Конфлікти та шляхи їх вирішення

Міністерство освіти та науки України

Державний вищий навчальний заклад

Харківський коледж текстилю та дизайну

 

 

Реферат на тему:

Конфлікти та шляхи їх вирішення.

 

 

Розробила реферат 

з дисципліни психологія

Студентка гр.іШС-21

Храмкова Л.В.

 

Перевірила:

Викладач Халіна Т.Г.

 

Харків

2014

ЗМІСТ

 

Основні теорії та значення конфлікту.………………………………………3

Функції конфліктів та їх класифікація ………………………………………3

Суб'єкти конфліктних відносин ……………………………………………...7

Причини конфліктів …………………………………………………………..7

Управління  конфліктами ……………………………………………………...9

Література……………………………………………………………………...13

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

I Серед теорій конфлікту широко відомі такі :

- теорія конфліктної моделі суспільства (Ральф Дарендорф)  
- теорія позитивно-функціонального конфлікту ( Льюис Козер)  
-      загальна теорія конфлікту (Кеннет Еварт Боулдинг)

     Конфлікт – це наявність суперечності, яка приймає форму розбіжностей при спілкуванні. Конфлікти можуть бути прихованими або явними. В їх основі лежить відсутність згоди між двома або більше сторонами - особами або группами, яка обумовлена наявністю різних думок, поглядів, ідей, точок зору.

Більшість дослідників схильні  вважати, що існування суспільства  без конфліктів неможливе, оскільки конфлікт є невід'ємною частиною буття людей, джерелом змін, що відбуваються в суспільстві.  
Люди, щоб подолати розбіжності, вступають у відкриту конфліктну взаємодію, в процесі якої вони одержують можливість висловлювати різні думки, виявляти більше альтернатив при ухваленні рішення – саме в цьому і полягає важливе позитивне значення конфлікту. 

II Функції конфліктів та їх класифікація  
1. Розрядка психологічної напруженості  
2. Комунікативно-зв'язкова  
3. Консолідуюча

З конфліктами, як явищем неминучим, не треба боротися. Ними треба управляти. Правильно організована конфліктна взаємодія – це вірний, хоча і не легкий шлях до згоди. Конфлікти можуть виникати практично у всіх сферах людського життя, у тому числі і при здійсненні професійної діяльності. Організація і зміст діяльності визначають специфіку конфлікту.

 
Відомо досить багато класифікацій конфліктів, що базуються на різних критеріях. Конфлікти можуть відбуватися усередині нас і між нами. По цьому критерію виділяють:

- внутрішньоособові,

- міжособові,

- між особою і групою,

- міжгрупові конфлікти.

В внутрішньо особових конфліктах учасниками конфлікту є не люди, а різні психологічні чинники внутрішньго світу особи. Класичний опис внутрішньоособових конфліктів належить німецько-американському психологу К. Левіну. Він характеризує конфлікт як ситуацию, в якій на людину одночасно діють протилежно спрямовані сили рівної величини.

Можливі три типи таких  ситуацій:

1. Людина повинна вибрати одну з двох привабливих можливостей, або, по К. Левіну, людина знаходиться між двома позитивними валентностями. Валентність – це здатність об'єкту притягати або відштовхувати. Сам по собі об'єкт не є ні привабливим, ні відштовхуючим. Позитивне або негативне значення додає йому людина.  
   Отже, перший тип внутрішньоособового конфлікту – це вибір між двома позитивними альтернативами. Коли рішення на користь однієї з альтернатив вже ухвалене, привабливість іншої знижується, слабшає її валентність.
2. Другий фундаментальний тип конфліктної ситуації складається, коли людина виявляється між двома приблизно рівними по значущості неприємними можливостями (негативними валентностями). Показовою є ситуація "покарання" за погано виконане завдання, так знайома викладачам і студентам. Студент повинен обрати один з двох небажаних варіантів - відмовитися від запланованого відпочинку і розваг або отримати "непрестижну трійку". Це ситуація вибору найкращого з поганого.  
   3. Людина стикається з об'єктом, що має як негативну, так і позитивну валентність, як мовиться "і хочеться і колеться". Сили притягання і відштовхування діють в одному і тому ж напрямку, виходять від одного об'єкту. Основою конфлікту може бути, наприклад, те, що приваблива мета містить і негативні сторони: високооплачувана, але шкідлива для здоров'я робота та ін. Нерідкі випадки коли бажані винагороди неминуче супроводяться рівними втратами.  
   Конфлікти "притягання – відштовхування" викликають найсильніші переживання. Деякі дослідники вважають, що це і є психологічний конфлікт в повному розумінні слова.

Розвиток особи неможливий без  подолання внутрішніх суперечностей, розв'язання психологічних конфліктів. Нерозв'язані внутрішньоособові конфлікти викликають фрустрацию і відчуття тривоги, перешкоджають особовому зростанню, роблять людину більш уразливою.

Міжособовий конфлікт. Це найпоширеніший тип конфлікту. В учбових закладах він може виникати між учасниками педагогічного процесу одного або різних статусів: викладач - студент, викладач - викладач і т.д. Багато хто вважає, що основними причинами цих конфліктів є необгрунтовані домагання або неуживливий характер учасників ситуації.  
Дійсно, зустрічаються люди, яким через особливості характерів, відмінностей в поглядах манері поведінки дуже непросто ладити один з одним. Проте більш глибокий аналіз показує, що в основі таких конфліктів, як правило, лежать об'єктивні причини.  
Конфлікт між особою і групою. Як відомо, неформальні групи встановлюють свої норми поведінки, спілкування. Кожний член такої групи повинен їх дотримуватись. Відступ від прийнятих норм група розцінює як негативне явище, виникає конфлікт між особою і групою.  
Міжгруповий конфлікт. Учбовий заклад, як і будь-яка інша організація, складається з безлічі формальних і неформальних груп, між якими можуть виникати конфлікти. Наприклад, між керівництвом і виконавцями між співробітниками різних підрозділів, кафедр, між неформальними групами усередині підрозділів, між адміністрацією і профспілкою.  
Конфлікти можуть мати як негативні, так і позитивні наслідки. Якщо вони сприяють ухваленню обгрунтованих рішень і розвитку взаємостосунків, то їх називають конструктивними. Конфлікти що заважають ефективній взаємодії і ухваленню рішень, називають деструктивними.

Відповідно до класифікації Л.Коузера  конфлікти можуть бути реалістичними (предметними) і нереалістичними (безпредметними).

Реалістичні конфлікти викликані незадоволенням певних вимог учасників або несправедливим, з точки зору однієї або обох сторін розподілом між ними яких-небудь переваг і направлені на досягнення конкретного результату – наприклад, конфлікт між студентом і викладачем через екзаменаційну оцінку.  
Нереалістичні конфлікти мають на своїй меті відкритий вираз негативних емоцій, образ, що нагромадилися, ворожнечі, тобто гостра конфліктна взаємодія стає тут не засобом досягнення якого-небудь реального результату а самоціллю.  
Розпочавшись як реалістичний, конфлікт може перетворитися на нереалістичний, якщо предмет конфлікту надзвичайно значимий для учасників, а вони не можуть знайти прийнятне рішення, справитися з ситуацією. Це підвищує емоційну напруженість і вимагає звільнення від негативних емоцій, що нагромадилися.  
 
III Суб'єкти конфліктних відносин

Слід розрізняти поняття учасника та суб'єкта конфлікту.

Учасником конфликту може бути будь-яка людина, організація або група осіб, які приймають участь в конфлікті, але не розуміють цілей конфліктного протиріччя. Учасником може бути стороння особа, що випадково опинилась в зоні конфлікту і не має свого інтересу.

Суб'єктом конфлікту є окрема людина або група, здатна створювати конфліктну ситуацію, тобто відносно самостійно впливати на перебіг конфлікту у відповідності зі своїми інтересами, чинити вплив на поведінку та положення інших, викликати ті чи інші зміни у суспільних відносинах.

