Контрольна робота з «Психологія діяльності та навчальний менеджмент»

Саме батьки повинні допомогти своїй дитині подолати комплекси і підвищити самооцінку. Підлітки, які ростуть у родині з гарним емоційним кліматом, коли батьки не лізуть в його життя, але завжди поруч, підбадьорюють і підтримують, - як правило, не страждають від комплексу неповноцінності.

 Деякі комплекси зустрічаються  частіше інших. Найбільш відомий - так званий комплекс меншовартості.  Люди, у яких він як на гріх  оселився, ніколи не чули приказки  про те, що сила не вимагає  доказів. Тому вони постійно підтверджують своє право на існування.

 Комплекс неповноцінності проявляється  в різних областях. Невдаха в любові чоловік може "годувати" свій комплекс, зближуючись з якомога більшою кількістю жінок. Дівчина, залишена коханим, починає розважатися, захоплюючи молодих людей, які самі по собі їй байдужі. Провінціал захоче купити квартиру на Ісаакіївській площі. А громадянка Іванова любить розповідати про те, що бабуся-то її з роду Лансере.

 Комплекс неповноцінності, з  якого Адлер почав розробку своєї концепції, не слід розуміти, як щось патологічне, яке вказує на хворобу. Неповноцінність - нормальне, природне для людини почуття. Адлер навіть сформулював афоризм: «щоб бути повноцінною людиною, треба володіти комплексом неповноцінності». Як же це розуміти? Спочатку

 

 Взаємозв'язок  комплексу  неповноцінності  і  комплексу  переваги

 Кожен симптом в житті  людини виявляється в динаміці, тобто в розвитку. Тому можна сказати, що у нього є минуле і майбутнє. Майбутнє нерозривно пов'язане з нашими прагненнями і метою, тоді як минуле вказує на характер неповноцінності чи неадекватності, яку ми намагаємося подолати. Ось чому комплекс неповноцінності нас більше цікавить на початку, в той час як комплекс переваги нас цікавить в його динаміці, розвитку. Більш того, ці два комплекси природним чином пов'язані. Нас не повинно дивувати, якщо у випадку, в якому ми розглядаємо комплекс неповноцінності, ми виявляємо більш-менш прихованим комплекс переваги. З іншого боку, якщо досліджуємо комплекс переваги в динаміці, ми щоразу знаходимо більш-менш прихований комплекс неповноцінності.

  Депресивні і хворі люди  завжди є центром уваги в  сім'ї. Таким чином, комплекс неповноцінності є джерелом їхньої сили. Вони безупинно скаржаться, що відчувають слабкість, втрачають у вазі, і інше, але, незважаючи на це, вони сильніші за всіх інших. Вони пригнічують здорових людей - факт, який не повинен нас дивувати, тому що в нашій культурі хвороба може давати певну силу і владу.

 Таким чином, в рамках комплексу  неповноцінності дитина (ймовірно, і дорослий) може встановити відносини  подібності, які мають "неповноцінний" характер і які ми позначили  як відносини аверсивное-реверсивного  подоби. Як приклад наведемо ті  випадки, коли дитина з розвиненим  комплексом неповноцінності навмисно  уникає більш сильних дітей  і грає з тими, хто слабкіший  за нього, хто дозволяє керувати  собою і пригнічувати себе.

 

 Висновок

 Комплексами називають сукупність  несвідомих уявлень, емоційно забарвлених  спогадів, асоціацій, які виникають  у людини в самому початку  його життєвого шляху і потім  впливають на його світовідчуття і поведінку. Головною складовою комплексів виступає страх, який колись давно увійшов в нашу душу перед лицем реальної або удаваної загрози. Через нього Ми дорослі люди - часом несвідомо боїмося протилежної статі, начальства, публічних виступів, починань і змін свого життя.

 Той, хто несвідомо відчуває  свою вразливість, слабкість, іншими  словами - неповноцінність, схильний  до комплексу. І те що в житті  він може приймати самі різні форми - ми часто зустрічаємо на нашому шляху.

 Найчастіше комплекс спрямований  на себе. Це і комплекс невдахи, який заважає сміливим творчим  починанням. Це і комплекс бідняка, змушує вишукувати виправдання своєї непрактичності. Це і комплекс страждальця, спонукає впиватися набитими шишками. Це і комплекс "гидкого каченяти", що не дозволяє проявитися красі, притаманній кожному незалежно від форми носа і довжини ніг, ваги, будову фігури ...

 

2. Характеристика вищих почуттів  людини. Форми переживань емоцій  і почуттів.

 

Характеристика вищих почуттів людини.

В емоційній сфері людини особливе місце посідають вищі почуття. Вони є відображенням переживань ставлення до явищ соціальної дійсності. За змістом вищі почуття поділяють на моральні, естетичні, праксичні та інтелектуальні. Рівень духовного розвитку людини оцінюють за тим, якою мірою їй властиві ці почуття. У вищих почуттях яскраво виявляються їх інтелектуальні, емоційні та вольові компоненти.

Вищі почуття є не лише особистим переживанням, а й засобом виховного впливу на інших.

Моральні почуття — це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, до інших людей, до самої себе.

Джерелом моральних почуттів є спільне життя людей, їх взаємини, боротьба за досягнення суспільних цілей. Моральні почуття людини сформувались у суспільно-історичному житті людства, у процесі спілкування людей і стали важливим засобом оцінювання вчинків і поведінки, регулювання взаємин особистостей.

Естетичні почуття — це чуття краси в явищах природи, у праці, у гармонії барв, звуків, рухів і форм. Гармонійна злагодженість в об’єктах цілого та частин, ритм, консонанс, симетрія пов’язані з почуттям приємного, насолодою, яка глибоко переживається та облагороджує душу. Ці почуття викликають твори мистецтва. Не тільки в мисленні, а й у почуттях людина утверджує себе у предметному світі.

Залежно від рівня загальної та мистецької культури люди по-різному відгукуються на красу. Одні глибоко переживають гармонійно виражені ритм і риму, переходи та взаємопереходи кольорів, звуків, форм та рухів, інші не відчувають цієї гармонії й захоплюються грубими, різкими звуками, безладними рухами, випадковими поєднаннями кольорів.

Естетичні почуття тісно пов’язані з моральними. Вони облагороджують особистість, сповнюють її високими прагненнями, утримують від негативних вчинків. Отже, естетичні почуття є істотними чинниками у формуванні морального обличчя людини.

Вищі рівні розвитку естетичного почуття виявляються в почуттях високого, піднесеного, трагічного, комічного, гумору. Ці різновиди естетичних почуттів органічно пов’язані з моральними почуттями і є важливим засобом їх формування.

Праксичні почуття — це переживання людиною свого ставлення до діяльності. Людина відгукується на різні види діяльності — трудову, навчальну, спортивну. Це виявляється в захопленні, у задоволенні діяльністю, творчому підході, радості від успіхів або у незадоволенні, байдужому ставленні до діяльності. Праксичні почуття виникають у діяльності. Яскраве уявлення про зміст і форми діяльності, її процес і результат, громадську цінність — основна передумова виникнення й розвитку праксичних почуттів. Праксичні почуття стають багатшими, якщо поєднуються з моральними. Праця як справа честі, гуманістичне ставлення до діяльності роблять праксичні почуття важливим чинником боротьби за високу продуктивність та якість праці.

Інтелектуальні почуття є емоційним відгуком на ставлення особистості до пізнавальної діяльності в широкому її розумінні. Ці почуття виявляються в допитливості, чутті нового, здивуванні, упевненості або сумніві. Інтелектуальні почуття яскраво виявляються в пізнавальних інтересах, любові до знань, навчальних і наукових уподобаннях.

Пізнавальні почуття залежно від умов життя, навчання та виховання мають різні рівні розвитку. Такими його рівнями є цікавість, допитливість, цілеспрямований, стійкий інтерес до певної галузі знань, захоплення пізнавальною діяльністю. Механізмом пізнавальних почуттів є природжений орієнтувальний рефлекс, але його зміст цілком залежить від навчання, виховання, навколишньої дійсності, умов життя.

 

Форми переживань емоцій і почуттів

Емоційні стани та форми їх виявлення детермінуються переважно соціальними чинниками, але не можна ігнорувати у з’ясуванні їхньої природи й деяких природжених особливостей людини. Багатство емоційних станів виявляється у формі настроїв, афектів, стресів, фрустрацій, пристрастей.

Настрій — це загальний емоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини, характеризує її життєвий тонус.

Розрізняють настрої позитивні, які виявляються у бадьорості, і негативні, які пригнічують, викликають пасивність. Настрій — це такий загальний емоційний стан, який виразно не спрямований на щось конкретне. Причини настроїв — найрізноманітніші: непідготовленість до діяльності, страх перед очікуваною невдачею, хворобливі стани, приємні звістки тощо. Особливе місце серед причин, що викликають настрої, посідає марновірство. Віра в прикмети, особливо негативні, викликає пасивність, страх, розладнує психічну діяльність особистості. Міра піддатливості настроям має індивідуальний характер.

Особи, яким властиве самовладання, не піддаються настрою, не занепадають духом навіть тоді, коли для цього є якісь підстави, а навпаки, переборюють труднощі. Легкодухі швидко піддаються настроям. Вони потребують підтримки колективу.

Афекти — це сильне, короткочасне збудження, що виникає раптово, оволодіває людиною так сильно, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки. Прикладом афектів може бути несподіване переживання — сильна радість, вибух гніву, страх. У стані афекту порушується саморегуляція організму, яка здійснюється ендокринною системою, діяльність внутрішніх органів, ослаблюються гальмівні процеси кори великих півкуль головного мозку. І. Павлов, аналізуючи афектний стан, зазначав, що людина у стані афекту, який перевищує гальмівну функцію кори, говорить і робить те, чого вона ніколи не зробить у спокійному стані і про що шкодує, коли мине афект.

Особливо різко виявляється афективний стан при сп’янінні, за якого гальмівні процеси значно ослаблюються. Афекти викликаються несподіваними гострими життєвими ситуаціями, в які потрапляє людина. Афект, як і настрій, залежить певною мірою від індивідуальних особливостей людини — її темпераменту, характеру, вихованості.

Афективні люди часто-густо “спалахують” з будь-яких причин. Афекти викликають глибокі зміни у психічному житті людини, виснажують її. Людина, виховавши в собі здатність контролювати себе, володіти рухами, може контролювати свої афективні реакції. Разом з тим усім людям більшою чи меншою мірою властиве афективне життя, без якого вони перетворилися б на пасивних, байдужих істот.

Стрес дещо нагадує афект. Він, як і афект, виникає за напружених умов життя та діяльності, у небезпечних ситуаціях, що виявляються несподівано й потребують негайних заходів. У стресовому стані поведінка значною мірою дезорганізується, спостерігаються безладні рухи, порушення мовлення, помилки в переключенні уваги, у сприйманні, пам’яті та мисленні, виявляються неадекватні емоції. Лише тверді вміння та навички у стресовому стані можуть залишатися без змін. Практика показує, що висока ідейність, дисциплінованість, організованість та самовладання запобігають дезорганізації поведінки за умов стресу.

Фрустрація — це своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності у стані безнадійності, втрати перспективи. Розрізняють такі види фрустрації, як агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани, характерними для яких є сум, невпевненість, безсилля, відчай. Фрустрація виникає в результаті конфліктів особистості з іншими, особливо в колективі, де людина не має підтримки, співчутливого ставлення. Негативна соціальна оцінка людини, яка зачіпає її особисто — її значущі стосунки, загрожує престижу, людській гідності, — спричинює стан фрустрації. Він виникає у людей з підвищеною збудливістю, з недостатньо розвиненими гальмівними процесами, у невихованих, розбещених дітей.

Пристрасті — це сильні, стійкі, тривалі почуття, які захоплюють людину, володіють нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень особистості в одному напрямку, у зосередженні їх на одній меті. Пристрасть — це суттєва сила людини, що енергійно прагне до свого предмета. Вона породжує неослабну енергію у прагненні до мети.

Пристрасть виявляється в найрізноманітніших сферах людського життя та діяльності — у праці, навчанні, науці, спорті, мистецтві. Вона має вибірковий характер і виявляється не лише в емоційній, а й у пізнавальній, вольовій сферах, у наполегливості.

Розрізняють пристрасті позитивні та негативні. Навіть позитивна пристрасть, якщо вона заважає діяльності, навчанню, стає негативною. Коли учень, захоплюючись читанням або спортом, пропускає уроки, недосипає, то це захоплення з позитивної пристрасті перетворюється на негативну. Пристрасть до алкоголю, куріння згубно позначається на праці та житті людини.

Позитивні пристрасті — захоплення працею, навчанням — є тією силою особистості, яка спричинює велику енергію в діяльності, сприяє продуктивності праці.

 

 

 

3. Скласти психологічний портрет (власний).

 

Почну, напевно, з того, що важко оцінювати сучасного студента з погляду сучасного студента, оскільки будь-яка критична точка зору вважатиметься суб’єктивною. Якось натрапила в інтернеті на картинку із зображенням мозку студента. Зображення, звісно, пахне сатирою, але доля правди у ньому є, бо (як зазначено на картинці), й справді, навчання займає чи не останню позицію у рейтингу улюблених занять спудея.

Для того, щоб провести своє дослідження і отримати бажаний результат, далеко не йшла. Його об’єктом стала, власне я. Варто зазначити, мені двадцять років,  я навчаюсь на заочній формі навчання. Для мене краще, коли я підсвідомо намагатимусь дивитись на себе чужими очима, тому говоритиму від третьої особи.