Персоналістика. Психологічні підходи до вивчення теорії особистості

Берн формулює таку гіпотезу. В особистості дорослої людини зберігаються залишки "Я" дитини, які оживають за певних умов. Це явище можна спостерігати у зв'язку з гіпнозом, психозом, лікарською або прямою електричною стимуляцією кори. Берн припускає, що ці сліди можуть вияв¬лятися у людини навіть у нормальному психічному стані.

Типова ситуація показувала один стан "Я", адекватний для даної реаль¬ної обстановки, й відповідне адекватне судження. Разом із цим спо¬стерігався інший процес, що визначався, зокрема, манією величі, ар¬хаїчними страхами і надіями. Тобто, в однієї й тієї ж людини виступала поведінка дорослого та дитини. Втручання лікаря допомогло здійснити пе¬рехід до нового стану: вся поведінка, усвідомлення реальності, міміка, го¬лос, м'язовий тонус, манери почали відповідати "Я" дорослої людини. Це було коротке заспокоєння у психозі. Відтак Берн визначає психоз як пе¬реміщення психічної енергії із дорослої системи в дитячу, а заспокоєн¬ня — як переміщення у протилежному напрямку.

При психозі, коли пацієнт страждає галюцинаціями, він чує слова батьків, що пропонують робити те і те. Батько, Дорослий і Дитина — це реальні особистості, які входять в оточення пацієнта, й мають певні імена, заняття тощо. Для успішного лікування слід, зокрема, відділити Дорослого від Дитини, а вивчення Батька віднести на наступну стадію лікування; слід також переконати пацієнта, що Дитина, Дорослий і Батько — терміни, які відображають явища реальності. Можна показати Дитиною людину, що вкрала жувальну гумку, але це означає, що саме цей індивід крав жувальну гумку в дитинстві. Зісковзування в інший стан "Я" (у хворих та здорових людей) Берн пояснює концепцією психічної енергії, або заміщення влади: в якийсь момент стан "Я", яке замінено, володіє виконавчою владою. Це, од¬нак, все одно що пояснювати дію магніту магнітною силою. Для практики цього, мабуть, і досить, але йдеться про концептуальний розгляд, в якому Берн залишив поза увагою характер поєднання у психічному нового і старо¬го досвіду.

Берн обмежується лише констатуванням того, що "Я" становить вид сутності, яка немовби віддаляється від решти психічного змісту, що існував багато років або хвилину тому, або й одночасно. Тобто кожний стан "Я" має мету, яка відділяє його від інших станів. Тоді, зрозуміло, виникає пи¬тання: який же стан "Я" слід вважати справжнім? Берн зауважує:

стан "Я", коли домінує вільне дотримання влади, відчувається як са¬мозахоплення владою, яка живе як чуття "Я";

виконавча влада схожа на той стан, в якому перебуває у певний мо¬мент найбільша кількість активного населення, наділеного владою.

Далі замість наукового розв'язання цього тугого вузла, Берн зісковзує в світ метафор, де можна приємно себе почувати (як у світі поезії), але ні на йоту не зрушитися з місця у розкритті справжніх закономірностей. Варто придивитися до стилю самого автора: "В даній системі зісковзування із од¬ного стану "Я" в інший зумовлено трьома силами, які діють на кожний стан, проникливістю кордонів між різними станами та об'єктом повноважень кожного стану "Я". Коментарі зайві: Берн критично ставиться до фрейдівського опису "психічної енергії" та "надання повноважень". Але сам мало просувається вперед: бракує головної концептуальної схеми. Ста¬ни "Я" відділені, але феноменологія їхнього зв'язку так і не з'ясована.

Загадка співіснування минулого, майбутнього і теперішнього в одній душі має бути розкритою в концепціях розвитку психічного. Але саме ідея розвитку була втрачена для Берна. Насамперед він не висвітлив супереч¬ності попереднього шару психічного, щоб показати необхідність виникнення шару наступного. У психіці, дійсно, те, що було якось сформовано, включе¬но у взаємодію зі світом, з одного боку, має стереотип, щоб залишитися "навічно" у своїй структурі. З іншого боку, ця структура піддається впливу структур наступних і отримує від них певне забарвлення, водночас впли¬ваючи на структури наступні. Виникають певні інтеграційні шари психічного, куди включаються всі події людського життя. Інтеграція є та¬кож субординація, що приводить до єдності. При порушенні такої єдності субординоване стає автономним у своєму значенні, і настає роздвоєння осо¬бистості — або в мотиваційній боротьбі, або в патологічних ускладненнях.

Найголовнішим питанням у становленні психічного є виникнення інтеграційних ланок-мотивів між елементами досвіду. Цією ланкою стає вчинок, який забезпечує феноменологічний рух психічного, перехід від одного шару, який себе вичерпав, до іншого, який дає особистості нові мож¬ливості діяти. Саме вчинкова структура дає можливість інтегрувати весь досвід людини, адже вчинок має свою цілеспрямованість та набір засобів для досягнення цілей. Патологія виникає тоді, коли людина застигає на яко¬мусь одному моменті вчинку. Розгорнутість учинкової поведінки є її дос¬коналість і зрілість, що має завершуватися рефлексією та наставлянням на подальші вчинки.