IV Причини конфліктів

1. Розподіл ресурсів, тому що ресурси завжди обмежені. Час, гроші, приміщення, устаткування та ін. – все це ресурси, необхідні для виконання роботи, і, звичайно, найцінніший ресурс будь-якої організації. 
   Необхідність щось розподіляти практично неминуче веде до конфліктів. Абсолютно природно, що люди завжди хочуть отримати не менше, а більше, і власні бажання завжди здаються більш обгрунтованими.
2. Взаємозалежність. Можливість конфліктів існує скрізь, де одна людина (або група) залежить від іншої людини (або групи) у виконанні задачі. Наприклад викладач може пояснити низьку якість виконання студентами лабораторної роботи недбайливістю лаборанта, що не забезпечив справність устаткування. Лаборант може у свою чергу пред'явити претензії викладачу оскільки устаткування було зіпсовано студентами. Приводить до конфліктів і сумісне вирішення задач фахівцями різної кваліфікації. В цьому випадку висококваліфіковані виконавці можуть бути незадоволені тим що їх більш слабкі колеги гальмують виконання роботи, а останні незадоволені тим, що від них вимагають неможливого. Подібні конфлікти називають конфліктами різних потенціалів.
3. Відмінності в цінностях. Учасники діяльності наділяють її певним ціннісним значенням. Усвідомлення людиною ціннісного аспекту своєї роботи дозволяє їй відповісти на питання: "Навіщо?", "За ради чого?", "Що головне?". Нерідко виникаючі суперечності торкаються саме цінностей діяльності.
4. Відмінності в цілях. Групи усередині організації і окремі люди, як відомо, можуть переслідувати власну мету, не співпадаючу з метою інших учасників взаємодії.
5. Відмінності в способах досягнення цілей. Учасники спільної діяльності можуть мати відмінні погляди на шляхи і способи досягнення загальної мети. Багато проблем можна вирішити по-різному, і кожний вважає, що його вирішення найкраще.
6. Незадовільні комунікації. Конфлікти в учбових закладах дуже часто пов'язані з незадовільними комунікаціями. "Чому мене не повідомили вчасно?", "Я не знав про зміни в розкладі" і т.п. – претензії, часто обгрунтовані хоча й провокуючі конфлікт, явище на жаль, звичайне. Неповна або неточна передача інформації, відсутність необхідної інформації можуть бути причиною конфлікту. Погана комунікація перешкоджає управлінню конфліктами.
7. Відмінності в психологічних особливостях. Це ще одна причина виникнення конфліктів. Як вже мовилося, не слід вважати її головною, але ігнорувати роль психологічних особливостей теж не можна. Кожна нормальна людина володіє певним темпераментом, характером, потребами, установками, звичками і т.д. Кожна людина своєрідна і унікальна. Інколи психологічні відмінності учасників спільної діяльності такі великі, що істотно ускладнюють спільну діяльність.

 
V Управління конфліктами

Існування перерахованих джерел або  причин конфліктів збільшує вірогідність їх виникнення, проте, навіть при нагоді виникнення конфлікту сторони можуть не схотіти вступити в конфліктну взаємодію. Іноді потенційні вигоди участі в конфлікті не коштують витрат. Вступивши ж в конфлікт, кожна сторона, як правило, робить все, щоб була прийнята її точка зору, досягнута її ціль, і заважає іншій стороні робити те ж саме. Тут необхідно управляти конфліктом. В залежності від того, наскільки ефективним буде управління, наслідки конфлікту стануть функціональними або дисфункціональними. Це у свою чергу вплине на виникнення подальших конфліктів. При ефективному управлінні конфліктом його наслідки можуть грати позитивну роль.

Розрізняють організаційні (адміністративні) і міжособові способи управління конфліктами.

До організаційних методів відносяться наступні:

1. Чітке формулювання вимог. Роз'яснення вимог до результатів діяльності кожної конкретної людини і групи в цілому; наявність ясно і однозначно сформульованих прав і обов'язків, правил виконання завдань.  
2. Використовування координуючих механізмів. Суворе дотримання принципу єдиноначальності полегшує управління великою групою конфліктних ситуацій, оскільки кожний знає, чиї розпорядження він повинен виконувати.  
3. Встановлення спільних цілей, формування спільних цінностей. Цьому сприяє інформованість всіх членів организации про її політику, стратегію, перспективи, стан справ в різних підрозділах. Дуже ефективним виявляється, формулювання цілей організації на рівні цілей суспільства, формулювання ділового "кредо" організації. Наявність спільних цілей і цінностей дозволяє людям зрозуміти, як слід поводитися в конфліктних ситуаціях, щоб перетворити їх на функціональні.  
4. Система заохочень. Встановлення чітких, об'єктивних критеріїв оцінки результатів праці, що знижують вірогідність виникнення відчуття несправедливості, образи. Розробка системи заохочень, що виключає зіткнення інтересів окремих співробітників і підрозділів.

Основні стратегії поведінки людини в конфліктной ситуації:

1. Ухилення. Людина, що дотримується цієї стратегії, прагне уникнути конфлікту. Ця стратегія може бути доречною, якщо предмет розбіжностей не представляє для людини великої цінності, якщо ситуація може вирішитись сама собою (це рідкісно, але все таки буває), якщо зараз немає умов для ефективного вирішення конфлікту, але через деякий час вони з'являться.  
2. Згладжування. Цей стиль грунтується на тезах не "варто розгойдувати човен", "Давайте жити дружно". "Згладжувач" прагне не випустити назовні ознаки конфлікту, конфронтації, закликаючи до солідарності. При цьому часто забувається проблема, що лежить в основі конфлікту. В результаті може тимчасово наступити спокій. Негативні емоції не проявляються, але вони нагромаджуються і рано чи пізно виявляють себе.  
3. Примус. Той, хто дотримується цієї стратегії, намагається примусити прийняти свою точку зору за будь-яких обставин; його не цікавить думка інших. Даний стиль пов'язаний з агресивною поведінкою, для впливу на інших людей тут використовується влада, заснована на примусі, і традиційна влада. Цей стиль може стати ефективним, якщо він використовується в ситуації, що загрожує існуванню организації або перешкоджає досягненню нею своїх цілей. Керівник відстоює інтереси справи, інтереси організації, і деколи він просто зобов'язаний бути наполегливим. Головний недолік використання керівником цієї стратегії - придушення ініціативи підлеглих і можливість повторних спалахів конфлікту.  
4. Компроміс. Цей стиль характеризується прийняттям точки зору іншої сторони, але певною мірою. Здатність до компромісу в управлінських ситуаціях високо цінується оскільки зменшує недоброзичливість і дозволяє відносно швидко вирішити конфлікт. Але через деякий час можуть виявитися і дисфункціональні наслідки компромісного рішення, наприклад, незадоволеність "половинчастми рішеннями". Крім того, конфлікт в деякій видозміненій формі може виникнути знов, оскільки залишилася невирішенною проблема, що породила його.  
5. Вирішення проблеми (співпраця). Цей стиль грунтується на переконаності учасників конфлікту в тому, що розбіжність в поглядах – це неминучий результат того, що у розумних людей є свої уявлення про те, що правильно, а що ні. При цій стратегії учасники визнають право один одного на власну думку і готові зрозуміти один одного, що дає їм можливість проаналиізувати причини розбіжностей і знайти прийнятний для всіх вихід. Той, хто спирається на співпрацю не прагне досягти своїх цілей за рахунок інших, а шукає вирішення проблеми.

Правила вирішення конфлікту:

1. Виявити предмет і джерело конфлікту.
2. Не розширювати предмет конфлікту, скорочувати число претензій, особливо емоційного характеру. Не можна відразу розібратись у всіх проблемах відносин –треба з'ясувати головну, яка є стрижнем конфлікту.
3. Треба знати, як розвивається конфлікт. Він проходить три стадії: виникнення напруженості у відносинах – передвісник конфлікту; взаємна неприязь виходить назовні, починаються сутички, припиняються особисті відносини; вирішення конфлікту.
4. Необхідне уважне відношення до обох конфліктуючих сторін – "ініціатору" і "звинувачуваному". Треба з'ясувати, чого добивається ініціатор конфлікту .
5. Потрібна правильна оцінка обох сторін. Треба знати психологічні механізми оцінки (про що написано вище). В конфлікті не повинно бути переможців, щоб конфлікт не розвинувся далі.
6. Не можна переоцінювати досягнення одних і недооцінювати досягнення інших. Не можна одних весь час заохочувати, інших карати, а третіх просто не помічати
7. Особливу увагу треба проявляти до конфліктних осіб. В кожному колективі такі є, але потрібно не давати розцвісти їх злому началу.
8. Треба пам'ятати, що кожна людина - індивідуальність, і вміти прийняти точку зору іншого, а не розцінювати все "зі своєї дзвіниці".
9. Чим ближче відносини, тим складніше в конфліктній ситуації. Особливо це виявляється в групі. Не заводьте суто особистих стосунків в колективі, яким керуєте.
10. Не намагайтеся повністю переробляти, перевиховувати іншого, це невдячне заняття. Краще займіться самовихованням і психологічним аналізом своєї поведінки.
11. В групі об'єднуються чоловіки і жінки, які мають чоловічі і жіночі особливості психології.
12. Необхідно накопичувати "багаж" позитивних знань про іншу людину, а не посилювати негативну домінанту, весь час її підживлюючи спогадами про негативні якості і вчинки.
13. В соціальній групі необхідно стежити за проходженням інформації по можливості без спотворення. Народження чуток завжди бентежить людей і викликає непотрібні зіткнення. Якщо до людини є претензії, краще всього віч-на-віч спокійно з ним поговорити і все з'ясувати, перш ніж виносити на розссуд загалу.

Література

1. Практическая психология для преподавателей – М.: Информационно-издательский дом "Филинь", 1997. – 328 с.
2. Социология: Учебник для вузов / под ред. Лавриненко В.Н. – М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1998. – 349 с.
3. Рыбакова М.М. Конфликт и взаимодействие в педагогическом процессе. – М., 1991. – 200 с.
4. Якунин В.А. Педагогическая психология: Учеб. пособие – СПб.:Изд-во Михайлова В.А. – 2000. – 349 с.
5. Киршбаум Э.И. Психолого-педагогический анализ конфликтных ситуаций в педагогическом процессе : Дисс. канд. психол. наук. – Л., 1986.
6. Веб-сайт http://www.diplomus.in.ua/load/konflikti_ta_shljakhi_jikh_virishennja_psikhologichnij_analiz/131-1-0-42326