Індивідуально – психологічні відмінності між людьми

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                        Курсова робота

з дисципліни: «Загальна психологія»

на тему:  Індивідуально – психологічні відмінності між людьми

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ…………………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ І. Проблема своєрідності особистості ………………....5

1.1.Індивідуальне і типове у  особистості…………………………………..5

1.2.Концепції індивідуалізації  особистості в зарубіжній та  вітчизняній психології…………………………………………………………………..10

 Висновки до розділу І………………………………………………………15

РОЗДІЛ ІІ. Розвиток індивідуальності…………………….………..16

2.1.Основні форми розвитку індивідуальності особистості …..………...16

2.2.Самоактуалізація особистості, як прояв її індивідуальності…...…....19

     Висновки до розділу ІІ……………………………………………………...23

Висновки……………………………………………………………………..24

Список використаних джерел ………………………………………25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Ставлячи питання про природу людини, люди у всі часи припускали наявність щось такого, що складає його сутність. Ніхто не сумнівався в спеціальній природі людини, але при цьому висловлювалися різні думки про її зміст.

Носієм біологічного в людині є, головним чином, індивід. Людина як індивід являє собою сукупність природних, генетично обумовлених властивостей, розвиток яких здійснюється в ході онтогенезу, результатом чого стає біологічна зрілість людини.

Соціальне - представлено в людині за допомогою особистості і суб'єкта діяльності. При цьому не йдеться про протиставлення біологічного та соціального хоча б тому, що індивід в ході індивідуального життя соціалізується і здобуває нові властивості. З іншого боку, особистістю і суб'єктом діяльності людина може стати лише на основі деяких індивідуальних структур.

Таким чином, кожна людина постає у вигляді якоїсь цілісності - як індивід, індивідуальність і суб'єкт, обумовлений єдністю біологічного та соціального.

Однак для кожного з нас, очевидно, що всі ми відрізняємося один від одного своїм темпераментом, своїм характером, стилем діяльності, поведінки і т.д. Тому крім понять індивіда, особистості і суб'єкта використовується поняття індивідуальність. Індивідуальність - це неповторне поєднання в людині її рис з усіх трьох вищеназваних підструктур психіки. Це особистість в її своєрідності.

Індивідуальність характеризує особу конкретніше і тим самим повніше. Вона є постійним об'єктом дослідження, як при вивченні психології особистості, так і інших напрямів психології, що обумовлює актуальність вибраної теми курсової роботи.

Зрозуміти індивідуальність можна лише об'єднавши всі факти і дані про людину у всіх аспектах її буття.

Дослідження індивідуальних відмінностей представляє собою особливу та актуальну наукову проблему. Як писав Б.М. Теплов, «...ни в одном разделе психологии нельзя принципиально отвлекаться от вопроса об индивидуальных различиях; такое отвлечение возможно лишь как временное самоограничение, естественное во всяком научном исследовании»

Проблема індивідуальності розглядалася в роботах С.Л. Рубінштейна Б.Г. Ананьєва, Г.Олпорта, Р.Кеттела, Д.Леонтьєва та багатьох інших видатних психологів вітчизняної та зарубіжної психології. 
          Мета дослідження - теоретично дослідити поняття, своєрідність і характеристику індивідуальності особистості, вивчити індивідуально-психологічні відмінності між людьми.

Об'єкт дослідження – індивідуально-психологічні особливості особистості.

Предмет дослідження – індивідуально-психологічні відмінності між людьми.

Завдання дослідження :

1) визначити підходи в розумінні  індивідуального і типового в  особистості.

2) розглянути питання розвитку  основних концепцій індивідуальності особистості .

Для вирішення поставлених завдань використовувалися методи дослідження: вивчення, обробка і аналіз наукових джерел з проблеми дослідження.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. Проблема своєрідності особистості

1.1.Индивидуальне і типове у особистості

Елементами психологічної структури особистості є психологічні властивості і особливості, зазвичай звані "особливості особистості". Їх дуже багато. Тільки в словнику С.І. Ожегова, міститься 51333 слова, і близько 1500 з них означають властивості особистості. Але всю цю велику кількість властивостей особистості, психологи намагаються умовно викласти в деяке число підструктур.

