Патологічні акцентуації характеру, психічні порушення

Психокорекційна робота з уразливими особами по пом'якшенню стресорів і підвищенню опірності організму сприяє ефективному запобіганню розвитку психічних і поведінкових розладів і укріплює психічне здоров'я. Фахівці в галузі охорони психічного здоров'я, включаючи психіатрів, психологів, соціальних працівників, що пройшли підготовку з питань охорони психічного здоров'я, можуть і повинні різноманітними психокорекційними заходами запобігати психічним і поведінковим розладам.

Розуміння психопатії як вродженої аномалії особистості ставить лікарів перед необхідністю використовувати перш за все механізми компенсації. У зв'язку з цим найважливіша роль в профілактиці і терапії психопатій належить педагогічним заходам, а також соціальному і трудовому устрою.

Велике значення мають правильна, з врахуванням індивідуальних особливостей, професійна орієнтація і трудовий режим, психотерапія.

Лікування та профілактика психопатій залежить від правильного виховання в дитинстві, постійного коригуючого впливу сім'ї, школи, виробництв. колективу; при декомпенсаціях психопатій, а також у важких життєвих ситуаціях показані психотерапія і психотропні засоби.

Профілактика психічних розладів і сприяння збереженню психічного здоров'я повинні бути невід'ємною частиною суспільної охорони здоров'я і відповідної політики на місцевому і на державному рівні. Заходи з профілактики психічних розладів та сприяння збереженню психічного здоров'я слід інтегрувати в рамках державної політики, яка передбачає різні види діяльності, наприклад,охорони навколишнього середовища, забезпечення житлом, соціального забезпечення, праці та працевлаштування, освіти, кримінального судочинства і захисту прав людини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Вікові та статеві особливості застосування індивідуальних оздоровчих методик.

Аналіз класифікацій існуючих здоров’язберігаючих технологій дає можливість виокремити наступні методики (О. Ващенко):

• здоров’язберігаючі – методики, що створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці людей, що вирішують завдання раціональної організації діяльності (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм), відповідність навчального та фізичного навантажень можливостям людини;
• оздоровчі – методики, спрямовані на вирішення завдань зміцнення фізичного здоров’я людини, підвищення потенціалу (ресурсів) здоров’я: загартування, фізична культура, здоровий спосіб життя, фізіотерапія, аромотерапія, дієтологія, , масаж, фітотерапія, музична терапія;
• методики навчання здоров’ю – гігієнічне навчання, формування життєвих навичок (керування емоціями, вирішення конфліктів тощо), профілактика травматизму та зловживання психоактивними речовинами, статеве виховання. Ці технології реалізуються завдяки включенню відповідних тем до предметів загально-навчального циклу, організації факультативного навчання та додаткової освіти;
• виховання культури здоров’я – виховання у людини особистісних якостей, які сприяють збереженню та зміцненню здоров’я, формуванню уявлень про здоров’я як цінність, посиленню мотивації на ведення здорового способу життя, підвищенню відповідальності за особисте здоров’я, здоров’я родини.

Для створення ефективної індивідуальної оздоровчої системи необхідно вміло використовувати принципи її побудови у взаємозв'язку із урахуванням реальних можливостей організму людини, зокрема, її вікових та статєвих особливостей.

Насамперед слід дотримуватись принципу цілеспрямованості, виходячи з того, що метою індивідуальної оздоровчої системи є формування, збереження та зміцнення здоров'я.

Принцип науковості вимагає, щоб розробка оздоровчої системи спиралась на об'єктивні закономірності розвитку природи, суспільства та на  досвід людини.

Принцип системності передбачає врахування всіх аспектів формування здоров'я.

Принцип єдності теоретичних знань і практики забезпечить практичне значення індивідуальної оздоровчої системи.

Принцип урахування індивідуальних особливостей вимагає всебічного вивчення всіх особливостей організму індивіда (фізіологічних, психологічних), його складного внутрішнього світу, а також аналізу досвіду особистості.

Методики індивідуальних оздоровчих систем враховують наступні  загальні вимоги:

• Підбирати індивідуальні оздоровчі методики потрібно таким чином, щоб вони впливали на здоров'я людини в усіх його аспектах (духовному, психічному, фізичному). Щоб вплинути на здоров'я у психічному аспекті застосовують аутогенне тренування, релаксацію та інше. На здоров'я у фізичному аспекті значно впливають, наприклад, загартування (від ходіння босоніж до повітряних і водних ванн), пов’язане головним чином з привчання шкірного покрову тіла в процесі фізіотерапевтичних процедур до перепадів високих і низких температур, дихальна гімнастика, оптимальний руховий режим.
• Індивідуальні оздоровчі технології слід підбирати відповідно до конституції тіла та індивідуальних особливостей, статі, віку, фізіологічних процесів організму, з урахуванням психологічних особливостей тощо.
• Добір оздоровчих методик залежить від віку людини. Наприклад, у юнацькому віці для загартування організму найкраще застосовувати ходіння босоніж, обливання холодною водою, але не моржування. Методику голодування в оздоровчій системі можна застосовувати лише тоді, коли організм повністю сформувався.
• Добір індивідуальних оздоровчих технологій, їхнє застосування, а також режим навчання, відпочинку, сну, харчування потрібно узгоджувати та розподіляти з урахуванням біоритмів природи і х біоритмів людини.
• Успішне застосування та вдосконалення індивідуальної оздоровчої системи можливе тільки при веденні щоденника здоров'я, який надалі дозволить правильно та систематизовано її модифікувати.
• Будь-яке навантаження оздоровчих технологій треба підвищувати поступово. Це стосується фізичних і дихальних вправ, загартувальних процедур, змін у харчуванні тощо.

