Персоналістика. Психологічні підходи до вивчення теорії особистості

На оральній стадії фіксації лібідо у людини, по 3. Фрейду, формуються деякі риси особистості: ненаситність, жадність, вимогливість, незадоволеність всім пропонованим. Вже на оральній стадії, згідно його уявленням, люди діляться на оптимістів і песимістів.

2. Анальна фаза

За оральним періодом слідує анальний (з 12-18 місяців до 3 років), під час якого дитина вперше научається контролювати свої тілесні функції. Лібідо концентрується навколо анусу, який стає об'єктом уваги дитини, що привчається до охайності, акуратності.

При дозріванні, протягом другого року, за Фрейдом, анальна ерогенність все більше виступає на перший план. Він пише: "Тепер уже легко помітити, що дитина одержує задоволення від анального і уретрального функціонування. Тепер дитяча сексуальність знаходить предмет свого задоволення в оволодінні функціями дефекації, виділення. І тут дитина вперше зустрічається з багатьма заборонами, тому зовнішній світ виступає перед нею як бар'єр, який вона повинна подолати, а розвиток набуває конфліктного характеру. Соціальне примушення, покарання батьків, страх втратити їх любов примушують дитину в думках уявляти собі, інтеріорізувати деякі заборони. Таким чином починає формуватися Супер-Его дитини як частина його Его, де в основному закладені авторитети, вплив батьків і інших дорослих, які виконують дуже важливу роль як вихователів, социалізаторів дитини" [8; с. 68].

Особливості характеру, що формуються на анальній стадії, на думку психоаналітиків, - акуратність, охайність, пунктуальність.

3. Фалічна фаза

Між трьома і шістьма роками інтереси дитини, обумовлені лібідо, зсовуються в нову ерогенну зону, в область геніталій. Фрейд вважає, що цю стадію краще всього характеризувати як фалічну, оскільки в цей період дитина або помічає свій пеніс, або усвідомлює, що у нього такий відсутній. На цій стадії діти вперше усвідомлюють сексуальні відмінності.

Фрейд намагається зрозуміти напругу в дитячому досвіді, коли дитина відчуває "сексуальне" збудження, тобто задоволення від стимуляції області геніталій. Це збудження зв'язане в думці дитини з близькою фізичною присутністю батьків. Прагнення до контакту з ними дитині стає все важче задовольняти; дитина бореться за інтимність, яка існує між самими батьками. Ця стадія характеризується бажанням дитини лягти в ліжко разом з батьками і ревнощами до уваги, яка батьки приділяють один одному, а не їй.

4. Латентний період

Після п'яти років наступає тривалий період латентної дитячої сексуальності (5-12 років), коли колишня цікавість відносно сексуальних проявів поступається місцем цікавості по відношенню до всього навколишнього світу. Лібідо в цей час не фіксовано, сексуальні потенції дрімають, і у дитини є можливості для ідентифікації і побудови Я-ідентічності.

Фрейд вважав, що протягом цього періоду сексуальні імпульси пригнічуються реактивною формацією моралі, сорому, огиди, а також естетичними ідеалами. Він розглядав цю фазу як поєднання біологічних процесів, вплив культури, утворення і реорганізації захисної структури Его, на яку частково впливає розвиток Супер-Его.

Наше нинішнє розуміння латентного періоду базується на фрейдівському положенні про те, що цей період зовсім не є уніфікованим станом. Дитина проходить через безліч змін в розвитку протягом цих років, і сексуальна латентність швидше відносна, чим абсолютна. В деякій мірі дитина відмовилася, дозволила або подавила лібідні бажання едіпової фази через розвиток Его і Супер-Его. Тепер батьківські очікування і заборони сприймаються їй більш послідовно, як вимоги, направлені до її свідомості, а хворобливі дії сорому і вини обмежують пошук лібідного задоволення і підсилюють придушення Едіпових інцестуозних бажань. До того ж Его, яке зміцнилось в цей час, здатне тримати під контролем дії інстинктів і сублімувати їх, як тільки знайдеться прийнятний засіб задоволення.

5. Генітальна фаза

Фрейд відзначав, що після генітального інтересу і цікавості в анальній фазі, сфера уваги дитини в даній фазі "зміщується до геніталій, до їх дії, і набуває домінуючого значення, яке до зрілості вже не має такої актуальності". Тому він спочатку назвав це "інфантильною генітальною організацією".

Впродовж інфантильної генітальної фази через дитячу ідеалізацію і ідентифікацію з батьком своєї статі, а також встановлення статевої ідентичності бувають абсолютно очевидні лібідні бажання по відношенню до цього ж батька. У разі негативного або інвертованого Едіпова комплексу лібідні бажання направлені на батька тієї ж статі. Батько протилежної статі бачиться як суперник. Звичайно дитина вирішує цей негативний Едіпов конфлікт шляхом прийняття батька тієї ж статі як об'єкту Его-ідеалу і шляхом здійснення ідентифікації з цим ідеалом як частиною формування Супер-Его.

Аналітична психологія К. Юнга.

Карл Густав Юнг был одним из основателей психоанализа, учеником и близким другом Фрейда. Теоретические разногласия и обстоятельства личного характера привели к тому, что Юнг создал свою собственную школу, названную им аналитической психологией. В подходе Юнга остается признание главной идеи Фрейда, что современный человек подавляет свои инстинктивные влечения, часто не осознает своих жизненно важных потребностей и мотивы своих поступков. Если помочь ему лучше разобраться в ситуации, исследуя проявления его бессознательной жизни - фантазии, сновидения, оговорки и т.п. - то он научится лучше справляться со своими психологическими проблемами и его симптомы ослабнут. Такова в самых общих чертах идея аналитической терапии. Юнга всегда больше интересовали непосредственные переживания людей - их чувства, мечты, духовные поиски, значимые события жизни. Он разрабатывал психологию близкую к самой стихии человеческих эмоций. Поэтому он стремился описывать различные психологические явления такими, каковы они есть. Поскольку эмоциональная жизнь в природе универсальна - все живые существа испытывают страх, возбуждение, удовольствие и т.п. - то это позволило ему предположить коллективные основания человеческих переживаний. В человеке сочетаются индивидуальное и коллективное. На него в той же мере повлияли, к примеру, традиции, язык и культура общества, которому он принадлежит, не говоря уже о генетических факторах. Этого нельзя отрицать и нельзя упрощать картину психической жизни, выделяя в ней только пару логических линий. Логическая стройность важна для научных дискуссий, но для лечения людей нужно иметь гибкость и широту видения возникающих ситуаций. Кроме того, целительную силу психоанализа Юнг видел не в точности объяснений аналитика, а в уникальности нового опыта, получаемого клиентом на сессиях, опыта самопознания и трансформации своей личности.

Обращаясь к универсальным общечеловеческим тенденциям, можно выделить в любой проблеме темы, хорошо известные из мифологии, литературы и религии. Юнг называл такие темы архетипами. Если функционирование всей психической энергии данного человека обусловлено этой темой, то можно говорить о наличии психологического комплекса. Этот термин также предложил Юнг. Но мало просто назвать комплекс, чтобы разобраться в своей ситуации, человеку очень полезно обсудить с другим свои переживания и найти описывающие их образы, символы и метафоры. В них не содержится конкретных рецептов или советов. Но символический язык обладает достаточной смысловой емкостью, чтобы отразить все нюансы, не исказив картины реальной ситуации. Именно через образы передаются и выражаются эмоциональные состояния во всей их глубине. Поэтому чтобы изменить свою эмоциональную ситуацию, необходимо сначала хотя бы видеть ее такой, какова она есть во всей своей многогранности и противоречивости.

Мы не можем жить, не придумав себе некой версии реальности, придающей смысл и структуру нашим переживаниям. Хотя нам кажется, что наша картина мира рационально обоснована, в действительности за ней стоят древние и хорошо знакомые из истории и мифологии человеческие фантазии. Юнг называл эту бессознательную тенденцию к упорядочиванию своего космоса стремлением к реализации Самости. Слова Самость, Истинное Я, Высшее Я, сокровенная сущность, Бог, природа Будды и т.п. создают сходные образы источника, конечной цели или полюса, управляющего всеми процессами. Это всегда нечто большее, значительное, заряженное смыслом. И большинство людей согласятся, что открытие этой новой перспективы в жизни совершенно необходимо для душевной гармонии. Обрести себя, найти смысл жизни, достичь самореализации - сознательно или бессознательно - такова задача любых человеческих поисков, что бы каждый под этими понятиями не подразумевал. Человек приближается к этой цели сложным спиральным путем проб и ошибок. Нельзя сказать, что он обязательно, в конце концов, убеждается в каких-то определенных истинах или принимает религиозную веру, дающие ему духовную силу. Скорее, что-то кристаллизуется в нем само собой по мере накопления жизненного опыта, познания мира и самого себя. В любом случае мы говорим о таком человеке как о сильной личности, как об имеющем более широкое сознание и раскрывшем свой творческий потенциал. Юнг верил, что для движения к этому состоянию абсолютно необходимо развитие символического отношения, и что анализ по существу является одной из практик, развивающих такое отношение.

Юнгианские аналитики особенно отличаются тем, что рассматривают любого человека, какой бы трудный период он не переживал в настоящее время, как потенциально здорового, талантливого и способного к позитивным изменениям. Атмосфера юнгианского анализа свободная и аналитики исходят из того, что верно лишь то, что верно для самого клиента. Они будут стараться обсудить проблему со всех возможных точек зрения, в мягкой манере делая предположения, а не утверждения, предоставляя клиенту право выбирать самому то, что важно для него на данный момент. Видя в анализе больше чем просто клиническую процедуру - способ интенсификации личностного и духовного развития - юнгианцы поддерживают любые творческие начинания у клиентов, которые могут проявиться в любви к рисованию, лепке из глины, в сочинении рассказов, ведении дневника и т.п. Не случайно, пройдя юнгианский анализ, многие клиенты находят себя в искусстве. Типичным примером является судьба Германа Гессе - лауреата Нобелевской премии в литературе. Не только его книги, но и произведения Густава Майнрика, Борхеса и многих других знаменитых писателей были созданы под сильным влиянием идей Юнга.

Особенность современного читателя такова, что ему нравятся не только художественные произведения, но и увлекательно написанные книги по психологии, посвященные тайнам человеческой души. Многие юнгианские книги сейчас доступны на русском языке. Но может быть для знакомства с идеями Юнга даже лучше читать, например, фантастические романы Хогарта, Толкиена или Стивена Кинга или же интереснейшие книги по мифологии Джозефа Кемпбелла и Мирча Илиаде, бывших близкими друзьями Юнга.

С Россией была связана судьба очень известной в ранний период психоанализа фигуры - Сабины Шпильрайн - психолога из Ростова-на-Дону, ученицы Фрейда и Юнга одновременно. В 20-е годы в России был большой интерес к психоанализу, и были переведены некоторые работы Юнга. Однако, затем последовал долгий период гонений на фрейдизм, затронувший также и аналитическую психологию. Только типология, разработанная Юнгом, была принята безоговорочно, войдя во многие отечественные психодиагностические исследования. Лишь с наступлением так называемой «перестройки», когда все потянулись к нормальным мировым ценностям и стандартам, интерес к Юнгу стал возрастать как снежный ком. Не последнюю роль в популяризации Юнга видимо сыграли переводы академика Аверинцева, которые он сопровождал великолепными, поистине не уступающими Юнгу по эрудиции комментариями. Так, благодаря энтузиастам философам и психологам, многие из которых пытались, прежде всего, заполнить свой собственный духовный вакуум, мы получили переводы самых важных работ Юнга и его ближайших учеников.

Становление аналитической психологии в России было бы невозможно без поддержки зарубежных юнгианских психологов. Особую роль здесь сыграли специальные программы развития аналитической психологии в странах посткоммунистического пространства, сделавшие возможными регулярные приезды юнгианских аналитиков в Москву и Санкт-Петербург, семинары, лекции и непосредственное общение с российской аудиторией. С самого начала это были не миссионерские или пропагандистские поездки, а сугубо профессиональные контакты, продуктивный обмен опытом. Следует отметить помощь юнгианцев русского происхождения (из семей эмигрантов) Владимира Одайника из США и Натальи Баратовой, живущей в Цюрихе. В настоящее время психоанализ и аналитическая психология получили официальное признание.

Трансакційний аналіз Є.Берна

Цей аналіз як психологічна течія набув широкої популярності в 60-ті роки завдяки появі двох книжок, які стали бестселерами (Е.Берп. "Ігри, а які грають люди. Люди, які грають в ігри"'. Т.Харріс. "Зі мною асе а поряд¬ку — з вами все в порядку"). Трансакційний аналіз ґрунтується на ди¬намічних принципах і має своїм предметом міжособистісну поведінку; він тлумачить проблему неврозу в дусі раціональності та відрізняє себе від когнітивної терапії.

Згідно з цим напрямом у психології, певні стани ego несуть відповідальність за поведінку пацієнта. Ці стани, або самості, визначають способи, які використовує пацієнт у своїх трансакціях — певній базовій єдності соціальної взаємодії. Кожна особа поводить себе відносно іншої або як Дитина (нестримно емоційна істота, вражена спілкуванням), або як Батько (диспозиція і віра, що це "плечі", "плечі-потреба", яка засвоюється з дитинства у сприйманні батьків), або як Доросла людина, що має са¬мостійність суджень (зріле та раціональне ego).

Хоч три стани ego перебувають на несвідомому рівні, у трансакційному аналізі терапевт має справу з феноменами, які перебувають на рівні свідомому, і вказує шляхи, на яких пацієнт і спільнота, з якою той має спра¬ву, були б успішними в їхніх комунікаціях, привабливими у "перехресних трансакціях". Терапевт також читає по складах багато "ігор", в яких прихо-вується реальне значення інтеракції. Пацієнти грають невідчужувані ролі, навчаються розпізнавати, в чому полягає їхня самість у трансакціях з іншими (і з терапевтом). Під керівництвом терапевта вони навчаються ви¬користовувати свою Дитину для жартів, але мають свого Дорослого як запо¬руку їхньої серйозної поведінки. Ерік Берн виходив у своїх дослідженнях насамперед із праць Пенфілда і Федерна, які вивчали вплив минулих вра¬жень на подальшу поведінку індивіда. Для її дослідження використовуються методологія структурного аналізу і трансакційний підхід.

Як зауважує сам Берн, у своїх висновках він спирається на клінічні спо¬стереження, на досвід роботи з хворими, в яких були розладнані інтегральні стани "Я". Це мало висвітлити ряд ґрунтовних питань психології та психіатрії. Зокрема, мова йде про наявність в особистості хворого "архаїчних елементів" і про можливість навчання хворого структурному і трансакційному аналізу. І лікар, і пацієнт можуть будь-коли зупинитися, підбити підсумки і спланувати, що слід зробити на наступному етапі. Під час психотерапевтичних процедур архаїчні стани "Я", зафіксовані в резуль¬таті травми, диференціюються, але все ще зберігаються. Під впливом фак¬тора реальності пацієнт переходить у ситуацію, сприятливу для вирішення архаїчних конфліктів.

Розкриваючи термінологію структурного аналізу, Берн по суті викладає систему свого вчення. Екстеропсихіка, неопсихіка та археопсихіка роз¬глядаються ним як психічні механізми (органи, знаряддя), які виявляються феноменологічно як екстеропсихічний (наприклад ідентифікація), неопсихічний (наприклад опрацювання даних) і археопсихічний (наприклад рег¬ресивний) стани "Я". Ці типові стани відповідно називаються "Батько", "Дорослий" і "Дитина". До словника трансакційного аналізу Берн також додає "проведення часу", "гру" і "сценарій". Це не абстракції, а робочі соціальні реальності.