Практичне дослідження проблеми впливу сім`ї на рівень сугестивності у дитини

                                              ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ВПЛИВУ СІМ'Ї НА РІВЕНЬ СУГЕСТИВНОСТІ  ДИТИНИ…………………….…....5

1. Дитячо-батьківські відносини в родині ………………………...5
2. Особливості механізму навіювання і сугестивності…….…….11
3. Сугестивність і виховання………………………………………16

РОЗДІЛ ІІ. ПРАКТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ВПЛИВУ СІМ`Ї НА РІВЕНЬ СУГЕСТИВНОСТІ У ДИТИНИ………………………………...…18

           2.1. Характеристика вибірки, вибір  та опис методик, які були використані…………………………………………………………………….18

           2.2.Аналіз дослідницької роботи………………………………….….21

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………...27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….28

ДОДАТКИ

                                                     ВСТУП

Сім'я протягом тривалого часу відіграє одну з визначально важливих ролей у формуванні особистості дитини. І в порівнянні з іншими інститутами соціалізації у сім'ї є свої особливості. Характер створених відносин і ступінь їх впливу на дитину залежать від безлічі факторів. Сімейні фактори, зокрема психологічна атмосфера в сім'ї в цілому, що включає емоційні, рольові та комунікативні аспекти взаємин, а також психосоціальні якості батьків, стиль сімейного виховання, характер взаємин з братами і сестрами, матеріальне та соціальне становище сім'ї, рівень освіти батьків. Всі ці фактори мають великий вплив на розвиток дитини та формування її особистості.

Актуальність досліджуваної теми полягає у тому, що вивчення дитячо-батьківських відносин є надзвичайно важливим як для розуміння чинників, що впливають на становлення особистості дитини. Про значимість даної проблеми свідчить той факт, що багато психологічних теорій, таких як психоаналіз, біхевіоризм або гуманістична психологія, не обійшли увагою цю проблему, розглядаючи взаємовідносини батьків і дитини як важливе джерело дитячого розвитку. Інтерес багатьох сучасних дослідників до сфери дитячо-батьківських відносин пояснюється значимістю ролі сім'ї для дитячого розвитку.

Виходячи з вищесказаного, ми вважали за потрібне зробити оцінку впливу міжособистісних стосунків у сім'ї як одного з неусвідомлюваних якостей на розвиток дітей, а саме оцінку впливу на рівень сугестивності у дитини.

Мета дослідження – виявити вплив міжособистісних відносин у сім'ї на рівень сугестивності дитини.

Об'єкт дослідження – міжособистісні відносини в сім'ї.

Предмет дослідження – міжособистісні відносини в сім'ї та їх вплив на рівень сугестивності дитини. 

Гіпотеза: існування прямої залежність між типом відносин у сім'ї і формуванням рівня сугестивності у дитини.

Для досягнення мети необхідно вирішити наступні завдання: 
1. Провести аналіз робіт вітчизняних і зарубіжних учених з проблеми відносин у сім`ї.

2. Проаналізувати дитячо-батьківські відносини в родині та їх вплив на подальший розвиток дитини.

3. Вивчити особливості  механізму сугестивності

         Для реалізації мети дослідження та вирішення поставлених завдань було використано наступні методи:

1. Теоретичні ( методи вивчення літературних джерел, метод сходження від конкретного до абстрактного, та від абстрактного до конкретного).
2. Імперичні (спостереження, бесіда, тестування, узагальнення незалежних характеристик).

У наших дослідженнях застосовувалися методики:

1. Методика міжособистісних відносин Рене Жиля.
2. Методика оцінки сугестивності.

           Структура курсової роботи. Логіка  дослідження зумовила структуру  курсової роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел  із   20 найменувань. Загальний обсяг 29 сторінок та додатки.