Таким чином, елементами оздоровчих методик, які виконуються щоденно в індивідуальній оздоровчій системі є: правильне дихання, самомасаж певних частин тіла та релаксація для зняття втоми, правильне харчування, загартовування організму, дотримування режима  навчання, праці та відпочинку, боротьба зі шкідливими звичками, індивідуальний здоровий стиль життя.

Оздоровчі методики  нерозривно пов'язані з підвищеною фізичною активністю, посиленням функцій опорно-рухового апарату, активізацією обміну речовин.   Існує взаємозв'язок діяльності рухового апарату, скелетних м'язів і вегетативних органів.  У результаті недостатньої рухової активності в організмі людини порушуються нервово-рефлекторні зв'язки, закладені природою і закріплені в процесі важкої фізичної праці, що призводить до розладу регуляції діяльності серцево-судинної та інших систем, порушення обміну речовин і розвитку дегенеративних захворювань (атеросклероз та ін.).          

У період розвитку організму від народження до дорослого стану можливості функціональних систем збільшуються і досягають пікових значень в 20-25 років. Період з 25 до 35 років характеризується найбільш стабільним станом можливостей різних функцій організму. Але після 35 років відбувається неухильне зниження можливостей організму і до 60-65 років такі фізіологічні якості, як працездатність, максимальні можливості кровообігу і дихання зменшуються до 70 і навіть до 50% тих значень, які були у того ж людини в 25-35 років, навіть якщо він залишався весь час здоровим.  
         Вікові зміни відбиваються як на діяльності серця, так і на стані периферичних судин. З віком істотно знижується здатність серця до максимальних напруг, що проявляється у віковому зменшенні максимальної частоти серцевих скорочень (хоча ЧСС у спокої змінюється незначно). З віком функціональні можливості серця знижуються навіть при відсутності клінічних ознак ІХС.  
         Так, ударний об'єм серця у спокої у віці 25 років до 85 років зменшується на 30%, розвивається гіпертрофія міокарда. Хвилинний об'єм крові у спокої за вказаний період зменшується в середньому на 55-60%. З віком також відбуваються зміни в судинній системі: знижується еластичність великих артерій, підвищується загальний периферичний судинний опір, в результаті до 60-70 років систолічний тиск підвищується на 10-40 мм рт. ст. Всі ці зміни в системі кровообігу, зниження продуктивності серця тягнуть за собою виражене зменшення максимальних аеробних можливостей організму, зниження рівня фізичної працездатності і витривалості.

З віком погіршуються і функціональні можливості дихальної системи. Життєва ємність легень (ЖЕЛ) починаючи з 35-річного віку за рік знижується в середньому на 7,5 мл на 1м2 поверхні тіла. Відзначено також зниження вентиляційної функції легень - зменшення максимальної вентиляції легень.Хоча ці зміни не лімітують аеробні можливості організму, але вони призводять до зменшення життєвого індексу (відношення ЖЕЛ до маси тіла, виражене в мл / кг), який може прогнозувати тривалість життя. Істотно змінюються і обмінні процеси: зменшується толерантність до глюкози, підвищується зміст загального холестерину у крові, що характерно для розвитку атеросклерозу.

Погіршується стан опорно-рухового апарату: відбувається розрідження кісткової тканини (остеопороз) внаслідок втрати солей кальцію. Недостатня рухова активність і недолік кальцію в їжі посилюють ці зміни.

Існує незаперечний зв'язок між темпом старіння, тривалістю життя і інтенсивністю обмінних процесів. Доведена основна роль занять фізичними вправами і пов'язаної з ними інтенсифікації енергетичного метаболізму в середній тривалості життя організму. Рівень життєдіяльності організму під час вікового розвитку, тривалість життя залежать від двох протилежних явищ: з одного боку - згасання, порушень обміну і функцій, з іншого - включення адаптаційних механізмів, закріплених в еволюції.  
         Отже, фізичне оздоровлення організму пов’язане з підтримкою на високому рівні діяльності всіх його функціональних систем. Методики індивідуальних оздоровчих  систем повинні враховувати вікові зміни (зниження функціональних можливостей резервів функцій, зниження реактивності, еластичності і міцності опорно-рухового апарату, ослаблення відновних процесів та ін.)            