Саме вчинок є механізмом досконалої інтеграції індивідуального досвіду і може включати досвід інших людей. А таке включення є основою децентрації. Так здійснюється справжня трансакція, і людина підноситься над власним досвідом, охоплює досвід людства, стає вселюдськістю і лише в цьому разі може визнати вичерпаним своє життя. Отже, трансакційний аналіз становить собою теорію особистості і соціальної поведінки та використовується як засіб для психотерапії та більш широких соціальних змін.

Центральною для трансакційного аналізу є практика, відома як stroking-прийом, — процес стимулювання і сприяння пізнавальним актам інших людей. Взірці прийомів формують загальну тему в головних субсекціях трансакційного аналізу.

Особистісна структура постає у взаємовідношеннях Батьків, Дорослих і Дітей. Ці терміни не виступають у своєму загальному значенні, але позна¬чають "Я-стани", зв'язані системи зовнішньої поведінки та внутрішніх про¬цесів. Вони формуються з самого початку розвитку людини. Батьківський "Я-стан" основано на встановленні обмежень, заборон та на годуванні, що є вираженням головних функцій батьків. Дорослий уміщує в собі реальність перевірки і можливість імовірнісного підрахунку. Дитина є вираженням почуттів, творчості або пристосувань, які походять із досвіду. Трансакційний аналіз пропонує методи для досягнення балансу енергії між "Я-станами", що має бути суттєвим для благополуччя індивіда, сім'ї або організації.

Комунікація визначається Берном як серія стимулів і відповідей з боку "Я-станів". Трансакційний аналіз приділяє особливу увагу тим стимулам і відповідям, які трапляються на психологічному рівні, які завжди не вер¬бальні та позасвідомі для суб'єктів — учасників комунікації.

Існують приховані трансакції, і можна вважати, що вони вирішують реальний результат психічної зміни. Стимули та відповіді є сильними засо¬бами, які люди використовують для впливу одне на одного.

Ігри — найбільш оригінальне поняття в трансакційному аналізі — тлумачиться за умови регулярного використання прихованих трансакцій, що дають підставу з'ясувати чинники "програшів" кожного з учасників си¬туації. Гравці виходять із психологічних ролей Переслідувача, Рятівника або Переможеного та утворюють напрям, рутинний для часової структури, передбачають збудження та уникнення інтимності. Вони можуть бути згру¬повані, починаючи з нижчого рівня надокучливості до кримінальної по¬ведінки та охоплення великої частини щоденної активності.

Аналіз почуттів сфокусовано на можливості репертуару гніву, страху, печалі та радості або таких почуттів, як провина, біль, сум чи заздрість, які складені з двох або більше базових чотирьох почуттів,

Аналіз сценарію перевіряє плани, створені ще в ранньому дитинстві під батьківським впливом і спрямовані на створення найбільш важливих ас¬пектів життя. Вони полягають у виникненні міфів із повідомлень, отрима¬них щодо самості й світу, та входять в головні категорії ''переможця", успіху, "переможеного", які є толерантними, але незадовільними, "загубленого", який презентує проблеми різного рівня. Сценарії мають бути трансформовані через зміну рішення, яке заступає старі внутрішні обов'язки згідно з реалістичним і більш правильним світопоглядом.

Зміна сценарію, перехід від одного до іншого має вчинковий механізм і вчинковий характер: осягається ситуація як сукупність значень у новому її баченні; виникають нові мотиви, які долають наявне і кличуть до заповітної мети; реалізується дія, через яку людина входить у новий "Я—стан"; спрацьовує рефлексія — активна філософія життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література.

1. Абаньяно Н. Введение  в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

2. Абаньяно Н. Мудрость  философии и проблемы нашей  жизни. Санкт-Петербург, 1998.

3. Вебер М. Избранное. Образ  общества. Москва, 1994.

4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

5. Гуссерль Э. Картезианские  размышления. Москва, 1998.

6. Гуссерль Э. Философия  как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

7. Зиммель Г. Истина и  личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.

8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация  искусства. Москва. 1990.

9. Ортега-и-Гассет X. Избранные  труды. Москва. 1997.

10. Риккерт Г. Введение  в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

11. Риккерт Г. Философия  истории. Санкт-Петербург, 1908.

12. Риккерт Г. О системе  ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

13. Самосознание европейской  культуры XX века: Мыслители и писатели  Запада о месте культуры в  современном обществе. Москва

14.История психологии в лицах. Персоналии / Л.А. Карпенко (ред.). - М. : ПЕР СЭ, 2005. - 783с.

15. История философии: Энциклопедия. - Мн., Интерпрессервис; Книжный Дом, 2002. - 1376 с.

16. Корольчук М.С., Криворучко П.П. Історія психології: Навч. посіб. - К. : Ельга; Ніка-Центр, 2004. - 246с.

17. Марцинковская Т.Д. История психологии: учебник. - М. : Академия, 2008. - 544с.

18. Матеуш В.О. Фрейд і дорога до психоаналізу. - Хмельницький : Видавництво Алли Цюпак, 2007. - 39с.

19. Роменець В.А. Історія психології ХІХ-початок ХХ століття: навч. посібник. - К. : Либідь, 2007. - 832c.

20. Словник психологічних термінів з глибинної психології. - К. : Держсоцслужба, 2006. - 260с.

21. Фрейд З. Основные принципы психоанализа. - М. : Рефл-бук, 1998. - 288с.

22. Фрейд З. Психология бессознательного. - М. : Просвещение, 1989. - 447с.