Нижчим рівнем особистості є біологічно обумовлена підструктура, в яку входять вікові, статеві властивості психіки, вроджені властивості типу нервової системи і темпераменту.

Наступна підструктура включає в себе індивідуальні особливості психологічних процесів людини, тобто індивідуальні прояви пам'яті, сприйняття, мислення, відчуття, що залежать як від вроджених факторів, так і від тренування, розвитку, самовдосконалення цих якостей.

Далі рівнем особистості є також її соціальний досвід, в який входять придбані людиною знання, навички, вміння, навички.

Вищим рівнем особистості є її спрямованість, що включає бажання, інтереси схильності, ідеали, світогляд, особливості характеру, самооцінки.

Відмінності людей між собою багато планові: на кожній з підструктур є відмінності переконань і інтересів, досвіду і знань, умінь і навичок, темпераменту і характеру.

В психології існує два головних напрямки дослідження особистості: в основі першого лежить виділення в особистості тих чи інших особливостей, в основі другого визначення типів особистості [26 ,c.191] .

Особливості особистості об'єднують в групи тісно пов'язаних психологічних ознак. Виділення рис особистості передбачає існування кінцевого набору базисних якостей, а індивідуальні відмінності визначаються ступенем їх вираження. Щоб показати характер змінних, які охоплюються факторним аналізом, наведемо кілька прикладів поверхневих рис за Кеттеллом:

1.впевненність у собі - покірність.

2.интелектуальність - обмеженість

3. зрілість розуму - непослідовність, схильність до впливу і т.д.

У типологічному підході виходять з положення, що тип особистості є цілісним утворенням і не зводиться до комбінації окремих особистісних факторів. Його зміст розкривається описом типового або усередненого представника групи осіб, що відносяться до даного типу. Наприклад такий тип особистості як "авторитарна людина" - конгломерат, принаймні чотирьох факторів особистості, не зводиться до жодного з них - домінантності.

Здавна робилися спроби звести практично нескінченну безліч індивідуальностей до невеликої кількості типових портретів. У структуру індивідуально-типових властивостей входять конституціональні і нейро-динамічні.

Виділяють загальну і приватну конституцію людини. Під загальною конституцією розуміють сукупність найбільш істотних індивідуальних особливостей і властивостей, закріплених у спадковості і визначають специфіку всіх реакцій організму на вплив середовища. Іншими словами, загальна конституція - це загальна характеристика організму. Можна припустити, що в основі загальної конституції людини лежить генотип людини.

У структурі приватних конституцій виділяють два основних класу: клас морфологічних конституцій та клас функціональних.

Оскільки статура в порівнянні з іншими видами конституції - це легко спостережувана характеристика організму, що характеризує його як єдине ціле, саме вона займає центральне, а іноді і єдине місце в понятті "конституція людини".

Найбільшу популярність придбали конституціональні типології людської психіки Е Кречмера і У. Шелдона.

Німецький вчений, Е. Кречмер у своїй знаменитій роботі "Будова тіла і характер" намагався знайти ті зв'язки, які існують між будовою тіла людини і його психічним складом. На основі великого обсягу клінічних спостережень він прийшов до висновку: тип статури визначає не тільки форми психічних захворювань, але і наші основні особистісні (характерологічні) особливості.

Кречмер описав 4 типи статури і відповідні типи темпераменту:

Типи статури                                     Типи темпераменту

Астенічний (лептосомний)               Шизотимний

Атлетичний                                        Искотимний

Пікнічний

Диспластичний                                  Циклотимний

Наприклад, астенічний тип - це люди, як правило, високого зросту, з тендітною статурою, плоскою грудною кліткою. Астеніки мають шизотимний темперамент. До більш поширених характеристикх слід віднести нетовариськість, замкнутість, стриманість, серйозність. Наступну групу якостей складають сором'язливість, боязкість, сентиментальність, підвищена збудливість.

