Гуманістична спрямованість особистості педагога

На сучасному етапі  розвитку педагогічної науки гуманізація  в Україні стає основною складовою нового педагогічного мислення, що передбачає утвердження людини як найвищої цінності,  найповніше розкриття її здібностей,  задоволення різноманітних освітніх потреб, забезпечення пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонію стосунків людини в суспільстві, з навколишнім середовищем і природою [1].

У Державних стандартах вищої освіти гуманістичне спрямування знаходить відповідне відображення.  Зокрема,  нормативною частиною змісту професійної підготовки економістів передбачається обов'язкове вивчення таких соціально-гуманітарних дисциплін,  як філософія,  етика,  світова та вітчизняна культура,  політологія,  іноземні мови тощо,  що можуть сприяти усвідомленню студентами значення,  закономірностей та особливостей міжкультурної комунікації (МКК).

Зважаючи на глобальну  мету освіти,  формування здатності  до МКК набуває в сучасних умовах особливої актуальності.  Під поняттям МКК ми розуміємо процес спілкування та взаємодії представників різних культур з метою вирішення спільних проблем або задоволення особистісних потреб.  Це відбувається у формі безпосереднього спілкування між ними або опосередковано – за допомогою паперових, аудіовізуальних та електронних носіїв. 

Факторний аналіз довів  наявність протиріччя між потребами  сучасного українського суспільства в економістах з необхідним рівнем міжкультурної компетентності й реальним станом їхньої підготовленості.  Здійснення ефективного міжкультурного спілкування потребує опанування іноземної мови ділового партнера й засвоєння знань про його культуру, набуття вмінь та навичок МКК, а також поведінки у різних комунікативних ситуаціях повсякденного життя та професійної діяльності. Велике значення має формування таких особистісних якостей майбутнього фахівця, як відкритість до сприймання нового, толерантність до проявів інакшості,  конструктивно-критичне мислення,  креативність в умовах МКК, здатність до подальшої самоосвіти з проблем МКК після закінчення ВНЗ.

Серед гуманітарних дисциплін, що формують здатність до МКК, предмет „Іноземна мова” посідає значне місце, оскільки він для кожного студента дійсно є „місцем зустрічі”  з іншою культурою,  невичерпним джерелом інформації про життя різних народів. У процесі вивчення іноземних мов відбувається не тільки засвоєння лінгвістичної системи мови,  а й,  насамперед,  оцінювання отриманої інформації,  національна самоідентифікація,  усвідомлення існування в іншій культурі відмінностей у сприйманні реального світу,  в системі норм, цінностей, орієнтацій, настанов тощо. 

 

3. Становлення  гуманістичної парадигми в освіті

 

Становлення гуманістичної  парадигми в освіті має довгу  історію.  Роботи Ш.О. Амонашвили, П.П. Вентцеля, С.І. Гессена, А. Дистервега, Д. Дьюї, Я.А. Коменського,  А.С.  Макаренка,  І.  Песталоцці,  К.Р.  Роджерса,  КД.  Ушинського та інших педагогів заклали основи для теоретичного переосмислення педагогічноїдіяльності на засадах гуманізму і розробки відповідних технологій навчання та виховання,  які мають втілити принципи гуманізму в практичну діяльність кожного викладача.

Соціальні потрясіння ХХ століття  (революції у багатьох країнах світу, дві руйнівні світові війни,  локальні військові конфлікти тощо)  показали,  наскільки знецінено людське життя.  Нещадна експлуатація природних ресурсів і пов’язані з цим численні екологічні катастрофи привели до жахливих для людства наслідків. За умов домінування суспільних,  виробничих,  політичних,  релігійних та інших інтересів унеможливлювалось ціннісне ставлення до людини й об’єкту її діяльності. 

Зазначені вище та багато інших причин зумовили повернення в  усьому світі до філософських концепцій гуманізму  (від лат. humanus –  людський, людяний),  в яких було переглянуто роль та призначення людини.  Людина визнавалась унікальною особистістю,  яка має право на вільний розвиток і виявлення своїх здібностей. 

Перехід людства у  ХХ столітті від індустріального  до постіндустріального (інформаційного) суспільства потребував нових підходів до освіти та виховання, що пояснює необхідність  „оптимізації функціонування людського фактора в соціальному житті” [3]. 

З розвитком ідей гуманізму  навчання стало розглядатися  „не  просто як передача та засвоєння того чи іншого культурного досвіду, а як спільна діяльність реальних або потенційних однодумців  (викладачів та студентів), що спрямована на максимально повний і глибокий пізнавальний,  соціальний та особистісний розвиток кожного з учасників цієї діяльності” [4].

Головною цінністю гуманістичної  парадигми є студент з його інтересами, здібностями й індивідуально-особистісними характеристиками.  У ВНЗ важливо забезпечити всім студентам умови для всебічного розвитку,  отримання повноцінної і якісної освіти. Подальша професійна діяльність має розглядатися не тільки за критерієм її соціальної значущості,  але й як сфера самореалізації особистості.