Практичне значення полягає в тому, що цю роботу можнуть використовувати студентіи спеціальності практичний психолог, працівники молодших та середніх навчальних закладів.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ВПЛИВУ СІМ'Ї НА РІВЕНЬ СУГЕСТИВНОСТІ  ДИТИНИ

1.1. Дитячо-батьківські відносини в родині

              Закономірності розвитку особистості як  результат входження в нові для неї групи, які стають для індивіда референтними, виступаючи в якості інститутів його соціалізації (сім'я, дитячий садок, школа, трудовий колектив), так і внаслідок зміни його соціальної позиції всередині щодо стабільної групи.

            Своєрідним мікроколективом, що відіграє істотну роль у вихованні особистості, є сім'я. Сім'я – це особливого роду колектив, що грає у вихованні основну, довгострокову і найважливішу роль. Довіра і страх, впевненість і боязкість, спокій і тривога, сердечність і теплота у спілкуванні на противагу відчуженню та холодності – всі ці якості особистість набуває в сімейному середовищі. Вони виявляються і закріплюються у дитини і надають тривалий вплив на його розвиток.

          Сімейна середовище – це поєднання особистісних особливостей батьків, умов, в яких живе сім'я, стилю виховання. Істотний вплив на формування особистості дитини надає стиль організації життя, переважаючий в сім'ї. [14, 8].

                Відносини між людьми в родині з усіх людських відносин бувають найбільш глибокими і міцними. Вони включають чотири основних види відносин: психофізіологічні, психологічні, соціальні та культурні. Психофізіологічні – це відносини біологічного споріднення. Психологічні включають відкритість, довіру, турботу один про одного, взаємну моральну і емоційну підтримку. Соціальні відносини містять розподіл ролей, матеріальну залежність в сім'ї, а так само статусні відносини: авторитет, керівництво, підпорядкування. Культурні – це особливого роду внутрісімейні зв'язки і відносини, зумовлені традиціями, звичаями, що склалися в умовах певної культури, всередині якої дана сім'я виникла і існує. Вся ця складна система відносин впливає на сімейне виховання дітей. Усередині кожного з видів відносин можуть існувати як згода, так і розбіжності, які позитивно чи негативно позначаються на вихованні. 
       Різні сфери розвитку дітей пов'язані з різними проявами внутрішньосімейних відносин. Протягом усього періоду дорослішання батьки є для дитини надзвичайно значущими людьми, причому виступають для неї в різних «іпостасях». Це, по-перше, джерело емоційного тепла і підтримки, без яких дитина почуває себе беззахисною і безпорадною. По-друге, батьки – директивна інстанція, розпорядники життєвих благ, покарань і заохочень. По-третє, батьки – зразок, приклад для наслідування, втілення кращих особистісних якостей, модель взаємин з іншими людьми. Батьки є джерелом знань, життєвого досвіду, друзями і порадниками у вирішенні складних життєвих проблем.

          Батьківські установки, або позиції, – один з найбільш вивчених аспектів батьківсько-дитячих відносин. Під батьківськими установками розуміється система, або сукупність, батьківського емоційного відношення до дитини. Під стилем сімейного виховання слід розуміти найбільш характерні способи відносин батьків до дитини, які застосовують певні засоби й методи педагогічного впливу, які виражаются у своєрідній манері словесного обігу та взаємодії. [10,131]

            Багато трудів, присвячених дитячо-батьківським відносинам, спираються на запропоновану Д. Баумрінд типологію стилів сімейного виховання. Він змістовно описує три основні стилі: авторитарний,  демократичний і ліберальний. [11, 43]

            Авторитарний стиль – всі рішення приймають батьки, які вважають, що дитина в усьому повинна підкорятися їх волі, авторитету. Батьки обмежують самостійність дитини, не вважають за потрібне обгрунтовувати свої вимоги, супроводжуючи їх жорстким контролем, суворими заборонами, доганами та фізичними покараннями. Авторитарні батьки вимагають від дитини беззаперечного підпорядкування, не пояснюючи причини своїх вказівок і заборон. Вони жорстко контролюють всі сфери життя, причому можуть це робити і не цілком коректно.