Рух як основа будь-якої успішної життєдіяльності – перша найважливіша умова збереження здоровя. Пропоновані з цією метою фізичні вправи за своїм характером можуть бути динамічними і статичними. Їхнє гармонійне поєднання може дати чудовий оздоровчий ефект, який полягає у високому м’язовому тонусі, хорошому самопочутті, збільшенні резервних можливостей серцево-судинної системи, бажанні жити і працювати.

Головною умовою забезпечення оптимального оздоровчого ефекту при використанні фізичних вправ є відповідність величини навантажень функціональним можливостям органів та систем орагнізму, які  з віком знижуються. Тому неприпустимі навантаження високої  інтенсивності, що вимагають максимальної мобілізації резервів. Тому інтенсивність навантажень необхідно знижувати, а час занять рекомендується збільшити.

В оздоровчому тренуванні для підвищення фізичної працездатності в молодому віці слід віддавати перевагу вправам, які удосконалюють різні види витривалості (загальну, швидкісну, швидкісно-силову). В середньому і старшому віці важлива стимуляція всіх рухових якостей на фоні обмеження швидкісних вправ.

Слід виключити з програми занять вправи швидкісного і швидкісно-силового характеру.

У цей же час у зміст занять слід вводити вправи аеробного характеру: лижні гонки, плавання, біг, їзда на велосипеді, ходьба і т. д.  
         При цьому інтенсивність тренувальних навантажень повинна бути невисокою. Заняття рекомендується проводити для людей до 40 років - 2 рази на тиждень тривалістю 2 години, більше 40 років - 3 рази на тиждень тривалістю 1,5 години з додатковим заняттям оздоровчого або рекреаційного характеру. Зарядка виконується щодня.  
         У здоровий спосіб життя слід включати виконання прийомів відновлення розумової та фізичної працездатності: аутогенного тренування, водних процедур, сауни, масажу, самомасажу. Щоб добитись вираженого оздоровчого ефекту, фізичні вправи повинні супроводжуватись значними витратами енергії і давати довге рівномірне навантаження системи дихання і кровообігу, забезпечуючи подачу кисню тканинам, повинна бути виражена аеробна спрямованість.

Більшість спеціалістів рекомендують займатися фізичними вправами при такому пульсі, коли необхідна для роботи енергія утворюється при біохімічних реакціях з участю кисню (в аеробному режимі). Таке тренування практично виключає безпеку виникнення порушень в роботі серцево-судинної системи.

Для проведення контролю за інтенсивністю навантаження, кожному необхідно знати свою нижню і верхню межу пульсу, а також оптимальну для себе величину коливання ЧСС.

Нижня межа пульсу визначається за формулою:  220 – вік (в роках) *0,6.

Верхня межа пульсу визначається за формулою: 220 – вік (в роках) *0,7.

Під час самостійних занять, без медичного контролю, максимальна ЧСС під час навантажень не повинна перевищувати 130 уд./хв для людей молодших 50 років і 120 уд./хв людей старших 50 років. Максимальний тренувальний ефект для розвитку аеробних можливостей і загальної витривалості спостерігається під час тренування при ЧСС від 144 до 150 уд.хв.

Отже, для нормального функціонування людського організму і збереження здоров'я необхідна певна "доза" рухової активності. Фізична культура має два види впливу на організм людини - загальний і спеціальний.        

Загальний ефект фізичної культури полягає у витраті енергії, прямо пропорційній тривалості і інтенсивності м'язової діяльності, що дозволяє компенсувати дефіцит енерговитрат. Важливе значення має також підвищення стійкості організму до дії несприятливих факторів навколишнього середовища. У результаті підвищення неспецифічного імунітету підвищується і стійкість до простудних захворювань.  
         Спеціальний ефект фізичної культури пов'язаний з підвищенням функціональних можливостей серцево-судинної системи. Він полягає в економізації серцевої діяльності і нижчої потреби міокарда в кисні.  
       Для нормального функціонування людського організму і збереження здоров'я необхідна певна "доза" рухової активності. Найбільш адекватним виразом кількості виробленої м'язової роботи є величина енерговитрат. Мінімальна величина добових енерговитрат, необхідних для нормальної життєдіяльності організму, складає 12-16 Мдж (в залежності від віку, статі та маси тіла), що відповідає 2880-3840 ккал. З них на м'язову діяльність повинно витрачатися не менш 5,0-9,0 МДж (1200-1900 ккал), решта енерговитрат забезпечують підтримку життєдіяльності організму в стані спокою, нормальну діяльність систем дихання і кровообігу, обмінні процеси і т.д.

Обмін речовин не однаковий у чоловіків і жінок, але не цілком ясно, чому. Згідно Є.А. Аркіну (1927), низькорослі індивіди витрачають більше енергії на кілограм ваги, ніж високорослі внаслідок «закону поверхні».