Якщо у знаннєвій  парадигмі головним завданням була передача знань від викладача до студентів,  то для навчально-виховного процесу,  що базується на засадах гуманізму, основним є становлення та розвиток особистості студента. На відміну від традиційного навчання,  де студент розглядається як об’єкт впливу викладача  (суб’єкт-об’єктні відносини),  в гуманістичній парадигмі навчання будується на гуманістичних моральних нормах,  що зумовлюють співпрацю та взаємодію між ними  (суб’єкт-суб’єктні відносини). При організації педагогічного процесу зусилля педагога мають бути спрямовані на те, щоб створити атмосферу довіри і сприятливі умови для навчання,  в яких могли б розкритися здібності учнів і виявитися їхня творча активність. 

На нашу думку,  найсприятливіші  умови для формування МКК дозволяє створити особистісно орієнтоване навчання,  принципи організації якого розробили І.С.  Якиманська,  І.Д.  Бех,  О.М.  Пєхота та інші вчені.  Його основна мета полягає у створенні умов,  за яких особистість студента та викладача має стати суб’єктом пізнавальної або професійної діяльності. 

Принцип гуманізму,  що у практичній реалізації перетворюється у соціально-педагогічний фактор розвитку особистості,  потребує відповідного підбирання всіх компонентів педагогічної системи  (цілей,  принципів,  змісту, засобів та форм спільної діяльності викладача і студентів).

Центральним компонентом  педагогічної системи,  в якій відбуваєтьсяпедагогічний процес формування МКК, є зміст, що за своєю структурою є тотожним культурі людства (І.Я. Лернер, М.М. Скаткін, В.В. Краєвський та інші вчені).

Особливості змісту МКК  визначаються, насамперед,  тим, що спілкування відбувається між представниками різних культур.  При цьому кожен учасник комунікації є:

1) індивідуумом, носієм  тільки йому притаманних рис,  ознак, знань, уявлень,  емоцій  тощо  (індивідуально-особистісний  рівень);

2)  членом якоїсь соціальної групи  (наприклад, певної професії) – соціальний  (професійний) рівень;

3) представником певної  національно-культурної спільноти  (нації,  народу,  етнічної групи) – національний рівень;

4) представником людства  (цивілізаційний рівень).

Отже, зміст освіти кожного  учасника комунікації умовно поділяється на: 

1)  індивідуально-особистісний  зміст; 

2)  соціальний  (наприклад,  професійний) зміст;

3) культурно зумовлений  національний зміст; 

4) універсальний зміст. 

Культурні універсалії  складають основу для  „розуміння світу і місця

людини в ньому,  що імпліцитно формується у кожного індивіда в процесі соціалізації. Для кожної людини вони є свого роду мислительним інструментарієм, що встановлює в своєму історичному варіюванні систему координат, виходячи з якої людина може сприймати явища дійсності й зводити їх докупи” [3]. 

Набір культурних універсалій  є спільним для всіх національностей (народів):

1)  універсалії об’єктного  ряду  (світ,  зміни,  причина,  наслідок,  ціле, частина тощо);

2)  універсалії суб’єктного  ряду  (людина,  щастя,  справедливість, держава, честь тощо);

3) універсалії суб’єкт-об’єктного  ряду (пізнання, діяльність, істина  тощо).

Національні особливості  виявляються у культурно зумовлених способах спілкування,  поведінки і діяльності людей,  притаманній системі цінностей, способах зберігання і передачі соціального досвіду.  У кожного народу є відмінності у сприйманні простору і часу, розумінні добра і зла, життя і смерті, ставленні до природи, праці, особистості людини тощо.

Професійна діяльність в економічній сфері передбачає необхідність засвоєння студентами знань зі спеціальності у міжкультурному аспекті,  норм поведінки та способів діяльності в ситуаціях МКК, ціннісних орієнтацій тощо.

Сутнісні характеристики людини зумовлюють світоглядні особливості індивідууму, що відбивається на його ставленні до різних аспектів матеріального і духовного життя суспільства.

Отже,  гуманізація  освіти має на меті всебічний розвиток особистості, що означає єдність інтелектуального,  культурного,  соціально-морального і професійного аспектів.  Формування МКК має грунтуватися на принципах особистісно орієнтованого навчання,  що дозволяє створити такі умови,  коли кожен студент може відчути себе особистістю і реалізувати свої суб’єктні можливості в досягненні індивідуальних освітніх цілей.  Ретельний відбір компонентів педагогічної системи формування МКК і ефективне управління нею забезпечує досягнення необхідного рівня міжкультурної компетентності.

 

Список використаних джерел

 

1. Державна  національна  програма „Освіта” (Україна ХХІ  століття). – К.: Райдуга, 1994. – 61 с.

2. Культурология. ХХ  век. Энциклопедия. – СПб: Университетская  книга, 1998. – Т.2. – 447 с. 

3. Новейший философский  словарь. – 2-е изд., перераб.  и доп. – Мн.: Интер-прессервис; Книжный дом, 2001. – 1280 с. (Мир энциклопедий).

4.  Поддьяков А.Н.  Философия образования:  проблема  противодействия //  Вопросы философии. – 1999. – №8. – С. 119-128.