Поняття та основні ознаки спілкування. Функції, види і засоби спілкування

Необхідно враховувати, що про людину, яка дивиться співрозмовникові у вічі, створюється приємне враження, але постійний, пильний погляд заважає зосередитися, викликає відчуття дискомфорту. Тому погляд потрібно час від часу відводити, регулюючи таким чином розмову. Останнє не стосується тих ситуацій, коли працівнику правоохоронних органів потрібно свідомо збільшити напруженість у спілкуванні (наприклад, при допиті, проведенні очної ставки).

Важливо знати та свідомо  використовувати такі характеристики візуального контакту: відведення погляду вбік, погляди скоса чи, навпаки, визивно прямі, погляди крадькома — ознака ворожості, готовності до конфлікту; моргання очима — подив, зляканість; широко відкриті очі — привітність, задоволення (у сполученні з посмішкою); відсутній, пустий погляд — утома, нудьга.

Знання про особливості  візуального контакту не тільки дозволяють діагностувати та нейтралізувати прояви, що утруднюють професійне спілкування, а й цілеспрямовано створювати такі, що сприяють оптимальній взаємодії.

Останніми при перерахуванні  невербальних засобів спілкування були названі мимовільні прояви фізіологічних реакцій, до яких належать потіння, пересихання в роті, що супроводжуеться ковтанням, облизуванням губ; посилене пульсування, порушення дихання, розширення зіниць, зблідніння тощо. Усі ці прояви, що практично не підвладні свідомому контролю, свідчать про значні труднощі, яких зазнав співрозмовник, і повинні фіксуватися як додаткові діагностичні ознаки.

2. Особливості сприймання  і розуміння людини людиною.  Психологія соціального сприймання

Вищезазначене свідчить, що спілкування — це не просто обмін  інформацією, воно передбачає взаємну активність партнерів. Успішність спілкування залежить від рівня соціальної чуттєвості до людей, психологічної пильності та емоційної чутливості. При нерозвиненості однієї з цих складових спілкування може стати нерезультативним чи взагалі не відбутися.

Багато хто на рівні  здорового глузду вважає, що початок  спілкування — перший обмін словами. Але це не так. Спочатку встановлюється своєрідний міст між людьми, що беруть участь у спілкуванні, причому саме на цій стадії складається ставлення до предмета спілкування, перше уявлення співрозмовників один про одного. Невербальні комуніканти дають початковий імпульс для прийняття чи неприйняття партнера, хоча він і не завжди відповідає дійсності.

Пізнання і взаємний вплив людей один на одного —  обов'язковий елемент всілякої спільної діяльності, незалежно від того, що є її метою (досягнення матеріального результату, виховання тощо). Від того, як люди відображають та інтерпретують зовнішність і поведінку, багато в чому залежить характер їх взаємодії і діяльності та результати, яких вони досягають.

Отже, людина виступає щодо партнерів по спілкуванню не тільки як об'єкт і суб'єкт впливу, а  й одночасно як суб'єкт пізнання. Основними процесами, завдяки яким людина сприймає та переробляє інформацію, що надходить від іншої людини, є сприймання, мислення та уявлення.

Дослідами встановлено, що цілісний образ людини виникає поступово і пов'язано це з просторово-часовими умовами, в яких відображається об'єкт. Наприклад, люди з нормальним зором в умовах доброї видимості виділяють людину з оточення на відстані двох кілометрів. На відстані одного кілометра видно загальний контур, 700 м — сприймаються рухи рук та ніг, 300 м — голова, овал обличчя, колір одягу, 60 м — розрізняються очі, ніс, пальці. В умовах поганої видимості показники сприймання людини на відстані гірші.

Колір елементів верхньої половини фігури визначається раніше, ніж нижньої. Велике значення має  ракурс (збоку, зверху), в якому сприймається людина. При сприйманні обличчя напрямок розглядання — зверху вниз, від волосся до губ, тобто верх голови є точкою початку сприймання обличчя.

При описанні зовнішності  людини елементи її розподіляються нерівномірно. Так, якщо за 100 % прийняти загальну кількість елементів зовнішності, то відображення фізичних рис (зріст, статура, волосся тощо) становить 82 %, виразні рухи (міміка, жестикуляція) — 14 %, оформлення зовнішності — 4 %.

