Парасиматична частина автономної нервової системи

                                      План контрольної роботи.

1. Поняття та сутність  парасимпатичної автономної частини  нервової системи.

2. Особливості будови  і функції парасимпатичної нервової  системи.

3. Фізіологічне значення  автономної нервової систем. Особливості  впливу на функції організму  парасимпатичної частини нервової  системи.

Висновки.

Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                            Вступ

Автономна нервова система іннервує весь організм у цілому, всі органи й тканини: залози, непосмуговані м'язи, кровоносні судини, органи чуття, нарешті, головний і спинний мозок, тобто саму центральну нервову систему. Більшість органів іннервується одночасно як симпатичною, так і парасимпатичною нервовою системою, однак вони діють на один і той самий орган протилежно. Наприклад, симпатич на нервова система збільшує ритм і силу скорочень серця, звужує судини і підвищує їхній тонус, уповільнює перистальтику кишок; парасимпатична — навпаки, уповільнює ритм і зменшує силу скорочень серця, розширює судини і знижує тиск у них, прискорює перистальтику кишок. Загалом симпатична нервова система забезпечує витрачання енергії, а парасимпатична — відновлення її запасів в організмі.

Автономна нервова система не має своїх особливих аферентних, чутливих шляхів. Чутливі імпульси від органів спрямовуються по чутливих волокнах, спільних для вегетативної і соматичної нервової системи. Вищий контроль і регуляцію функцій вегетативної нервової системи, як і соматичної, здійснює кора великого мозку.

Центри автономної нервової системи розміщені в середньому, довгастому й спинному мозку, а периферична частина складається з нервових вузлів і нервових волокон, які іннервують робочий орган. Від тіла нейрона (першого), що міститься в центральній нервовій системі, відходить довгий відросток, який утворює пресинаптичне, або прегангліонарне, волокно. Воно переключається на другий нейрон, тіло якого міститься в периферичному вузлі (ганглії, сплетенні), від тіла цього нейрона відходить постсинаптичне (постгангліонарне) волокно до іннервованого органа.

Парасимпатична частина автономної нервової системи утворена кількома нервами, тіла яких містяться в середньому й довгастому мозку та в II—IV сегментах крижового відділу спинного мозку. Парасимпатичні вузли, в яких знаходяться тіла других нейронів, розміщені в органах, на діяльність яких вони впливають.

Автономна нервова система регулює і змінює фізіологічний стан тканин і органів, пристосовуючи їх до діяльності всього організму в умовах навколишнього середовища, не підкоряючись волі людини.

Парасимпатична нервова система — частина автономної нервової системи, пов'язана з симпатичною нервовою системою, і в певних умовах функціонально їй протиставляється. У парасимпатичній нервовій системі ганглії розташовані безпосередньо в органах або на підходах до них, тому прегангліонарні волокна довгі, а постгангліонарні — короткі. Термін парасимпатична - тобто навколосимпатична - був запропонований Д. Н. Ленглі на прикінці XIX — початку XX століття.

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття та сутність  парасимпатичної  автономної частини  нервової системи

Парасимпатична нервова система в основному забезпечує зниження енергетичного обмiну, вiдновлення «запасiв енергiї», гальмування, сповiльнення i нормалiзацiю функцiй систем органiзму. Медiаторами симпатичної системи є норадреналiн i адреналiн, медiатором парасимпа-тичної системи — ацетилхолiн.

У ссавців в парасимпатичній нервовій системі виділяють центральний і периферичний відділи. Центральний відділ включає ядра головного мозку і крижового відділу спинного мозку.

Основну масу парасимпатичних вузлів складають дрібні ганглії, дифузно розкидані в товщі або на поверхні внутрішніх органів. Для парасимпатичної системи характерни наявність довгих відростків у прегангліонарних нейронів і надзвичайно коротких — у постгангліонарних. При цьому парасимпатичні волокна іннервують певні зони тіла (виключенням є травна система).

Головний відділ підрозділяють на середнемозкову і подовжнемозкову частині. Середнемозкова частина представлена ядром Якубовича-Едінгера-Вестфаля, розташованим поблизу передніх горбів четверохолмія на дні Сильвієва водопроводу. У подовжнемозкову частину входять ядра VII, IX, X черепно-мозкових нервів.

Прегангліонарні волокна від ядра Едінгера-Вестфаля, виходять у складі очерухового нерва, і закінчуються на ефекторних клітинах війкового ганглія (gangl. ciliare). Постгангліонарні волокна вступають в очне яблуко і йдуть до м'язів системи акомодації і сфінктера зіниці.

Волокна парасимпатичної системи так само входять до складу лицевого і язикоглоткового нервів. Ядра спинномозкового центру розташовуються в області II—IV кресцових сегментів, в бічних рогах сірої речовини спинного мозку.