В основі варіанту У. Шелдона лежать системи антропометричних показників ("компонентів статури"), відповідність яким оцінюється за семибальною шкалою. І Е. Кречмер і У. Шелдон прийшли до висновку про існування трьох "соматотипів", тобто максимально несхожих один на одного - "эндоморфний", "мезоморфний", "эктоморфний". Трьом основним соматотипам відповідають три варіанти психічної структури людини.

Чим же так привабливо типологічне мислення? На думку Д. Леонтьєва:

1. Універсальністю. Наклеювання "ярликів" завжди спрацьовує. Немає людини, яку з першого погляду не можна було б підвести під тип.

Більш того, одну людину можна підвести під необмежену кількість типів.

2. Це шлях найменшого опору при пізнанні особистості, так, що , по суті, віднесення людини до якого-небудь певного типу рятує нас від необхідності пізнавати її далі. Якщо ми, припустимо, визначаємо людину як хулігана або вундеркінда, вже немає необхідності проникати в неї глибше, пізнавати, чим один хуліган відрізняється від іншого. Якщо ми двох людей назвали хуліганами, то відмінності між ними нас вже мало цікавлять. І далі, діючи якось по відношенню до цих людей, ми вже орієнтуємося не на саму людину, а на той типологічний ярлик, який ми вже дали.

Полегшуючи нам життя, типологічне мислення надає нам ведмежу послугу. У чому вона полягає?

Як вже було сказано, типологічне мислення зупиняє подальше пізнання. Підведення під тип дає нам знання не про саму особистість, а про відповідність її нашій типології. Ми не можемо дізнатися про людину нічого крім того, що закладено в саму типологію. Підводячи людину під певний тип, ми робимо її рівною самому собі. Зміна не можливо. Незрозуміло, як хуліган може стати не хуліганом, экстерміст не экстермістом, а невротик - здоровим. Тим самим ми консервуємо людину, поміщаємо її в заздалегідь визначену комірку. Типологічні позначення майже завжди категоричні. Людина виявляється або хуліганом, або не хуліганом, або лівим, або правим, або колективістом, або ні. Проміжні стадії і градації неможливі в рамках типологічного підходу - не можна бути трошки хуліганом або злегка правим [5 ,c.125] .

Не всім, але більшості типологічних характеристик властива позитивна або негативна оцінка. Відмітна особливість до особистості, полягає в його безоцінуватості. Це не означає, що оцінка відсутня взагалі, або різні форми поведінки оцінюються однаково. Мова йде про те, що оцінка формується вже після сприйняття людини, спочатку сприймається об'єктивно людина і те, що він робить, і вже після цього, окремо, у разі необхідності дається оцінка. Традиційна ж педагогіка за своїм задумом, за визначенням виходить з необхідності сформувати певні ідеальні типи, якості і завжди дивиться на конкретну людину через призму цього ідеалу, що заважає бачити людину самого по собі. Типологічний підхід до особистості за завантаженістю оціночними характеристиками близький традиційному педагогічному підходу. Немає потреби додавати, що сьогодні достатню силу придбала творча струмінь в педагогіці, що змикається з психологічним підходом, проте традиційна педагогіка ще аж ніяк не відійшла в історію.

Деяка штучність типології - це пов'язано з тим, що кожен тип виявляється на якоїсь однієї якості особистості, яка абстрагується і роздувається до таких розмірів, щоб охарактеризувати людину в цілому. По суті, тип на цьому будується, тобто одна якість виділяється як визначальна і стає позначенням цього типу. Всі типології, за словами одного з основоположників психології особистості Р. Олпорта, встановлюють межі там, де немає меж. І будь-яка типологія визначається завданнями, які ми ставимо. Віднесення людини до певного типу є, на думку Д. Леонтьєва, є не пізнанням людини як такого, а пізнанням того, як вона співвідноситься з якимось нашими завданнями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Концепції індивідуалізації особистості в зарубіжній і                вітчизняній психології

На початку ХХ століття в психології виникає кризова ситуація: виявився значний розрив між психологічною теорією і даними експериментальної роботи - не вдалося уточнити специфіку психічної реальності, вирішити проблему зв'язку психічних явищ з фізіологічними.