Окрім власне психофізіологічних чинників, на сприймання та розуміння людини людиною впливають вікові, статеві, професійні та інші ознаки. Так, з віком при словесному відтворенні зовнішності збільшується кількість елементів виразних рухів, проте зменшується кількість елементів оформлення зовнішності. Найбільш точно оцінюється вік однолітків, гірше — молодших, найгірше — старших за віком. Педагоги в першу чергу описують одяг, потім мову, міміку, манеру поводитися; художники — відповідно обличчя, зріст, міміку. Чоловіки та жінки приблизно однаково ідентифікують очі людини, але жінки точніше визначають пропорції обличчя, рот, ніс; чоловіки — брови, овал обличчя, вуха, підборіддя.

Певні закономірності виявляються  при сприйманні та розумінні психічних станів, зокрема, емоційних. Так, найбільш точно ідентифікуються подив, відраза; гірше — горе, гнів, позитивні емоції.

Вивчаючи процеси соціального сприймання, психологи дійшли висновку, що на нього впливають, окрім вищезазначених, інші чинники психологічної природи. Дамо їх коротку характеристику.

«Ефект ореолу» —  вплив загального враження про людину на сприйняття і оцінку окремих властивостей її особистості. Якщо загальне враження про людину сприятливе, то її позитивні якості переоцінюються, а негативні — не помічаються або ж виправдовуються. І навпаки, якщо загальне враження про людину негативне, то навіть позитивні вчинки трактуються упереджено.

«Ефект первісності» (послідовності) — при оцінці незнайомця домінує перше враження, усі інші отримані відомості накладаються на цю інформацію.

«Ефект поблажливості» — надлишок позитивного ставлення при сприйманні іншої людини; спостерігається у тих випадках, коли суб'єкт дістає значну емоційну підтримку з боку оточуючих (наприклад, захоплення «зіркою» естради).

«Бар'єри темпераменту та характеру» — виникають при  взаємодії індивідів з різними  типами нервової системи чи різними  характерами. Наприклад, людина з високою реактивністю починає діалог без думки про можливу сварку, але раптом, у відповідь на досить нейтральні слова, бурхливо обурюється і припиняє розмову; її партнер не розуміє такої реакції, ображається і в подальшому буде уникати контактів. Такі ж наслідки можливі при неврахуванні особливостей характеру.

«Бар'єр поганого настрою» — виявляється у небажанні  індивіда спілкуватися або ж в  індукції свого настрою на оточуючих. Не випадково вважається, що вихована людина не повинна показувати стороннім свої негативні переживання. Це не тільки знижує працездатність, а й відштовхує людей, формує про такого співрозмовника стійке негативне враження.

«Бар'єр негативних емоцій»  — породжується переживаннями гніву, страху, презирства, відрази тощо; це завжди результат нереалізованих актуальних потреб, який заважає правильно сприймати та оцінювати ситуацію та її учасників.

Значний вплив на сприймання іншої людини чинить самооцінка сприймаючого суб'єкта. Кожна людина співвідносить інформацію про іншого з уявленнями про саму себе, причому підсвідоме прагне зберегти існуючу думку про себе. Якщо ж ця думка може бути спростована, виникає стан тривожності і сприймання змінюється таким чином, щоб загрозливі сигнали не надходили. Такі підсвідомі процеси дістали назву «перцептивного захисту». Якщо, наприклад, ставлення до людини у групі не відповідає її завищеній самооцінці, вона починає неадекватно сприймати оточуючих, а справедливу критику вважає наклепом.

Таким чином, можна зробити  висновок, що сприймання й розуміння іншої людини — дуже складний процес взаємодії як особистості індивіда, що сприймає, так і особистості суб'єкта сприймання. При цьому потрібно пам'ятати, що, незважаючи на певні особливості сприймання і розуміння фізичного вигляду, психічних станів, мімічних проявів, — це завжди цілісний, синтетичний акт, що залежить від життєвого досвіду, структури особистості і особливостей ситуації. Він має велике значення для працівника правоохоронних органів, оскільки його професійна діяльність завжди спрямована на пізнання соціальних явищ, яке здійснюється у процесі і за допомогою спілкування.