           Діти в таких сім'ях зазвичай замикаються, і їх спілкування з батьками порушується. Частина дітей йде на конфлікт, але частіше діти авторитарних батьків пристосовуються до стилю сімейних відносин і стають невпевненими в собі, менш самостійними. Авторитарні відносини виключають душевну близькість з дітьми, тому між ними і батьками рідко виникає почуття прихильності, що веде до підозрілості, постійної настороженості і навіть ворожості до оточуючих.

          Демократичний стиль спирається на потреби дитини в позитивних емоція, при доброзичливості і любові до дитини, батьки використовують навіювання і переконання. Даний стиль впливу найбільш ефективний для виховання. Демократичні батьки цінують у поведінці дитини і самостійність, і дисциплінованість. Вони самі надають йому право бути самостійним у якихось сферах свого життя; та одночасно вимагають виконання обов'язків. Контроль, заснований на теплих почуттях і розумної турботі, зазвичай не дуже дратує; він часто прислухається до поясненням, чому не варто робити одного і варто зробити інше. Формування дорослості при таких відносинах проходить без особливих переживань і конфліктів. Батьки заохочують особисту відповідальність і самостійність своїх дітей відповідно до їх вікових можливостей. Батьки вимагають від дітей осмисленої поведінки і намагаються допомогти їм, чуйно ставлючись до їхніх запитів. При цьому батьки виявляють твердість, піклуються про справедливість у послідовному дотриманні дисципліни, що формує правильну, відповідальну соціальну поведінку. 
       Ліберальний – дитина належним чином не направляється, практично не знає заборон і обмежень з боку батьків або не виконує вказівок батьків, для яких характерне невміння, нездатність або небажання керувати дітьми.

          Також виділені і інші характерні стилі сімейного виховання. Хаотичний стиль (непослідовне керівництво) – це відсутність єдиного підходу до виховання, коли немає ясно виражених, певних, конкретних вимог до дитини або спостерігаються протиріччя, розбіжності у виборі виховних засобів між батьками. При такому стилі виховання фрустрируется одна з важливих базових потреб особистості – потреба у стабільності і впорядкованості навколишнього світу, наявності чітких орієнтирів у поведінці і оцінках. Непередбачуваність батьківських реакцій позбавляє дитину відчуття стабільності та провокує підвищену тривожність, невпевненість, імпульсивність, а в складних ситуаціях навіть агресивність і некерованість, соціальну дезадаптацію. При такому вихованні не формуються самоконтроль і почуття відповідальності, відзначаються незрілість суджень, занижена самооцінка.

          Стиль опіки (гіперопіка, концентрація уваги на дитині) – прагнення постійно бути біля дитини, вирішувати за нього всі виникаючі проблеми. Батьки пильно стежать за поведінкою дитини, обмежують її самостійну поведінку, турбуються, що з ним може щось статися. Незважаючи на зовнішню турботу, який опікує стиль виховання призводить, з одного боку, до надмірного перебільшення власної значущості у підлітка, з іншого - до формування у нього тривожності, безпорадності, запізнювання соціальної зрілості [9, 21].

          Крім типу відносини батьків і типу виховання, формування особистості дитини в сім'ї багато в чому визначається батьківськими директивами. Вони можуть бути джерелом багатьох емоційних проблем дитини.

          Під директивою розуміють прихований, непрямий наказ, який не явно сформульований словами або позначений діями батьків, за невиконання якого дитина не буде покарана явно, але буде покарана побічно (почуттям провини перед батьками). При цьому справжніх причин своєї провини дитина усвідомити не може, вони приховані. Тільки виконуючи директиви, дитина відчуває себе «хорошою».

          Директива – це своєрідне «приховане послання» батька дитині, повчання. Самі батьки можуть не усвідомлювати до кінця глибинний зміст, що укладена в їх директиві. [5, 91].

           Слід зазначити, що крім свідомого, цілеспрямованого виховання, здійснюваного батьками, на дитину впливають вся сімейна атмосфера, сімейні умови: соціальне становище, рід занять, матеріальний рівень, рівень освіти, ціннісні орієнтації членів сім'ї. Тому будь-яка деформація батьківської сім'ї призводить до негативних наслідків у розвитку особистості дитини.

