тощо.

Наприклад, різка зміна погоди, пори року впливають не тільки на фізичне  самопочуття людей, а й на їхній настрій.

Оскільки людина має справу з  комплексним використанням фактів свідомості та поведінки, вона може заглиблюватися в сфери неусвідомлюваного психічного.

Поняття про самосвідомість, її функції та структура

Усвідомлення людиною світу не зводиться до відображення лише зовнішніх об'єктів. Фокус свідомості може бути спрямовано і на саму людину, її власну діяльність, внутрішній світ. Так, в процесі пізнання дійсності та взаємодії з нею людина виступає не лише як суб'єкт відображення (той, хто пізнає), а і як об'єкт відображення (того, кого пізнають). В даному випадку спрацьовує такий компонент свідомості людини як самосвідомість, що засвідчує найвищий рівень розвитку психіки людини серед живих організмів.

Самосвідомість - це здатність людської психіки усвідомлювати власні якості, властивості та ознаки

Самосвідомість не є вродженою  характеристикою людини, а формується_поступово, проходячи наступні етапи:

 

Рис. 3.2.1. Етапи  формування самосвідомості

Самовідчуття характерне для дітей першого року життя, зароджує самосвідомість і проявляється у спроможності немовляти фіксувати відчуття, що ідуть з власного організму і виражають його потреби.

Самосприймання виявляється з раннього віку (близько трьох років) через спроможність дитини впізнавати свій зовнішній фізичний образ (наприклад, на фото чи в дзеркалі) та називати себе займенником "Я".

Саморозуміння - прості форми надання собі певних характеристик з'являються ще в дошкільному віці (близько 4-х років) - діти вже знають свою стать, позначають себе як хорошу чи погану дитину залежно від власних вчинків та реакції на них значимих дорослих. Впродовж всього подальшого життя людина все більше вивчає себе, однак через власні зміни цей процес є динамічним.

Пізнання людиною самої себе є дуже складним процесом, який триває протягом життя. Спочатку людина пізнає свої зовнішні особливості, порівнює їх з особливостями інших людей, в результаті чого у неї формується уявлення про свій зовнішній вигляд. Потім на основі самоспостереження і рефлексії у неї виникає система знань про свої внутрішні психічні властивості. На основі сформованих уявлень і знань про свою особистість виникає складне психічне утворення, яке отримало назву "Я-концепції".

 

Рис. 3.2.2. Прояви самосвідомості

Самосвідомість проявляється у  людини як процес та результат психічної  діяльності (Рис. 3.2.2). Як процес розгорнутого у часі вивчення людиною себе самосвідомість у психології називається самоусвідомленням, а як результат утримання, переробки та використання інформації стосовно себе - Я-концепцією.

Відомо, що уявлення людини про себе соціально детерміновані. Оточуючі люди, суспільні норми і цінності відіграють роль дзеркала, в яке дивиться кожен з нас, вибудовуючи своє "Я".

Безперечно дані умови будуть здійснювати  вплив на формування Я-концепції  кожної людини, однак поряд з цим  не слід забувати і про неповторність, унікальність кожного з нас, які потребують індивідуального розвитку.

Як компонент психіки людини самосвідомість несе певне навантаження, що виражається в функціях.

"Я є те, чим визнають дану людину оточуючі".

У. Джемс.

 

Рис. 3.2.3. Функції самосвідомості

Загалом робота цих функцій є  корисною, позитивною для людини, однак  може мати і негативні наслідки.

Відповідно до цих функцій самосвідомість людини поєднує в собі певні компоненти, тобто її структура вміщує:

 

Рис. 3.2.4. Структура  самосвідомості

• Образ "Я" - центральний компонент самосвідомості, його вияви

Основою для функціонування всієї самосвідомості виступає образ "Я" - її центральний компонент.

Образ "Я" - це система уявлень та знань людини про свої власні особливості, ознаки та якості

Якщо йдеться про приблизну, орієнтовну інформацію, то фігурують уявлення ("... Мені здається, що я маю здібності до малювання"), якщо інформація про себе є об'єктивною, перевіреною, то мають на увазі знання (ім'я людини, дата її народження тощо).

До складу образу "Я" входять  наступні компоненти:

 

Рис. 3.2.5. Образ "Я" та його компоненти

Образ "Я" має динамічний характер через зміни, що постійно відбуваються в людині та процес їх пізнання і  виявляється в таких категоріях:

 

Рис. 3.2.6. Вияви "Я" - образу

Ці вияви теж мають змінний  характер - коли людина досягає образу свого майбутнього, Я-ідеальне перетворюється у Я-реальне, і у неї формується нова мета для саморозвитку (нове Я-ідеальне).

 

Методи діагностики свідомості та самосвідомості.

 

Для діагностики свідомості та самосвідомості використовують такі методики:

1. Техніка репертуарних решіток (репертуарний тест особових конструктів). Автор: Джордж Келлі, 1955. Виявлення індивідуально-особистісних конструктів, опосредкуючих сприйняття і самосприйняття при аналізі особового сенсу понять.

2. Опитувач самовідношення. Багатовимірний опитувальник дослідження самовідношення (МДС - методика дослідження самовідношення) створений С.Р. Пантилеєвим у 1989 році. Методика призначена для поглибленого вивчення сфери самосвідомості і структури самовідношення особи, що включає різні (когнітивні, динамічні, інтегральні) аспекти. Відносно сфери застосування МДС, можна відмітити добрі результати у рамках індивідуального консультування засуджених, оскільки ця методика дозволяє виявити внутрішньоособистісні конфлікти. Віковий діапазон: зі старшого шкільного віку. Опитувальник складається з 110 фраз-тверджень, що припускають дихотомічну шкалу відповідей. Реєструються показники по 9 шкалам: закритості, самовпевненості, самокерування, відбитого самовідношення, самоцінності, самоприйнятия, самоприв'язаності, внутрішньої конфліктнсті і самозвинувачення.

Особливості внутрішньої  динаміки самосвідомості, структура  і специфіка відношення особи до власного "Я" роблять регулюючий вплив практично на усі аспекти поведінки людини, граючи найважливішу роль у встановленні міжособових стосунків, в постановці і досягненні цілей, в способах формування і виходу з кризових ситуацій, в адекватній включеності суб'єкта в різного роду психокорекційні і психотерапевтичні заходи. Одним з розробників методики - Століним - було прийнято розуміння самовідношення в контексті уявлень про сенс "Я". Сенс "Я" припускає певну мову його вираження, а ця "мова" може мати деяку специфіку як для різних індивідів, так і для різних соціальних груп або інших соціальних спільнот. Причому алфавіт цієї мови має бути досить широким, оскільки у зв'язку з суперечністю буття, перетином деятельностей і "протиборством" мотивів суб'єкт повинен випробовувати досить широку гамму почуттів і переживань. Самовідношення розуміється як складна, рівнева емоційно-оцінна система. Самовідношення може бути зрозуміле як вираження сенсу "Я" для суб'єкта, як деяке стійке почуття на адресу власного "Я", яке, незважаючи на узагальненість, містить ряд специфічних модальностей (вимірів), що розрізняються як по емоційному тону, переживанню, так і за семантичним змістом відповідного відношення до себе. При факторизації матриць інтеркореляцій значень шкал визначаються три незалежні чинники: