Імідж як психологічна PR – категорія

Одним з ключових правил в роботі політичних PR-фахівців є  гасло «бути, а не здаватися». У  століття інформаційного суспільства, не бути, а здаватися надзвичайно  складно. Імідж, не підкріплений реальністю, по суті не ефективний. Будь-який промах або просто вирвана назовні его політика може вмить зруйнувати імідж, що складався протягом багатьох років. Яскравим прикладом тому може служити не вимкнений після інтерв'ю диктофон Гордона Брауна, який тут же викрив політика і зіграв з ним злий жарт прямо напередодні парламентських виборів у Великій Британії.

Всі ми пам'ятаємо і продовження цієї історії, коли Браун неодноразово вибачався перед ображеною літньою дамою. Проте справу було зроблено і репутація підмочена. Рейтинги колишнього прем'єр-міністра впали.

Поведінка політичного лідера не завжди підвладна його іміджмейкерам, так як воно відображає його Я-концепцію і іноді стає компенсацією реальних чи уявних дій, те, про що свого часу заявив А. Адлер, а пізніше і Г. Лассуел. Тим самим, особливості поведінки індивіда деколи складно повністю приховати, але при цьому при бажанні можна їх коригувати. Одним з можливих варіантів коректування іміджу політика є привернення уваги до його харизматичних якостей при наявності таких. Макс Вебер визначав харизму як «якість особистості, визнану надзвичайною, завдяки чому вона оцінюється як обдарована надприродними, надлюдськими або, щонайменше, специфічно особливими силами і властивостями, не доступними іншим людям».

Саме фактор унікальності і обраності володаря харизми надає його іміджу якусь особливість і наділяє її характерними легко запам'ятовуваними брендовими характеристиками.

Однак на перших етапах формування іміджу політтехнологи не рекомендують використовувати образ харизматичного політичного лідера, а замість  цього радять приміряти образ Героя. Для цієї мети посилюються його міфологічні риси, пригадується героїчне минуле, яке протиставляється дрібному справжньому, і головним завданням політика стає перетворення навколишнього його дійсності. Далі розігрується героїчна роль політика. Такий прописаний сценарій може здатися на перший погляд нереальним, але він досить часто і, дійсно, успішно застосовується в політиці. «Працює» він тому, що наша психіка дозволяє маніпулювати собою. Ще більше можливостей для маніпуляції виникає, коли люди утворюють маси, а також коли так активно розвиваються інтернет-технології.

Політтехнологи і фахівці  зі зв'язків з громадськістю у  всі часи широко використовували і використовують емоційно навантажені слова з тим, щоб викликати позитивне відношення як до предмета промови, так і до того, хто її вимовляє. Емоційно навантажені слова і будь-яка ціннісна інформація покликані розбудити в людині певну стереотипну реакцію.

Кожна деталь в іміджі політика представляє собою якийсь символ, який легко сприймається аудиторією. І якщо хоча б найменший нюанс у промові політика або в його зовнішньому вигляді дисонує із загальною концепцією трансльованого іміджу, то останній виявляється провальним. Аудиторія погано сприймає внутрішньо суперечливі образи. Навіть якщо політик в дійсності хороший управлінець, але при цьому низькорослий, вузькоплечий і худорлявий, то велика ймовірність, що люди не сприймуть його (особливо спочатку) як істинного лідера, так як його зовнішність не буде відповідати такому стереотипу. Важливо, щоб всі елементи цієї квінтесенції гармоніювали як між собою, так і з навколишнім середовищем. У свідомості цільової аудиторії повинна вимальовуватися загальна красива картинка, на якій кожна деталь знаходиться на своєму місці і не викликає жодних питань.

Формуючи імідж в  політиці, особливу увагу варто приділити  психологічним механізмам, які дозволяють укоренити імідж. Необхідно враховувати  асоціації та стереотипи, які виникають у публіки при зчитуванні того чи іншого символу. Символ - одне з найскладніших та неоднозначних філософських понять.

Ернст Кассірер у свій час писав: «Людина живе відтепер не тільки у фізичному, але й у символічному універсумі. Мова, міф, мистецтво, релігія - частини цього універсуму, ті різні нитки, з яких сплітається символістська мережа, складна тканина людського досвіду». Вищенаведений логічний ланцюжок (мова, міф, мистецтво, релігія) сьогодні можна було б доповнити словом імідж, так як саме це явище може найкраще представити символістську реальність.