               Вивчивши теоретичну літературу з проблеми виховання, можна зробити наступні висновки:

            1. Дитинство є початковим етапом становлення суб'єкта пізнавальної та практичної діяльності. Цей період життя є надзвичайно важливим з точки зору генезу та формування соціальних форм психіки і моральної поведінки у дитини. 
           2. Сім'я важлива для кожної дитини. Функції, які виконує сім'я по відношенню до дитини, різноманітні: виховна, емоційна, сфера первинного соціального досвіду і контролю, сфера духовного спілкування, соціально-статусна, досуговая, господарсько-побутова та економічна.

            3. Стилі дитячо-батьківських відносин при взаємодії - співробітництво, псевдосотруднічество, ізоляція, суперництво та стилі батьківського виховання - авторитарний, дімократіческій, попустітельскій.

            4. При дисгармонії внутрішньосімейних відносин виділяються патогенні особливості особистості батька, що впливає на розвиток особистості дитини - низький рівень самоконтролю, негнучкість мислення, ригідність поведінки, низький рівень рефлексії, дезінтеграція, егоцентрічность родетеля. 
            5. Формування особистості дитини в сім'ї визначається ще й батьківськими директивами, крім типу ставлення батьків і типу виховання.

                1.2. Особливості механізму навіювання і сугестивності

          Навіювання – подача інформації, сприймається без критичної 
оцінки та надає вплив на перебіг нервово-психічних впливів. Шляхом навіювання можуть викликатися відчуття, уявлення, емоційні стани і вольові спонукання, а також виявляється вплив на вегетативні функції без активної участі, без логічного переробки сприйманого.        

  Природа феномена сугестивності лежить в предсоціальному житті стародавньої людини, яка успадкувала свою біологічну залежність від стадного почуття і почуття автоматичного підпорядкування більш досвідченому ватажкові в стаді предлюдей, які жили зазвичай по 20-30 особин з жорстко встановленими ватажком. Підсилює сугестивність віра і могутність тих чи інших впливів або віра в могутність особи, яка здійснює ці дії. Тому попередня демонстрація «чудесних» явищ значно посилює віру в очікуване навіювання.

            Тому досліджуючи фактори, що впливають на ефективність процесу навіювання, слід сказати кілька слів про такий важливий чинник, як віра. Віра – це здатність багатьох людей сприймати певну інформацію і майже все, що з нею пов'язано, як абсолютно достовірну і правдиву, без всяких сумнівів і тверезого логічного аналізу. Терміном «віра» позначають також непохитну впевненість деяких людей в істинність якогось їх особистого досвіду, або наукового висновку, або неминучого настання якоїсь події чи явища.

           Навіювання є компонентом звичайного людського спілкування, але може виступати як спеціально організований вид комунікації, який передбачає не критичне сприйняття інформації, що повідомляється.

            Кожна людина в певних життєвих ситуаціях може виявитися навіюваною, адже природна сугестивність будь-якої людини весь час різна в залежності від стану емоцій, стану дізнання, стану соматики, стану психофізіології, часу доби, пори року, навколишніх обставин. 
          Соціально-психологічний аспект явищ навіювання В. Н. Куликов вбачає у зв'язку з наступними його особливостями. По-перше, зміст навіювання, в кінцевому рахунку, завжди соціально детерміновано, тому що воно визначається ідеологією, мораллю, політикою того суспільства, чиї інтереси і цілі захищає джерело сугестивної інформації.  По-друге, процес навіювання являє собою взаємодію членів сугестивної пари, в ролі яких виступають соціальні спільності і складові їх особистості. По-третє, хід і результат процесу навіювання залежить від того, хто вселяє вплив, а також від тих впливів, які вони відчувають з боку свого соціального            оточення. [ 7, 94]

