Освіта та виховання в контексті біхевіоризму

Чернігівський національний педагогічний університет імені  Т. Г. Шевченка

Психолого- педагогічний факультет

 

 

 

 

 

 

Освіта та виховання в  контексті біхевіоризму

 

 

Реферат з філософії психології

Виконала: студентка 31 групи

Рибіна Марія Олексіївна

Перевірила:

Казновецька Олена Вікторівна

 

 

Чернігів 2011

План

Вступ

1. Особистість у контексті біхевіоризму
2. Погляди Скіннера на виховання людини
3. Поведінковий потенціал Роттера

Висновки

Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Цей напрям припускав, що психіка  ідентична зі свідомістю. Тим часом, вимагаючи усунути свідомість, біхевіористи зовсім не трактували організм на позбавлену психічних властивостей структуру. Вони змінили уявлення про ці властивості. Реальний внесок нового напряму полягав  у різкому розширенні сфери психології. Відтепер вона вивчала також доступні зовнішньому об´єктивному спостереженню, незалежні від свідомості стимули  – реактивні відносини. 
Змінилися схеми психологічних експериментів. Їх ставили здебільшого на тваринах – білих щурах. Як експериментальні прилади, замість колишніх фізіологічних пристроїв, винайшли різні типи лабіринтів і «проблемних ящиків». Тварини, яких у них запускали, навчалися знаходити з них вихід. 
Тема навчання, набуття навичок шляхом проб і помилок стала центральною для цієї школи, яка зібрала величезний експериментальний матеріал про чинники, які визначають модифікацію поведінки. Матеріал статистично опрацьовували, адже реакції тварин мали не жорстко визначений, а статистичний характер. Змінювалося уявлення про закони, які керують поведінкою живих істот, зокрема людини. Про людину на основі цих дослідів говорили як про «великого білого щура», що шукає свій шлях у «лабіринті життя», де імовірність успіху невизначена і де панує його величність випадок. 
Прихильники цього напряму розраховували, що, спираючись на результати експериментів, вдасться пояснити будь-які природні форми поведінки людей, наприклад, будівництво хмарочоса чи гру в теніс. Основа ж усього – закони навчання.

 

 

 

1)Біхевіоризм, який визначив предметом психології поведінку, бачить в особистості людини не що інше, як сукупність поведінкових реакцій, властивих даній людині. Та чи інша поведінкова реакція виникає на певний стимул, ситуацію, тобто «стимул - реакція» (S - R). Закон ефекту Торндайка уточнює: зв´язок між S - R посилюється, якщо є підкріплення. Воно може бути як позитивним (похвала, отримання бажаного результату, матеріальна винагорода тощо), так і негативним (біль, покарання, невдача, критичне зауваження тощо). Поведінка людини витікає найчастіше з очікування позитивного підкріплення, але іноді переважає бажання передусім уникнути негативного підкріплення, тобто покарання, болю тощо.

Отже, з позиції біхевіоризму особистість - це все те, чим володіє  індивід, це його можливості щодо реакцій (навички, соціально регульовані  інстинкти, соціалізовані емоції + здатність  пластичності, щоб утворювати нові навички + здатність утримання, збереження навичок) для пристосування до середовища.

ОСОБИСТІСТЬ - організована і відносно стійка система навичок. Навички становлять основу щодо стійкої поведінки, а зміна ситуації зумовлює формування нових навичок.

Отже, особистість у концепції  біхевіоризму розуміють насамперед як істоту, яка реагує і діє, яку  запрограмовано на ті або інші реакції, дії, поведінку. Змінюючи стимули і  підкріплення, можна програмувати людину на необхідну поведінку.

У надрах самого біхевіоризму психолог Е. Толмен (1948) поставив під сумнів схему S-R як дуже спрощену і ввів між цими членами важливу змінну І - психічні процеси даного індивіда, які залежать від його спадковості, фізіологічного стану, минулого досвіду і природи стимулу. Внаслідок цього головна формула особистості біхевіоризму стала такою: S-I-R. Пізніше один із послідовників Уотсона, Скіннер, розвиваючи концепцію біхевіоризму, довів, що будь-яка поведінка визначається наслідками, та сформулював принцип оперантного зумовлення - «поведінку живих організмів визначають наслідки, які вона зумовлює». Залежно від того, чи будуть ці наслідки приємними, байдужими чи неприємними - живий організм або виявить тенденцію повторювати цей поведінковий акт, або не надасть йому ніякого значення, або ж уникатиме його повторення надалі.

2) Берес Фрідерік Скіннер (1904-1990) вважав, що варто вивчати насамперед поведінку людини. На відміну від мислення і переживань, поведінку людини можна спостерігати, вимірювати й аналізувати. Виходячи з видимої поведінки людини, можна визначити «Я», у такому разі стає необов´язковим вивчення внутрішніх процесів, які відбуваються в особистості або в «Я». Він сформулював різні способи спостереження, виміру, прогнозування і розуміння поведінки людини. Оскільки Скіннер не довіряв суб´єктивному, ментальному тлумаченню поведінки, а також спекуляціям або поясненню через обставини, то започаткував свої ідеї на основі спостережень за поведінкою людей і тварин.

Проте Скіннер не розглядав  людей, як творчих і діяльних натур, навпаки, він думав, що поведінка  людини визначається чинниками генетики й оточення. Коли люди не розуміють  поведінки іншої людини або не знають патернів її минулого чи майбутнього, які її підкріплюють, вони починають  вигадувати пояснення її поведінки.