Основним парасимпатичним нервом є блукаючий нерв (N. vagus), який на ряду з аферентними і еферентними парасимпатичними волокнами включає чутливі і рухові соматичні, і еферентні симпатичні волокна.

Переважно нейрони парасимпатичної нервової системи є холінергичними. Хоча відомо, що разом з основним медіатором постгангліонарні аксони одночасно виділяють пептиди (наприклад вазоактивний інтестіальний пептид (VIP)). Крім того у птахів у війковому ганглії разом з хімічною передачею присутня і електрична. Відомо, що парасимпатична стимуляція в одних органах викликає гальмівну дію, в інших — збуджуючу відповідь. У будь-якому випадку, дія парасимпатичної системи протилежна симпатичної (виключення - дія на слинні залози, де і симпатична і парасимпатична нервова система викликають активацію залоз).

Парасимпатична нервова система іннервує райдужну оболонку, слізну залозу, підщелепну, під'язикову і привушну залози, легені і бронхи, серце (зменшення частоти і сили серцевих скорочень), стравохід, шлунок, товсту і тонку кишку (посилення секреції залізистих кліток).

2. Особливості будови  і функції парасимпатичної  нервової системи

Вегетативна (автономна, вісцеральна) нервова система є частиною цілісної нервової системи і складає з нею анатомічне і фізіологічне ціле.

Вегетативна нервова система забезпечує іннервацію внутрішніх органів, судинної системи, залоз, гладеньких м'язів. Вона здійснює також трофічний вплив на скелетні м'язи. Не викликаючи скорочення цих м'язів, вона покращує їх живлення і тим самим стимулює їх роботу. Вегетативна нервова система справляє трофічний вплив на всі органи, в тому числі і на центральну нервову систему. Вона регулює діяльність внутрішніх органів і судин, секрецію залоз, роботу серця. Процеси обміну речовин також регулюються вегетативною нервовою системою. Отже, ділянки розповсюдження її в організмі дуже великі - іннервація всіх органів і тканин.

Важливою особливістю вегетативної нервової системи є те, що її діяльність не підпорядковується нашій волі і свідомості. Людина не відчуває навіть наявності багатьох внутрішніх органів, особливо тих, які не рухаються, як, наприклад, залози, не відчуває, як у них відбувається секреція, як всмоктується їжа в кишках тощо. Людина не може свідомо керувати діяльністю цих органів, як керує своєю мускулатурою. Такі процеси відбуваються поза свідомістю людини і не підпорядковані її волі.

За будовою вегетативна нервова система подібна до соматичної. У вегетативній нервовій системі, як і в соматичній, розрізняють центральну і периферичну частини. Вегетативні нейрони утворюють в головному і спинному мозку скупчення - вегетативні ядра. Всі разом вони складають центральну частину. Периферичну частину вегетативної нервової системи утворюють численні вегетативні нервові вузли і нервові волокна. Вегетативні вузли розташовані на різних відстанях від центральної нервової системи.

Периферичні вузли (ганглії) вегетативної нервової системи залежно від їх розміщення розрізняють: паравертебральні, превертебральні і інтрамуральні.

Паравертебральні (біляхребетні) вузли розміщені ланцюжками по обидві сторони вздовж хребетного стовпа. Сполучаючись між собою нервовими волокнами, вони утворюють два симпатичні стовбури (правий і лівий).

Превертебральні (передхребетні) вузли розташовані спереду від хребта, недалеко від органів. Вони входять до складу вегетативних сплетінь: сонячного, верхньобрижового, нижньобрижового, підчеревного та інших.

Інтрамуральні (внутрішньоорганні) вузли знаходяться в товщі внутрішніх органів або ж безпосередньо біля них.

В будові рефлекторних дуг соматичного і вегетативного типів багато спільного (рис. 2). Вони складаються із чутливого, асоціативного і ефекторного ланцюгів, тобто мають один план будови. Вегетативна нервова система не має своїх особливих аферентних чутливих шляхів. Чутливі нейрони є спільними для рефлекторних дуг обох типів. Вони розташовані в спинномозкових вузлах разом із нервовими клітинами всіх інших видів загальної чутливості.

Інформація від рецепторів внутрішніх органів, кровоносних і лімфатичних судин до кори півкуль великого мозку поступає по провідних шляхах, що входять до складу тонких і клиноподібних пучків.

Разом з тим вегетативна частина нервової системи відрізняється за будовою від соматичної частини деякими особливостями. Такою характерною особливістю перш за все є спосіб зв’язку з органами. Це стосується також і розташування нейронів вегетативної рефлекторної дуги.