Твердження Кассірера щодо того, що «весь людський прогрес у мисленні і досвіді стоншує і одночасно зміцнює цю мережу, рівноцінно стосовно і до іміджу.

Громадськість, в цілому, і, зокрема, кожен все краще розпізнають символи, навмисно посилають їх з метою отримання потрібної зворотної реакції. Нам стає легше побачити в іміджі реальні складові і ті, які явно йдуть з ними врозріз і створюються штучно.

Слово-символ - дуже потужний засіб впливу на свідомість, так як сприймається людиною як знайомий стимул, що викликає завчену емоційну реакцію. Ефективна політична комунікація повинна враховувати і те, що символічні асоціації та реакції ніколи не бувають розрізненими і автономними, вони вступають один з одним у певні відносини і тим самим формують у свідомості людей комплекси стійких соціальних вірувань. Сучасна дослідницька традиція називає їх соціальними міфами.

Політтехнологи і, загалом, фахівці зі зв'язків з громадськістю, у різних областях активно освоюють Інтернет-простори, формуючи і просуваючи в них імідж своїх клієнтів. Проте активні інтернет-користувачі навчилися вловлювати помилкові символи, тобто, наприклад, можуть визначати коли повідомлення залишено в інтернет-співтоваристві не користувачем, а зацікавленою особою, або коли особиста сторінка ведеться не самим політичним лідером, а його консультантами і помічниками. У той же час, професіонали в галузі PR, усвідомлюючи, що аудиторія навчилася чітко вловлювати помилкові символи в текстах, промовах, повідомленнях і т.д., вдосконалюють свої технології і, там де необхідно, можуть віртуозно і витончено завуалювати будь-яку інсценівку, ними же і створену.

Політика вся наскрізь пронизана символами. Без цієї важливої ​​складової не могла б існувати політика і, однозначно, не міг би існувати імідж в ній. Обидва явища націлені на те, щоб отримати зворотну реакцію, мотивувати і спонукати до певних дій. Без використання символів домогтися цих цілей було б неможливо, тому в даному випадку їх застосування з моральної точки зору цілком легітимне.

Слід зазначити, що робота щодо прививання навичок і оволодіння прийомами створення і підтримки політичного іміджу проходить кілька етапів:

а) визначення сегментів  аудиторії;

б) співвіднесення реальних якостей політика з очікуваннями аудиторії;

в) відбір найбільш важливих характеристик, затребуваних електоратом;

г) визначення додаткових характеристик;

д) формування всього комплексу  компонентів, що складають імідж, і  актуалізація їх у візуальній, вербальній, подієвій та іншій площинах.

При проведенні цієї роботи консультант весь час повинен  пам'ятати про те, що модельований образ політика в найбільшій мірі повинен відображати очікування електорату і одночасно повинен бути максимально наближений до ідеально сформованого образу. Згідно з соціологічними опитуваннями, політики, які претендують на те, щоб стати ведучими в нашій країні, повинні демонструвати такі якості: вміння спілкуватися з людьми, політичну гнучкість, почуття гумору, здатність спонукати до дії. Вони повинні викликати довіру, бути новими обличчями в політиці, але при цьому мати досвід управлінської діяльності. В якості бажаної риси називається також гострота розуму, енергійність; бажано бути у віці не молодше і не старше 60 років. Також заохочується готовність брати на себе відповідальність за вирішення соціально-економічних проблем. У числі вирішальних характеристик називаються національність, стать, релігійна приналежність, рівень професійної компетентності, досвід державної діяльності, моральний вигляд, емоційно-психологічні риси. Крім цих рис називаються і багато інших, ранг яких варіюється залежно від регіону, конкретної політичної ситуації.

Консультант виокремлює компоненти оптимального іміджу, який являє собою щось середнє між  ідеальним і очікуваним іміджем  політичного лідера чи політичної організації. Потім він виробляє рекомендації щодо коригування показників у бік їх оптимізації.

Наприклад, якщо в реальному  вигляді лідера відсутні такі риси, як динамізм, то він у своїй консультації рекомендує йому не тільки демонструвати  певні дії, але і за допомогою  активної мовленнєвої маніпуляції, включає конкретні цікаві пропозиції, привабливі перспективи, створювати в аудиторії враження розвитку динамічного процесу , яким управляє політичний лідер.