        В даний час навіювання є складовою частиною нормального 
людського спілкування.  У момент будь-якого спілкування виникають чотири складні психофізіологічних процесу навіювання: згода, опір і контрнавіювання. Як ми вже говорили, навіювання – це абсолютне некритичне сприйняття інформації прямо в підсвідомі структури мозку. 
         Згода – це здатність внушаємого в моменти активних спалахів свідомості погодитися з навіюванням. Тобто в ті моменти спілкування навіювання не проникає прямо в підсвідомість внушаємого, і для обробки сприймання інформації у внушаємого включаються і активізуються раніше звужені зони свідомості, виникає тимчасовий режим активного нормального сприйняття, і тоді мозок внушаємого, в основному, реагує тільки на логічні умовиводи і емоційний фон спілкування. У цьому випадку результативний ефект навіювання залежить від того, погодиться чи не погодиться внушаємий з істинністю і доказовістю наведених аргументацій. 
         Опір – це існуюча у кожної людини біологічна здатність до збереження так званого «психофізіологічного гомеостазу». Тут мова йде про те, що в процесі сприйняття інформації у кожної людини існує певний біологічний поріг, що оберігає організм від засмічення надлишкової, невірною інформацією.    

    Контрнавіювання – це об'єктивно існуючі властивості особистості, які в процесі будь-якого спілкування прагнуть усвідомлено або неусвідомлено впливати на процес спілкування з метою впливу на партнера по спілкуванню. Ця природна властивість особистості в нормі дозволяє зберігати особистість в соціумі. Але у дуже багатьох людей контрнавіювання розвинене настільки, що вони завжди, в будь-якій обстановці і при будь-яких обставин, намагаються нав'язати і впровадити в свідомість свого партнера по спілкуванню тільки свої думки, ідеї, аргументи, при цьому абсолютно ігноруючи ту інформацію, яку намагається нав'язати противник . Іноді такі люди, як правило, схильні до лідерства і нав'язування своїх думок всім і кожному, причому в будь-якому зручному випадку, в процесі спілкування можуть ігнорувати не тільки будь-яку важливу для себе інформацію, але й діяти явно на шкоду собі, лише б «нав'язати своє». Люди з сильним, майже патологічним, контрнавіюванням часто зустрічаються серед різних релігійних сектантів-фанатиків, серед екстрасенсів-психотерапевтів, серед переконаних комуністів і демократів, серед ідейних екстравертів різних спеціальностей. 
          В. Н. Куликов виділяє кілька видів контрнавіювання: ненавмисне і навмисне. Основою першого є властива людям деяка ступінь сумніву, недовіри і критичності, що виявляється на неусвідомлюваному рівні. Вони починають діяти в момент навіювання автоматично. Навмисне – критично аналізує те, що йому намагаються вселити, зіставляючи зміст навіювання зі своїми поглядами і переконаннями і в тій чи іншій мірі не приймає               їх. [ 7, 104]

          Також величезний внесок у розробку проблем навіювання і гіпнозу вніс В. М. Бехтерєв. Він розглядав навіювання як психічний процес, що викликає певні відчуття і уявлення без належної критики. Він показав, що навіювання може бути використано і для користі і на шкоду людині. 
          Сугестивність покликана підвищувати пристосовність організму до мінливих умов існування і є одним з механізмів програмування стану і поведінки людини. На основі сугестивності організм отримує можливість будувати програму поводження з урахуванням не тільки індивідуального досвіду, а й сприйманого пасивного досвіду інших індивідів і групи в цілому. Біля витоків цієї властивості організму лежить філогенетично закріплений рефлекс наслідування. У людини він здійснюється як на основі інформації від органів чуття, так і на основі інформації, що міститься в словах. Тому навіювання, на відміну від переконання, проникає у психічну середу без активної уваги, входячи без особливої ​​переробки безпосередньо в загальну сферу і зміцнюючись тут, як усякий предмет пасивного сприйняття. Навіювання і переконання різняться тим, що якщо переконання супроводжується неминучим верифікаційним аналізом, то навіювання входить у свідомість, минаючи мозкові аналітичні центри. 
            Сугестивність, як вважав М.В. Бехтерєв, є явище, властиве всім і кожному, так як це природна нормальна властивість людської психіки. Вона глибоко корениться в природі людини і грунтується на прямому чи опосередкованому впливі слова та інших нав'язаних психічних імпульсів на хід розумових процесів, на дії і вчинки, а також на всі інші численні фізіологічні та психічні функції організму. [ 1, 56]

             Сугестивність – це ступінь сприйнятливості до навіювання, який визначається суб'єктивної готовністю піддатися і підкоритися впливу або готовність змінити поведінку не на підставі розумних, логічних доводів, а по одній лише вимозі або пропозиції, які виходять від іншої особи або групи осіб. Підкорюючись, людина продовжує вважати свій образ дій результатом власної ініціативи та самостійного вибору.