Тіла власне ефекторних нейронів її розташовані не в центральній нервовій системі, як це має місце в соматичній нервовій системі, а знаходяться ближче до органів в периферичних вузлах. Відростки клітин вегетативних центрів виходять із головного або спинного мозку в складі передніх корінців спинномозкових або в складі черепномозкових нервів.

Ці відростки носять назву передвузлових, або прегангліонарних волокон. Вони вступають в контакт з клітинами, що знаходяться в периферичних вегетативних вузлах.

Відростки периферичних (ефекторних) нейронів вегетативної нервової системи називаються післявузловими, або постгангліонарними, волокнами. Вони закінчуються в органах, забезпечуючи їх іннервацію. Отже, у вегетативній нервовій системі еферентний зв’язок між центром (мозком) і робочим органом складається із двох нейронів — центрального (вставного) і периферичного (ефекторного).

За функціональними і морфологічними ознаками в складі вегетативної нервової системи розрізняють симпатичний і парасимпатичний відділи (рис. 3). Вони відрізняються один від другого розташуванням їх центральних частин, в яких знаходяться нервові клітини, що дають початок прегангліонарним волокнам, а також розташуванням периферичних ефекторних нейронів.

Майже всі внутрішні органи мають подвійну іннервацію: симпатичну і парасимпатичну. Подвійна вегетативна іннервація внутрішніх органів забезпечує кращу регуляцію їх діяльності. Вплив їх на діяльність органів протилежний, або антагоністичний. Так симпатична нервова система прискорює роботу серця, звужує просвіт судин, підвищує кров'яний тиск і т.д. Вона стимулює обмін речовин в клітинах і тканинах організму (підсилює дисиміляцію). При різних емоціях (страх, гнів та ін.) і станах, що пов'язані з великим напруженням організму (інтенсивна фізична праця, спортивні змагання та ін.), має місце підвищення функції симпатичної нервової системи. Вона сприяє інтенсивній діяльності організму, особливо в екстремальних умовах, коли потрібне напруження усіх його сил.

Парасимпатична нервова система викликає протилежний ефект: сповільнення роботи серця, розширення просвіту судин, зниження кров'яного тиску і т.д. Парасимпатична нервова система впливає на процеси, що пов'язані з відновленням використаних речовин в клітинах і тканинах (стимулює асиміляцію). Тонус цього відділу вегетативної нервової системи підвищений в станах спокою організму. Отже, залежно від потреб організму привалює дія то симпатичної нервової системи, то парасимпатичної.

Нормальні функції нашого організму забезпечуються узгодженою дією цих двох відділів вегетативної системи. Знаходячись у відносному функціональному антагонізмі, вони забезпечують автоматичну регуляцію органів і систем без участі свідомості людини.

На стан вегетативної нервової системи здійснюють вплив деякі гормони і різні лікарські речовини. Так, гормон адреналін підвищує тонус симпатичної нервової системи, а ацетилхолін - парасимпатичної. Роботу систем координують і узгоджують вищі вегетативні центри.

Важливим центром, що регулює діяльність всієї вегетативної нервової системи, є підгорбова ділянка проміжного мозку. Вищим відділом, що об'єднує діяльність всіх частин нервової системи у людини і вищих хребетних тварин, є кора великих півкуль.

Значний вклад у вивчення морфології вегетативної нервової системи внесли також видатні українські вчені-анатоми, такі як В.П.Воробйов, Р.Д.Сінельніков та ін.

В парасимпатичній нервовій системі також, як і в симпатичній, розрізняють центральну, тобто мозкову, і периферичну частини (рис. 44). Центральна частина складається з парасимпатичних ядер стовбура (середній, міст, довгастий) головного та крижового відділу спинного мозку. Периферична частина — це вузли і волокна, що входять до складу окорухового (III пара), лицевого (VII пара), язиковоглоткового (IX пара), блукаючого (X пара) і тазових нервів.

Характерна особливість цієї частини вегетативної нервової системи полягає в тому, що до складу парасимпатичної нервової системи входять інтрамуральні вузли, що знаходяться поблизу або ж в самих органах. В зв’язку з цим прегангліонарні парасимпатичні волокна довгі, а постгангліонарні дуже короткі.

В складі окорухового нерва парасимпатичні волокна ідуть до війкового вузла. Від нього імпульси передаються до м’язів ока, що звужують зіницю ока, та війкових м’язів.

Парасимпатичні волокна лицевого нерва доходять до крилопіднебінного та підщелепного вузлів. Від крилопіднебінного вузла імпульси досягають слізної залози, а від підщелепного — підщелепної і під’язикової слинних залоз. Язиковоглотковий нерв містить парасимпатичні волокна, що доходять до привушного вузла. Від нього імпульси передаються до привушної слинної залози.