Учений дійшов висновку, що людину можна навчити виявляти практично будь-яку поведінку, властиву людям або тваринам, виявляти її так часто, наскільки буде потрібно в обраному напрямі. Дослідження  змінних, які впливають на оперантне  научання, показує, що научання досягається  і без усвідомлення, але найефективніше воно виявляється, коли суб´єкт усвідомлює його і взаємодіє з тими, хто  з ним працює.

Позитивні й негативні  наслідки контролюють поведінку  людини. Якщо ми маємо у своєму розпорядженні  достатні знання про колишні підкріплення, ми можемо пояснити будь-який людський вчинок. Якщо ми зможемо змінювати  оточення людини, то ми можемо проконтролювати  її поведінку. Контроль поведінки - це і є воля.

Для Скіннера особистісний ріст є здатністю підсилювати  вигідний нам контроль навколишніх  і зводити до мінімуму несприятливі умови. Функціональний аналіз може бути корисний для пояснення поведінки  з погляду причинно-наслідкових  зв´язків. Він вважає, що особистість, у загальноприйнятому сенсі цього  слова, - фікція. Свідомість і тіло не віддільні один від одного.

Людина повністю залежить від свого середовища, і будь-яка  свобода дії, якою, їй здається, вона може користуватися, є чистою ілюзією.

3) Згідно з теорією соціального вчення Дж. Роттера, соціальну поведінку можна описати за допомогою таких понять:

• поведінковий потенціал - кожна людина володіє певним набором дій, поведінкових реакцій, що сформувалися протягом життя;

• на поведінку людини впливає її очікування, їх суб´єктивна імовірність, з якою, на думку людини, певне підкріплення буде після певної поведінки в певній ситуації (якщо людина вважає, що існує висока імовірність того чи іншого підкріплення в цій ситуації, вона швидше засвоює необхідну поведінку, яка відповідає ситуації та підкріпленню);

• на поведінку людини впливає характер підкріплення, його цінність для людини (різні люди цінують і надають перевагу різним підкріпленням: хтось більше цінує похвалу, пошану з боку інших, хтось більше цінує гроші або чутливіший до покарання та ін.);

• на поведінку людини впливає її «локус контролю» - екстернал або інтернал, чи відчуває вона себе «пішаком» або ж вважає, що досягнення її цілей залежить від власних зусиль.

Поведінковий потенціал, на думку Роттера, включає 5 основних блоків поведінкових реакцій, «технік  існування»:

• поведінкові реакції, спрямовані на досягнення успіху, результату, слугують підставою соціального визнання;

• поведінкові реакції пристосування, адаптації - це техніки узгодження з вимогами інших людей, суспільних норм тощо;

• захисні поведінкові реакції - їх використовують у ситуаціях, вимоги яких перевищують можливості людини на даний момент (це зокрема, як заперечення, придушення бажань, знецінення, затушовування тощо);

• техніки уникнення - поведінкові реакції, спрямовані на «вихід з поля напруги», відхід, втеча, відпочинок тощо;

• агресивні поведінкові реакції - це може бути і реальна фізична агресія, і символічні форми агресії: іронія, критика іншого, насмішка, інтриги, скеровані проти інтересів іншої людини тощо.

Згідно з концепцією американського психолога Макгвайра, класифікацію поведінки і вчинків людини слід проводити залежно від цілей, потреб, ситуацій.

 

 

 

 

 

Висновки

Згідно з вченням біхевіористів, причинні зв'язки, закономірно визначають поведінку людини, лежать у взаємодії  зовнішніх фізичних факторів з діями  людини. Ні бажання, ні відчуття людини не можуть служити причиною її дій, оскільки дії у своїй основі матеріальні  — і можуть бути викликані тільки матеріальними причинами. Такими причинами  можуть бути або звук, або яке-небудь зорове або температурне роздратування, що діє на організм і закономірно  викликає в ньому відповідні нервово-м'язові  процеси, в результаті яких людина здійснює ту чи іншу дію.

Психічні процеси, на думку  біхевіористів, лише епіфеномени, тобто  додаткові явища, що знаходяться  поза причинних зв'язків, що існують  між дійсними явищами, або феноменами. Тільки у світі феноменів (матеріальних явищ) існують причинні зв'язки, завдяки  яким одне з цих явищ виступає як причина, інша — як наслідок.

Біхевіоризм, як і попередні  напрямки, не дозволив завдання побудови дійсно наукової психології. Ґрунтуючись  на механістичному матеріалізмі, біхевіоризм  приходить до заперечення всякого  об'єктивного значення за психічними процесами і ігнорує їх вивчення, що на практиці призводить до грубих перекручень  в галузі застосування психології в  педагогіці, господарського життя і  т. д.

 

 

 

 

 

 

Література

1) Українська радянська енциклопедія. У 12-ти томах. / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К., 1974—1985.

2)Киричук О.В., Роменець В.А., Кириленко Т.С., Маноха І.П., Пискун В.М., Татенко В.О., Титаренко Т.М. Основи психології. – К.: Либідь, 2006. - 632с.

3) Краткий психологический словарь / Ред. А. В. Петровский, М. Г. Ярошевский. - М., 1985.

 4)Роменець В. А., Маноха І. П. Історія психології XX століття. - К.: Либідь, 1998.