           Фізіологічна основа навіювання і гіпнозу була розкрита                     І.П. Павловим. Класичні експериментальні дослідження І.П. Павлова розкрили справжню картину умовно-рефлекторної діяльності вищої нервової системи, природу процесів гальмування і збудження кори головного мозку дали можливість створити цілісне вчення про гіпноз і словесний вплив. 
             За І.П. Павлову «навіювання» – є найбільш спрощений умовний 
рефлекс людини. У практиці спілкування впливу навіюванням протистоїть процес контрнавіювання. Його механізм формується в процесі загального розвитку особистості під впливом виховання.

           Навіювання є найбільш спрощений найтиповіший умовний рефлекс людини. Слова гіпнотизера концентрують на загальнофізіологічних законах роздратування в певній зоні кори головного мозку гіпнотіка, одночасно розвиваючи процес загального гальмування інших зон кори. Тим самим виключається будь-який конкуруючий вплив усіх інших готівкових і старих слідів подразнень. Навіювання є концентроване роздратування певного району великих півкуль, відчуття або сліду його подання викликане емоцією, тобто роздратуванням з підкірки, або вироблене екстрено ззовні, або вироблене за допомогою внутрішніх зв'язків, асоціацій, – роздратування, яке отримало переважне, незаконне і непереможне значення. Якщо сновидіння є здебільшого давнє роздратування, то навіювання є роздратування наявне. Навіть гіпноз представляє меншу ступінь гальмування, ніж сон, отже, навіювання подвійно по дратівнії силі більше сновидіння. І, нарешті, навіювання як роздратування – короткочасне, ізольоване і цілісне, а тому і сильне. 
             Звідси велика, майже нездоланна сила навіювання як подразника під час гіпнозу і якийсь час після нього. Тому навіюванням в гіпнозі можна викликати в людині багато найрізноманітніших дій, спрямованих як на зовнішній, так і на внутрішній світ людини.

Респон

Дент

Шкала

№1

Шкала

№2

Шкала

№3

Шкала

№4

Шкала

№5

Шкала

№6

Шкала

№7

Шкала

№8

1

10

2

3

1

1

2

2

2

2

8

6

2

2

2

2

1

3

3

11

6

5

1

0

1

2

1

4

7

4

2

4

0

3

0

3

5

8

3

3

5

1

3

0

2

6

4

1

1

7

0

1

0

3

7

7

2

2

3

2

3

0

4

8

8

4

4

2

0

3

1

2

9

10

1

4

6

1

2

3

4

10

9

1

2

3

2

2

2

3

11

7

5

2

5

1

3

0

2

12

7

4

2

1

2

3

1

1

13

8

6

4

3

0

0

1

4

14

6

2

2

6

0

3

0

2

15

9

3

4

4

0

1

2

2

16

7

1

3

1

0

2

0

1

17

8

4

4

4

2

2

1

3

18

7

5

2

2

1

3

1

1

19

7

4

2

2

2

3

0

1

20

9

5

5

5

1

1

1

2

Респондент

Шкала №9

Шкала №10

Шкала №11

Шкала №12

1

2

1

1

4

2

2

1

2

3

3

2

2

2

4

4

3

1

1

4

5

3

1

0

3

6

0

1

3

2

7

2

1

1

3

8

3

1

2

5

9

3

2

0

4

10

2

2

1

3

11

2

1

2

3

12

2

1

2

3

13

2

2

2

2

14

2

2

2

2

15

2

1

0

4

16

3

2

1

5

17

3

2

1

4

18

2

1

1

4

19

2

1

2

3

20

3

2

2

3