Автор работы: Пользователь скрыл имя, 22 Апреля 2013 в 22:58, реферат
Розвиток ідеї поліфонії й чужого слова приводить Крістеву в 1969 р. до формулювання поняття, що стало однією з основних категорій постструктурного аналізу, – поняття інтертекстуальності.
Поняття “інтертексту” від самого початку було спрямоване на руйнування міфу про єдність і цілісність тексту; інтертекст розмиває кордони тексту, робить його фактуру проникною, його значеннєві контури – невизначеними й мінливими. У просторі даного тексту різні висловлювання, запозичені з інших текстів, не доповнюють, а, за словами
Крістевої, “перетинають і нейтралізують один одного”; в остаточному підсумку текст як окремий феномен губиться в безперервних інтертекстуальних нашаруваннях.
зливаються численні потяги і розриви, повторювані подряпини, що характеризують
функціонування жінки: “Моя палиця буде цією розгніваною книжкою, як її називали античні
народи, нині мертві, що говорять жаринами у фібрах моєї душі, мов обіловані дівчата”
[1, 65].
У принципі подібний хід аргументації цілком природний, якщо прийняти на віру його
вихідні посилки. Ще структуралісти порівнювали свідомість з мовою, а оскільки кінцевим
продуктом організації будь-якого
мовного висловлювання є текст,
мислитися як текст.
У всіх цих висловлюваннях можна бачити один загальний мотив, що становить
рушійну силу того, про що пишуть наприкінці 1960-х років Барт, Крістева й Деріда. Мотив
цей – протистояння пануючої традиційної ідеології, сутністю якої є погляд на мову й
культуру як на розумно урегульований, інтегрований й упорядкований феномен – такий
феномен, що може й повинен стати предметом наукового вивчення. Для французьких
філософів і літературних критиків
ця претензія традиційної
чергова маска, що приховує прагнення дотримати традиційного порядку, і зокрема,
панівного становища сил, що перебувають нагорі традиційної соціальної й духовної ієрархії.
Панівна еліта прагне монополізувати свої духовні цінності, подавши їх як втілення вічних й
універсальних принципів розумного; вона прагне ігнорувати або принаймні обмежити
множинність голосів культури й неабсолютність кожного із цих голосів, відсуваючи
альтернативні погляди на периферію, як вторинні варіації основного порядку. Щодо цього
французькі семітологи знайшли найближчого союзника в Бахтіні, з його ідеєю
карнавальності масової культури, що пануючий культурний канон прагне придушити. Еліта
наполягає на впорядкованості мовних і культурних кодів, тому що чим сильнішою є віра в
єдність й урегульованість культурних мов, тим легше маніпулювати свідомістю суспільства,
нав'язуючи йому цінності, закладені в нібито загальноприйнятих й загальнообов'язкових для
всіх членів суспільства кодах мислення й поведінки. Але “це міраж минулого, що його ми
ніколи не зможемо віднайти” [4, 16].
ЛІТЕРАТУРА
1. Крістева Ю. Полілог. – К., 2004. 8
2. Ильин И.П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. — М., 1996.
3. Kristeva J. La revolution du langage poetique. – Paris, 1974.
4. Крістева Ю. Самі собі чужі. – К., 2004.