Однією з важливих складових політичної реклами, від  якої в подальшому, як і від вдалого  тексту та оформлення, буде залежати ефективність впливу на аудиторію, є імідж політика, його формування, підтримування та просування.

Імідж, з яким діє політик  під час виборчої компанії і завдяки  якому він повинен перемогти, називається стратегічним чином. Він  повинен відповідати деяким обов'язковим особливостям. По-перше, цей образ є строго обумовленим. Це означає, що характер іміджу залежить, а точніше кажучи повинен враховувати культурну специфіку, рівень освіти населення, економічної ситуації та інші особливості виборчого округу. Стратегічний образ обумовлений також і часом. Використання успішного іміджу попередніх років не гарантує успіху в інших компаніях, так як потреби виборців змінюються, як змінюється і обстановка в країні в цілому: «Різні часи вимагають різних героїв».

Разом з тим необхідно  враховувати ситуативні чинники - різкі, раптові зміни в політичній або  державній сфері. Це означає, що за екстреної зміни, наприклад, цінностей у виборців, політик повинен міняти (принаймні, створити враження) і свої ціннісні переваги, щоб максимально відповідати цінностям виборців.

Стратегічний образ, побудований  для кандидата у виборчій компанії, може теоретично бути не пов'язаним з  реальною картиною особистості політика. Все це необхідно для залучення  більшої уваги до персони і  подальшого впливу на рішення при голосуванні на користь даного політика.

Всі ми далеко не досконалі  люди, проте хочемо вірити і покладатися  на ідеальних людей, тих, які все  зможуть і з усім розберуться. Саме тому імідж політика та вибудовується  таким чином, щоб люди побачили в ньому всемогутню силу.

 

Висновки

Отже, хотілось би зазначити  той факт,що життя людини влаштоване так, що вона постійно знаходиться в стані діяльності та спілкування. Кожен живе визнанням себе, свого статусу та авторитету іншими. Це один із законів суспільного розвитку.

 Імідж представляє собою публічне «Я» людини. Часто людина бачить себе ідеальною, але це виявляється зовсім не так з точки зору суспільства.

Важливо відзначити, що імідж – багатофакторний феномен. З одного боку кожен фактор впливає на людину одночасно по декількох каналах, а з іншого боку, - людина, оперуючи багаторівневими структурами, може обробляти кожну з них окремо та зберігати в своєму сприйнятті на окремій полці. При побудові іміджу необхідно враховувати не лише параметри основної діяльності людини, але й багаточисельні складові цього образу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Аверченко Л. К. Психологические аспекты формирования имиджа // Реформируемая Россия: Социологический аспект. Материалы II научной конференции. – Новосибирск, 1994. – С. 152 – 154.
2. Алехина И. Имидж и этикет делового общения / Ия Алехина. – М. : Дело, 1996. – 112 с.
3. Андреева Г. М. Психология социального познания / Галина Михайловна Андреева. – М. : Аспект Пресс, 2000. – 288 с.
4. Перелыгина Е. Б. Психология имиджа: Учебное пособие / Елена Борисовна Перелыгина. – М. : Аспект Пресс, 2002. – 223 с.
5. Почепцов Г. Г. Имиджеология / Г. Г. Почепцов. – Рефл – бук. Ваклер, 2000. – 324 с.
6. Федоркина А. П., Ромашкина Р. Ф. Проблемы имиджа в контексте социального психоанализа // Имидж госслужбы. Сборник научных трудов. – М.: ИДФ-СПА Консалтинг, 1996.
7. Федоров И. А. Индивидуальный имидж как сторона духовной жизни общества: Диссертация на соискание уч. ст. доктора социологических наук. Тамбов, 1998.
8. Шепель В. М. Имиджеология: Секреты личного обаяния / В. М. Шепель. – М.: Народное образование, 1994. – 576 с.
9. Шепель В. М. Имиджеология: Как нравится людям /В. М. Шепель. – М. : Народное образование, 2002. – 406 с.
10. Шихирев П. Н. Социальная установка как момент социально – психологического исследования / психологические проблемы социальной регуляции поведения. М., 1976.