Усе зазначене дозволяє стверджувати, що врахування особливостей соціального сприймання та розуміння  людини людиною, уміння планувати, організовувати та здійснювати професійне спілкування — важлива професійно значима характеристика співробітника правоохоронних органів. Знання особливостей, засобів та прийомів спілкування, механізмів міжособистісного і міжгрупового спілкування, бар'єрів та інших чинників, що заважають ефективному спілкуванню, дозволяє правильно вибирати засоби впливу на різні об'єкти професійної діяльності, керувати цим процесом не на інтуїтивному рівні, а послідовно та цілеспрямовано.

3. Міжособистісні відносини  в колективі

Відношення особистості являє собою суб'єктивно-оціночну, свідому, вибіркову позицію, яка іноді називається життєвою позицією. Працівнику правоохоронних органів важливо знати та враховувати ставлення різних осіб до правових норм, злочинів, терміну покарання тощо. Наприклад, ставлення засудженого до виховних заходів розглядається як провідний чинник його виправлення та є основою для застосування різних заходів покарання чи заохочення. Особа, яка усвідомила свою провину за вчинений злочин, поводиться зовсім інакше, аніж людина, яка цієї провини не визнає, намагається приховати злочин. Особливе місце в системі відношень займають міжособистісні, тобто ставлення людей один до одного. Вони визначаються установками, орієнтаціями, очікуваннями особистості, крізь призму яких вона оцінює та взаємодіє з конкретною особою, групами осіб. Так, керівнику підрозділу для роботи необхідно знати систему не тільки службових, а й позаслужбових, неформальних взаємин підлеглих; психологія злочинної групи не може бути з'ясована без проникнення в особливості взаємин її членів.

 

 

Висновки

Отже, спілкування —  складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що породжується потребами у спільній діяльності і включає обмін інформацією, сприймання й розуміння іншої людини, вироблення єдиної стратегії взаємодії; взаємодія суб'єктів, спрямована на зміни у стані, поведінці та особистісно-смислових особливостях партнера.

Зміст та засоби спілкування  визначаються соціальними функціями  осіб, що спілкуються, їх статусом у структурі суспільних стосунків, належністю до тієї чи іншої спільності. Людське суспільство немислиме без спілкування, яке виступає як засіб «цементування» індивідів та як засіб розвитку самих індивідів. Саме звідси випливає існування спілкування як реальності суспільних стосунків. Мабуть, саме це дало можливість А. Сент-Екзюпері намалювати поетичний образ спілкування як «єдиної справжньої розкоші, що є у людини».

Враховуючи складність спілкування як соціально-психологічного процесу визначимо його основні функції: комунікативна, перцептивна, інтерактивна.

спілкування — це не просто обмін інформацією, воно передбачає взаємну активність партнерів. Успішність спілкування залежить від рівня соціальної чуттєвості до людей, психологічної пильності та емоційної чутливості. При нерозвиненості однієї з цих складових спілкування може стати нерезультативним чи взагалі не відбутися.

Пізнання і взаємний вплив людей один на одного —  обов'язковий елемент всілякої спільної діяльності, незалежно від того, що є її метою (досягнення матеріального результату, виховання тощо). Від того, як люди відображають та інтерпретують зовнішність і поведінку, багато в чому залежить характер їх взаємодії і діяльності та результати, яких вони досягають.

Відношення особистості являє собою суб'єктивно-оціночну, свідому, вибіркову позицію, яка іноді називається життєвою позицією. Працівнику правоохоронних органів важливо знати та враховувати ставлення різних осіб до правових норм, злочинів, терміну покарання тощо.

 

Використана література

1. Бодалев А. А Восприятие  и понимание человека человеком.  — М, 1982.

2. Брикман Р, Кершнер  Р. Гений общения: пособие по  психологической самозащите. — С.-Пб., 1997.

3. Дерябо С^ЯсвинВ. Гроссмейстер  общения. — М., 1997.

4. Зарайский Д. А Управлять чужим поведением. — Дубна, 1997.

5. Кабрин В. И. Транскоммуникация  и личностное развитие. — Томск, 1992.

6. Рюкле X. Ваше тайное оружие  в общении. Мимика, жест, движение. — М.,1996.

7. Хохелъ С. Целостное восприятие  личности и методы определения  ее типа. — К., 1992.

8. Экман П. Психология лжи.  — К., 1999.